Справа № 466/8864/19
Провадження № 2/466/1201/25
03 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі:
головуючої судді Зими І.Є.
при секретарі Васинчик М.О.
з участю представника позивачки ОСОБА_1
позивачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Паламар Руслана Василівна, про визнання договорів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння ,-
28.10.2019 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , в якому просив визнати недійсними : довіреності від 21 грудня 2018 року, зареєстровану в реєстрі за № 1293 та від 29.05.2018 ; витребувати з чужого незаконного володіння відповідачів частки в квартири АДРЕСА_1 .
В зв'язку зі смертю позивача, до участі в справі в якості його правонаступника було залучено ОСОБА_2 , яка остаточно уточнивши вимоги просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 від 21.12.2017 , зареєстрованим в реєстрі за №1408 ; визнати недійсною довіреність від 21.12.2018, зареєстровану в реєстрі №1293 ; визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 10.09.2019, зареєстрований в реєстрі за №828 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь позивачки частку в 1/2 квартири за адресою АДРЕСА_2 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь позивачки квартиру за адресою: АДРЕСА_3 та стягнути судові витрати.
Рішенням Шевченківського райсуду м. Львова від 14 лютого 2023 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Вказане судове рішення було предметом розгляду апеляційної інстанції та Постановою Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 05.09.2023, рішення суду першої інстанції було залишене без змін.
ОСОБА_2 оскаржила судові рішення в касаційному порядку та Ухвалою Верховного Суду від 29.11.24 , рішення Шевченківського райсуду м. Львова від 14 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05.09.2023 скасовано в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсною довіреності від 21 грудня 2018 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1293; визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 10.09.2019, зареєстрований в реєстрі за №828 ; витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь позивачки частки в 1/2 квартири за адресою АДРЕСА_2 . Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 06.01.2025 року справу прийнято до свого провадження суддею та призначено до розгляду в порядку загального провадження.
Свої вимоги позивачка мотивує тим, що до 2017 року ОСОБА_6 проживав разом із дружиною , ОСОБА_8 , у квартирі АДРЕСА_1 . У листопаді 2017 року ОСОБА_8 померла . На момент її смерті ОСОБА_6 виповнилося 86 років. Через кілька днів після смерті дружини до нього приїхали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які через певний час запропонували йому переїхати проживати до них, що, як згодом він зрозумів, було зумовлено наміром заволодіти його майном. Зі слів ОСОБА_6 , позивачці згодом стало відомо, що ОСОБА_4 змушував його підписувати різні документи, зміст яких він не усвідомлював у зв'язку зі своїм похилим віком.
03 жовтня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 помістили ОСОБА_6 до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський геріатричний пансіонат», де він був змушений проживати певний час. Він вважав, що вся його пенсія спрямовується на оплату перебування у пансіонаті, однак згодом дізнався, що мав отримувати частину пенсійних коштів особисто. Про факт надання довіреностей на ім'я відповідачів щодо розпорядження належною йому нерухомістю та пенсійними виплатами, він дізнався лише у вересні 2019 року, коли його тимчасово забрали з геріатричного пансіонату. До цього часу він підписував документи, які йому подавав ОСОБА_4 , при цьому ОСОБА_6 не повідомлялося, що це довіреності на розпорядження нерухомим майном чи пенсією. Первинний позивач, будучи особою похилого віку (на момент подання позову - 88 років), з огляду на стан здоров'я не міг належно оцінювати та розуміти зміст документів, які йому пропонувалися до підпису. ОСОБА_4 , вводив його в оману щодо змісту цих документів, переконуючи ставити підписи «як на пенсію». У дні підписання документів його возили автомобілем, де також надавали для підписання папери, пояснюючи, що це нібито потрібно для списання пального. Жоден нотаріус не роз'яснював йому зміст укладених правочинів та їх правові наслідки. Паспорт ОСОБА_6 знаходився у володінні ОСОБА_4 , про що позивачу повідомив директор геріатричного пансіонату.
Згідно з пунктом 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у разі, якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не може самостійно прочитати документ, нотаріус зобов'язаний уголос прочитати їй текст документа та зробити про це відповідну відмітку на документі.
З урахуванням віку позивач погано бачив і чув, сприйняття змісту юридичних документів було для нього утрудненим. У довіреностях від 21 грудня 2018 року № 1293 та від 29 травня 2018 року № 420 відсутні відомості про те, що текст документів йому зачитувався.
На підставі довіреності від 21 грудня 2018 року, виданої на ім'я ОСОБА_3 , 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 була подарована від імені ОСОБА_6 - ОСОБА_5 , родичці ОСОБА_3 , з якою ОСОБА_6 , за його словами, не був знайомий.
Первинний позивач зазначав, що його дружина ще за життя склала заповіт на квартиру АДРЕСА_1 , на користь своєї племінниці - ОСОБА_2 , яка мала успадкувати квартиру повністю, у зв'язку з чим ОСОБА_6 не надавав повноважень ОСОБА_4 звертатися до суду для виділу йому обов'язкової частки у спадщині.
Разом з тим, згодом він дізнався, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , за договором дарування була передана у власність ОСОБА_5 .
Позивач наполягав, що всі оспорювані документи він підписував під тиском, перебуваючи в залежному становищі від відповідачів, будучи переконаним, що вже не має жодного майна, а як особа похилого віку потребує сторонньої допомоги й підтримки.
На його думку, поза його дійсною волею, під впливом тяжких життєвих обставин та на вкрай невигідних для нього умовах з його власності вибули 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Відтак, просив позов задовольнити з підстав ст.ст. 203, 215, 237, 238 ЦК України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер , що стверджується копією свідоцтва про смерть. ( а.с. 71 т . 2.) На підставі заповіту , посвідченого 10.10.2019 р. , від імені ОСОБА_6 , ОСОБА_2 звернулась до Третьої Львівської держнотконтори з заявою про прийняття спадщини по його смерті. ( т. 2 а.с. 80-81).
ОСОБА_2 вступила до участі в розгляді даної справи в якості правонаступника позивача . В зв'язку з частковим вирішенням первинно заявлених вимог судом, 24.02.25 ОСОБА_2 подала заяву про зміну предмету позову та просила суд постановити рішення, яким визнати недійсними : довіреність від 21 грудня 2018 року, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Русланою Василівною та зареєстрованої в реєстрі за № 1293 ; договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного 10 вересня 2019 року від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 , та зареєстрованого у реєстрі за № 828 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь позивачки , 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів солідарно понесені судовий витрати.
27.01.2025 року, на адресу cуду надійшов відзив на позов від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зазначають, що не погоджуються з поясненнями ОСОБА_2 , оскільки здійснювали догляд та опіку над ОСОБА_6 . Жодних насильницький дій, чи тиску на позивача вони не чинили, жодних доказів на підтвердження аргументів позивача матеріали справи не містять.
25.02.2025 року, на адресу суду надійшли пояснення по справі від приватного нотаріуса Паламар Р.В. Зазначає, що підстав для відмови у посвідченні довіреності ОСОБА_6 не було, вказана нотаріальна дія вчинена з дотримання вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 19.05.2025 року, підготовче засідання закрито, та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник, адвокат Чайка А.М. , вимоги підтримали, покликаючись на аргументи аналогічні викладеним в позовній заяві. Також позивачка пояснила, що її тітка, ОСОБА_8 , тривалий час перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 та подружжя проживало за адресою АДРЕСА_2 . Дітей у них не було і тому позивачка, як близька родичка , підтримувала сім'ю тітки . Вони постійно спілкувались, підтримували родинні відносини . Сім'ю ОСОБА_9 позивачка ніколи не бачила поряд з тіткою чи її чоловіком . Ще при житті тітка склала заповіт, відповідно до якого саме позивачці заповіла вказану квартиру, що належала їй на праві власності. Тітка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Всі витрати на її поховання несла саме позивачка. Відразу після похорону ОСОБА_8 в квартиру по АДРЕСА_2 навідались ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яка назвалась племінницею ОСОБА_6 . Цим візитом він був дуже здивований . Згодом він виявив, що з квартири зник його паспорт та кошти, які він отримав напередодні в зв'язку зі смертю дружини, а також ключі від помешкання та документи на житло. Вказані особи навідались повторно і запропонували ОСОБА_6 переїхати на іншу квартиру. Як згодом розповідав позивачці сам ОСОБА_6 , вони запевняли, що приберуть у квартирі, будуть ним опікуватись. Також зазначали, що за даним нерухомим майном є значні борги по оплаті комунальних послуг. Його запевнили, що він має підписати ряд документів, щоб вирішити всі проблемні питання, зокрема, і щодо пенсійних виплат та сплати заборгованості. В подальшому, його спершу помістили в лікарню, а згодом у пансіонат для перестарілих людей. Позивачка тривалий час розшукувала ОСОБА_10 , так як розуміла, що він потрапив під вплив шахраїв, які мають намір заволодіти його майном. Коли вона розшукала його згодом у пансіонаті, він повідомив, що його під тиском заставили підписувати документи, зміст яких йому не відомий. В цей час він перебував в пригніченому стані із-за смерті дружини та в стані повної залежності від людей, які забрали його зі звичних умов проживання.
Допитаний в судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 заперечив проти заявлених вимог. Зазначив, що ОСОБА_10 був рідним дядьком ОСОБА_3 . Він проживав з дружиною, ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_1 . 07.12.19 відповідачі дізнались про смерть останньої. Коли вони приїхали за адресою спірної квартири, то побачили в якому безпорадному стані залишився ОСОБА_6 . Житло перебувало в антисанітарному стані . Сам ОСОБА_6 самостійно себе обслуговувати не міг. Також їм було відомо про те, що у нього багато боргів, повернення яких вимагали невідомі люди. Вони , як родичі, прийняли рішення, що заберуть ОСОБА_6 до себе, а за деякий час приведуть квартиру в належний стан. Вони робили все необхідне, щоб забезпечити ОСОБА_6 належні умови проживання, лікування, догляд. Жодного тиску на нього вони не чинили та він добровільно підписав документи, які на даний час оскаржує ОСОБА_2 . При цьому просить врахувати, що у період перебування ОСОБА_6 у пансіонаті, саме на вимогу адміністрації вказаної установи, і було передано його паспорт на зберігання до даного закладу. Відповідачі з власної ініціативи не утримували жодні документи ОСОБА_6 . Позивачка не піклувалась ні про свою тітку, ні про ОСОБА_6 , що потребували догляду.
В судове засідання відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
Третя особа, приватний нотаріус Паламар Р.В. в судове засідання не з'явилась. В матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутності.
Заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст. ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 , до грудня 2017 року проживав разом із дружиною, ОСОБА_8 , у квартирі АДРЕСА_1 . Власником вказаного нерухомого майна була ОСОБА_8 , яка 14.04.2006 р. склала заповіт в користь ОСОБА_2 . На праві власності ОСОБА_6 належала , на той час , однокімнатна квартира АДРЕСА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла у віці 76 років. На момент її смерті ОСОБА_6 , виповнилось 86 років. З довідки ЛКП» Господар « від 19.09.2018 вбачається, що з 06.07.2018 ОСОБА_6 був зареєстрований у якості члена сім'ї ( дядька) за адресою АДРЕСА_5 , де проживає сім'я ОСОБА_3 ( т. 2 а.с. 41).
З зазначенням вказаної адреси реєстрації, ОСОБА_6 подав заяву до Личаківського райсуду м. Львова про встановлення факту, що має юридичне значення та рішенням суду від 12.10.2028 встановлено факт того, що ОСОБА_11 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є його дружиною ( а.с. 36-37 т. 2 . Даний факт встановлювався для вирішення питання про прийняття спадщини по її смерті ( обов'язкової частки ). Як вбачається зі змісту оспорюваного договору , свідоцтво про право на спадщину за законом, на 1 / 2 частку квартири АДРЕСА_1 , було видано ОСОБА_10 , 07.12.2018 ( т. 1 а.с. 14). Вже 21.12.2018 від імені ОСОБА_6 було посвідчено довіреність , якою ОСОБА_6 надав ОСОБА_3 широкі повноваження щодо представництва його інтересів, у тому числі право продати, обміняти або подарувати від його імені належну йому 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , зокрема, на користь ОСОБА_5
10 вересня 2019 року на підставі цієї довіреності було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Тишківською Р. І. за реєстром № 828, за яким від імені ОСОБА_6 , 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 була безоплатно передана у власність ОСОБА_5 .
У тексті довіреності та договору дарування відсутні відмітки про те, що зміст цих документів зачитувався нотаріусом уголос, у зв'язку з похилим віком та погіршеним станом зору довірителя.
Між тим, з 03 жовтня 2018 року ОСОБА_6 було поміщено до Львівського геріатричного пансіонату як особу, яка потребує стороннього догляду та побутового і медичного обслуговування; він був фактично обмежений у можливості вільно залишати заклад, а також залежав від інших осіб у вирішенні побутових і фінансових питань.
З матеріалів справи вбачається, що паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_6 , у різні періоди його перебування в геріатричному пансіонаті, перебував не у нього, а або в адміністрації закладу, або у володінні ОСОБА_4 , що підтверджується відповідними поясненнями та документами.
На думку суду, ОСОБА_6 у зв'язку з похилим віком, поганим зором та слухом позивач не міг повноцінно ознайомитись із текстом документів та оцінити їхній правовий зміст.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що ОСОБА_6 , усвідомивши факт вибуття належного йому майна, намагався оскаржити наслідки вчинених правочинів: звертався до правоохоронних органів, ініціював кримінальне провадження, вчиняв дії щодо скасування довіреності та повернення майна, зокрема звернувся до суду з даним позовом. Після смерті ОСОБА_6 у справу вступила його правонаступниця - ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних осіб.
Кожна особа має право на судовий захист у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав (статті 4 ЦПК України та 15 ЦК України). Суд розглядає справу в межах заявлених вимог, але при цьому зобов'язаний правильно визначити характер спірних правовідносин, надати належну правову кваліфікацію та застосувати ті норми права, які підлягають застосуванню до встановлених обставин, керуючись принципом jura novit curia.
Судом в ході повного і всебічного дослідження обставин, пов'язаних із укладенням довіреності та договору дарування, оцінки добросовісності представника (повіреної) при вчиненні правочину в інтересах третьої особи, яка є її родичем, аналізу негативних наслідків для довірителя ( ОСОБА_6 ) внаслідок відчуження його майна, приходить до наступних висновків.
За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, передбачених статтею 203 ЦК України, зокрема щодо: відповідності волевиявлення внутрішній волі особи, наявності необхідного обсягу дієздатності, спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до статей 237, 244, 1000, 1003 ЦК України довіреність є одностороннім правочином, яким довіритель надає представнику повноваження на вчинення від його імені певних юридичних дій. Представник зобов'язаний діяти в інтересах довірителя та добросовісно реалізовувати надані йому повноваження.
Стаття 238 ЦК України прямо встановлює, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком випадків комерційного представництва чи прямо передбачених законом. Під час надання оцінки правочинам, вчинених представником, суд має дослідити, чи діяв представник у найкращих інтересах довірителя; чи не зловживав він довірою та наданими повноваженнями; чи не призвели його дії до явно негативних наслідків для довірителя.
Формальне дотримання нотаріальної форми (посвідчення довіреності нотаріусом, встановлення особи, зазначення роз'яснення норм закону тощо) само по собі не виключає можливості визнання правочину недійсним, якщо порушені вимоги матеріального права, щодо дійсності правочину (зокрема статті 203, 215 ЦК України). Правила нотаріального діловодства і Порядок вчинення нотаріальних дій не є нормами, які встановлюють або змінюють підстави недійсності правочинів, такі підстави визначаються Цивільним кодексом.
Зокрема, судом взято до уваги, що ОСОБА_6 був особою похилого віку, з погіршеним станом здоров'я, потребував стороннього догляду, мав труднощі з читанням і розумінням складних юридичних текстів. Фактично, у період оформлення довіреності він перебував у повній залежності від відповідачів, від яких залежали його догляд, пересування, доступ до документів та фінансів. Окрім цього, важливим є також те, що паспорт позивача знаходився не у нього, а у третіх осіб, що об'єктивно обмежувало його можливість самостійно звертатися до органів влади, нотаріуса, банку, та загалом володіти та розпоряджатись своїм майном.
Тобто, вказана довіреність надає повіреній ( ОСОБА_3 ) надзвичайно широкі повноваження, включаючи право безоплатно розпоряджатися єдиним суттєвим активом ОСОБА_6 - 1/2 частиною квартири, та ще й на користь родички повіреної особи .
У сукупності, вищевказані обставини свідчать про те, що волевиявлення позивача при підписанні довіреності здійснювалося в умовах залежності, інформаційної нерівності та вразливого стану. Надані повноваження за змістом і наслідками є вкрай невигідними для довірителя, а також об'єктивно створюють можливість для представника діяти не в інтересах довірителя, а в інтересах третьої особи (родички).
З огляду на ці обставини, суд доходить висновку, що довіреність від 21.12.2018 № 1293 не відповідає вимогам статті 203 ЦК України щодо вільності та відповідності волевиявлення внутрішній волі, а також порушує принцип добросовісності при представництві (стаття 3 ЦК України), а отже, на підставі статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсною.
Щодо договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 від 10.09.2019 року, судом встановлено наступне.
Вказаний договір дарування укладено 10 вересня 2019 року від імені ОСОБА_6 у порядку представництва - повіреною ОСОБА_3 , на користь її родички - ОСОБА_5 .
Як уже зазначалось, цей правочин був вчинений на підставі довіреності, яка судом визнається недійсною. Відповідно до статей 239, 244, 245 ЦК України правочин, вчинений представником, породжує права й обов'язки для довірителя лише за умови існування належних і дійсних повноважень представника. Недійсність довіреності як одностороннього правочину означає, що особа, яка діяла за нею, не мала належних повноважень. Відповідно правочин, вчинений такою особою, є вчиненим без повноважень і підлягає оцінці з точки зору статей 215, 237-239 ЦК України.
Крім формальної відсутності чинних повноважень, суд оцінює також зміст та наслідки цього договору. Вказаний правочин є безоплатним - ОСОБА_6 не отримав жодної компенсації за відчуження 1/2 частини квартири, яка фактично була його житлом, адже на той час вже було за договором купівлі-продажу від 26.06.2018 р. відчужено належну йому квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_7 .
У вказаному договорі, обдаровуваною є близька до повіреної особа (її родичка), що у поєднанні з попередніми обставинами свідчить про спрямованість дій на задоволення інтересів саме цих осіб, а не довірителя. Зокрема, внаслідок договору дарування позивач фактично позбавлений частини свого житла, що з огляду на його вік та стан здоров'я є істотним втручанням у його майнові права.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 від 10.09.2019 року укладений за відсутності належних повноважень у представника, оскільки довіреність є недійсною.
Всупереч вимогам статей 203, 238 ЦК України - представник діяв не в інтересах довірителя, а в інтересах третьої особи, чим порушив принцип добросовісності та обмеження щодо представництва. За таких обставин цей договір підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 215 ЦК України.
Щодо витребування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , то згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Стаття 388 ЦК України встановлює особливі умови витребування майна від добросовісного набувача. Водночас частина третя цієї статті прямо передбачає, що якщо майно було набуте безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно в усіх випадках, навіть у добросовісного набувача.
Як встановлено судом, ОСОБА_5 набула у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , за безоплатним договором дарування від 10.09.2019, укладеним від імені ОСОБА_6 особою, яка не мала належних повноважень. Таким чином, майно вибуло з володіння власника ( ОСОБА_6 ) не з його вільної та усвідомленої волі, а через дії представника, який зловживав наданою довірою. Набуття майна ОСОБА_5 є безоплатним, а отже, відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, власник (або його правонаступник) має право витребувати його від набувача незалежно від його добросовісності.
Крім того, враховуючи родинні зв'язки між обдаровуваною та повіреною, специфічні обставини укладення договору, похилий вік позивача, відсутність у нього реальної можливості контролювати свої справи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 не могла не знати про особливий стан дарувальника та про те, що фактично розпоряджається майном особа, яка користується довірою літнього чоловіка і має можливість спрямовувати розпорядження його майном у власних інтересах.
За сукупністю наведених обставин суд вважає доведеним, що, 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , вибула з власності ОСОБА_6 не з його вільної волі, та ОСОБА_5 набуває майно за безоплатним правочином від особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Позивач, (його правонаступниця) має право вимагати витребування цієї частини квартири з чужого незаконного володіння. В даному випадку, як зазначалось вище, на підставі заповіту , посвідченого 10.10.2019 р. , від імені ОСОБА_6 , ОСОБА_2 звернулась до Третьої Львівської держнотконтори з заявою про прийняття спадщини по його смерті.
Таким чином, позовна вимога про витребування з незаконного володіння ОСОБА_5 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Оцінивши в сукупності всі встановлені у справі фактичні обставини, досліджені письмові докази, пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у частині, що залишилася предметом розгляду, є обґрунтованими і підтвердженими належними, допустимими та достовірними доказами.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_6 , будучи особою похилого віку, з ослабленим здоров'ям, поганим зором і слухом, перебував у стані суттєвої фізичної та соціальної залежності від осіб, які з часом отримали доступ до його документів, житла, пенсії та можливості впливати на прийняття ним рішень. Цей стан вразливості був використаний для підписання довіреностей та подальшого відчуження його майна в інтересах третіх осіб.
Наведені у справі обставини дають підстави для висновку, що при видачі довіреності від 21.12.2018 року, та укладенні договору дарування 10.09.2019 року, внутрішня воля довірителя не відповідала зовнішньо вираженому волевиявленню, а сам процес укладення правочинів не забезпечував належного розуміння позивачем суті та наслідків таких дій.
Цивільне законодавство передбачає, що правочин є дійсним лише тоді, коли особа, яка його вчиняє, усвідомлює значення своїх дій і керує ними, а її волевиявлення є вільним та відповідає її внутрішній волі (ст. ст. 203, 215 ЦК України). У даному випадку ці приписи не дотримані.
Недійсність довіреності означає, що особа, яка діяла від імені ОСОБА_6 , не мала належних повноважень на відчуження його частки у квартирі. За таких умов укладений на її підставі договір дарування є правочином, вчиненим від імені особи без належного представництва, що саме по собі є підставою для визнання такого договору недійсним.
Разом з тим суд бере до уваги й зміст правочину - дарування. Навіть за умови формального існування повноважень передача 1/2 частини квартири в інтересах родички повіреної, без жодної компенсації та без доведення відповідності такої дії інтересам дарувальника, є дією, яка суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості. За змістом статей 3, 13, 238 ЦК України представник повинен діяти виключно в інтересах довірителя. Обставини справи свідчать, що ці вимоги були порушені.
Суд також зазначає, що матеріали справи переконливо свідчать про зловживання довірою з боку осіб, які отримали доступ документів позивача, а також про використання вразливого стану ОСОБА_6 , для розпорядження його майном у чужих інтересах.
Таким чином, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, в силу дії 141 ЦПК України, слід здійснити розподіл судових витрат, з врахуванням того, що відповідачка ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору, в силу того, що є інвалідом першої групи загального захворювання.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 49, 77-81, 89, 263, 264 ЦПК України, статтями 3, 15, 203, 204, 215, 237-239, 244, 330, 387, 388, 1000, 1003 ЦК України, суд , -
Позов задовольнити.
Визнати недійсною довіреність від 21 грудня 2018 року, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Русланою Василівною та зареєстрованої в реєстрі за № 1293.
Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного 10 вересня 2019 року від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Роксоляною Іванівною та зареєстрованого у реєстрі за № 828 .
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 солідарно в користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 565 ( десять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять ) грн. 50 коп. .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного його тексту, безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлено 14 листопада 2025 року.
Сторони у справі :
Позивачка : ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ;
Відповідачка : ОСОБА_3 ; АДРЕСА_5 ; ІПН НОМЕР_2 ;
Відповідач : ОСОБА_4 , АДРЕСА_5 ;
Відповідачка : ОСОБА_5 , АДРЕСА_6 ; ІПН НОМЕР_3 ;
Третя особа: приватний нотаріус Паламар Руслана Василівна ; м. Львів вул. Мучна. 4; ЄДРПОУ 2636020788.
Суддя І. Є. Зима