КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ
Справа № 947/42302/25
Провадження № 2-з/947/409/25
17.11.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого - судді Калініченко Л.В. розглянувши без повідомлення учасників справи заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про звільнення майна з-під арешту,
07.11.2025 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про звільнення майна з-під арешту, яка подана в електронній формі через підсистему Електронний суд, сформована 06.11.2025 року.
У відповідності до заявленого позову позивачка просить суд: звільнити частку квартири АДРЕСА_1 , належну на праві власності ОСОБА_1 , з-під арешту накладеного ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 03.10.2023 року по справі №522/17975/23.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову було розподілено судді Калініченко Л.В., яка передана головуючому судді 10.11.2025 року.
Разом з позовом, позивачкою надано до суду заяву про забезпечення вказаного позову, в якій остання просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження (продажу, дарування, міни, передачі в іпотеку тощо) на весь об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .
У відповідності до протоколу передачі судової справі раніше визначеному складу суду, справу за вказаною заявою розподілено головуючому судді Калініченко Л.В. та передано головуючому судді 10.11.2025 року.
Додатково суд зазначає, що за заявою позивачки про звільнення від сплати судового збору, ухвалою суду від 12.11.2025 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору в сумі 1453 гривні 44 копійки по справі №947/42302/25 за пред'явлення позовної заяви, разом з заявою про забезпечення позову.
За наслідком розгляду заяви позивачки про забезпечення позову, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 12.11.2025 року у задоволенні вказаної заяви відмовлено.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 12.11.2025 року виправлено описки в ухвалах Київського районного суду міста Одеси від 12.11.2025 року про звільнення від сплати судового збору та відмови у забезпечення позову по цивільній справі №947/42302/25, шляхом вірного зазначення складу відповідачів у справі до яких ОСОБА_1 заявлені вимоги: « ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про звільнення майна з-під арешту».
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 12.11.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про звільнення майна з-під арешту, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
14.11.2025 року до суду надійшла від позивачки ОСОБА_1 заява про забезпечення позову шляхом зупинення примусової реалізації (в тому числі зупинення будь-яких дій з організації та проведення електронних торгів (аукціонів), передачі на реалізацію) квартири АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1186504551101) до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
В обґрунтування заяви, позивачка посилається на те, що існує реальна та безпосередня загроза невиконання можливого рішення суду у даній справі. Як вказує позивачка, побоювання полягають у тому, що відповідач (ТОВ «БІІР Проперті»), користуючись чинним арештом, в будьякий момент може ініціювати примусову реалізацію (продаж з публічних торгів) квартири для погашення боргу ОСОБА_2 .
В свою чергу позивачка зазначає, що її позов стосується звільнення належної їй 1/2 частки спірної квартири з-під арешту, у зв'язку з чим у разі до винесення рішення у цій справі квартира (або частка в ній) буде примусово продана, її позов втратить будь-який сенс, оскільки предмет спору припинить існувати, а нерухомість перейде у власність іншої особи - добросовісного набувача, що унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення її позову.
За наслідком чого, позивачка зазначає, що захід забезпечення (зупинка продажу) є прямо пов'язаним із позовом (звільнення арешту).
Також позивачка просить суд врахувати, що відповідач, ТОВ «БІІР Проперті», не є випадковим кредитором, оскільки вона та відповідач ОСОБА_2 тривалий час працювали на цю компанію, з якою наявний спір, а позивачка та ОСОБА_2 зазнавали психологічного тиску та погроз. Тому дії відповідача щодо арешту квартири, позивачка вважає не лише стягненням боргу відповідача ОСОБА_2 , а свідомим, недобросовісним використанням судового спору для особистого тиску та позбавлення її та її дітей єдиного житла.
З посиланням на вказані обставини позивачка просить суд вжити заходи забезпечення позову у даній справі у заявлений спосіб.
У відповідності до протоколу передачі судової справі раніше визначеному складу суду, справу за вказаною заявою розподілено головуючому судді Калініченко Л.В. та передано головуючому судді 17.11.2025 року.
Згідно з п.3 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа..
Статтею 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Оглянувши подану до суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, судом встановлено її відповідність вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, у зв'язку з чим дана заява підлягає невідкладному розгляду без повідомлення учасників справи в порядку передбаченому статтею 153 ЦПК України.
Дослідивши подану до суду заяву, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до висновку про необґрунтованість поданої до суду заяви, з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: забороною вчиняти певні дії.
Отже, заявлений до вжиття захід забезпечення позову відповідає визначеному виду забезпечення позову за положеннями статті 150 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. (п.4 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Також, суд враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Разом з тим, на відміну від адміністративного судочинства, визначальний принцип цивільного судочинства полягає у змагальності сторін, тобто у покладанні обов'язку доказування обставин в обґрунтування вимог/заперечень покладається на кожну із сторін процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 13 січня 2020 року по справі №922/2163/17, який є обов'язковим для суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, у відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову уконкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.».
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має здійснити: 1) оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; 2) забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; 3) з'ясувати зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; 4) ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; 5) запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у зв'язку з вжиттям таких заходів.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Досліджуючи обґрунтованість поданої до суду заяви про забезпечення позову у даній справі та наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення примусової реалізації (в тому числі зупинення будь-яких дій з організації та проведення електронних торгів (аукціонів), передачі на реалізацію) квартири АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1186504551101) до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, суд зазначає наступне.
Як вбачається з поданої до суду заяви та позову, позивач стверджуючи про наявність ризиків невиконання можливого рішення суду про задоволення позову, посилається на порушені її права, як співвласника нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , за наслідком накладення на належну їй частку в цьому майні арешту на підставі ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 03.10.2023 року по справі №522/17975/23 за позовом ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки.
З метою захисту власних прав, позивачка у даній позовній заяві визначила предметом позову звільнити належну їй частку квартири АДРЕСА_1 з-під арешту накладеного ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 03.10.2023 року по справі №522/17975/23.
Суд зазначає, що позивачкою не доведено та необґрунтовано, яким чином заявлений вид забезпечення позову з зупинення примусової реалізації (в тому числі зупинення будь-яких дій з організації та проведення електронних торгів (аукціонів), передачі на реалізацію) квартири АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1186504551101) до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, може забезпечити виконання рішення суду за визначеним позивачем предметом позову зі скасування обтяження з частини нерухомого майна, у зв'язку з чим суд вважає, що заявлений захід забезпечення відповідного позову невзаємопов'язаний з предметом позовної вимоги у даній справі.
Також суд вважає безпідставними доводи сторони позивача з приводу наявності можливих ризиків ускладнення чи невиконання рішення суду у даній справі в разі задоволення позовних вимог, які ґрунтуються з підстав можливого скасування заходів забезпечення позову встановлених ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 03.10.2023 року по справі №522/17975/23, враховуючи, що предметом даного позову є скасування арешту з частини нерухомого майна накладеного саме даною ухвалою суду.
Стверджуючи про вчинення відповідачем - ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» з примусової реалізації квартири АДРЕСА_1 , позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження цих обставин та вчинення дій відповідачем щодо спірного нерухомого майна.
Крім того, судом враховується, що предметом даного позову не є вимоги позивача з оспорювання примусової реалізації квартири АДРЕСА_1 та підстав відповідних дій, процедури примусової реалізації.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачами вчиняються будь-які дії, які б свідчили про можливе ускладнення чи невиконання майбутнього рішення суду у даній справі в разі задоволення позовних вимог про скасування арешту з частини нерухомого майна, не надано.
Отже, доводи з метою чого позивачем заявлені заходи забезпечення позову не свідчать про ризики можливого невиконання рішення суду у даній справі в межах заявлених позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, яке накладено судовим рішенням.
Додатково суд зазначає, що заявлений захід забезпечення позову відносно всього об'єкту нерухомого майна не є співрозмірним з заявленими вимогами стосовно 1/2 частини в цьому майні.
Отже, приймаючи вищевказане нормативне обґрунтування, позивачем у порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не доведено належними доказами, як і не обґрунтовано, що невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду.
Заява про забезпечення позву не містить об'єктивних обґрунтувань ризиків не виконання рішення суду, обставин, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Зазначені обставини перешкоджають суду, з урахуванням прав і законних інтересів сторін, встановити співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Приймаючи вищевикладене, суд доходить до висновку про необґрунтованість викладених позивачем в обґрунтування необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, у зв'язку з чим у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 149-153, 352, 353, 354 ЦПК України, суд,
Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про звільнення майна з-під арешту - залишити без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Головуючий Калініченко Л. В.