Справа № 947/21282/25
Провадження № 2/947/3941/25
17.11.2025 року Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.
представник позивача адвоката Воронцової Я.В.
розглянувши за правилами загального провадження у порядку заочного розгляду цивільну справу за за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики -
З позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 20000,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості за борговою розпискою від 10.03.2015 року, до Київського районного суду м.Одеси, діючи в інтересах ОСОБА_1 , як його представник, 10.06.2025, звернулась адвокат Воронцова Яна Вадимівна.
У відповідності до положення п. 9 ст. 5 Закону України « Про судовий збір» позивач , звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О..
Ухвалою суду від 08.07.25 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 08.07.25 вжиті заходи забезпечення позову у вигляді заборони суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна - земельної ділянки, площею 0,1250 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер 5123755800:01:003:0947, власником якої ї ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвалою від 24.09.2025 року судом підготовче провадження у справі була закрите із призначенням розгляду справи по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та надала суду для огляду оригінали доказів, якими доводяться позовні вимоги.
Відповідач до підготовчих засідань та судового засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованим місцем проживання ( поштова кореспонденція поверталась до суду із довідками про те що адресат відсутній), заяв по суті справи та клопотань з процесуальних питань не надавав.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Представник позивача не заперечувала проти розгляду справи у порядку заочного провадження.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що протокольно 05.11.2025 винесена ухвала.
Як встановлено судом 10 березня 2015 р. ОСОБА_2 склав розписку, відповідно до якої він взяв в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30 000,00 дол. США строком на 1 рік.
В подальшому борг за даною розпискою ОСОБА_2 виконав частково. До 08 липня 2019 р. ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 20 000,00 дол. США.
08 липня 2019 р. ОСОБА_2 повторно звернувся до ОСОБА_1 з проханням взяти в борг ще 10 000,00 дол. США. Внаслідок чого між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір безвідсоткової позики та розписку на залишок боргу за розпискою від 10.03.2015 в сумі 10 000,00 дол. США та 10 000,00 дол. США отримані за розпискою від 08.07.2019, а разом на суму 20 000,00 дол. США. За домовленістю сторін строк надання позики складав 3 роки. Таким чином, зокрема, дію розписки від 10.03.2015 було продовжено договором та розпискою від 08.07.2019.
Однак ОСОБА_2 свої зобов'язання за розписками не виконав. Грошові кошти, в терміни визначені у розписках, не повернув. Вказане зокрема підтверджується наявністю у ОСОБА_1 оригіналів розписки від 10.03.2015 та розписки від 08.07.2019.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом не приймається як належний доказ наданий стороною позивача документ , який називається Договір позики ( безвідсотковий) від 08.07.2019 року, за змістом якого позикодавець ОСОБА_1 передає позичальнику ОСОБА_2 безвідсоткову позику в сумі 20 000 доларів США на строк у 3 роки, так як вказаний документ не підписаний сторонами ( а ні позикодавцем а ні позичальником).
Правовідносини пов'язані із зобов'язаннями за договором позики врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням ( ч.1 ст. 1053).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 року по справі №754/5396/17 За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною.
У даному випадку суд проаналізувавши з надану представником позивача розписок від 10.03.2015 та 08.07.2019, вважає, що за її змістом можливо достеменно встановити факт отримання у борг грошової суми , яка була повністю передана відповідачу.
Згідно наданих скріншотів з мессенджера 29 січня 2024 року позивачем ( позикодавцем ) були заявлена письмова вимога позичальнику ( відповідачу) повернення грошей.
Наявність у позивача оригіналу розписки, на якої відсутні будь яки позначки щодо повного або часткового виконання зобов'язання є переконливим доказом не повернення грошей.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ч.1 ст. 526 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ч.1 ст. 530 ЦК України).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства ( ч.2 ст. 530 ЦК України).
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При розгляді питання суми та валюти яки підлягає стягненню суд враховує той факт, що при визначенні розміру запозиченої суми грошей , як при отриманні так і при поверненні, сторонами визначались розмір у доларах США.
18 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 916/4693/15 вказав, що законодавство України не встановлює заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі.
Аналіз ст.ст. 524, 533 ЦК України свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Як вбачається, заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку що надана позивачем розписка є переконливим доказом укладення між сторонами договору позики на суму 20 000 доларів США , надані і письмові докази ( скріншоти переписки у месенджері ) які підтверджують наявність вимоги , грошове зобов'язання не виконане у повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу у розмірі 20 000 дол. США.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) заборгованість за договорами позики від 10.03.2015 та 08.07.2019 років у розмірі 20 000 ( двадцять тисяч ) доларів США .
Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 17.11.2025.
Заочне рішення може бути переглянуто Київським районним судом м.Одеси за заявою відповідача, у випадку доведеності що він не з'являвся до судових засідань з поважних причин та надані ним докази мають суттєве значення для розгляду справи, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: В. О. Луняченко