КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ
Справа № 947/35683/25
Провадження № 2-а/947/274/25
17.11.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Калініченко Л.В.,
за участю секретаря Матвієвої А.В.,
за участі:
представника позивача ОСОБА_1 - Сільченко Максима Вячеславовича,
представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Морозова Павла Віталійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції,
інспектора 1 взводу 8 роти 1-го батальйону
Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції
Сорочана Миколи Віталійовича,
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення
по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки
дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі
серії ЕНА №5705995від 12.09.2025 року,
22.09.2025 року позивачкою ОСОБА_1 скеровано до Київського районного суду міста Одеси в електронній формі через підсистему Електронний суд адміністративну позовну заяву до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, інспектора 1 взводу 8 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Сорочана Миколи Віталійовича, в якій просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5705995 від 12.09.2025 року, а справу відносно позивача про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування позову, позивачка посилається на те, що 12.09.2025 року Інспектором 1 взводу 8 роти 1 бат. Управління патрульної поліції в Одеській області старшим лейтенантом поліції Сорочан Миколою Віталійовичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 5705995, якою ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано до останньої адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Постанову мотивовано тим, що 12.09.2025року о 16:22 годині ранку у м. Одесі на вул. Атамана Головатого, 113, позивачка керуючи ТЗ рухалась зі швидкістю 74 км/год в межах населеного пункту, де дозволена максимальна швидкість руху до 50 км/год, чим перевищила максимально дозволену швидкість руху на 24 км/год, що зафіксовано на ТС08449, пвр 474922, чим порушила п. 12.4 ПДР - порушення швидкісного режиму в населених пунктах.
Позивачка вважає, що зазначена постанова є незаконною та необґрунтованою, а дії інспектора поліції, які передували винесенню такої постанови є неправомірними, у зв'язку з наступним. Так, позивачка зазначається, що дійсно 12.09.2025 року о 16:22 годині ранку вона рухалась у м. Одесі по вул. Атамана Головатого на ТЗ KIA CEED, р.н. НОМЕР_1 , який належить її чоловікові ОСОБА_2 , проте зі швидкістю близько 65-69 км/годину, оскільки під час їзди вона використовує автоматичне обмеження швидкості на рівні 69 км/год, яке є однією із функцій даної моделі ТЗ.
Після того, як її було зупинено інспектором патрульної поліції, позивачка вказує, що їй було повідомлено про причину зупинки, суть правопорушення та винесено постанову. При цьому, її не було заслухано з приводу обставин правопорушення, як і не було надано можливості ознайомитись із доказами вчинення правопорушення, надати пояснення, заявити клопотання, скористуватись іншими правами, передбаченими ст. 268 КУпАП. Позивачка вказує, що інспектор патрульної поліції не дотримався процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та розглянув справу одноосібно, чим позбавив її можливості скористатись усім переліком прав, наданих статтею 268 КУпАП особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Адже процедура розгляду справи передбачає представлення поліцейським, оголошення про початок розгляду справи, роз'яснення прав водія, надання можливості подати водієм клопотання та пояснення, надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, доказами скоєного правопорушення, надання можливості скористатись послугами перекладача та/або адвоката та багато іншого. Із правами передбаченими ст. 268 КУпАП її ознайомлено не було. Той факт, що справи про адміністративні правопорушення за ч.1 ст. 122 розглядаються на місці скоєння адміністративного правопорушення, не виключає процедури розгляду справи та прийняття активної участі особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. За наслідком чого, позивачка вважає, що фактично рішення у даній справі було ухвалено за її відсутності.
Вищевикладені обставини стали підставою звернення позивачки до суду з даним позовом.
Вказана позовна заява зареєстрована в суді 23.09.2025 року, за наслідком чого присвоєно номер справи №947/35683/25.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 26.09.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.
Одночасно вказаною ухвалою судді витребувано з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції надати до суду належним чином завірені копії усіх доказів, що стосуються оскаржуваної постанови в цій справі - постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5705995 від 12.09.2025 року, копію письмових пояснень позивача з приводу правопорушення, якщо вони ним надавались, копії письмових пояснень свідків з приводу правопорушення, якщо такі пояснення відбирались, а також копії всіх відеозаписів оскаржуваного правопорушення, які були зроблені за допомогою відеокамер, що розташовані на одязі патрульних поліцейських та в автомобілі патрульних поліцейських.
03.10.2025 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли від Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції витребувані судом докази.
Тієї ж дати, 03.10.2025 року від Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , з підстав його необґрунтованості та правомірності винесення оскаржуваної постанови.
В обґрунтування відзиву на позовну заяву, представник Управління патрульної поліції в Одеській області зазначив, що в ході виконання службових обов'язків у складі екіпажу патрульної поліції 12.09.2025 близько 16 год. 07 хв. інспектором взводу № 1 роти № 8 батальйону № 1 полку УПП в Одеській області ДПП Сорочан М.В., за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 113, було виявлено транспортний засіб марки «КІА CEED», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням громадянки ОСОБА_1 , яка керувала вищезазначеним транспортним засобом зі швидкістю 74 км/год в межах населеного пункту м.Одеси, де дозволена максимальна швидкість руху не більше 50 км/год, чим перевищила допустиму швидкість руху на 24 км/год, чим порушила п. 12.4 Правил дорожнього руху та вчинила адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Вищезазначене адміністративне правопорушення було зафіксовано лазерним вимірювачем швидкості руху транспортних засобів LTI 20/20 TruCAM II ТС008449 та підтверджується відеозаписом та роздруківками із вищезазначеного лазерного вимірювача швидкості руху, а також відеозаписом з портативного відеореєстратора поліцейського №474922.
Як вказує представник Управління патрульної поліції в Одеській області на роздруківці з файлу лазерного вимірювача швидкості руху транспортних засобів TruCAM II ТС008449 чітко зазначено: дату, час та місце здійснення фіксації, дозволена швидкість з якою може рухатися транспортний засіб 50 км/год; швидкість з якою рухався транспортний засіб під керуванням позивача 74 км/год; серійний номер лазерного вимірювача швидкості руху транспортних засобів ТС008449; номерний знак транспортного засобу вимірювання швидкості якого було здійснено НОМЕР_1 , а також інша інформація.
Відтак, представник Управління патрульної поліції в Одеській області зазначає, що відповідно до покладених на поліцію завдань, поліцейський відреагував на виявлене ним порушення правил дорожнього руху та, відповідно до ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», зупинив транспортний засіб «КІА CEED», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_1 .
В подальшому, як зазначає представник Управління патрульної поліції в Одеській області, поліцейський що розглядав справу, повідомив ОСОБА_1 про причину зупинки керованого нею транспортного засобу - перевищення встановленого обмеження швидкості руху транспортного засобу, а саме рух зі швидкістю 74 км/год в межах населеного пункту, де дозволена максимальна швидкість руху не більше 50 км/год, чим перевищила встановлене обмеження швидкості руху на 24 км/год, та відповідно до п. 2.4 Правил дорожнього руху повідомив про необхідність пред'явлення посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію на даний транспортний засіб.
Завдяки пред'явленим документам інспектором була встановлена особа водія, ним виявилась ОСОБА_1 , яка безпосередньо в той час керувала транспортним засобом з перевищенням швидкості руху. Після цього, інспектором було розпочато розгляд адміністративної справи у відповідності та з додержанням вимог ст. 279 КУпАП: водію оголошено, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності; роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституцією України та ст. 268 КУпАП; заслухано пояснення гр. ОСОБА_1 щодо суті вчиненого нею адміністративного правопорушення; досліджено докази, у тому числі матеріалів з приладу TruCAM II ТС008449.
Також, представник Управління патрульної поліції в Одеській області зазначає, що під час розгляду справи позивача було ознайомлено з його правами згідно ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, а позивачка скористалась своїм правом на власний розсуд і не надала інспекторам письмові пояснення по суті вчиненого нею адміністративного правопорушення. Жодної іншої письмової заяви чи клопотання, як під час підготовки, так і під час розгляду справи про адміністративне правопорушення в порядку п. 5 ст. 278 КУпАП, від неї не надходило.
Крім того, як зазначає представник Управління патрульної поліції в Одеській області, з відеозапису вбачається, що під час розгляду справи поліцейським на місці зупинки, позивачка факт перевищення швидкості не заперечувала, та під час розгляду справи просила поліцейських зробити «усне попередження». Також, позивачці було роз'яснено право та строки на оскарження постанови, строк на сплату штрафу згідно постанови та роз'яснено наслідки невиконання вказаної постанови, передбачені ст. 307, 308 КУпАП. Факт роз'яснення позивачу прав, передбачених ст. 268 КУпАП та строки оскарження за ст. 289 КУпАП підтверджується відеозаписом та особистим підписом позивача в графі № 8 оскаржуваної постанови. За результатами розгляду адміністративної справи, поліцейським, в порядку ст.ст. 268, 283-284 КУпАП прийнято рішення (постанову) про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5705995 від 12.09.2025., якою прийняв рішення про накладення на гр. ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень 00 (нуль) копійок.
На підставі викладеного, представник Управління патрульної поліції в Одеській області вважає, що процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським відносно позивача дотримана у повному обсязі, оскаржувана постанова є правомірною, винесена з додержанням вимог закону, а відтак заявлений позов є необґрунтованим.
23.10.2025 року судом в судовому засіданні за клопотання представника позивача замінено у справі відповідача - Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, на - Департамент патрульної поліції.
Також, 23.10.2025 року представником позивача було подано до суду клопотання про залишення вищевказаного відзиву на позовну заяву без розгляду, а також письмові пояснення, в яких позивачка додатково в обґрунтування пред'явлених вимог посилається на недопустимість, неналежність та недостовірність показів засобів вимірювальної техніки TruCam, оскаржувана постанова не містить доказів вчинення правопорушення у зоні дії обмеження швидкості 50 км/год.
27.10.2025 року до суду додатково надійшли письмові пояснення від позивачки, з посиланням на недопустимість, неналежність та недостовірність показів засобів вимірювальної техніки TruCam.
04.11.2025 року до суду від представника відповідача - Департаменту патрульної поліції надійшов також відзив на позовну заяву, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , з підстав його необґрунтованості та правомірності винесення оскаржуваної постанови.
12.11.2025 року судом в судовому засіданні було ухвалено прийняти відзив представника відповідача до матеріалів справи, а також письмові пояснення сторони позивача, однак без врахування додаткових доводів, як підстави позову, в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Представник позивачки в судовому засіданні 12.11.2025 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача Управління патрульної поліції в судовому засіданні 12.11.2025 року заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Інспектор 1 взводу 8 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Сорочан Микола Віталійович до судового засідання не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином.
За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 227 КАС України відклав ухвалення та проголошення судового рішення в судовому засіданні до 17.11.2025 року о 13 год. 30 хв.
Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши усі докази наявні в матеріалах справи, повно і всебічно з'ясувавши усі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 вересня 2025 року о 16 год. 22 хв. інспектором 1 взводу 8 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Сорочаном Миколою Віталійовичем здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за наслідком чого винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5705995, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, застосовано до останньої адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340,00 грн.
Як вбачається з вказаної постанови, суть правопорушення полягає в тому, що 12.09.2025 року о 16 годині 07 хвилин ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «КІА CEE'D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по вул. Отамана Головатого, 113, в місті Одесі, зі швидкістю 74 км/год, що перевищує встановлену допустиму швидкість руху в межах населеного пункту 50 км/год. У постанові зазначено, що порушення зафіксовано відео пвр474922, 474913, прилад Трукам ТСО 08449. Водій своїми діями порушила п.12.4 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 122 КУпАП.
З копії постанови вбачається, що остання містить підпис ОСОБА_1 з зазначенням про незгоду біля пунктів щодо: роз'яснень прав за статтею 268 КУпАП та строку оскарження за статтею 289 КУпАП; підтвердження про отримання копії постанови.
ОСОБА_1 будучи незгодною з вказаною постановою винесеною відносно неї, звернулась до суду з даним позовом.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Згідно з ч. 3 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.
Відповідно до ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі, зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частиною 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Як вбачається, позивачка будучи незгодною з винесеною стосовно неї постановою, обрала спосіб захисту свої прав та інтересів, шляхом звернення до районного у місті суду.
Згідно з ч. 1ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 1ст. 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За змістом ч. 1ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Судом встановлено, що позивачем сформовано і скеровано в електронній формі у підсистемі «Електронний суд» адміністративний позову 22.09.2025 року на постанову винесену 12.09.2025 року, а відтак в межах передбаченого законом десятиденного строку для вчинення відповідної процесуальної дії.
За наслідком викладеного, розгляд справи здійснюється у відповідності до вимог КАС України.
За приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В даній справі позивачем оскаржується постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУПАП за наслідком порушення п.12.4 Правил дорожнього руху, порядок чого врегульовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі -КупАП).
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух», передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Згідно п. 1.1. Правил Дорожнього Руху (ПДР), ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 р. передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.
Пунктом 12 Правил визначено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним (12.1.).
У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. (п. 12.4.).
Згідно п. 8.1 Правил, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Відповідальність зокрема за перевищення встановлених обмежень швидкості руху передбачено ч.1 ст. 122 КУпАП, якою встановлено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».
Пунктом 8 частини першої статті 23 цього ж Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Нормою статті 217 Кодексу України про адміністративні правопорушення акцентовано, що посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Статтею 222 КУпАП врегульовано у тому числі, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення зокрема за частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, якою зкорема передбачено, що протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
Як встановлено ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об'єкт правопорушення; об'єктивна сторона правопорушення; суб'єкт правопорушення; суб'єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.
В свою чергу, згідно пункту 1 статті 247 КУпАП України, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У відповідності до положень статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.
Згідно з ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, саме відповідач зобов'язаний довести правомірність складаної ним оскаржуваної постанови.
З урахуванням роз'яснення п.п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.
Крім того, судом враховується, що у відповідності до ч.9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеного у постанові від 14.03.2018 року по справі № 760/2846/17 (адміністративне провадження № К/9901/1018/17): «..Верховний Суд дійшов висновку, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову».
На підставі вищевикладеного, надаючи оцінку наданим до суду доказам, суд зазначає наступне.
Як вбачається, відносно позивачки було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5705995 від 12.09.2025 року за ч.1 ст. 122 КУпАП, за наслідком вчинення порушення п.12.4 Правил Дорожнього Руху, яка винесена інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, а відтак належною посадовою особою в межах встановлених законом повноважень.
На виконання ухвали суду від 26.09.2025 року, до суду надано відеозапис в відео реєстраторів, а саме нагрудної камери (відеореєстратор) розміщеного на однострої працівника патрульної поліції, відеозапис та фото-файл з приладу TruCam ІІ LTI 20/20 №ТС008449, які досліджені судом в судовому засіданні.
З дослідженого відеозапису та фото-файлу з приладу TruCam ІІ LTI 20/20 №ТС008449, вбачається, що автомобіль марки «КІА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався за ідентифікатором локації за адресою: вул. Отамана Головатого, 113, зі швидкістю руху 74 км.год.
Вимірювання швидкості здійснювалося працівником поліції на відстані 86,9 м. Ліміт швидкості 50 км/год.
Як вбачається інспектором у даному випадку лазерний вимірювач TruCam ІІ LTI 20/20 №ТС008449 використовувався в ручному режимі, що передбачено приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».
З цього приводу, суд відмічає, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні.
З наведеного вбачається, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, яка працює не в автоматичному режимі з метою забезпечення дотримання Правил дорожнього руху.
При цьому, лазерний вимірювач швидкості TruCam ІІ LTI 20/20 №ТС008449 отримав свідоцтво №22-01/32382 від 12.11.2024 про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки, який чинний до 12.11.2025 року та засвідчує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCam ІІ LTI 20/20 №ТС008449 відповідає вимогам технічної документації. Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі становить +/- 2 м/год в діапазоні від 2 до 200 км/год, +/- 1 м/год в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год (а.с.54).
Відповідно до сертифікату від 09.01.2019 № UA.TR.001 22 3-19, лазерний вимірювач швидкості TruCam ІІ LTI 20/20 є придатним до застосування, отримав сертифікат відповідності, а у відповідності до сертифікату перевірки типу віл 26.12.2018 року за №UA.TR.001 241-18, зі строком дії по 26.12.2028 року відповідає типу засобу вимірювальної техніки застосованим вимогам Технічного регламенту.
Враховуючи викладене, лазерний вимірювач швидкості TruCam ІІ LTI 20/20 зареєстрований в Державному реєстрі транспортних засобів вимірювальної техніки та дозволений для використання на території України, а прилад TruCam ІІ LTI 20/20 №ТС008449 пройшов періодичну повірку, сертифікат якої був чинним станом на дату винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, тому вказаний пристрій міг використовуватись для заміру швидкості автомобіля позивача.
Суд зазначає, що відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові від 13.02.2020 року у справі №524/9716/16-а зазначив «приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення».
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.
Оскаржувана постанова містить інформацію, що встановлення перевищення позивачем швидкості руху було встановлено саме вищевказаним приладом TruCam з серійним номером №ТС008449.
Стосовно відеозапису та фото-файлу наданих відповідачем, суд зазначає, що такі докази є належними, достатніми, достовірними та допустимим, в розумінні ст.ст.73-76 КАС України для встановлення факту наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки відомості щодо них, у відповідності ст. 283 КУпАП відображені у спірній постанові.
Також судом встановлено, що у відповідності до встановлених обставин допустима похибка лазерного вимірювача швидкості ТЗ TruCam ІІ LTI 20/20 №ТС008449 при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі становить +/- 2 м/год в діапазоні від 2 до 200 км/год.
Отже, фіксація руху транспортного засобу, яким керувала позивачка, який встановлено зі швидкістю 74 км/год., здійснена з урахуванням перевищення більш як на двадцять кілометрів на годину встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів у населеному пункті, де рух дозволено зі швидкістю не більше 50 км/год., з урахуванням допустимої похибки лазерного вимірювача швидкості, яка становить +/- 2 м/год в діапазоні від 2 до 200 км/год.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт руху автомобіля «КІА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керувала позивачка, зі швидкістю 74 км/год, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, які є належними та зафіксовано у встановленому законом порядку.
Варто зазначити, що оскільки фіксація руху транспортного засобу позивача проводилась не в автоматичному режимі, розміщення інформаційно-вказівного знаку 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» не є обов'язковим.
У зв'язку з чим, суд вважає безпідставними доводи позивача про не встановлення належними доказами факт перевищення позивачкою швидкості руху, фіксування не належним пристроєм, похибки технічного пристрою що не дозволяє встановити швидкість руху транспортним засобом позивачки, підтвердження цих обставин не належними доказами.
Приймаючи дані обставини вбачається встановленим факт порушення позивачкою пункту 12.4 Правил дорожнього руху, з перевищення більш як на двадцять кілометрів на годину встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів у населеному пункті, де рух дозволено зі швидкістю не більше 50 км/год., а саме здійснення 12.09.2025 року руху, під час керування транспортним засобом марки «КІА CEE'D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Отамана Головатого, 113, в місті Одесі, зі швидкістю 74 км/год., за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 122 КУпАП.
Наведене свідчить про те, що відповідачем було належним чином встановлено порушення позивачкою пункту 12.4 Правил дорожнього руху, з'ясовано, що позивачем було скоєно адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП, вірно кваліфіковано дії останньої, а відповідно до оскаржуваної постанови, адміністративне стягнення інспектором патрульної поліції було накладено у межах санкції, передбаченої вищевказаною нормою права.
Також в судовому засіданні судом було досліджено відеозапис з нагрудної камери (відеореєстратор) розміщеного на однострої працівника патрульної поліції, з якого вбачається, що після зупинення транспортного засобу, яким керувала позивачка, інспектором патрульної поліції було повідомлено ОСОБА_1 , як водія, про причини зупинки транспортного засобу, суть та обставини порушення, на що позивачкою було зазначено про можливість застосування до неї попередження, однак інспектором патрульної поліції було роз'яснено що санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене правопорушення не передбачає попередження. Вбачається, що розгляд справи проводився в присутності позивачки, права за ст. 268 КУпАП поліцейським були роз'яснені на початку розгляду справи, під час розгляду справи позивачка не заявляла ані клопотань, не надала письмових та/або усних пояснень щодо незгоди з інкримінованим їй правопорушенням. Також зафіксовано, що позивач висловила бажання ознайомитися з доказами, якими підтверджується скоєння нею адміністративного правопорушення, за наслідком чого інспектором патрульної поліції було пред'явлено до огляду наявний відеодоказ з приладу TruCam II ТС008449, надано позивачу можливість огляду приладу вимірювання швидкості TruCam II ТС008449 для перевірки серійного номеру і наявності та стану пломб, за вимогою позивача надано для ознайомлення свідоцтво про повірку приладу лазерного вимірювання швидкості транспортних засобів TruCam II ТС008449. Також з відеозапису вбачається, що після роз'яснення інспектором патрульної поліції прав передбачених статтею 268 КУпАП України, позивачкою не наголошувалось жодних клопотань про бажання скористатися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Судом враховується, що поліцейський згідно із законодавством, лише ознайомлює особу з її правами, однак, виключно правопорушник вирішує, чи скористається він своїми правами і в який спосіб. Відповідний висновок сформовано П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 02.09.2025 по справі № 522/843/25.
Приймаючи викладені встановлені обставини, суд вважає необґрунтованими доводи позивачки про порушення інспектором патрульної поліції процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Суд констатує, що доводи позивача, стосовно необґрунтованості винесення постанови, порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, відсутності складу адміністративного правопорушення в її діях, спростовуються матеріалами справи.
Додатково щодо посилань позивача на окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови, судом враховується також, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Вчиненні органом управління процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки ці порушення вплинули на можливість порушника захистити свої права та чи призвели процедурні порушення на встановлення обставин порушення та наслідки.
Навіть у випадку встановлення процедурних порушень прийняття постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності посадовими особами Департаменту не може бути підставою для скасування постанови у випадку встановлення відповідачем адміністративного правопорушення з боку позивача, факт вчинення якого підтверджується під час розгляду справи.
Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16 (провадження №К/9901/50453/18) та в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі справа №826/15341/15 (провадження №К/9901/19896/18).
За наслідком чого суд зазначає, що доводи позивача про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються прийняття оскаржуваної постанови, є помилковими та безпідставними, оскільки порушення позивачкою пункту 12.4 Правил дорожнього руху за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 122 КУпАП підтверджується належними доказами.
Отже в даному випадку основною та обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення є протиправне діяння, факт вчинення якого підтверджено відеоматеріалами, відсутність якого б виключала склад наведеного адміністративного правопорушення.
Позивачем по справі до адміністративного позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, доведеність посилань про наявність порушень під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також не надано до суду доказів, які б впливали на розгляд справи про адміністративне правопорушення та надавали б підстави для прийняття іншого рішення, приймаючи доведеність вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно з п.1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Оцінивши надані докази, враховуючи те, що обставини, вказані в постанові про адміністративне правопорушення мали місце та знайшли своє обґрунтування, суд вважає встановленою ту обставину, що позивач порушив вимоги ПДР, оскаржувана постанова серії ЕНА №5705995 від 12.09.2025 року винесена правомірно, відсутні обставини, які підтверджують неправомірне притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Незгода позивачки з її притягненням до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності, з врахуванням вищенаведених судом доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушень.
Відповідно до ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Отже, наведене свідчить про те, що відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, відповідачем було з'ясовано, що позивачем було скоєно адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП, правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, а адміністративне стягнення інспектором патрульної поліції було накладено у межах санкції, передбаченої вищевказаною нормою права.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).
Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).
Приймаючи вищевикладене, суд вважає позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора 1 взводу 8 роти 1-го батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Сорочана Миколи Віталійовича, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5705995від 12.09.2025 року, необґрунтованим та не підлягаючим до задоволення.
З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені позивачем до відшкодування не підлягають.
При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 7, 122, 213, 222, 251, 258, 276, 283 КпАП України, ст. 2, 22, 72, 73, 75-77, 139, 242-246, 250-251, 295 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 03084, м. Київ, вул Федора Ернста, 3), інспектора 1 взводу 8 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Сорочана Миколи Віталійовича (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5), про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5705995 від 12.09.2025 року- відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 17.11.2025 року.
Головуючий Л. В. Калініченко