11листопада2025 року
м. Київ
справа № 161/12392/24
провадження № 51-3352км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024030580001591 від 2 травня 2024 року, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцька Волинської області, який мешкає в тому ж місці ( АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засудженого за частинами першою, третьою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 4 червня 2025 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від 21 лютого 2025 року засудив ОСОБА_7 до покарання: за частиною першою статті 309 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік; за частиною третьою статті 309 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі частини першої статті 70 КК визначив ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно зі статтею 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 частини першої, пунктом 2 частини третьої статті 76 КК.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_7 засуджений за те, що він у невстановлені день та час умисно, усвідомлюючи протиправність і суспільну небезпеку своїх дій, без мети збуту в невстановленої особи за невстановлених обставин придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс і незаконно зберігав його без мети збуту до його виявлення та вилучення 2 травня 2024 року о 17:38 під час обшуку.
Відповідно до висновку експерта від 22 травня 2024 року № СЕ-19/103-24/6187-НЗПРАП надана на дослідження речовина рослинного походження зеленого кольору є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом масою 10,8769 г (у перерахунку на висушену речовину).
Також ОСОБА_7 у невстановлені день та час умисно, усвідомлюючи протиправність і суспільну небезпеку своїх дій, без мети збуту в невстановленої особи за невстановлених обставин придбав наркотичний засіб - канабіс і психотропну речовину - амфетамін в особливо великих розмірах, які 2 травня 2024 року близько 12:00 отримав посилкою (товарно-транспортна накладна № 20450916322777) від невстановленої особи у відділенні ТОВ «Нова пошта» № 9 в м. Луцьку. У посилці містилися полімерний пакет із речовиною рослинного походження, що є наркотичним засобом - канабісом, і полімерний пакет із порошкоподібною речовиною, що містить у складі психотропну речовину - амфетамін в особливо великих розмірах. ОСОБА_7 зберігав їх при собі, без мети збуту, до вилучення 2 травня 2024 року о 14:49 працівниками поліції під час його затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до висновків судових експертиз наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів від 3 травня 2024 року № СЕ-19/103-24/5832-НЗПРАП, від 22 травня 2024 року № СЕ-19/103-24/6185-НЗПРАП надані на дослідження: речовина рослинного походження є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якої заборонено, - канабісом, масою 20,6771 г (у перерахунку на висушену речовину); порошкоподібна речовина, що містить у складі психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, масою 26,7039 г, є психотропною речовиною в особливо великому розмірі.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 4 червня 2025 року вирок районного суду змінив.
На підставі частини п'ятої статті 72 КК зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 2 по 3 травня 2024 року з розрахунку одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Згідно зі статтями 961, 962 КК конфіскував у дохід держави речовий доказ - мобільний телефон марки «Samsung» чорного кольору, IMEI1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , із сім-картою з номером НОМЕР_3 .
На підставі статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) речовий доказ - товарно-транспортну накладну наліпку з № 20450916322777 залишив у матеріалах кримінального провадження.
У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у кримінальному провадженні звернулася до Суду з касаційною скаргою. Серед підстав для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового апеляційного розгляду цієї справи прокурор зазначила: істотні порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.
Суть доводів касаційної скарги зводиться до того, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 307 КК, не проаналізував доказів і не дав їм оцінки, не спростував доводів апеляційної скарги про безпідставну перекваліфікацію судом першої інстанції дій засудженого із частини третьої статті 307 на частину третю статті 309 КК, що потягло призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого.
Прокурор стверджує, що апеляційний суд допустив порушення статей 23, 404 КПК, не дотримався засад змагальності кримінального процесу, чим порушив право сторони обвинувачення на обстоювання правової позиції, дослідивши лише письмові докази.
До того ж наголошує, що всупереч статті 419 КПК в оскаржуваній ухвалі відсутні обґрунтовані мотиви відхилення чи спростування доводів апеляційної скарги щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_7 за частиною третьою статті 307 КК. Зазначає, що апеляційний суд належно не оцінив діалогів ОСОБА_7 з абонентами « ІНФОРМАЦІЯ_9 », « ОСОБА_10 » та «ІНФОРМАЦІЯ_2», які підтверджують його причетність до збуту вилучених речовин. На думку прокурора, поза належною увагою апеляційного суду залишилася кількість придбаної ОСОБА_11 психотропної речовини та наркотичного засобу, які він отримав посилкою, зважаючи на те, що аналогічний наркотичний засіб уже зберігався за місцем проживання і ОСОБА_7 на час вчинення кримінальних правопорушень на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебував. На обґрунтування цього прокурор посилається на позиції, викладені в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справах № 317/3499/19, 220/237/20.
Також прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції,переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, достатньо не врахував, що ОСОБА_7 , попри молодий вік, не займається суспільно корисною працею, вчинив особливо тяжке кримінальне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, а самі обставини вчинення ним злочину свідчать про його підвищену суспільну небезпечність через порушення порядок обігу наркотичних засобів, унаслідок чого задовольняється незаконний попит на наркотики. Поза увагою апеляційного суду залишилися доводи прокурора про те, що засуджений не належить до осіб, які, з огляду на їх вік, стан чи процесуальну поведінку, заслуговують на менш тяжке покарання. Сумнівним, на думку прокурора, є й висновок суду про щирість розкаяння, оскільки кримінальні правопорушення були розкриті внаслідок проведення слідчих дій, а не з'явлення порушника із зізнанням. Тому вважає, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання особі засудженого та тяжкості вчинення кримінального правопорушення, і безпідставно звільнив від відбування покарання на підставі статті 75 КК.
Крім того, касатор вказує, що без жодного обговорення залишилися доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не виклав формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів злочину, як визначено в пункті 3 частини другої статті 374 КПК.
Позиціїучасниківсудовогопровадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий апеляційний розгляд. Зокрема, зауважив, що окремі елементи листування ОСОБА_7 підтверджують умисел на збут наркотичних засобів.
Захисник ОСОБА_6 заперечив щодо задоволення касаційної скарги і просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни. Наголосив на тому, що ОСОБА_7 із червня 2025 року мобілізований, з його листування з абонентами « ОСОБА_9 », « ОСОБА_10 » та «ІНФОРМАЦІЯ_2» не простежується причетність до збуту наркотичних засобів. Крім того, свідок ОСОБА_12 суду ствердив, що ОСОБА_7 не пригощав його та не надавав наркотичних засобів, не розповсюджував їх, наркотичні засоби чи психотропні речовини купували собі кожен окремо.
МотивиСуду
Заслухавши доповідь судді, доводи сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов висновку про таке.
Згідно з вимогами статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За правилами статті 2 КПК завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі статтею 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
До того ж відповідно до частини четвертої статті 17 КПК всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у цьому.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як із тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, у яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином установлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Також у пункті 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Так, у рішеннях від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», від 6 грудня 1998 року у справі «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
У кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення (стаття 91 КПК).
За приписами статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 309 КК, характеризується виною у формі прямого умислу: особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваних нею діянь і бажає їх вчинити, не маючи на меті збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Вказівка у статті на вчинення діяння без мети збуту означає, що винна особа, яка незаконно виробляє, виготовляє, придбає, зберігає, перевозить чи пересилає наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, не має на меті здійснити їх відчуження, а вчиняє вказані дії у власних інтересах. Якраз у наявності чи відсутності такої мети і полягає відмінність між складами злочинів, передбачених статтями 307 та 309 КК України.
Тому для вирішення питання про кваліфікацію злочину, пов'язаного з незаконним придбанням та зберіганням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зокрема щодо відсутності чи наявності умислу на збут, суд у кожному конкретному випадку має оцінити обставини справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи щодо здійснення нею такого придбання та зберігання.
Про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів може свідчити великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування та розфасування, а також інші обставини, зокрема: відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини; поведінка суб'єкта злочину; те, що сама особа наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє та зберігає їх.
З матеріалів кримінального провадження видно, що орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 за частиною третьою статті 307 КК, а саме в незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичного засобу та психотропної речовини в особливо великому розмірі, вчиненому особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтею 309 КК.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 307 КК, сторона обвинувачення доводила в суді першої інстанції зібраними на досудовому розслідуванні доказами.
Дослідивши докази сторони обвинувачення, допитавши свідка й обвинуваченого, місцевий суд дійшов висновку про те, що вину ОСОБА_7 у вчиненні такого кримінального правопорушення не доведено, а в його діях міститься склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 309 КК, - незаконне придбання і зберігання без мети збуту наркотичного засобу та психотропної речовини в особливо великому розмірі, вину у вчиненні якого він не заперечував. ОСОБА_7 показав, що незаконно придбав і зберігав наркотичні засоби та психотропну речовину для власного вживання, оскільки був наркозалежним і наміру їх збувати не мав.
Цей висновок суду першої інстанції, показання ОСОБА_7 , були ретельно перевірені апеляційним судом, який повторно дослідив:
протокол затримання підозрюваного ОСОБА_7 від 2 травня 2024 року, з якого видно, що в присутності понятих проведено обшук ОСОБА_7 , виявлено та вилучено зиппакети зі вмістом порошкоподібної речовини, речовини рослинного походження, мобільний телефон марки «Samsung» і зроблено змиви з указаних зиппакетів (т. 1, а. к. п. 38-41);
протокол за результатами зняття інформації з електронних інформаційних систем від 31 травня 2024 року, за даними якого проведено зняття інформації з електронних інформаційних систем із подоланням системи логічного захисту - мобільного телефону «Samsung», який належить ОСОБА_7 , виявлену на телефоні інформацію зафіксовано на флешнакопичувачі (т. 1, а. к. п. 88, 89);
протокол дослідження інформації, отриманої за результатами зняття інформації з електронних інформаційних систем, від 21 червня 2024 року і фототаблицю до нього, згідно з яким оглянуто та досліджено інформацію на телефоні ОСОБА_7 із зафіксованим листуванням з невстановленими особами з використанням додатків «Телеграм» та «Signal», фотографії речовин, зовні схожих на наркотичні (т. 1, а. к. п. 90-101);
висновок судової експертизи від 3 травня 2024 року № СЕ-19/103-24/5832-НЗПРАП, у якому підсумовано, що надана на дослідження речовина рослинного походження є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом масою 20,6771 г (у перерахунку на висушену речовину) (т. 1, а. к. п. 46-49);
висновок судової експертизи від 22 травня 2024 року № СЕ-19/103-24/6185-НЗПРАП, за яким надана на дослідження порошкоподібна речовина містить у складі психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін масою 26, 7039 г (т. 1, а. к. п. 69-72).
Водночас апеляційний суд, аналізуючи повторно досліджений протокол від 21 червня 2024 року, зазначив, що зміст листування ОСОБА_7 про купівлю ним наркотичних засобів у невідомої особи (т. 1, а. к. п. 92, 93), спілкування з ОСОБА_12 стосовно допомоги порадами з вирощування за допомогою ламп невідомої рослини (ймовірно наркотичного засобу) (т. 1, а. к. п. 95, 96), спілкування з невідомою особою, в якому ОСОБА_7 вказує їй на райони в м. Луцьку, де планує придбати наркотичні засоби (т. 1, а. к. п. 100), не підтверджує систематичного збуту наркотичних засобів чи психотропних речовин.
Аналізуючи це листування в сукупності з іншими доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що вказане не може свідчити про намір ОСОБА_7 збути отримані 2 травня 2024 року в ТОВ «Нова пошта» наркотичні засоби та психотропну речовину в особливо великому розмірі і не доводить вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 307 КК.
З таким висновком погоджується і Суд, оскільки його обґрунтовано належними, допустимими та достовірними доказами, які апеляційний суд розглянув у судовому засіданні й оцінив у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 94 КПК.
Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду, касаційна скарга не містить.
Також Суд уважає безпідставним посилання прокурора на правову позицію, викладену в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2022 року (справа № 220/237/20), якою скасовано ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог КПК, оскільки апеляційний суд не дотримався вимог статті 23 цього Кодексу.
До того ж посилання в касаційній скарзі напостанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11 серпня 2022 року (справа № 317/3499/19) Суд не вважає релевантним спірним у цьому провадженні правовідносинам.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.
Так, сам собою особливо великий розмір психотропної речовини, про що зазначає прокурор у касаційній скарзі, може свідчити про умисел на збут такої речовини за умови наявності в тому числі й інших достатніх, взаємопов'язаних між собою в сукупності зібраних доказів.
Суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи свої рішення, виходили з того, що якщо висновок про наявність умислу особи на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів ґрунтується на великому або особливо великому розмірі відповідної речовини, її упакуванні та розфасуванні, то в такому разі повинні бути досліджені обставини, за яких особа придбала відповідний засіб чи речовину, у тому числі дослідити, чи залежало від волі особи те, який розмір речовини опиниться у володінні особи та її розфасування. Зокрема, якщо особа здійснює свідоме придбання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у значному розмірі (шляхом купівлі, обміну, безоплатно і т. ін.), виготовляє їх, зберігає у відповідному фасуванні, що об'єктивно перевищує потреби такої особи у власному вживанні, то може мати місце умисел на збут. Якщо ж волею особи не обумовлено того, скільки наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів опиниться в її володінні, то в такому разі умисел на збут потребує більш ретельного дослідження.
Таким чином, суди як першої, так і апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що сторона обвинувачення не спростувала належними та допустимими доказами показання ОСОБА_7 про те, що він зберігав наркотичні засоби та психотропні речовини для власного вживання, без мети збуту.
Отже, з огляду на те, що висновок про наявність умислу особи на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів може ґрунтуватися на великому або особливо великому розмірі лише разом із сукупністю інших обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, враховуючи положення статті 17 КПК, відповідно до яких усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на користь такої особи, дійшли обґрунтованих висновків, що особливо великий розмір вилученої психотропної речовини, за відсутності інших доказів, не може в цьому конкретному випадку свідчити про наявність у ОСОБА_7 умислу саме на збут наркотичного засобу.
З огляду на це висновок місцевого суду щодо перекваліфікації дій засудженого із частини третьої статті 307 на частину третю статі 309 КК, з яким погодився апеляційний суд, належним чином мотивовано, вважати його неправильним чи сумнівним підстав немає.
Разом з тим Суд звертає увагу на те, що ухвала апеляційного суду ясна і зрозуміла, вказує на те, що головні проблеми у справі, порушені перед цим судом, були вивчені, у ній викладено конкретні й чіткі відповіді на аргументи сторони обвинувачення, які були ключовими для вирішення справи апеляційним судом.
Отже, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, у зв'язку із чим доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не вмотивував у цій частині свого рішення, є необґрунтованими.
Зрештою, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього зобов'язання для обґрунтування рішення може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися у світлі обставин справи (див. рішення від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії (№ 2)», заява № 19867/12, пункт 84,).
Згідно зі статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.
Так, відповідно до статті 65 КК при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання.
Згідно з частиною другою статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначене ОСОБА_7 покарання за скоєні ним кримінальні правопорушення відповідає зазначеним вище вимогам, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
За змістом статті 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання. Вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання та звільняючи від його відбування на підставі статті 75 КК з випробуванням, разом зі ступенем тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, на чому акцентує прокурор у касаційній скарзі, урахував дані про особу засудженого та інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу й порядок його відбування.
Зокрема, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, узяв до уваги, що ОСОБА_7 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, є особою молодого віку, пройшов курс лікування від наркотичної залежності, має постійне місце проживання та роботи.
Разом із тим щире каяття засудженого у вчиненому, а також сприяння правоохоронним органам під час обшуку за місцем його проживання суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання. Водночас жодних обставин, які б обтяжували покарання, у кримінальному провадженні не встановлено.
Що стосується посилань прокурора на кількість особливо небезпечного наркотичного засобу, який є предметом злочину, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, що охоплюються його об'єктивною стороною, поза зв'язком з іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, який передбачає диференційований підхід як обов'язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
Натомість зазначені вище обставини справи та дані про особу ОСОБА_7 у сукупності, зокрема його ставлення до наслідків своїх протиправних дій, на переконання Суду, давали місцевому суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою і застосування протягом іспитового строку широкого ряду соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.
Підстав вважати призначене ОСОБА_7 покарання явно несправедливим через м'якість Суд не вбачає.
Положення статті 75 КК суд застосував правильно.
На думку Суду, будь-яких переконливих доводів, які би спростовували висновки судів щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 , розміру, виду та порядку відбування призначеного йому покарання, прокурор у касаційній скарзі не навів.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у цій справі не встановлено.
Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 4 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу у кримінальному провадженні ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3