13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/16310/24
провадження № 51-4279ск25
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року щодо ОСОБА_5 ,
встановила:
за вироком Дніпровського районного суду від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Трускавець, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою:
АДРЕСА_2 , раніше не судимого, визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 308, ч. 2 ст. 308 КК України. Призначено ОСОБА_5 покарання:
- за ч. 1 ст. 308 КК України - у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 308 КК України - у виді 5 (п?яти) років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 70 КК України призначено ОСОБА_5 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2055 року вказане судове рішення залишено без змін.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_5 засуджено за те, що він, страждаючи на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, дізнавшись про спрощений порядок функціонування програми замісної підтримуючої терапії та відсутність єдиної бази даних пацієнтів, які на ній перебувають, не маючи реального наміру лікування від наркотичної залежності внаслідок вживання опіоїдів, а також всупереч підписаним зобов'язанням щодо не перебування на програмах ЗПТ в інших медичних закладах, у невстановлений досудовим розслідуванням день, час та місці у нього виник злочинний умисел на незаконне заволодіння наркотичним засобом - «Tab.Метафін-ІС» шляхом шахрайства з метою його подальшого неконтрольованого використання (45 епізодів). Так, ОСОБА_5 визнано винним за ч. 1 ст. 308 КК України - у заволодінні наркотичними засобами шляхом шахрайства, за ч. 2 ст. 308 КК України - у заволодінні наркотичними засобами шляхом шахрайства, вчиненому повторно за обставин, детально викладених у згаданому вироку суду.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини засудженого ОСОБА_5 та правильності кваліфікації його дій, покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КК України, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Як видно з долученої до касаційної скарги копії вироку суду першої інстанції, судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_5 здійснено з додержанням положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Доводи прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою призначення ОСОБА_5 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, колегія суддів уважає необґрунтованими. Зі змісту скарги прокурора вбачається, що він, вказуючи на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, які пов'язані із дискреційними повноваженнями.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Загальні засади призначення покарання, визначені в ст. 65 КК України наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують чи обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також визначити можливість виправлення засудженого без відбування покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За правилами ст. 75 КК України у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту наданих копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_5 призначено з порушенням вказаних норм права.
За змістом вироку, суд, обираючи ОСОБА_5 вид та міру покарання, належним чином урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України, у тому числі статей 66, 67 КК України, впливають на вибір заходу примусу і порядок його відбування.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд належним чином перевірив та надав оцінку доводам прокурора, зазначеним в апеляційній скарзі, які за змістом і суттю аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 419 КПК України, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, зазначив в ухвалі підстави, на яких визнав їх необґрунтованими.
З копії ухвали апеляційного суду убачається, що апеляційний суд належно оцінив ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, зокрема й конкретні обставини вчиненого злочину; відсутність тяжких наслідків; особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, так і дані щодо особи обвинуваченого, а також всі обставини справи у їх сукупності.
Колегія суддів зробила висновок, що усі наведені обставини в своїй сукупності істотно знижують фактичний ступінь тяжкості вчиненого злочину і особливо ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства та утворюють підставу для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком, з покладенням відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги поведінку і пояснення засудженого, надані під час судового розгляду, які свідчили про його щире каяття та розкаяння у вчиненому.
Із таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів касаційного суду та вважає, що апеляційний суд слушно погодився з висновком місцевого суду про можливість застосування до ОСОБА_5 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано під час постановлення вироку в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України явно несправедливим і таким, що є недостатнім для досягнення його мети, за доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та навів відповідні мотиви на їх спростування, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.
У касаційній скарзі прокурор не навів переконливих доводів на обґрунтування допущення судом таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги прокурора та доданих до скарги копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, то у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3