13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 712/10271/24
провадження № 51-4316 ск 25
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 серпня 2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року і
встановила:
за вироком Соснівського районного суду ми. Черкаси від 11 серпня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, студента Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей немає, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь: ОСОБА_6 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 452000 грн.; ОСОБА_7 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 452000 грн.; Черкаської обласної ради кошти у сумі 2683,05 грн., витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_8 ; Національної служби здоров'я України кошти у сумі 65016,96 грн., витрачені на лікування потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; держави процесуальні витрати на залучення експертів в загальній сумі 28019,36 грн.
Вироком суду вирішено долю речових доказів, арештованого майна та процесуальних витрат.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року вказаний вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за обставин, установлених місцевим судом та детально наведених у вказаному вироку, 07 червня
2024 року близько 14:50 години, керуючи автомобілем «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_1 , та рухаючись в адміністративних межах м. Черкаси, зі швидкістю, що в порушення вимог 12.4 Правил дорожнього руху, перевищує максимально дозволену (50 км/год) швидкість руху транспортних засобів у населених пунктах, в порушення вимог п. п. 2.3 6), 12.1, 1.10 термін «узбіччя» ПДР, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, та відповідно не реагував на її зміну, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху керованого ним транспортного засобу не урахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не впорався з керуванням, виїхав на праве узбіччя, відносно напрямку свого руху, яке не призначене для руху транспортних засобів, після чого допустив занос керованого ним транспортного засобу з подальшим виїздом на зустрічну смугу руху вказаної проїзної частини за межі її лівого краю, на ліве узбіччя, де скоїв наїзд на неповнолітніх пішоходів ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які рухалися поза межами лівого краю зазначеної проїзної частини поблизу її меж (узбіччю) в попутному з автомобілем напрямку, та зіткнення з нерухомою перешкодою у вигляді дерева.
Унаслідок указаної дорожньо-транспортної пригоди: неповнолітній пішохід ОСОБА_9 відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 27.08.2024 №02-01/755 отримав тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я; неповнолітній пішохід ОСОБА_10 відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 28.08.2024 №03-01/725 отримав тілесні ушкодження, від яких 30 серпня 2024 настала його смерть.
Таким чином, порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля ОСОБА_5 , а саме вимог п. п. 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, згідно висновку судової автотехнічної експертизи від 16.08.2024 №505/24-23, знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням її наслідків у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 та спричинення смерті потерпілому ОСОБА_10 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, доводи якої аналогічні доводам апеляційної скарги, захисник засудженого ОСОБА_4 зазначає про те, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого з направленням кримінального провадження на новий апеляційний розгляд. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що на переконання сторони захисту, суд належним чином не урахував принцип індивідуалізації призначення покарань, характеристику особи засудженого, його вік, те, що він являється студентом, вперше притягується до кримінальної відповідності, що призвело до очевидних помилок та суперечностей, які перешкодили суду всебічно, повно та неупереджено дослідити всі обставини справи та прийняти законне та справедливе рішення при призначенні покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд не зважив на вимоги його апеляційної скарги, чим порушив вимоги Кримінального процесуального законодавства України (далі - КПК України). Ухвала суду апеляційної інстанції є не вмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Мотиви Суду
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочинів, встановлених судами нижчих інстанцій.
Висновок суду щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації її дій за
ч. 2 ст. 286 КК України за обставин, установлених у вироку місцевого суду, у тому числі, доведених показаннями засудженого, який визнав вину у скоєнні інкримінованого йому діяння, в касаційній скарзі не оспорюються.
Щодо доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_4 участині невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони не заслуговують на увагу.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Судова дискреція (судовий розсуд) є інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Поняття судового розсуду у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Як убачається із доданих до касаційної скарги копій судових рішень, вказаних вимог суди першої та апеляційної інстанцій дотримались.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування до засудженого закону України про кримінальну відповідальність, зокрема незастосування положень ст. 75 КК України при призначенні йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, не можуть вважатися обґрунтованими з огляду на таке.
Згідно зі ст. 75 КК України у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, під час призначення покарання засудженому було враховано суспільну небезпечність вчиненого ним злочину, ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, який згідно з класифікацією, наведеною у ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який є студентом, за місцем навчання та проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога, лікаря психіатра не перебуває, раніше не судимий, поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 після вчинення кримінального правопорушення, відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_9 намагання відшкодувати заподіяну шкоду потерпілим ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують його покарання, думку потерпілих, які наполягли на суворій мірі покарання.
Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та являлись передумовою для застосування ст.ст. 69, 75 КК України, судом не встановлено.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок, урахував наявність зазначених обставин разом та вказав, що судом першої інстанції була надана вірна оцінка, місцевий суд повністю дотримався чинного законодавства, врахував наведену практику Верховного Суду та призначив обвинуваченому необхідне, відповідно до критеріїв пропорційності, розумності, справедливості та достатності, покарання в межах санкції інкримінованої частини статті КК України з обов'язковим додатковим покаранням.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку доводів сторони захисту, зауважив, що з наведених підстав пом'якшення призначеного покарання не буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде недостатнім для досягнення мети такого покарання, не буде співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду даного кримінального провадження місцевим судом, які б слугували підставою для скасування чи зміни вироку суду, колегією суддів не встановлено.
Убачається, що суди звернули увагу на встановлені судом характеризуючі засудженого дані, що містяться в матеріалах кримінального провадження, а саме те, що він є особою молодого віку, не судимий, його позитивні характеристики, відсутність обставин, що обтяжують покарання, однак на думку суду як першої так і апеляційної інстанцій, вони не утворюють підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість.
Колегія суддів також уважає, що з урахуванням викладеного та дотримуючись принципу індивідуалізації, обраний засудженому розмір та вид покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним кримінальним законом.
Слід зазначити, що аналогічні за змістом доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належно розглянув апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 і вмотивовано відмовив у її задоволенні. За змістом копії ухвали апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, у ній із посиланням на матеріали кримінального провадження та норми права, якими врегульовано порядок призначення покарання, надано вичерпні відповіді на всі аргументи сторони захисту.
Що стосується посилання скаржника на правову позицію, викладену в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 березня 2025 року №208/1752/21, слід зазначити, що вона не є релевантною у цьому касаційному провадженні.
Щодо клопотання захисника про зупинення виконання судових рішень до закінчення розгляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 430 КПК України, суддя-доповідач вирішує таке клопотання тільки після відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2
ст. 428 КПК України.
З урахуванням викладеного та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , поданою в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 серпня 2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3