Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крат В. І.
12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 378/771/23
провадження № 61-12511св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишив без задоволення. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року залишив без змін.
У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 вказано, що: «законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обовязком особи, яка потребує такого захисту».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) вказано, що «оскільки статтею 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні частини другої статті 530 ЦК України. У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що «оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту». Судами під час розгляду справи встановлено, що відповідач жодних дій щодо повернення грошових коштів з моменту їх отримання до моменту звернення позивача з цим позовом до суду не вчиняла. За таких обставин, станом на момент звернення позивача із цим позовом до суду першої інстанції (05 травня 2011 року) про повернення грошових коштів за розписками від 23 серпня 2008 року та 18 серпня 2009 року (на суму 50 000,00 дол. США) строк позовної давності в цьому випадку не сплив, а лише розпочався, але жодних дій, зокрема, протягом розгляду справи щодо повернення коштів відповідач не здійснила, що стало підставою для задоволення позовних вимог у цій частині. Вказані обставини у цій частині правильно встановлені судом апеляційної інстанції. Схожі правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 755/21936/15-ц (провадження № 61-26336св18), 17 лютого 2021 року у справі № 750/13632/18 (провадження № 61-14761св19), 08 грудня 2021 року у справі № 522/24415/17 (провадження № 61-14057св21), 16 лютого 2022 року у справі № 520/19325/18 (провадження № 61-9353св21) та інших».
1. У справі, що переглядалася, сам позивач у позові зазначав, що в розписках не встановлений строк повернення боргу, 25 серпня 2023 року позивач направив на адресу проживання відповідача вимогу та надав семиденний строк на повернення отриманих коштів в повному обсязі. Вказану вимогу відповідач не отримав.
2. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
2.1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
2.2. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
3. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
3.1. Тлумачення частини першої статті 1049 ЦК України свідчить, що:
за відсутності домовленості позикодавця та позичальника про строк повернення позики, або при визначенні його моментом пред'явлення, позика має повертатися після спливу тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги позичальнику;
вимога позикодавця не може втілюватися в позовній заяві. Подання позикодавцем позовної заяви до суду є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як вимога у розумінні частини першої статті 1049 ЦК України;
у випадку, якщо позикодавець звертається до суду, не здійснивши пред'явлення вимоги позичальнику на підставі частини першої статті 1049 ЦК України, то відсутній обов'язок позичальника повернути позику і відповідно не може відбутися порушення прав позикодавця. Тобто, в такій ситуації строк виконання зобов'язання не настає, а тому не може мати місця й порушення зобов'язання позичальником щодо повернення позики.
3.2. За таких обставин касаційному суду належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку із необхідністю відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Суддя В. І. Крат