17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 946/7891/22
провадження № 61-7473ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про стягнення грошових коштів, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») про стягнення грошових коштів (115 000 доларів США), трьох відсотків річних
(48 300 доларів США) та відшкодування моральної шкоди (135 мінімальних заробітних плат станом на час виконання рішення суду).
Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 25 липня
2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Одеський апеляційний суд постановою від 25 лютого 2025 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2024 року залишив без змін.
У червні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 30 червня 2025 року поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду
від 25 лютого 2025 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявниці надати: уточнену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України; копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.
01 липня 2025 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу до ухвали Верховного Суду від 30 червня
2025 року.
02 липня 2025 року копію ухвали суду касаційної інстанції від 30 червня
2025 направлено на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі, копію ухвали заявниця отримала 15 липня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів касаційного провадження.
У липні 2025 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду
від 30 червня 2025 року від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга з уточненнями.
Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2025 року продовжив ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявниці надати: уточнену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог
статті 392 ЦПК України; копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.
13 серпня 2025 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень забезпечено надання загального доступу до ухвали Верховного Суду
від 12 серпня 2025 року.
13 серпня 2025 року копію ухвали суду касаційної інстанції від 12 серпня
2025 направлено на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі.
Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу суду
08 вересня 2025 року до Верховного Суду повернулося рекомендоване поштове відправлення № 0610273927401, в якому заявниці ОСОБА_1 було надіслано копію ухвали суду касаційної інстанції від 12 серпня 2025 року, з довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою».
18 вересня 2025 року копію ухвали суду касаційної інстанції від 12 серпня
2025 повторно направлено на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі.
Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу суду
16 жовтня 2025 року до Верховного Суду повернулося рекомендоване поштове відправлення № 0610280554882, в якому заявниці ОСОБА_1 було повторно надіслано копію ухвали суду касаційної інстанції від 12 серпня
2025 року, з довідкою поштового відділення про причину повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується інформацією щодо направлення поштових відправлень Українського державного підприємства поштового зв'язку«Укрпошта», з вказівкою часу приймання та отримання, згідно з номером ідентифікатора поштового відправлення.
Матеріали на усунення недоліків до Верховного Суду на час постановлення ухвали не надійшли.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги як неподаної особі, яка її подала,
з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій
статті 389 ЦПК України, є вичерпним.
Лише посилання заявниці, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на порушення норм процесуального та матеріального права, неврахування висновків Верховного Суду, без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку заявниці, неправильно чи з порушенням застосовано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Отже, процесуальний закон покладає на заявницю обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та / або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Крім того, заявниця повинна чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналіз касаційної скарги з уточненнями, поданої на виконання ухвали Верховного Суду від 30 червня 2025 року, свідчить, що у ній також відсутнє зазначення конкретного пункту (пунктів) підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням підстави (підстав), передбаченої (передбачених) частиною другою статті 389 ЦПК України.
Цитування окремих висновків, наведених у вказаних заявником постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1
частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.
Отже, у касаційній скарзі та касаційній скарзі з уточненнями не зазначено жодної з підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд не наділений повноваженнями за заявницю доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклала сама заявниця. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. Щоразу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з метою захисту своїх прав, а задля досягнення сторонніх цілей, вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 27 червня
2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» (заява № 70329/12
та 5 інших заяв) зазначав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи.
Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція) не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції.
У справі Vasylkivv. Ukraine (ухвала, заява № 77302/16, від 30 квітня 2025 року)ЄСПЛ зазначив, що апеляційний суд тричі надсилав повістки рекомендованим листом на домашню адресу заявника, але вони було повернуті як недоставлені. Заявник не заперечував той факт, що повістки надсилалися рекомендованим листом, а також не стверджував, що апеляційний суд використав неправильну адресу.
Також ЄСПЛ у справі Voytsekhovskyy v Ukraine (ухвала, заява № 41881/18, від 26 січня 2023 року) зазначив, що апеляційний суд надіслав повістки на домашню адресу заявника, його твердження про те, що він міг їх не отримати, не є достатнім для висунення небезпідставної скарги про порушення його процесуальних прав. Звідси випливало, що скарга заявника про порушення принципу рівності сторін, яку було подано на підставі пункту 1 статті 6 Конвенції, є явно необґрунтованою.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша
статті 2 ЦПК України).
Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
ЄСПЛ вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
У частині перші статті 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Заявниця ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції не подавала заяву / клопотання про зміну її місця проживання чи перебування, водночас за повідомленою заявницею суду адресою направлена кореспонденція повернулася без вручення.
Заявниця не виконала вимоги ухвал Верховного Суду від 30 червня
та від 12 серпня 2025 року, а саме не надала уточнену редакцію касаційної скарги із зазначенням конкретних обов'язкових підстав касаційного оскарження судових рішень, копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Заявниці надавався достатній строк для усунення недоліків касаційної скарги, з урахуванням обставин, які склалися у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, однак вона не проявила належної обачності в захисті своїх прав, не цікавилася результатами розгляду касаційної скарги.
На час вирішення питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року будь-які заяви або клопотання від заявниці засобами поштового / електронного зв'язку або через підсистему «Електронний суд» не надходили, недоліки касаційної скарги, визначені в ухвалах Верховного Суду від 30 червня та 12 серпня 2025 року, не усунено.
Оскільки заявниця не виконала вимоги вказаних ухвал суду, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження, касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року має бути визнана неподаною та повернута заявниці.
ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права.
Тому повернення касаційної скарги не є порушенням прав заявниці на доступ до суду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року вважати неподаною та повернути заявниці.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська