12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 346/5502/22
провадження № 61-10976св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Бохан Олександр Григорович, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від
25 серпня 2023 року у складі судді Беркещук Б. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 липня 2025 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
Описова частина
Історія справи
У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» (далі - ТОВ «Євротранстелеком», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними.
В обґрунтування позову посилалось на те, що 23 лютого 2020 року між ОСОБА_6 (позикодавець) і ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики № 2, відповідно до якого позикодавець передав у власність позичальнику кошти в розмірі 4 895 540,00 грн, що станом на дату укладення договору за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) гривні до долара США (24,4777 грн) становить 200 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (за офіційним курсом НБУ станом на дату повернення) у строк не пізніше 20 жовтня 2021 року.
Згідно з договором поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року
№ 2, укладеного між ОСОБА_2 (боржник) і ТОВ «Євротранстелеком»
в особі представника ОСОБА_1., який діяв на підставі довіреності
№ 20/08/2021-Д (поручитель-1), АТ «Гоу інвест АГ» (поручитель-2), АТ «Гоу Ост Інвест АГ» (поручитель-3) і ОСОБА_6 (кредитор), поручитель-1, поручитель-2 і поручитель-3 поручилися перед кредитором за виконання обов'язку боржника ОСОБА_2 щодо зобов'язань за договором позики від 23 лютого 2020 року № 2. У разі порушення боржником обов'язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Згідно з договором відступлення права вимоги від 20 травня 2021 року № 2-ц ОСОБА_6 відступив ОСОБА_7 всі права вимоги за основним договором та договором поруки.
Позивач вказував, що ТОВ «Євротранстелеком»не видавало жодних довіреностей ОСОБА_1 щодо укладення будь-яких договорів поруки або будь-яких інших угод.
При таких обставинах договір поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2 від імені Товариства було укладено на підставі підробленої довіреності, а зазначений правочин був укладений без волевиявлення на це позивача, що призвело до виникнення негативних для нього правових наслідків у вигляді намагання стягнути з нього неіснуючий борг.
Посилаючись на викладене, ТОВ «Євротранстелеком» просило суд визнати недійсними довіреність № 23/08/2021-Д та договір поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від
25 серпня 2023 року позов задоволено.
Визнано недійсними довіреність № 23/08/2021-Д та договір поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні оспорюваних правочинів не було волевиявлення учасника правочинів - воно не було вільним, і не відповідало його внутрішній волі, внаслідок чого відбулось порушення статті 203 ЦК України, і такі правочини не можуть бути дійсними в межах цивільного законодавства України.
При цьому суд прийняв до уваги подану відповідачем ОСОБА_1. до суду заяву, у якій визнав позов в повному обсязі та повідомив, що не отримував жодних довіреностей від позивача ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» і не підписував жодних договорів, а всі підписи на оспорюваних документах по даній справі ним не вчинялись та на його переконання є підробленими.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від
25 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову
в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсною довіреності
№ 23/08/2021-Д, апеляційний суд виходив з її відсутності у матеріалах справи та неукладення між сторонами вказаної довіреності, що сторони не заперечували, а тому згідно зі статтею 202 ЦК України спірна довіреність
№ 23/08/2021-Д не спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та відповідно до частини першої статті 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю. Суд вказав, що не може бути визнаний недійсним договір, який взагалі не укладався.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору поруки
№ 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2, апеляційний суд виходив із того, що спірний договір поруки підписано ОСОБА_1., який діяв в інтересах ТОВ «Євротранстелеком» на підставі довіреності № 20/08/2021-Д, яку позивач не оспорює, оскільки у прохальній частині ТОВ «Євротранстелеком» просило суд визнати недійсними довіреність № 23/08/2021-Д, а не № 20/08/2021-Д
Не погодившись із вказаним судовим рішення, ТОВ «Євротранстелеком» подало касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду від 22 січня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «Євротранстелеком»задоволено частково, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив із того, що, вирішуючи спір і відмовляючи в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ТОВ «Євротранстелеком»не оспорює довіреність № 20/08/2021-Д,на підставі якої був укладений договір поруки, апеляційний суд не надав оцінки предмету заявленого позову крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги, не врахував, що позивач оспорює видану довіреність, яка надала повноваження представнику на укладення оспорюваного договору поруки.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від02 червня 2025 року до участі у розгляді справи залучено ОСОБА_3 , як правонаступника відповідача ОСОБА_5 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 липня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , задоволено частково, рішення Коломийського міськрайонного суду від 25 серпня 2023 року змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині викладення мотивів задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що оскільки співвідповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 позовні вимоги не визнавали, то визнання позову одним відповідачем - ОСОБА_1 не може бути підставою для задоволення позовних вимог.
Разом із тим, ухвалюючи постанову, апеляційний суд встановив, що в суді першої інстанції представник ТОВ «Євротранстелеком» заявив клопотання про витребування у відповідачів оригіналів оспорюваних правочинів, яке було задоволене ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2023 року.
Відповідачі не надали оригінали довіреності та договору поруки.
Надавши оцінку процесуальній поведінці ОСОБА_5 , який є стороною договору поруки, та його представника, зокрема, щодо ненадання оригіналів спірних правочинів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вказані дії свідчать про ухилення відповідачів від подання експерту оригіналів довіреності та договору поруки, що унеможливлює проведення експертизи судом, яка в даному випадку має визначальне значення для встановлення обставин справи. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 109 ЦПК України і визнання обставин про те, що підпис, проставлений у довіреності від імені директора Товариства Щербака В. П. та у договорі поруки від імені ОСОБА_1 , виконані не ними, а іншою особою.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, однак змінив мотиви рішення місцевого суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22 серпня 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат
Бохан О. Г., засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської областівід 25 серпня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 липня 2025 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначив, що для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України, почеркознавча експертиза мала бути призначеною судом, але така експертиза не призначалась.
Крім того, вважає, що до застосування положень статті 109 ЦПК України суд питання щодо витребування документів повинен був ставити до ОСОБА_3 , як правонаступника відповідача ОСОБА_5 , чого зроблено не було.
Доводи інших учасників справи
11 вересня 2025 року від ТОВ «Євротранстелеком»до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
30 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що відповідно до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2, укладеного між ОСОБА_6 (позикодавець) і ОСОБА_2 (позичальник), позикодавець передав у власність позичальнику кошти в розмірі 4 895 540,00 грн, що станом на дату укладення договору за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) гривні до долара США
(24,4777 грн) становить 200 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (за офіційним курсом НБУ станом на дату повернення) у строк не пізніше 20 жовтня 2021 року.
Відповідно до розписки про отримання коштів, що є додатком № 1 до договору позики від 23 лютого 2023 року № 2, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_6 кошти у розмірі 4 895 540,00 грн, що станом на дату укладення договору за офіційним курсом НБУ гривні до долара США (24,4777 грн) становить 200 000,00 доларів США та зобов'язався повернути їх позикодавцеві за офіційним курсом НБУ в день повернення у строк не пізніше 20 жовтня 2021 року.
Згідно з договором поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року
№ 2, укладеного між ОСОБА_2 (боржник) і ТОВ «Євротранстелеком»
в особі представника ОСОБА_1., який діяв на підставі довіреності
№ 20/08/2021-Д (поручитель-1), АТ «Гоу інвест АГ» (поручитель-2), АТ «Гоу Ост Інвест АГ» (поручитель-3) і ОСОБА_6 (кредитор), поручитель-1, поручитель-2 і поручитель-3 поручилися перед кредитором за виконання обов'язку ОСОБА_2 щодо зобов'язань за договором позики від 23 лютого 2020 року № 2.
Згідно з договором відступлення права вимоги від 20 травня 2021 року № 2-ц, укладеним між ОСОБА_6 (цедент) і ОСОБА_5 (цессіонарій), цедент відступив права вимоги на суму основного зобов'язання, вартість якого становить 200 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату видачі позики становить 4 895 540,00 грн.
Відповідно до договору відступлення права вимоги (цесії) № 03-12-2024 від 03 грудня 2024 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , у порядку та на умовах, визначених цим договором первісний кредитор ( ОСОБА_5 ) відступає новому кредитору( ОСОБА_3 ) право грошової вимоги, належне йому у відповідності до договору відступлення права вимоги (цесії) № 2-Ц від 20 травня 2021 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).
Підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов'язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Євротранстелеком» просило визнати недійсною довіреність № 20/08/2021-Д та визнати недійсним договір поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2, посилаючись на те, щодовіреність № 20/08/2021-Д, на підставі якої ОСОБА_1., діючи від імені та в інтересах ТОВ «Євротранстелеком», уклав договір поруки № 2 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 2, Товариство не видавало.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що дії відповідачів щодо ненадання витребуваних судом оригіналів спірних правочинів свідчать про їх ухилення від подання експерту оригіналів довіреності та договору поруки, що унеможливлює проведення експертизи судом, яка в даному випадку має визначальне значення для встановлення обставин справи.
Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 109 ЦПК України і визнання обставин про те, що підпис, проставлений у довіреності № 23/08/2021-Д від імені директора товариства Щербака В. П. та у договорі поруки від імені ОСОБА_1 , виконані не ними, а іншою особою.
Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися із вказаними висновками з наступних підстав.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно частини четвертої, пунктів 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Беззаперечним доказом для визнання чи спростування факти підписання оспорюваних правочинів може бути висновок судової почеркознавчої експертизи (див. постанову Верховного Суду від 18 червня 2024 рокуу справі № 336/7943/19 (провадження № 61-15818св23)).
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У статті 109 ЦПК України визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо.
Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи.
Схожий за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 201/11183/16 (провадження № 61-23601св18), та від 18 червня 2024 року у справі № 336/7943/19 (провадження № 61-15818св23).
Порядок призначення судової експертизи, обов'язки, права та відповідальність судового експерта, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначається Законом України «Про судову експертизу», Цивільним процесуальним кодексом, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи.
Судова експертиза може бути призначена судом за клопотанням учасників справи.
Пунктом 3 частини першої статті 43 ЦПК України передбачено право учасників справи подавати заяви та клопотання.
Обов'язок суду вирішити заяви чи клопотання учасників справи або залишити їх без розгляду передбачений статтею 222 ЦПК України.
При цьому зазначені питання вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).
У справі, яка переглядається встановлено, що ухвал про призначення почеркознавчої експертизи у справі судом постановлено не було.
У зв'язку із цим, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для застосування положень статті 109 ЦПК України є передчасним.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від02 червня 2025 року до участі у розгляді справи залучено ОСОБА_3 , як правонаступника відповідача ОСОБА_5 .
Разом із тим, Івано-Франківський апеляційний суд, застосовуючи ухвалою від 28 липня 2025 року положення статті 109 ЦПК України, документи, необхідні для проведення експертизи, у ОСОБА_3 , як правонаступника відповідача ОСОБА_5 , не витребував.
Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені у повній мірі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Бохан Олександр Григорович,задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 липня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов