Справа № 308/7525/17
03 листопада 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Ткаченко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» та приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Надії Михайлівни про визнання протиправним та скасування рішення та скасування запису про державну реєстрацію права власності,-
Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 03.11.2025 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.11.2025 року.
Позивач, ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» та приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Надії Михайлівни про визнання протиправним та скасування рішення та скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Мотивуючи позов тим, що 15 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством, комерційний банк “Приват Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки нерухомого майна, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Резвановою І.Д. за №2302
27 липня 2017 року, позивач від приватного нотаріуса Ужгородського міськрайонного нотаріального округу довідався про те, що він уже не є власником належного йому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №930606668 від 27.07.2017р., права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 220,2 м.кв., житловою площею 77,9 м.кв., зареєстровано за ПАТ КБ «Приватбанк», номер запису про право власності: 17417738, дата державної реєстрації 26.10.2016р., державний реєстратор: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія та номер: 2345, виданий 15.06.2007р., видавник: ПН Ужгородського МНО Резванова І.Д.; повідомлення, серія та номер: 30.1.0.0/2-008, виданий 09.03.2013р., видавник: ПАТ КБ «Приватбанк», повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 18.10.2016р., видавник: ПАТ КБ «Приватбанк». Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32349959 від 21.11.2016р., приватний нотаріус Стойка Надія Михайлівна, Тячівський районний нотаріальний округ, Закарпатська обл.
Пуйко В., вважає дії відповідачів незаконним, такими, що порушують його право власності, оскільки в порушення ст.ст. 35,37 ЗУ «Про іпотеку» Відповідач-1 надав Відповідачу-2 на підтвердження виконання вимог ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», Лист №30.1.00/2-008 від 09.03.2013 р., який позивач не отримував та строк пред'явлення якого сплив (трирічний загальний строк позовної давності), про що заявляє позивач. Інше повідомлення датоване 18.10.2016р., а дата державної реєстрації здійснена 26.10.2016р. (тобто через 8 днів) після написання відповідного повідомлення, в той час, як ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачає строк на попередження не менш ніж тридцятиденний строк. За твердженням позивача, друге повідомлення також йому не було надіслано та не отримано ним.
Також позивач вказує на те, що відповідачем не дотримано вимог п. 61. Постанови КМУ №1127 від 25.12.2015р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Дані грубі порушення ЗУ «Про іпотеку», Постанови КМУ №1127 від 25.12.2015р. призвели до того, що в незаконний спосіб житловий будинок вибув з власності позивача.
Позивач вказує на порушення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» Позивач наголошує на тому, що спір між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» вже неодноразово розглядався в судових інстанція в яких винесено остаточні рішення.
Однак Відповідач-1 намагається в інший, незаконний спосіб (ніж той який визначений судом) позбути позивача права власності на його єдине житло.
У позовній заяві вказано на те, що 29 січня 2015 року, Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області у справі №712/21685/12, вирішено наступне:
В рахунок погашення, заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №MKA7GA00000265 від 26 вересня 2007 року в розмірі 140 788,61 дол. США, що за курсом НБУ від 19.10.2012 року складає 1 125 323, 32 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки: будинок, загальною площею 220 кв.м, житловою площею 77,90 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Виселити ОСОБА_1 з житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку у органах МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення підлягає зверненню до виконання після закінчення дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, №1304-VII.
З огляду на вищенаведене рішення суду, яке набуло законної сили, встановлено приюдиційний характер щодо звернення стягнення на спірний будинок, а саме зупинене звернення стягнення на час дії мораторію.
Позивач зазначає, що згідно Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» що набрав чинності з 07 червня 2014 року та діяв на день подання позову та поширюється на відповідача до яких пред'явлено вимоги як іпотекодавця за договорами іпотеки на яких ґрунтується позов. Так, позивачу належить будинок який використовуються для житла і є єдиним місцем їхнього проживання, розмір якого не перевищує площі 250 м.кв., та позивач не підпадає під дію п.6 Закону.. Зазначені обставини підтверджуються витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно. З огляду на вищенаведене, перехід права власності в будь-який спосіб заборонене на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що не було враховано відповідачами під час здійснення оскаржуваних дій.
Окрім того, ОСОБА_2 , покликаючись статтю 17 Закону України "Про охорону дитинства", 177 Сімейного кодексу України, статтю 16 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року,ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», зазначає, що на момент проведення державної реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в даному будинку були зареєстровані та проживали неповнолітні діти позивача, син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька рідної сестри - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідною будинковою книгою, копія якої додається. Відтак, на проведення державної реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач зобов'язаний був отримати дозвіл органу опіки та піклування. Однак, жодного дозволу органу опіки та піклування для реєстрації права власності на нерухоме майно, де проживають неповнолітні діти відповідач не отримував. Відтак, при проведенні оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного рішення, відповідачі допустили грубі порушення законодавства України, кожне із яких окремо та в своїй сукупності свідчать про незаконність таких дій.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст., 35-38 ЗУ «Про іпотеку», ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" та ст. 177 Сімейного кодексу України та ст. 3, 10, 60, 114, 119-121 ЦПК України, позивач просить суд: Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надії Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32349959 від 12.11.2016 року про реєстрацію за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на житловий будинок, житловою площею 77,9 кв.м., загальною площею 220,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 17417738 про реєстрацію за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на житловий будинок, житловою площею 77,9 кв.м., загальною площею 220,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що здійснений 26.10.2016 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надією Михайлівною.
Вирішити питання щодо судових витрат відповідно до ст. 88 ЦПК України.
07 серпня 2017 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Леміш О.М., відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.10.2017 року, задоволено заяву позивача про задоволення позову, накладено арешт на житловий будинок, житловою площею 77,9 кв.м., загальною площею 220,2 кв.м.. що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; Заборонити ПАТ КБ «Приватбанк» вчиняти будь-які дії щодо відчуження житлового будинку, житловою площею 77,9 кв.м., загальною площею 220,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Представником відповідача ПАТ КБ «Приват Банк» 19 лютого 2018 року, подано відзив на позовну заяву. Так, відповідач вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки:
15.06.2007 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № MKMOGK00000200 згідно якого ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав Позивачу кредит у розмірі 100 000.00 [Долар США] на купівлю 4-х кімнатного житлового будинку який розташований за адресою: АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10.08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14.06.2027 року, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 15.06.2007 року уклали договір іпотеки № MKMOGK00000200.
Згідно з договором іпотеки ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 220.20, житловою площею 77.90 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 26.09.2007 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір уклали кредитний договір №MKA7GA00000265. Відповідно до п. 7.1. кредитного договору Банк зобов'язався надати Відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 25000.00 [Долар США] строком до 24.09.2027 р., а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і Відповідач 26.09.2007 р. уклали договір іпотеки № MKA7GA00000265. Згідно з п. 33.3 договору іпотеки Відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 220.20, житловою площею 77.90 кв.м. який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить Відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Копія договору іпотеки № MKA7GA00000265 від 26.09.2007 р. додається до відзиву на позовну заяву.
Відповідач зазначає, що свої зобов'язання за кредитними договорами ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
Вказані договори іпотеки містять розділ із застереженням «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст.36 Закону України «Про іпотеку», де пункт 31 передбачає що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця».
У відзиві вказано на те, що реєстрація за Банком права власності на предмет іпотеки здійснена відповідно до та з дотриманням нотаріусом вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року.
Щодо доводів позивача, з приводу того, що ПАТ КБ «ПриватБанком» та приватним нотаріусом Тячівського РНО Стойка Н.М. порушено ст. 35, 37 ЗУ «Про іпотеку», а саме ненадіслання Іпотекодавцю вимоги та порушення 30-ти денного строку на усунення порушення, також вказує що вимогу - лист №30.1.00/2-008 від 09.03.2013 року він не отримував, а вимога від 18.10.2016 року надіслана з недодержанням 30-ти денного терміну, представник Банку зазначає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав письмову вимогу 30.1.00/2-008 від 09.03.2013 року (міститься в матеріалах справи, додана до позовної заяви) про наявність в нього заборгованості за Кредитним договором № MKMOGK00000200 та повідомив, що у випадку невиконання нею умов договору протягом 30-ти днів з моменту отримання даної письмової вимоги, Банк змушений буде скористатись правом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 33 Закону України “Про іпотеку», яка передбачає що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Вважаємо, що зміст даної вимоги повністю відповідає вимогам статей 33, 37, 40 Закону України “Про іпотеку». Крім того, звертаємо увагу суду, що законодавство не містить чітких і беззаперечних вимог до змісту письмової вимоги, яку іпотекодержатель зобов'язаний надіслати в процесі позасудового врегулювання. Дану письмову вимогу банку ОСОБА_1 отримав 23 березня 2013 року, що стверджується повідомленням про вручення та реєстром про відправку.
Вищевказані документи було надано приватному нотаріусу Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М. для здійснення реєстрації переходу права власності на предмет іпотеки. ПАТ КБ ПриватБанком надсилались вимоги в березні та в травні, та повідомлялось про наявну заборгованість по кредитам, забезпечених іпотекою, а саме житловий будинок, загальною площею 220.00 кв.м.. житловою площею 77.90 кв.м. який розташований за адресою; АДРЕСА_1 .
Відповідач звертає увагу суду, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає до застосування. Обраний банком позасудовий спосіб врегулювання ґрунтується саме на добровільній згоді ОСОБА_1 на звернення стягнення шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотеко держателя, що виражається у підписанні ОСОБА_1 договору іпотеки, який містить дане застереження. Твердження позивача, щодо застереження в рішенні Ужгородського міськрайонного суду від 29.01.2015 року, по справі №712/21685/12 не може братись судом до уваги, оскільки дане застереження стосується тільки виконання рішення суду, а не умов договору іпотеки який містить застереження, щодо набуття права власності на предмет іпотеки Іпотекодержателем, а також рішення про звернення стягнення стосується договору іпотеки № MKA7GA00000265 від 26.09.2007 р., а набуття права власності перейшло в даному випадку по договору іпотеки № MKMOGK00000200 від 15.06.2007 року.
Окрім того, у відзиві вказано на те, що на момент укладання договору іпотеки надані довідки видані Баранинською сільською радою, згідно якої, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_6 ,1962 р.н., ОСОБА_7 , 1964 р.н., ОСОБА_1 1984 р.н. та ОСОБА_8 , 1988 р.н. Ніяких відомостей проте, що за вказаною адресою зареєстровані неповнолітні діти не було.
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності будь-яких майнових прав на спірну нерухомість у інших осіб, в тому числі і їх дітей. Згідно п. 20.12 договору іпотеки № MKMOGK00000200 від 15.06.2007 року передбачено, що без письмової зголи Іпотекодержателя не надавати документи у відповідні держоргани з метою реєстрації будь - яких осіб у Предмет іпотеки. Така згода ПАТ КБ ПриватБанком не надавалась ОСОБА_1 для вселення в іпотечне майно неповнолітніх дітей.
При цьому представник Банку зазначає, що рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10.05.2012 року відмовлено у позовних вимогах про визнання договорів іпотеки № MKMOGK00000200 від 15.06.2007 року та № MKA7GA00000265 від 26.09.2007 року недійсними, саме з тих підстав, що ніяких прав малолітні та неповнолітні діти на момент вчинення договорів іпотеки не мали. Вказаним рішенням встановлено законність укладення договорів іпотек та передачу в іпотеку домоволодіння, за адресою АДРЕСА_1 . Дані обставини також підтверджують довідкою виданою Баранинською сільською радою від 11.02.2016 році №297, згідно якої, за адресою АДРЕСА_1 . зареєстровані ОСОБА_6 , 1962 р.н., ОСОБА_7 , 1964 р.н., ОСОБА_1 1984 р.н. та ОСОБА_8 , 1988 р.н. Ніяких відомостей проте, що за вказаною адресою зареєстровані неповнолітні діти також немає.
З огляду на вказане, відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами неправомірність дії реєстратора - приватного нотаріуса Стойка Надії Михайлівни, та підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватного нотаріуса Стойка Н.М. про реєстрацію житлового будинку, загальною площею 220.00, житловою площею 77.90 кв.м. який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ КБ “ПриватБанк» вважає правомірним та таким, що відповідає вимогам законодавства.
Представник Банку просить: відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 (далі - Позивач) до ПАТ КБ ПриватБанк (далі - Відповідач-1), Приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М. (далі - Відповідач-2), про визнання протиправними та скасування рішення та скасування запису про державну реєстрацію права власності, - в повному обсязі.
Ухвалою суду від 21.03.2018 задоволено клопотання представника Банку та витребувано від приватного нотаріуса Тячівського РНО Стойки НМ. матеріали нотаріальної справи по вчиненню реєстрації права власності №17417738 від 26.10.2016 щодо житлового будинку, розташованого АДРЕСА_1 .
Згідно розпорядження №589 від 09.07.2018 в.о. керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_9 , матеріали справи №308/7525/17 підлягають повторному автоматизованому розподілу у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_10 з посади судді у відставку.
Ухвалою судді Дергачова Н.В. від 13.07.2018, яка визначена головуючим суддею згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2018, справу прийнято до провадження та призначено судове засідання.
Згідно розпорядження №206 від 21.02.2019 в.о. керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Сочки Е.С., матеріали справи №308/7525/17 підлягають повторному автоматизованому розподілу у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку повноважень судді Дергачової Н.В.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2019 визначеного головуючим суддею Олесю Володимирівну Лемак.
11.11.2019 ухвалою суду задоволено клопотання представника Банку, витребувано від Закарпатського обласного державного нотаріального архіву матеріали приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Н.М. про реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Ухвалою суду від 21.05.2021 вказана позовна заява залишена без розгляду на підставі п. 3 ч.1 ст. 257 ЦПК України.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 21 травня 2021 року скасовано, справу для продовження розгляду направлено до суду першої інстанції.
06.04.2023 ухвалою суду задоволено клопотання представника Банку, витребувано від Закарпатського обласного державного нотаріального архіву матеріали приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Н.М. про реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
13.12.2023 від представника позивача - адвоката Сільваші В.М. надійшло клопотання про витребування від сектору державної реєстрації Ужгородської районної державної адміністрації копію нотаріальної (реєстраційної) справи про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
10.05.2024 до суду надійшов лист із Закарпатського обласного державного нотаріального архіву, про те що реєстраційні справи приватних та державних нотаріусів, які містять документи, на підставі яких приймаються рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно, у справах нотаріального архіву не зберігаються. Реєстраційні справи передаються до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби за місцем знаходження нерухомого майна, у зв'язку з чим надати необхідну інформацію не мають можливості.
Згідно розпорядження №375 від 11.12.2024 керівника апарату Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Сочки Е.С., матеріали справи №308/7525/17 підлягають повторному автоматизованому розподілу у зв'язку із відрахуванням судді ОСОБА_11 зі штату суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2024 визначеного головуючим суддею Олексія Васильовича Фазикош.
11.04.2025 на відповідний запит суду надійшов лист з Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області. про те, що в архіві Ужгородської районної державної адміністрації - районної військової адміністрації відсутні матеріли або документи, що стосуються реєстраційної справи, пов'язаної з державною реєстрацією права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
21.05.2025 від представника відповідача-1 ПАТ КБ «ПриватБанк» Дурдинець Р.Ю. надійшло клопотання. Так, представник відповідача зазначає, що відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав письмову вимогу 30.1.00/2-008 від 09.03.2013 року (міститься в матеріалах справи, додана до позовної заяви) про наявність в нього заборгованості за Кредитним договором № MKMOGK00000200 та повідомив, що у випадку невиконання нею умов договору протягом 30-ти днів з моменту отримання даної письмової вимоги, Банк змушений буде скористатись правом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 33 Закону України “Про іпотеку», яка передбачає що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Вважаємо, що зміст даної вимоги повністю відповідає вимогам статей 33, 37, 40 Закону України “Про іпотеку». Крім того, звертаємо увагу суду, що законодавство не містить чітких і беззаперечних вимог до змісту письмової вимоги, яку іпотекодержатель зобов'язаний надіслати в процесі позасудового врегулювання.
Дану письмову вимогу банку ОСОБА_1 отримав 23 березня 2013 року, що стверджується повідомленням про вручення та реєстром про відправку (копії додано до відзиву на позовну заяву). Вищевказані документи було надано приватному нотаріусу Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М. для здійснення реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки, що від 27.07.2017). стверджується також тим, що вказана вимога банку № 30.1.00/2-008 від 09.03.2013 року зазначена нотаріусом як “підстава виникнення права власності» (див. Інформаційна довідка 93060668).
Також представник Банку зазначає, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає до застосування. Твердження позивача, щодо застереження в рішенні Ужгородського міськрайонного суду від 29.01.2015 року, по справі №712/21685/12 не може братись судом до уваги, оскільки дане застереження стосується тільки виконання рішення суду, а не умов договору іпотеки, який містить застереження, щодо набуття права власності на предмет іпотеки Іпотекодержателем, а також рішення про звернення стягнення стосується договору іпотеки № MKA7GA00000265 від 26.09.2007 р., а набуття права власності перейшло в даному випадку по договору іпотеки № MKMOGK00000200 від 15.06.2007 року.
У клопотанні вказано на те, що обставини застосування вказаного закону до правовідносин сторін встановлювались станом на 2015 рік, тобто задовго до здійснення реєстраційної дії нотаріусом, відповідно обставини наявності чи відсутності у власності іншого житлового майна в іпотекодавця і місця його постійного проживання могли неодноразово змінитись з того часу. В даній справі не надано доказів відсутності у власності іншого житлового майна в іпотекодавця та підтвердження його постійного проживання за адресою об'єкта іпотеки на момент здійснення приватним нотаріусом реєстраційних дій.
Окрім того, представник відповідача зауважує, що на момент укладання договору іпотеки надані довідки видані Баранинською сільською радою, згідно якої, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_6 ,1962 р.н., ОСОБА_7 , 1964 р.н., ОСОБА_1 1984 р.н. та ОСОБА_8 , 1988 р.н. Жодних відомостей про те, що за вказаною адресою зареєстровані неповнолітні діти не було. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності будь-яких майнових прав на спірну нерухомість у інших осіб, в тому числі і їх дітей. Згідно п. 20.12 договору іпотеки № MKMOGK00000200 від 15.06.2007 року передбачено , що без письмової згоди Іпотекодержателя не надавати документи у відповідні держоргани з метою реєстрації будь - яких осіб у Предмет іпотеки. Така згода ПАТ КБ ПриватБанком не надавалась ОСОБА_1 для вселення в іпотечне майно неповнолітніх дітей.
Представник відповідача зазначає, що рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10.05.2012 року відмовлено у позовних вимогах про визнання договорів іпотеки № MKMOGK00000200 від 15.06.2007 року та № MKA7GA00000265 від 26.09.2007 року недійсними, саме з тих підстав, що ніяких прав малолітні та неповнолітні діти на момент вчинення договорів іпотеки не мали. Вказаним рішенням встановлено законність укладення договорів іпотек та передачу в іпотеку домоволодіння, за адресою АДРЕСА_1 (копії рішень всіх інстанцій додано до відзиву). Дані обставини також підтверджують довідкою виданою Баранинською сільською радою від 11.02.2016 році №297 (копія додається), згідно якої, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_6 ,1962 р.н., ОСОБА_7 , 1964 р.н., ОСОБА_1 1984 р.н. та ОСОБА_8 , 1988 р.н. Жодних відомостей проте, що за вказаною адресою зареєстровані неповнолітні діти також немає.
Таким чином враховуючи все вищенаведене, представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами неправомірність дії реєстратора - приватного нотаріуса Стойка Надії Михайлівни, та підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватного нотаріуса Стойка Н.М. про реєстрацію житлового будинку, загальною площею 220.00, житловою площею 77.90 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ КБ “ПриватБанк» вважає правомірним та таким, що відповідає вимогам законодавства.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, 178 ЦПК України, представник банку просить: провести судові дебати без участі представника відповідача та відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ “ПриватБанк», приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н.М., про визнання протиправними та скасування рішення та скасування запису про державну реєстрацію права власності - в повному обсязі.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином. Згідно заяв представника позивача происть розглядати справу без їх участі.
Представник відповідача-1 ПАТ КБ «ПриватБанк» Дурдинець Р.Ю., у судове засідання не з'явилася про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, згідно наявного в матеріалах справи її клопотання від 21.05.2025 просила провести дебати без участі представника відповідача та відмовити у задоволенні позову.
Відповідач -2 про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, однак у судове засідання не заявилася, відзиву, заяв та клопотань до суду не подавала.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового провадження, беручи до уваги заяви що надійшли до суду від учасників справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до п.9) Розділу ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судом встановлено та сторонами по справі не оспорюється, що 15 червня 2007 року між ЗАК КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального окргугу Резвановою І.Д. 15.06.2007 та зареєстровано в реєстрі за №2345.
Згідно умов договору, предметом цього договору є надання Іпотекодавцем - ОСОБА_1 (далі - Іпотекодавцем), в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 35.3 цього договору (далі - Предмет іпотеки). в забезпечення виконання зобов'язань перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Іпотекодавцем зобов?язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку Предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця (п. 35.1 Договору іпотеки).
Відповідно до п. 35.2, за цим поговором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань Іпотекодавцем за кредитним договором від 15 червня 2007 року № МКМОGK00000200 укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем (далі по тексту - Кредит) по поверненню кредиту, наданого у вигляді не поновлювальної лінії у сумі 100 000 ,00 (сто тисяч) доларів США на наступні цілі на купівлю 4-х кімнатного житлового будинку, а також у розмірі 26 250 (двадцять шість тисяч вісті п'ятдесят) доларів США (далі по тексту - Кредит) на строк з 15 червня 2007 року по 14 червня 2027 року включно.
Відповідно до п. 35.3 Іпотекодавець надав в іпотеку належне йому майно: домоволодіння що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
п. 24 Договору передбачено у тому числі і здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки…згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.
Договір містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», зокрема переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку….
Згідно наявної в матеріалах справи Інформації з реєстру права власності на нерухоме №24013985 від 09.07.2014 року право власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 20.09.2007 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу ВЕО 768085 від 15.06.2007.
Також згідно договору приватним нотаріусом, який його посвідчував, накладено заборону на відчуження зазначеного у цьому договорі домоволодіння - заборона №2346 від 15.06.2007.
26 вересня 2007 року ОСОБА_1 та Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» уклали договір іпотеки згідно умов якого:
п.33.1 предметом цього договору є надання Іпотекодавцем (яким згідно вказаного договору є саме позивач ОСОБА_1 ) в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 33.3 цього договору (далі - Предмет іпотеки). в забезпечення виконання зобов'язань перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Іпотекодавцем зобов?язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку Предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця (п. 35.1 Договору іпотеки).
Відповідно до п. 33.2, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань Іпотекодавцем за кредитним договором від 26.09.2007 року № МKA7GA00000265 укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем (далі по тексту - Кредит) по поверненню кредиту, наданого у вигляді не поновлювальної лінії у сумі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) доларів США на споживчі потреби, а також 6071 (шість тисяч сімдесят один) долар США на строк до 24 (двадцять четвертого) вересня 2027 (дві тисячі двадцять сьомого) року.
Згідно п. 33.3 предметом іпотеки є будинковолодіння що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д., та зареєстровано в реєстрі за №2302, також зареєстровано заборону на відчуження предмету іпотеки за №2303.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №726 від 29.05.2007, по АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_6 , 1962 р.н., ОСОБА_7 , 1964 р.н., ОСОБА_1 , 1984 р.н., ОСОБА_8 , 1988 р.н.
Згідно довідки Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №297 від 11.02.2016 р. за адресою АДРЕСА_1 , 5 р.н. зареєстровані: ОСОБА_6 , 1962 р.н., ОСОБА_7 , 1964 р.н., ОСОБА_1 , 1984 р.н., ОСОБА_8 , 1988 р.н.
09.03.2013 банком, у зв'язку із порушенням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № МКМОGK00000200 від 15 червня 2007 року направлено вимогу №30.1.00/2-008, у якій вказано на те, що оскільки банком прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником (іпотекодавцем) порушеного зобов'язання в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги, банк вимагав, згідно вимог ст.40 Закону України «про іпотеку» добровільно звільнити наступне нерухоме майно домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , разом із усіма членами сім'ї та іншими мешканцями. Вимога містить застереження про те, що у випадку невиконання вимог про добровільне звільнення зазначеного домоволодіння Банк має намір звернутися до суду з позовною заявою про примусове виселення та зняття з реєстрації осіб які зареєстровані та/або проживають у домоволодінні (предметі іпотеки).
За твердженням позивача вказане повідомлення він не отримував.
Натомість, у відзиві на позовну заяву представник позивача зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» надіслав позивачу письмову вимогу 30.1.00/2-008 від 09.03.2013 року про наявність в нього заборгованості за Кредитним договором № MKMOGK00000200 та повідомив, що у випадку невиконання нею умов договору протягом 30-ти днів з моменту отримання даної письмової вимоги, Банк змушений буде скористатись правом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 33 Закону України “Про іпотеку», яка передбачає що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому самої вимоги до відзиву не надано, та зазначено що така міститься в матеріалах справи, а саме додана до позовної заяви.
Як вказує представник банку, письмову вимогу банку ОСОБА_1 отримав 23 березня 2013 року, що стверджується повідомленням про вручення та реєстром про відправку. Так, до відзиву на позовну заяву представником відповідача подано копії реєстру відправлень разом із фіскальним чеком що датований 24-03-2013, в переліку адресатів, кому направо поштові відправлення вказано і ОСОБА_1 . Також на підтвердження отримання рекомендованого листа, направленого згідно вказаного реєстру, до відзиву додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу. Так, вказане повідомлення містить відомості про адресата: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 . Так у рядку «сплачено» вказано прізвище « ОСОБА_12 » та наявний підпис.
Суд констатує, що у повідомленні міститься відомості про відправника «АТ КБ «ПРИВАТБАНК» , дата відправлення 23.03.13, відомості про адресата, а також підпис особи про отримання поштового відправлення.
До відзиву долучено реєстр поштових відправлень з квитанцією про оплату вказаних послуг 24.03.2013 року, згідно якого наявні відомості про надіслання на адресу позивача поштового відправлення з номером 4994503634570.
На переконання суду, вказане свідчить про отримання позивачем, як отримувачем такої вимоги надісланої кредитором, про наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №MKМОGК00000200, у якій боржника попереджено про те, що у разі не виконання умов договору протягом 30-днів з моменту отримання даної письмової вимоги, Банк змушений буде скористатись правом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 33 Закону України «Про іпотеку», яка передбачає що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Крім цього, у реєстрі (що доданий до відзиву на позовну заяву) вказано: «РЕЕСТР (почтовых отправок с уведомлением Претензии должникам/поручителям)».
Згідно реєстру групованих поштових відправлень від 29.03.2016 банком на адресу АДРЕСА_3 - ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , надіслано рекомендовані листи з повідомленням наступного змісту: «Відповідно до укладеного договору № MKA7GA00000265 від 26.09.2007 р. (надалі - кредитний договір) ОСОБА_1 отримав від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредит у розмірі 25000,00 Долар США зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.09.2027р.
В забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір іпотеки нерухомого майна № MKA7GA00000265 від 26.09.2007 (надалі - договір іпотеки).
Згідно з договором іпотеки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» прийняв в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 220,00 кв.м., житлова площа 77,90 кв.м, що находиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду за захистом своїх порушених прав і 29.01.2015р. судом ухвалене рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані / іпотеку житловий будинок чи житлове приміщеня є підставою для виселення всіх мешканців.
Оскільки щодо зазначеного предмету іпотеки ухвалене рішення про звернення стягнення, у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги, Банк вимагав від позивача та всіх зареєстрованих осіб згідно положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку», добровільно звільнити наступне нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 220,00 кв.м., житлова площа 77,90 кв.м, що находиться за адресою: АДРЕСА_1 , разом із усіма незареєстрованими у предметі іпотеки членами сім?ї та іншими мешканцями.
Також згідно реєстру відправлень - рекомендованих листів 25.05.2016 ОСОБА_1 , банком направлено рекомендованого листа, який він отримав особисто 28/5, про те що:
«Відповідно до укладеного договору N? МКА7GA00000265 від 26.09.2007 р. (надалі - кредитний дрговір) ОСОБА_1 отримав від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредит у розмірі 25000,00 [Долар США] зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.09.2027р.
В забезпечення виконання зобов?явань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено договір іпотеки нерухомого майна N? MKA7GA00000265 від 26.09.2007 (надалі - договір іпотеки).
Згідно з договором іпотеки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» прийняв в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 220,00 кв.м., житлова площа 77,90 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду за захистом своїх порушених прав і судом ухвалене рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.
Оскільки щодо зазначеного предмету іпотеки ухвалене рішення про звернення стягнення, в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, та вимагаючи від особи та всіх зареєстрованих осіб, згідно положень ст. 40 Закону У країни «Про іпотеку», добровільно звільнити наступне нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 220,00 кв.м., житлова площа 77,90 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , разом із усіма незареєстрованими у предметі іпотеки членами сім?ї та іншими мешканцями».
18.10.2016 за №б/н Банком на адресу ОСОБА_1 надіслано повідомлення про те, що у зв'язку із порушенням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № МКМОGK00000200 від 15 червня 2007 року виникла протермінована заборгованість, та загальний борг становить: 491 683.05 USD. Та вказано що ПАТ КБ "ПриватБанк" було прийнято рішення звернути стягнення на майно, яке зазначене в договорі іпотеки від 15.06.2007 року укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" і майновим поручителем ОСОБА_1 , а саме на: - домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта 26.10.2016 право власності на житловий будинок що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі Договору іпотеки серія та номер 2345 від 15.06.2007 р. видавник: ПН Ужгородського МНО Резванова І.Д.; Повідомлення серія та номер:30.1.0.0/2-008,виданий 09.03.2013, видавник: ПАТ КБ ПриватБанк; Повідомлення серія та номер: б/н, виданий 18.10.2016 видавник: ПАТ КБ ПриватБанк.
Вжитими судом заходами, а саме постановленням та направленням ухвали про витребування доказів - від Закарпатського обласного нотаріального архіву ( м. Ужгород, вул. Гойди, 8), направленням запиту щодо наявності в Ужгородській державній районній адміністрації - сектору державної реєстрації, матеріалів приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Н.М. про реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , місцезнаходження таких документів не встановлено, та копії відповідної реєстраційної справи до суду направлені не були.
При цьому, суд констатує, що Банк мав подати, відповідно до абз. 2 п. 61 Постанови від 25 грудня 2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.
Як встановлено судом зі змісту Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта Індексний номер документа: 93060668 від 27.07.2017, відомості про права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 220,2 м.кв., житловою площею 77,9 м.кв., який зареєстровано за ПАТ КБ «Приватбанк», приватним нотаріусом Стойка Надією Михайлівною, Тячівського районного нотаріального округу, Закарпатська обл., та здійснено номер запису про право власності: 17417738, дата державної реєстрації 26.10.2016р., державний реєстратор: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія та номер: 2345, виданий 15.06.2007р., видавник: ПН Ужгородського МНО Резванова І.Д.; повідомлення, серія та номер: 30.1.0.0/2-008, виданий 09.03.2013р., видавник: ПАТ КБ «Приватбанк», повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 18.10.2016р., видавник: ПАТ КБ «Приватбанк». Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32349959 від 21.11.2016р., приватний нотаріус Стойка Надія Михайлівна, Тячівський районний нотаріальний округ, Закарпатська обл..
Суд вважає за необхідне зауважити, що попри заперечення факту отримання позивачем повідомлення кредитора ПАТ КБ «ПриватБанк» таке долучене ним в додатку до позовної заяви. При цьому позивач вказує, що банком порушено ст.ст. 35,37 ЗУ «Про іпотеку», а саме не надіслано Іпотекодавцю вимог та порушено 30-ти денний строк на усунення порушення.
Поряд з цим, суд враховує, що при реєстрації права власності на спірний будинок приватний нотаріус Стойка Н.М., як на підставу виникнення права власності вказує на повідомлення від 09.03.2013 та 18.10.2016, при цьому позивачем не доведено, що відповідачем нотаріусу не надано відповідні повідомлення із підтвердженням їх надіслання ОСОБА_1 , а робить припущення. Спростування наявності підпису з прізвищем « ОСОБА_12 » на поштовому відправленні з номером 4994503634570 від 23.03.2013 року, долученому до відзиву відповідачем, позивачем суду не надано.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 546 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 35 вказаного Закону, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору…
Відповідно до ст. 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотеко держателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону…
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відповідне застереження міститься у п. 29 Договору іпотеки укладено му 15.06.2007 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , за яким (п. 35.1 Договору), Іпотекою забезпечується виконання зобов'язань Іпотекодавцем за кредитним договором від 15.06.2007 року № MKMOGK00000200 укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем.
Так, згідно витягу з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, №93060668 від 27.07.2017 зазначені відомості про права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 220,2 м.кв., житловою площею 77,9 м.кв., який зареєстровано за ПАТ КБ «Приватбанк», приватним нотаріусом Стойка Надією Михайлівною, Тячівського районного нотаріального округу, Закарпатська обл., та здійснено номер запису про право власності: 17417738, дата державної реєстрації 26.10.2016р., державний реєстратор: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія та номер: 2345, виданий 15.06.2007р., видавник: ПН Ужгородського МНО Резванова І.Д.; повідомлення, серія та номер: 30.1.0.0/2-008, виданий 09.03.2013р., видавник: ПАТ КБ «Приватбанк», повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 18.10.2016р., видавник: ПАТ КБ «Приватбанк». Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32349959 від 21.11.2016р., приватний нотаріус Стойка Надія Михайлівна, Тячівський районний нотаріальний округ, Закарпатська обл.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року по справі № 522/24450/14 (провадження № 61-38762св18) вказано, що:
«згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що: «згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов'язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18) зазначено, що: «перелік нотаріальних дій, право на вчинення яких має нотаріус, наведений у статті 34 Закону № 3425-XIІ і цей перелік не є вичерпним. Поряд з тим нотаріусу з огляду на його правовий статус, делеговані функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, реалізовувати які він може лише у випадках і в порядку, визначених Законом № 1952-IV. Згідно із пунктом 2 Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», чинного на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868. За змістом пункту першого цього Порядку встановлено, що у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяви про державну реєстрацію права власності та/або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права), що виникають на підставі на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу. Таким чином, за наслідками аналізу наведених вище положень закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, можна дійти висновку, що нотаріус має право здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в тому разі, якщо це пов'язано з вчиненням ним нотаріальної дії з таким об'єктом нерухомості.
Суди попередніх інстанцій правильно встановивши, що нотаріус, будучи наділеним повноваженнями державного реєстратора (за винятком тих, які передбачено пунктами 4, 6 частини першої статті 9 Закону №1952-IV), може реалізовувати їх лише разом з вчиненням нотаріальної дії, зокрема при посвідчені ним правочину, внаслідок якого в особи виникає речове право на об'єкт нерухомості (частина 9 статті 15 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У такому випадку нотаріус одночасно з вчиненням нотаріальної дії проводить і державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до статті 15 Закону №1952-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Суди зробили обґрунтований висновок про відсутність у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення безпосередньої нотаріальної дії з майном».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2024 року по справі № 209/1050/21 (провадження № 61-5583св23) зроблено висновок, що:
«Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 26 листопада 2015 року, який набрав чинності 13 грудня 2015 року, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до частини другої розділу II Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону з дня набрання чинності цим Законом нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна. Отже, лише з набранням чинності 13 грудня 2015 року Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 26 листопада 2015 року нотаріуси наділені повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та могли здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 червня 2020 року у справі № 638/6931/16-ц (провадження № 61-2605св19), від 16 червня 2020 року у справі № 199/7226/17 (провадження № 61-37913св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61- 7648св20), від 21 травня 2021 року у справі № 295/16451/18 (провадження № 61-13937св20)».
Слід зазначити також, що у Постанові від 05 червня 2024 року справа № 336/735/22 провадження № 61-17956св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає: «Разом з тим, у повідомленні не зазначено, які саме документи містилися у відправленні, опису вкладень не додано.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (див. пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справа № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19))».
У постанові ВС від 12 квітня 2022 року (справа № 758/1323/17 провадження № 61-19571св21) зазначено, що частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, подається, зокрема, документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведених правових нормах визначено перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Вказаний висновок висловлено постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Разом із тим як встановлено судом доводи ОСОБА_1 про порушення cт. ст. 35, 37 ЗУ «Про іпотеку», а саме не надіслання Іпотекодавцю вимоги та порушення 30-ти денного строку на усунення порушення, не знайшли свого підтвердження.
Натомість суд вважає доведеним факт надсилання банком вимоги на адресу позивача 23.03.2013 року, а також матеріали справи містять докази того, що такі вимоги ним отримані. Окрім того, при реєстрації нотаріус вказує саме на них, як на підставу для вчинення відповідних реєстраційних дій.
Поряд з цим, щодо порушення статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 177 Сімейного кодексу України, то суд вважає за необхідне вказати наступне.
На момент укладання договору іпотеки надані довідки видані Баранинською сільською радою, згідно якої, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_6 .1962 р.н.. ОСОБА_7 . 1964 р.н.. ОСОБА_1 1984 р.н. та ОСОБА_8 , 1988 р.н. Ніяких відомостей проте, що за вказаною адресою зареєстровані неповнолітні діти не було, так само як і станом на 11.02.2016 (відповідна довідка наявна в матеріалах справи).
Окрім того, згідно п. 20.12 договору іпотеки № MKMOGK00000200 від 15.06.2007 року без письмової згоди Іпотекодержателя не надавати документи у відповідні держоргани з метою реєстрації будь - яких осіб у Предмет іпотеки. Така згода ПАТ КБ ПриватБанком не надавалась ОСОБА_1 для вселення в іпотечне майно неповнолітніх дітей.
Згідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України: Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10.05.2012 року відмовлено у позовних вимогах про визнання договорів іпотеки № MKMOGK00000200 від 15.06.2007 року та № MKA7GA00000265 від 26.09.2007 року недійсними, саме з тих підстав, що ніяких прав малолітні та неповнолітні діти на момент вчинення договорів іпотеки не мали. Вказаним рішенням встановлено законність укладення договорів іпотек та передачу в іпотеку домоволодіння, за адресою АДРЕСА_1 .
Разом з тим, щодо твердження позивача про порушення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то суд зазначає наступне.
Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції чинній станом на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора), протягом дії цього Закону : 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Наведений закон втратив чинність 21.04.2021 року, а оспорюване рішення державного реєстратора прийняте 12.11.2016 року, отже станом на час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» був чинним, відтак державний реєстратор мав зважати на положення вказаного закону, так само як і іпотекодержатель звертаючись до державного реєстратора з метою позасудового врегулювання на підставі іпотечного застереження.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення вимог кредитора. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, запроваджений законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє у примусовому порядку стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 638/17318/17 (провадження № 61-2093св22), зазначено, що «пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об'єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом № 1304-VII, поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, в тому числі й шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, в державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за іпотекодержателем.
Висновки про те, що Закон № 1304-VII підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 (провадження № 29771св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 686/20502/16-ц (провадження № 61-21021св18), від 14 липня 2021 року у справах № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20), № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20).
Так, на підставі наведеного ВС у постанові від 20 травня 2024 року по справі № 209/1050/21 дійшов висновку про те, що враховуючи, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , використовується як забезпечення виконання кредиту, наданого у іноземній валюті та є місцем постійного проживання позивача, то на неї відповідно до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово звернуто стягнення.
У справі що розглядається, позивач зазначає що йому належить будинок який використовуються для житла і є єдиним місцем їхнього проживання, розмір якого не перевищує площі 250 м.кв., та позивач підпадає під дію Закону.. Зазначені обставини підтверджуються витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно. Вказане твердження позивача відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.
Доводи відповідача, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, спростовуються правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), відповідно до яких звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, і підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Питання застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» було предметом вирішення Великої Палати Верховного Суду під час перегляду справи № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), за результатом розгляду якої було прийнято постанову від 19 травня 2020 року.
Отже, при вирішенні цієї справи суд враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), відповідно до якого правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
У даній справі, будинок є предметом іпотеки як забезпечення за споживчим кредитом (для придбання самого будинку) в іноземній валюті, вказані обставини сторонами не заперечувались. Будинок має загальну площу 220,2 кв.м., житлова площа 77,90 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та використовується позивачем як місце постійного проживання.
Згідно наявних в матеріалах справи письмових доказів позивач на час здійснення реєстраційної дії був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Доказів того, що у власності позивача є інше майно матеріали справи не містять та до суду не надано.
Разом з цим, у даній конкретній ситуації суд дійшов висновку, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджуються на предмет іпотеки за іпотечним договором, ураховуючи принципи справедливості та розумності, як загальних засад цивільного законодавства, передбачених п. 6 ст. 3 ЦК України.
До такого висновку суд дійшов з огляду на те, що конструкція Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вказує на те, що у разі наявності у позичальника-іпотекодавця у власності іншого нерухомого майна для проживання, вимоги наведеного закону не застосовуються до предмета іпотеки.
На час здійснення реєстраційної дії 12.11.2016 року про перехід права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя на підставі іпотечного застереження діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому доводи відповідача про те, що закон втратив силу є безпідставними.
Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями вищенаведеного законодавства України, суд дійшов висновку, що оспорюване рішення державного реєстратора прийняте в порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення державного реєстратора і відповідно задоволення позову у частині таких позовних вимог.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
У даному випадку, право власності на спірний будинок було зареєстровано за банком і подальше відчуження нерухомого майна не відбулось, відтак скасування рішення державного реєстратора призведе до відновлення порушених прав позивача та в повній мірі вирішить спір про право наявний між сторонами.
У постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо правомірного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужено третій особі. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державна реєстрація права власності передбачена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. Водночас позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.
У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, які визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі до застосування способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача потрібно відновити становище, яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки порушення права власності позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», пред'явлені ним вимоги позову про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Враховуючи обставини конкретної справи та за умови, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неефективний (неправомірний) спосіб захисту. Задоволення такого позову приводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів, визначених статтями 77-80 ЦПК України, про те, що на час звернення до суду з позовом спірний будинок відчужений банком на користь третіх осіб.
Доказів того, що у власності позивача є інше майно матеріали справи не містять та до суду не надано.
Тож вибраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора (відповідно до наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду) є правомірним та ефективним за встановлених фактичних обставин справи.
Разом з тим, щодо позовної вимоги, заявленої позивачем до приватного нотаріуса, суд зазначає наступне:
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Згідно статті 51 ЦПК України належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
Отже, позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки не може бути звернена до державного реєстратора - приватного нотаріуса, якого позивач визначив відповідачем 2. Державний реєстратор зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, чи не був залучений.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).
Враховуючи наведене спір щодо державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно у позивача виник з ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо порушення його права власності на це нерухоме майно.
Наведене узгоджується із висновками ВС у постанові від 06 березня 2025 року справа № 755/14995/18 провадження № 61-14356св23.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ Кей-Колект з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ Кей-Колект щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/І6-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39).
У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19).
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17).
З урахуванням наведеного позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Надії Михайлівни задоволенню не підлягають з підстав пред'явлення позову в цій частині до неналежного відповідача.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» та приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойки Надії Михайлівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, підлягає до задоволення частково.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позову в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір.
Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 15, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення та скасування запису про державну реєстрацію права власності - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надії Михайлівни, на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 220,2 м.кв., житловою площею 77,9 м.кв., який зареєстровано за ПАТ КБ «Приватбанк», приватним нотаріусом Стойка Надією Михайлівною, Тячівського районного нотаріального округу, Закарпатська обл., за номером запису про право власності: 17417738, дата державної реєстрації 26.10.2016р., державний реєстратор: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія та номер: 2345, виданий 15.06.2007р., видавник: ПН Ужгородського МНО Резванова І.Д.; повідомлення, серія та номер: 30.1.0.0/2-008, виданий 09.03.2013р., видавник: ПАТ КБ «Приватбанк», повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 18.10.2016р., видавник: ПАТ КБ «Приватбанк». Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32349959 від 21.11.2016р., приватний нотаріус Стойка Надія Михайлівна, Тячівський районний нотаріальний округ, Закарпатська обл.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) на користь позивача ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , поштова адреса: АДРЕСА_4 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень) 00 коп. - за подання до суду позовної заяви та 320 (триста двадцять) гривень 00 коп. - за подання заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, від сторін не надходило вмотивованих клопотань про скасування заходів забезпечення позову, такі продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, тому судом вони не скасовуються.
Позивач: ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , поштова адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач - 1: Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк “ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.
Відповідач-2: Приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна, поштова адреса: 90500, м. Тячів, вул. Незалежності, 43, тел.: НОМЕР_2 , 2-24-39.
Рішення суду може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В.Фазикош