11 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4758/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест"
на рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 (суддя Аюпова Р. М.)
і постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 (головуючий суддя Істоміна О. А., судді Медуниця О. Є., Стойка О. В.)
у справі № 922/4758/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест"
до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини"
про стягнення коштів,
(у судовому засіданні взяли участь представник позивача - Колодочка Г. В. та представник відповідача - Бакулін А. С.)
Узагальнені обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
1. В провадженні Господарського суду Харківської області перебувала справа № 922/2347/20 за позовом ПрАТ "Юнікон" до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення суми заборгованості в розмірі 1 668 519,24 грн за договором поставки від 14.11.2019 №238-10/689-ВК, 83 425,96 грн - пені, 5 492,96 грн 1% річних, 16 263,20 грн втрат від інфляції та судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи.
2. 19.10.2020 рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/2347/20 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ПрАТ "Юнікон" суму заборгованості з урахування індексу інфляції, 1% річних та пені за договором від 14.11.2019 №238-10/689-ВК у розмірі 2 067 920,12 грн, з яких: 1 959 746,16 грн - сума основної заборгованості; 86 338,23 грн - пеня; 5 572,53 грн - 1% річних; 16 263,20 грн - втрати від інфляції; 31 018,80 грн судового збору.
3. 09.11.2020 додатковим рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/2347/20 присуджено до стягнення з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ПрАТ "Юнікон" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 900,00 грн.
4. На виконання вищевказаних рішень суду, Господарський суд Харківської області видав наступні накази:
- наказ від 12.11.2020 на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі № 922/2347/20, на підставі якого Відділом примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження №63810911 про стягнення 2 067 920,12 грн;
- наказ від 12.11.2020 на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі № 922/2347/20, на підставі якого Відділом примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження №63810791 про стягнення 31 018, 80 грн;
- наказ від 04.12.2020 на примусове виконання додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2347/20 на підставі якого Відділом примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження №66266180 про стягнення 9.900, 00 грн.
5. 13.09.2021 ухвалою Господарського суду Харківської області здійснено заміну боржника у виконавчих провадженнях № 63810911, №63810791 та №66266180 з виконання наказів Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 та від 04.12.2020 по справі №922/2347/20 з ДП "Завод "Електроважмаш" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш".
6. 10.01.2023 між АТ "Юнікон", (первісний кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до пунктів 1.1. та 1.2.17. якого первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до покупця - Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш", за договором від 14.11.2019 №238-10/689-ВК у сумі 2 108 838,92 грн, що стягнена за рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 та додатковим рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2347/20.
7. 29.08.2024 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (далі - Позивач, Товариство) ухвалою Господарського суду Харківської області здійснено заміну стягувача у виконавчих провадженнях №63810911, №63810797 та №66266180, які об'єднані у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказів Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 та від 04.12.2020 у справі № 922/2347/20 з ПрАТ "Юнікон" на Товариство. Також здійснено заміну боржника у вказаних вище виконавчих провадженнях з АТ "Завод "Електроважмаш" на Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (далі - Відповідач, АТ "Українські енергетичні машини").
8. За твердженням Товариства на даний час рішення та додаткове рішення у справі № 922/2347/20 не виконані, грошова сума, що присуджена до стягнення, знецінюється, а отже з Відповідача мають бути стягнуті збитки від інфляції та 3 % річних.
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
9. Товариство звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до АТ "Українські енергетичні машини", в якій просить суд:
1) стягнути з Відповідача на користь Товариства індекс інфляції у розмірі 1 403.406,02 грн та 3% річних у розмірі 439 802,66 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі № 922/2347/20;
2) стягнути з Відповідача на користь Товариства індекс інфляції у розмірі 16 355,84 грн та 3 % річних у розмірі 2 043,14 грн, що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі № 922/2347/20;
3) у порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання: - нарахувати відповідачу інфляційні втрати, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024, по дату повного погашення боргу, за формулою, наведеною в позовній заяві, та стягувати ці інфляційні втрати з Відповідача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення; - нараховувати Відповідачу 3% річних, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 04.12.2024, по дату повного погашення боргу, за формулою, наведеною в позовній заяві, та стягувати даний відсоток з Відповідача на користь Позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення;
4) стягнути з Відповідача на користь Товариства суму судового збору в розмірі 27 924,11 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
10. Позов обґрунтовано посиланням на порушенням Відповідачем зобов'язання з оплати заборгованості, що стягнута на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2347/20.
Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень
11. Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.04.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 82 030,90 грн 1% річних; 1 217 591,57 грн збитків від інфляції; 19 494,33 грн судового збору.
11.1. Суди встановили, що Позивач нараховує: (1) 3 % річних у період з 19.10.2020 по 25.12.2024 та збитки від інфляції у період з 19.10.2020 по 15.11.2024 на загальну суму, яка підлягає стягненню з Відповідача за рішенням суду від 19.10.2020 у справі №922/2347/20, і включає у наведений розрахунок, окрім суми основного боргу, також пеню, 1 % річних, інфляційні втрати, витрати на сплату судового збору; (2) 3 % річних за період з 09.11.2020 по 25.12.2024 та збитки від інфляції за період з 09.11.2020 по 15.11.2024 за додатковим рішенням від 09.11.2020 у справі № 922/2347/20 на суму 9 900, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з Відповідача.
11.2. Суди дійшли висновку, що на суми пені, річних та інфляційних втрат, які за своєю суттю є мірою відповідальності Відповідача перед кредитором, не можуть бути повторно застосовані санкції у вигляді стягнення 3% річних та втрат від інфляції. Також не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу 3% річних та збитки від інфляції, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов'язань за договорами.
11.3. У зв'язку з цим суди вважали, що правомірним є нарахування річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу; нарахування 3% річних та збитків від інфляції на встановлену рішенням суду заборгованість, до складу якої, окрім основного боргу, входять суми 3% річних, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.
11.4. Здійснивши власний перерахунок заявлених Позивачем до стягнення фінансових санкцій з урахуванням висновків про те, що передбачається нарахування інфляційних втрат і річних на суму основного боргу, який у даному випадку становить 1 959 746,16 грн (а не на річні, пеню, інфляційні втрати, витрат щодо судового збору та на професійну правничу допомогу), суди дійшли висновку, що арифметично правильними є суми: 1 % річних у розмірі 82 030,90 грн за період з 19.10.2020 по 25.12.2024; інфляційних втрат у сумі 1 217 591,57 грн за період з 19.10.2020 по 15.11.2024 включно.
11.5. Щодо клопотання Відповідача про зменшення річних та інфляційних втрат, суди врахували, що сторони в спірних договорах передбачили менший розмір процентів річних (1%), ніж встановлений положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України (3%), а тому їх стягнення не призведе до порушення принципів справедливості, розумності та пропорційності.
11.6. Щодо вимоги Позивача про застосування положень ч. 10 ст. 238 ГПК України, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для її застосування, оскільки предметом позову в цій справі є стягнення річних та збитків від інфляції, нарахованих за невиконання Відповідачем рішення суду у справі № 922/2347/20, яким і було стягнуто суму основного боргу, у зв'язку з чим положення ч. 10 ст. 238 ГПК України в даному випаду застосуванню не підлягають.
Касаційна скарга
12. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, справу в цій частині передати на новий розгляд.
Узагальнені доводи касаційної скарги
13. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неправильне застосування норми матеріального права, визначеної ст.625 ЦК України, без урахування висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19, що інфляційні втрати нараховані і стягнуті за минулий період повинні бути включені в базову суму боргу, що використовується для подальшого нарахування інфляційних втрат за наступні періоди прострочення, та що призвело до заниження нарахування сум інфляційних втрат, що підлягають стягненню з Відповідача.
14. В обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 287 та п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не здійснили власний розрахунок стягнених сум індексу інфляції та відсотків річних чим порушили ст. 86, ст. 236 та п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України, без урахування висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 910/18572/23, Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №921/542/20 щодо процесуального обов'язку суду наводити власний розрахунок нарахування інфляційних втрат і відсотків річних, що призвело до безпідставного недонарахування суми у розмірі 103 620,49 грн. інфляційних збитків.
15. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у сукупності з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неправильне застосування норми матеріального права, визначеної ст.625 ЦК України, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) відповідно до якої інфляційні втрати та відсотки річних є складовою частиною простроченого грошового зобов'язання, та за відсутності висновків Верховного Суду щодо правильної математичної формули нарахування інфляційних збитків і відсотків річних, застосування якої призводило б до повного відновлення простроченого грошового зобов'язання від знецінення до цінності тотожній тій, що воно мало до початку прострочення, що призвело до безпідставного ненарахування судами інфляційних збитків на раніше нараховані інфляційні збитки і відсотки річних та ненарахування відсотків річних на інфляційні збитки нараховані за наступний заявлений період прострочення. Крім того, скаржник у цій частині також посилається на висновки Верховного Суду України в постанові від 22.04.2017 у справі № 918/329/16.
16. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неправильне застосування норми матеріального права, визначеної ст.625 ЦК України, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), про те, що норми ст.625 ЦК України поширюються на будь-яке грошове зобов'язання незалежно від підстав його виникнення, що призвело до безпідставного ненарахування інфляційних збитків і відсотків річних на прострочені суми грошових зобов'язань, що виникли в результаті трансформації стягнутих за рішенням суду сум процесуальних витрат з правової допомоги та судового збору і пені. Крім того, скаржник у цій частині також посилається на висновки Верховного Суду в постановах від 06.12.2023 у справі №522/12406/22 (провадження №61-9569св23), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22 (провадження №61-11958св23), від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц (провадження № 61-6123св18 ), від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Відзив
17. Відповідач у відзиві не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Відповідач погоджується з висновками судів про наявність підстав для нарахування відсотків річних, передбачених умовами договору, та інфляційних втрат тільки на суму основної заборгованості. АТ "Українські енергетичні машини" вважає здійснений судами розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат арифметично вірним та обґрунтованим. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Товариства.
Оцінка аргументів скаржника і висновків суду апеляційної інстанції
18. Згідно з частинами 1 - 2, 4 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
19. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються Позивачем з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
20. Предметом розгляду в цій справі є вимоги Позивача про стягнення з Відповідача відсотків річних та інфляційних втрат у зв'язку із порушенням Відповідачем зобов'язання з оплати заборгованості, що стягнута на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2347/20.
21. Як уже було зазначено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі № 922/2347/20 стягнуто з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ПрАТ "Юнікон" 1 959 746,16 грн - основної заборгованості; 86 338,23 грн - пені; 5 572,53 грн - 1% річних; 16 263,20 грн - втрат від інфляції; 31 018,80 грн - судового збору.
22. Додатковим рішенням Господарського суду у Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2347/20 стягнуто з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ПрАТ "Юнікон" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 900,00 грн.
23. Доказів виконання Відповідачем грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного) вищенаведеними судовими рішеннями матеріали справи не містять. Тому Позивач вважає, що має право нарахувати інфляційні втрати та 3% річних на всі наведені вище суми за період прострочення виконання грошового зобов'язання.
24. Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
25. До того ж у силу вимог частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
26. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
27. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
29. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
30. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
31. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
32. Суди попередніх інстанцій встановили, що основна заборгованість Відповідача виникла на підставі договору поставки від 14.11.2019 №238-10/689-ВК в розмірі 1 959 746,16 грн, на яку, відповідно до заявлених позовних вимог, підлягає нарахуванню погоджений умовами договору відсоток річних (1 %) та інфляційні втрати за заявлений Відповідачем період прострочення виконання грошового зобов'язання, що узгоджується з наведеними вище правовими позиціями Верховного Суду щодо правової природи інфляційних втрат і відсотків річних та порядку їх нарахування на суму основної заборгованості.
33. При цьому, суди обох інстанцій розглянули та відхилили доводи Позивача стосовно необхідності нарахування в тому числі на суму основної заборгованості 3 % річних, вказавши на те, що прострочене Відповідачем грошове зобов'язання випливає з умов договору від 14.11.2019 №238-10/689-ВК, яким встановлено, що в разі порушення Відповідачем грошових зобов'язань сторони погодили нарахування 1% річних. Таким чином, сторони у межах договору, укладеного за взаємною згодою, встановили інший розмір відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, що повністю відповідає вимогам частини 2 статті 625 ЦК України. З урахуванням цього, суди дійшли висновку, що розмір процентів, який підлягає нарахуванню на суму заборгованості, має відповідати умовам договору і становити 1% річних, а не 3%.
34. Доводів на спростування відповідного висновку судів касаційна скарга з урахуванням положень частини 2 статті 287 ГПК України не містить. Протилежної судової практики скаржником не наведено, а тому посилання Позивача на необхідність нарахування на суму основної заборгованості 3 % річних визнаються безпідставними та відхиляються.
35. У той же час, у наведеній скаржником постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду у постановах від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13 (яка врахована місцевим господарським судом) та від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
36. За наведеного, колегія суддів вважає слушними посилання Позивача на те, що розрахунок інфляційних збитків за заявлений Позивачем період мав відбуватися з урахуванням інфляційної складової основного боргу за попередній період, який у цьому випадку складає 16 263,20 грн.
37. Звідси, сума основного боргу, яка підлягає індексації за заявлений Позивачем період складає 1 976 009,36 грн та з урахуванням заявленого Позивачем періоду з 19.10.2020 по 15.11.2024 інфляційне збільшення такого боргу становить 1 227 695,91 грн.
38. Стосовно наведеного Позивачем у касаційній скарзі розрахунку інфляційних втрат на основну суму заборгованості, колегія суддів зазначає, що, по-перше, касаційна скарга не містить доводів (з урахуванням положень частини 2 статті 287 ГПК України) на спростування застосованого судами і наведеного Відповідачем у контррозрахунку сукупного індексу інфляції за спірний період, а, по-друге, застосований Позивачем підхід до розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання не узгоджується з правовими висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеними в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
39. Окрім того, Позивач у касаційній скарзі посилається на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц, предметом розгляду в якій були, серед іншого, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, яка не сплачена відповідачами.
40. У наведеній постанові у справі № 320/7215/16-ц Верховний Суд зазначив, що за змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Звідси, касаційний суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на вищезазначені вимоги закону, не врахували, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України. Не застосувавши зазначені положення закону, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.
41. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що схожий підхід до застосування частини 2 статті 625 ЦК України до нарахування інфляційних втрат і 3 % річних на суму судових витрат, присуджених до стягнення на підставі судового рішення, застосовано Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 20.08.2025 у справі № 910/10616/24. При цьому, у наведеній постанові викладено висновок про те, що моментом початку прострочення відповідачем грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є наступний день після набрання судовими рішеннями законної сили.
42. Як уже було зазначено вище, Позивачем у складі позовних вимог нараховано (1) 3 % річних за період з 19.10.2020 по 25.12.2024 та збитки від інфляції у період з 19.10.2020 по 15.11.2024 в тому числі на суму судового збору в розмірі 31 018,80 грн, присуджену до стягнення з Відповідача на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі № 922/2347/20, а також (2) 3 % річних за період з 09.11.2020 по 25.12.2024 та збитки від інфляції за період з 09.11.2020 по 15.11.2024 за додатковим рішенням від 09.11.2020 у справі № 922/2347/20 на суму 9 900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з Відповідача.
43. Апеляційний суд у цій справі, яка розглядається встановив, що рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі № 922/2347/20 набрало законної сили 12.11.2020, а додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2347/20 набрало законної сили 01.12.2020.
44. З урахуванням викладеного вище, колегія суддів не може визнати обґрунтованим наведений Позивачем розрахунок заборгованості 3 % річних і інфляційних втрат на суму судових витрат, оскільки моментом початку прострочення Відповідачем відповідного грошового зобов'язання є 13.11.2020 і 02.12.2020 відповідно.
45. Таким чином, інфляційні втрати відповідно до суми заборгованості у розмірі 31 018,80 грн за період з 13.11.2020 по 15.11.2024 складають 19 272,00 грн, 3% річних за період з 13.11.2020 по 25.12.2024 - 3 831,58 грн.
46. Інфляційній втрати відповідно до суми заборгованості у розмірі 9 900,00 грн за період з 02.12.2020 по 15.11.2024 складають 5 944,89 грн, 3% річних за період з 02.12.2020 по 25.12.2024 - 1 207,48 грн.
47. Наведене вище помилково не було враховано судами попередніх інстанцій, а тому доводи касаційної скарги в означеній частині частково знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.
48. Стосовно решти доводів та вимог Позивача, а саме нарахування інфляційних втрат і 3% річних на нараховані раніше відсотки річних, інфляційні втрати і пеню, то вони як вірно зазначили суди попередніх інстанцій не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18, від яких колегія суддів не вбачає підстав для відступу.
49. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 15 цієї постанови, колегія суддів зазначає, що, по-перше, у справі № 296/10217/15-ц нарахування 3% річних здійснювалося на суму основної заборгованості та інший розмір відсотків річних не був визначений умовами договору, а тому правозастосування ч. 2 ст. 625 ЦК України судами попередніх інстанцій у цій справі, яка розглядається, не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07.07.2020, а, по-друге, спірним у наведеній справі № 296/10217/15-ц було питання нарахування інфляційних втрат на суму основної заборгованості, еквівалент якої в договорі визначений в іноземній валюті, що свідчить про неподібність правовідносин в цій частині за змістовим критерієм.
50. Окрім того, як уже було наголошено вище, висновки судів щодо відсутності підстав для нарахування інфляційних втрат на раніше нараховані відсотки річних, відсотків річних на інфляційні збитки, а також відсотків річних та інфляційних збитків на пеню відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18, а також врахованій в ній правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 18.02.2014 у справі № 905/909/13-г. Доводів на спростування правозастосування касаційних судів у наведених постановах касаційна скарга не містить.
51. За наведеного, скаржник не довів неправильного застосування судами положень частини 2 статті 625 ЦК України, а тому у Суду відсутні підстави для формування висновку про який йдеться у пункті 15 цієї постанови.
52. Щодо решти наведених скаржником постанов касаційного суду, колегія суддів зазначає, що вони не містять висновків щодо можливості нарахування відсотків річних і інфляційних втрат за запропонованою Позивачем методикою. Більше того, аналіз змісту цих постанов свідчить про те, що зміст правовідносин, а також питання, які були спірними у цих справах, є відмінними від справи, яка розглядається.
53. Так, у справі № 918/329/16 спірним було питання застосування позовної давності до вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат; у справі № 921/542/20 спірним було питання застосування частини 2 статті 625 ЦК України до суми боргу за кредитним договором, визначеним в іноземній валюті, проте відступленим, стягнутим у судовому порядку та частково виконаним в національній валюті; у справах № 646/14523/15-ц та № 522/12406/22 спірним був період прострочення грошового зобов'язання, яке підлягає виконанню за рахунок коштів Державного бюджету України; у справі № 910/18572/23 спірним було питання арифметичної формули розрахунку інфляційних втрат, а також можливості застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України за відсутності вини боржника; у справі № 910/14293/19 розглядалося питання сплати МТСБУ за ліквідованого страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені (правова позиція в наведеній справі не є актуальною, оскільки від неї відступила Велика Палата Верховного Суду в постанові 19.07.2023 у справі № 910/16820/21). Проте, схожі питання у справі, яка розглядається, не виникали, що свідчить про неподібність правовідносин.
54. Стосовно посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22, колегія суддів зазначає, що в ній також відсутні висновки щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України за методикою, яку пропонує Позивач, а спірним у наведеній справі було застосування вказаної норми закону до порушеного грошового зобов'язання за кредитним договором, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строк сплати яких визначено договором. При цьому, питання трансформації правовідносин сторін у наведеній справі теж не були спірними і судами, в тому числі і касаційним, застосовано до грошового зобов'язання, яке виникло за кредитом пункт 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у спірних правовідносинах.
55. У той же час, посилання скаржника на трансформацію грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору, у зв'язку із стягненням боргу в судовому порядку не узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.06.2029 у справі № 916/190/18 на яку посилається сам скаржник, з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, а також не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи грошового зобов'язання, розмір якого підтверджений рішенням суду, викладеним у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц на, яку також посилається скаржник.
56. Стосовно доводів скаржника, викладених, зокрема, в пункті 14 цієї постанови, колегія суддів зазначає, що аналіз розрахунку Позивача інфляційних втрат наведений вище у пунктах 36-38 цієї постанови, аналіз розрахунку Позивача інфляційних втрат і 3% відсотків річних на судові витрати наведений вище у пунктах 42-46 цієї постанови. Решта доводів скаржника в межах підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, не спростовує висновків судів щодо наведеного Позивачем розрахунку позовних вимог, а тому у Суду відсутні підстави для зміни чи скасування судових рішень в іншій частині позовних вимог.
57. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 17.09.2025 у справі № 910/11060/24, які підлягають врахуванню на підставі частини 4 статті 300 ГПК України.
58. Усі інші доводи касаційної скарги Позивача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, вирішального значення для правильного вирішення цього спору не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
59. Доводи відзиву наведеного вище не спростовують, та враховуються Судом в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові та з положеннями законодавства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
60. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
61. Згідно з частиною 4 статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
62. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 3 частини 1 статті 308, статті 311, частини 4 статті 300 ГПК України Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - зміні в частині розміру задоволених позовних вимог, а в іншій оскаржуваній частині - залишенню без змін.
Судові витрати
63. За правилами статті 129 ГПК України судовий збір у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 і рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 у справі № 922/4758/24 змінити в частині розміру задоволених позовних вимог.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (код ЄДРПОУ 25532809) 87 069,96 грн відсотків річних; 1 252 912,80 грн збитків від інфляції.
3. Змінити розподіл судового збору, здійснений рішенням Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 у справі № 922/4758/24.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (код ЄДРПОУ 25532809) 20 099,74 грн судового збору за подання позову.
4. У решті в оскаржуваній частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 і рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 у справі № 922/4758/24 залишити без змін.
5. Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (код ЄДРПОУ 25532809) 726,48 грн відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 968,65 грн відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
6. Доручити Господарського суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил