12 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/16014/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Сервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024
(суддя Лиськов М. О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025
(головуюча - Тарасенко К. В., судді: Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Юхман і партнери"
до Державного підприємства "Сервіс"
про стягнення 935 831,49 грн.
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Юхман і партнери" (далі - Юрфірма) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Сервіс" (далі - Підприємство) про стягнення 935 831,49 грн заборгованості за надані юридичні послуги за період з 01.01.2020 по 21.07.2022, а саме: 677 196,94 грн основного боргу, 217 747,09 грн інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 40 887,46 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог Юрфірма послалася на те, що Підприємство повністю не розрахувалося за надані послуги у визначені договором строки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 11.01.2016 Підприємство як замовник і Юрфірма як виконавець уклали договір про надання юридичних послуг № 107/1, згідно з умовами якого остання зобов'язалася надати Підприємству юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, пов'язаних із представництвом інтересів замовника перед юридичними та фізичними особами, з приводу захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів Підприємства, перелік яких визначений у договорі і додаткових угодах до нього.
4. Згідно з умовами пунктів 4.1.4, 4.1.5 договору у редакції додаткової угоди від 01.12.2017 № 4 виконавець за цим договором надає замовнику послуги з представництва інтересів у судах (господарських, загальної юрисдикції, адміністративних) у всіх інстанціях і складання документів правового характеру, що стосуються ведення справ у судах усіх інстанцій.
5. У пункті 5.1 сторони обумовили порядок розрахунків і домовилися про те, що винагорода сплачується на підставі рахунку виконавця протягом 10 банківських днів з моменту виставлення рахунку. Виконавець зобов'язаний надати замовнику розрахунок часу, затраченого на досягнення мети договору. Сторони підписують акт виконаних робіт (наданих послуг) щомісяця чи після завершення виконання кожного етапу цього договору чи щомісяця за домовленістю. У додатковій угоді від 17.01.2018 № 5 доповнили договір підпунктом 4.1.6 про уточнення порядку розрахунку.
6. У період з 01.01.2020 по 21.07.2022 Юрфірма представляла інтереси Підприємства у судових справах:
- № 640/23900/19 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Підприємства про стягнення частини чистого прибутку (доходу) господарських операцій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету, у сумі 5 646 099,21 грн;
- № 640/17770/20 за позовом Підприємства до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 11.06.2020 № 50327-10 про сплату частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств) у сумі 11 186 404,43 грн;
- № 640/30086/20 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Підприємства про стягнення коштів платника податків з усіх рахунків відкритих у банках, що обслуговують такого платника, на суму податкового боргу у розмірі 10 728 053,55 грн;
- № 640/20131/18 за позовом Підприємства до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2018 №№ 0502201213, 0502211213; зобов'язання ГУ ДПУ у м. Києві виключити з інтегрованої картки платника податків Підприємства облікові показники (операції) щодо застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 352 591,10 грн на підставі названих вище податкових повідомлень-рішень.
7. За представництво інтересів Підприємства у справі № 640/20131/18 Юрфірма заявила до стягнення 35 259,11 грн додаткової винагороди (зобов'язання щодо сплати з 28.07.2022), за представництво інтересів у справі № 640/17770/20 - 459 320,22 грн додаткової винагороди (зобов'язання щодо сплати з 18.10.2021). Адже позови у цих справах суди задовольнили.
8. Юрфірма направляла Підприємству розрахунок (звіт) вартості юридичних послуг за період з 01.01.2020 по 21.07.2022, рахунок на їх сплату 182 617,61 грн (зобов'язання щодо сплати з 22.07.2022), а також неодноразово зверталася до Підприємства з претензіями про сплату боргу.
9. Останнє відповідало з посиланням на скрутне фінансове становище, пов'язане із затримками розрахунків іншими контрагентами перед ним. Запевняло, що виконає свій обов'язок за договором після виплати додаткової винагороди по завершеному судовому провадженню у справі № 640/17770/20. Щодо проваджень у справах №№ 640/30086/20, 640/20131/18 Підприємство підтвердило свої зобов'язання та просило Юрфірму продовжувати здійснювати представництво інтересів Підприємства.
10. Згодом Підприємство повідомило Юрфірму про те, що перебуває у скрутному фінансовому становищі, пов'язаному із затримками у розрахунках з ним контрагентами, зазначило про сплату найближчим часом 100 000 грн заборгованості за раніше надані послуги за договором, а також просило надати йому звіт, рахунок, акти виконаних робіт на цю суму. Щодо іншої частини заборгованості Підприємство просило Юрфірму розглянути можливість розстрочення боргу та продовжувати здійснювати представництво інтересів Підприємства у спорах з Державною податковою службою України, а також підтвердило свої зобов'язання.
11. 08.08.2023 Підприємство сплатило 100 000 грн заборгованості за надані юридичні послуги, що підлягали зарахуванню у рахунок зобов'язань, що виникли найпізніше (до додаткової винагороди у справі № 640/17770/20). Іншу суму боргу Підприємство не сплатило.
12. Юрфірма визначила розрахунок заборгованості Підприємства за надані юридичні послуги у сумі 677 196,94 грн, з яких:
- 182 617,61 грн основної винагороди, розрахованої відповідно до погодинних ставок виконавця, зазначених у договорі, за період з 01.01.2020 по 21.07.2022, зобов'язання щодо сплати з 22.07.2022;
- 459 320,22 грн додаткової винагороди у справі № 640/17770/20, зобов'язання щодо сплати з 18.10.2021;
- 35 259,11 грн додаткової винагороди у справі № 640/20131/18, зобов'язання щодо сплати з 28.07.2022.
13. Крім того за прострочення виконання грошового зобов'язання заявила вимоги про стягнення 217 747,09 грн інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 40 887,46 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
14. 26.02.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позову. Зобов'язав також орган (особу), що проводитиме примусове виконання рішення у цій справі, здійснювати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму основного боргу у розмірі 677 196,94 грн, яка підлягає стягненню з Підприємства на користь Юрфірма, з моменту набрання рішенням законної сили до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: 3 % річних: "борг х кількість днів прострочення х 3 / 100 % / 365 днів"; інфляційних збитків: "сума збитку (за 1 місяць) = сума боргу х Індекс інфляції / 100 % - сума боргу; загальна сума інфляційних збитків визначається шляхом додавання щомісячних сум збитків".
15. Мотивував рішення тим, що позивач підтвердив обставини надання відповідачу послуг, які останній повністю не оплатив і не висловив претензій щодо обсягів, строку, вартості й якості. Суд також перевірив розрахунок інфляційних витрат і 3 % річних.
16. Підприємство оскаржило це рішення до Північного апеляційного господарського суду і в апеляційній скарзі просило його скасувати й ухвалити нове - про відмову у позові.
17. 11.09.2024 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову з урахуванням виправлених описок згідно з ухвалою цього ж суду від 10.10.2024 про скасування рішення суду першої інстанції у задоволених частинах позову про стягнення 100 000 грн додаткової винагороди, 182 617,61 грн основної винагороди, 21 886,09 грн інфляційних втрат і 3 % річних у сумі 13 723,47 грн. У цих частинах у позові відмовив. Присудив до стягнення з Підприємства на користь Юрфірми 494 579,33 грн боргу (тобто 35 259,11 грн та 459 320,22 грн додаткової винагороди по справах №№ 640/20131/18, 640/17770/20), 195 861 грн інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 33 783,25 грн. Зобов'язав орган (особу), що проводитиме примусове виконання рішення у цій справі, здійснювати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму основного боргу у розмірі 494 579,33 грн, яка підлягає стягненню з Підприємства на користь Юрфірма, з моменту набрання рішенням законної сили до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: 3 % річних: "борг х кількість днів прострочення х 3 / 100 % / 365 днів"; інфляційних збитків: "сума збитку (за 1 місяць) = сума боргу х Індекс інфляції / 100 % - сума боргу; загальна сума інфляційних збитків визначається шляхом додавання щомісячних сум збитків".
18. Відмова суду у присудженні до стягнення з Підприємства на користь Юрфірми 182 617,61 грн основної винагороди, розрахованої відповідно до погодинних ставок виконавця, зазначених у договорі, за період з 01.01.2020 по 21.07.2022, зобов'язання щодо сплати з 22.07.2022, мотивована відсутністю акта здачі-приймання наданих послуг на цю суму. Відповідно інфляційні витрати та 3 % річних, нараховані на цю суму, також не нараховані. Відмова у позові у частині стягнення з Підприємства на користь Юрфірми 100 000 грн мотивована сплатою відповідачем цієї суми боргу.
19. Підприємство оскаржило ці судові рішення до Верховного Суду, у касаційній скарзі просило їх скасувати й відмовити у позові лише у задоволених частинах про стягнення з нього на користь Юрфірми 494 579,33 грн заборгованості, 195 861 грн інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 33 783,25 грн, 10 863,35 грн судового збору, та вказівки органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024, здійснювати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму основного боргу у розмірі 494 579,33 грн, яка підлягає стягненню з Підприємства, з моменту набрання рішенням законної сили до моменту виконання вказаного рішення, за визначеною формулою.
20. 17.02.2025 Верховний Суд ухвалив постанову про скасування постанови суду апеляційної інстанції від 11.09.2024 у задоволених частинах позову і направив справу у цих частинах на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
21. Вказівки суду касаційної інстанції зводилися до необхідності встановлення, на підставі яких доказів, а також фактичних обставин справи підтверджується факт здійснення представництва Юрфірмою інтересів Підприємства у справах №№ 640/20131/18, 640/17770/20, позаяк постанова суду апеляційної інстанції не містила висновків, з яких суд виходив щодо доведеності представництва інтересів Підприємства саме Юрфірмою у цих справах.
22. 28.05.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги Підприємства і залишив без змін рішення суду першої інстанції.
23. Мотивував тим, що представництво Юрфірмою інтересів Підприємства у судових справах на виконання укладеного між ними договору про надання правової допомоги доведено належними доказами. При цьому звернув увагу на те, що матеріали справи не містять відповідних підписаних актів здачі - прийняття робіт (наданих послуг), тоді як містять скеровані Юрфірмою Підприємству листи разом з цими актами від 22.02.2023 № ОУ-0000005 щодо додаткової винагороди у справі № 640/20131/18 у двох примірниках, від 20.01.2023 № ОУ-0000003 щодо основної винагороди до договору від 11.01.2016 № 107/1, від 20.01.2023 № ОУ-0000002 щодо додаткової винагороди у справі № 640/17770/20, а також рахунки від 04.08.2023 №№ 04.08/23/1, 04.08/23/2, 04.08/23/3, які отримав директор Підприємства. Тобто суд установив обставини надання Юрфірмою послуг Підприємству, про що наявні у справі докази, вартість яких останнє не оплатило.
24. Суд апеляційної інстанції також погодився з місцевим господарським судом, який установив, що Підприємство не заперечує обставин надання Юрфірмою обумовлених договором послуг, крім того у справі відсутні претензії Підприємства щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг. Зауважив на тому, що неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Адже правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи. Тому відсутність підписаних сторонами актів наданих послуг за відсутності вмотивованої відмови Підприємства від їх підписання не може бути підставою для звільнення його від виконання обов'язку по сплаті їх вартості.
25. З-поміж іншого, суд звернув увагу на суперечливість у поведінці відповідача, який з одного боку у листуванні сторін та під час розгляду справи не заперечував надання послуг та необхідність їх оплати, не надаючи при цьому доказів стосовно відмови щодо підписання деяких актів, а з іншого боку, стверджував про недоведеність вимог Юрфірми, висловлюючи заперечення стосовно послуг, наведених у акті, які Підприємство не підписало і не надало доказів заперечень чи відмови від їх підписання.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
26. Підприємство оскаржило ці судові рішення і в касаційній скарзі просить їх скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у позові. Підставами касаційного оскарження судових рішень визначив пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
27. Наполягає на порушенні апеляційним господарським судом статей 13, 14, 269, 310 цього Кодексу і не врахуванні ним висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 922/1715/22, від 24.05.2023 у справі № 179/363/21, від 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц, від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, стосовно порушення принципів обов'язковості судового рішення (вказівок суду касаційної інстанції), "заборони повороту до гіршого", диспозитивності та допустимих меж апеляційного перегляду. Підприємство акцентувало увагу на тому, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі перегляду рішення місцевого господарського суду, визначені судом касаційної інстанції у постанові від 17.02.2025.
28. Вважає також, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 527, 901, 902 Цивільного кодексу України, оскільки безпідставно ототожнили адвоката як фізичну особу, яка не є стороною договору про надання юридичних послуг, з юридичною особою - Юрфірмою в особі його директора та юрисконсульта як працівника, що має ключове значення для визначення належного виконавця послуг і правового суб'єкта, який має право на оплату, і не врахували висновки щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17.02.2025 у цій же справі № 910/16014/23. Адже названий вище договір не визначає винагороди Юрфірми за дії, які не є результатом надання нею послуг.
29. Підприємство просить сформулювати висновок Верховного Суду щодо застосування 509, 526, 527, 530, 625, 628, 901, 902 Цивільного кодексу України, позаяк вважає, що суди їх неправильно застосували, що зумовило неправильний висновок про права й обов'язки сторін за договором.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
30. Відзиву на касаційну скаргу від Юрфірми не надійшло, але 23.10.2025 вона подала додаткові пояснення, у яких просила закрити касаційне провадження або за відсутності підстав для цього - залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025.
Позиція Верховного Суду
31. Одним із доводів касаційної скарги є посилання на неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах, перелік яких визначений у пункті 27 цієї постанови, стосовно принципу "заборони повороту до гіршого".
32. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції у порушення приписів статті 269 ГПК України вийшов за межі апеляційного перегляду, позаяк переглянув рішення суду першої інстанції повністю, а не у частині, що направлялася судом касаційної інстанції на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
33. Підприємство наголосило на тому, що його становище не може стати гіршим ніж те, яке воно отримало у суді касаційної інстанції. Принцип "заборони повороту до гіршого" означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити у гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула у попередній інстанції за наслідком розгляду її ж скарги.
34. Натомість, як зазначає скаржник, суд апеляційної інстанції проігнорував цей принцип і, неправильно застосувавши статтю 269 ГПК України, вийшов за межі апеляційного перегляду після направлення йому справи Верховним Судом на новий розгляд лише у задоволених частинах позову.
35. Оскільки рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному і касаційному порядку лише за скаргами Підприємства, то воно за наслідком їх розгляду не могло потрапити у гірше становище, порівняно з тим, яке досягнуло у суді касаційної інстанції. Адже у апеляційного господарського суду під час повторного перегляду рішення місцевого господарського суду не було підстав для здійснення його перегляду повністю. Тому вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 236 ГПК України.
36. Відповідно до частин першої, четвертої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
37. За змістом частин четвертої, п'ятої статті 310 цього ж Кодексу справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
38. Частина перша стаття 316 ГПК України унормовує, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
39. Так, як зазначено раніше, у цій справі місцевий господарський суд повністю задовольнив позов Юрфірми про стягнення з Підприємства заборгованості за надані юридичні послуги, у тому числі основний борг, інфляційні втрати та 3 % річних.
40. Підприємство оскаржило це рішення до Північного апеляційного господарського суду і в апеляційній скарзі просило його скасувати й ухвалити нове - про відмову у позові.
41. Північний апеляційний господарський суд за апеляційною скаргою Підприємства лише частково скасував це рішення суду першої інстанції і частково відмовив у задоволенні основного боргу, інфляційних втрат і 3 % річних, а в решті заявлених позивачем сум залишив без змін рішення місцевого господарського суду.
42. Підприємство оскаржило ці судові рішення до Верховного Суду лише у задоволених частинах позову про стягнення з нього на користь Юрфірми основного боргу, інфляційних втрат і 3 % річних, тобто було не згодне з апеляційним господарським судом лише у присуджених до стягнення з нього сумах, тоді як у тих частинах позову, які не задоволені судом, Підприємство не оскаржувало, позаяк воно є відповідачем у цій справі, і ця постанова суду апеляційної інстанції у цих частинах набрала законної сили.
43. Верховний Суд ухвалив постанову про скасування постанови суду апеляційної інстанції лише у задоволених частинах позову і лише у цих частинах направив справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
44. Натомість Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким позов Юрфірми до Підприємства задоволений повністю. Тобто апеляційний господарський суд здійснив перегляд рішення суду першої інстанції повністю, незважаючи на те, що Верховний Суд направляв справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції лише у задоволених частинах позову, адже у відмовлених частинах позову Підприємство не оскаржувало до суду касаційної інстанції постанову суду апеляційної інстанції і касаційний перегляд постанови апеляційного господарського суду у цих частинах не здійснювався.
45. За наслідком цього відбулося отримання Підприємством подвійного результату стосовно заявлених до нього позовних вимог, а саме:
- спочатку суд першої інстанції присудив до стягнення з Підприємства повністю заявлені Юрфірмою суми;
- потім суд апеляційної інстанції частково відмовив Юрфірмі у позові, залишивши без змін решту сум, присуджених до стягнення з Підприємства на користь Юрфірми;
- згодом суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного господарського суду лише у задоволених частинах позову, які направив до суду апеляційної інстанції на новий розгляд;
- суд апеляційної інстанції замість перегляду судового рішення місцевого господарського суду лише у задоволених частинах здійснив його перегляд повністю і залишив без змін рішення у частині, у якій раніше апеляційний господарський суд відмовив, ця постанова суду апеляційної інстанції у відмовленій частині позову набрала законної сили і в цій частині не була предметом перегляду суду касаційної інстанції.
46. Слід звернути увагу, що Підприємство не оскаржувало до суду касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду у відмовлених частинах позову, касаційний перегляд відбувся лише у задоволених частинах позову і саме вони направлялися на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Тобто у відмовлених частинах позову постанова суду апеляційної інстанції задовольняла Підприємство, позаяк вимоги скеровувалися до нього. Юрфірма зі свого боку також не оскаржувала постанову суду апеляційної інстанції у відмовлених частинах її позову.
47. Утім наразі Підприємство отримало результат погіршення становища, адже суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення місцевого господарського суду про стягнення з нього всіх повністю сум і фактично повторно переглянув рішення у відмовлених частинах позову, тоді як вони не були предметом оскарження.
48. Отже, суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення норм процесуального права, оскільки фактично переглянув рішення суду першої інстанції у частинах, що не були предметом апеляційного оскарження після направлення Верховним Судом справи на новий розгляд.
49. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
50. Згідно з частиною третьою цієї ж статті основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
51. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 14 ГПК України ).
52. Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач) самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2023 у справі № 465/6549/16-ц.
53. У постановах, на які послався скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд звертав увагу на принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius"), тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула у попередній інстанції у результаті своєї ж скарги.
54. Проте апеляційний господарський суд під час повторного перегляду рішення місцевого господарського суду цього не врахував і не звернув уваги на те, що у відмовлених частинах позову постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили, адже не оскаржувалася до суду касаційної інстанції ані Підприємством, ані Юрфірмою і Верховний Суд не направляв справу у цій частині на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
55. Таким чином під час нового розгляду цієї справи апеляційний господарський суд порушив:
- частину першу статті 316 ГПК України щодо обов'язковості виконання вказівок суду касаційної інстанції і необхідності перегляду рішення місцевого господарського суду лише у задоволених частинах позову;
- принципи "заборони повороту до гіршого", диспозитивності й обов'язковості судового рішення;
- вийшов за межі апеляційного перегляду, позаяк переглянув судове рішення суду першої інстанції повністю, а не лише у частинах, направлених Верховним Судом на новий розгляд.
56. Допущені апеляційним господарським судом порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно у силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
57. Отже, доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у визначених ним постановах знайшли підтвердження, цей суд допустив істотне порушення норм процесуального права, відповідно касаційна скарга Підприємства підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням цієї справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду. За наслідком нового розгляду справи необхідно вирішити чи відповідають вимогам закону висновки місцевого господарського суду щодо застосування норм матеріального права у задоволених частинах позову.
58. Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування цим судом норм матеріального права колегія суддів не перевіряє, позаяк виявлені суттєві порушення процесуальних норм.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
60. Згідно із пунктом 1 частини третьої, а також частинами четвертою, п'ятою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
61. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд.
Судові витрати
62. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
63. Оскільки оскаржувана постанова у цій справі підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, то розподіл судових витрат наразі не здійснюється.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Сервіс" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі № 910/16014/23 скасувати.
3. Справу № 910/16014/23 направити до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко