8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3082/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод", 61007, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 275
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет", 62801, Харківська обл., Печенізький р-н., смт. Печеніги, вул. Поштова, 2
простягнення 358 927,37 грн.
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" про стягнення суми у розмірі 358 927, 37 грн. з яких, сума боргу по орендній платі складає - 218 007,20 грн., сума інфляційних втрат по оплаті за договором - 118 010,17 грн. , 3% річних - 22 910,00 грн.
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Крім того, позивач у першому абзаці прохальної частини позовної заяви просить суд, поновити строки позовної давності щодо стягнення боргу, суми інфляційних втрат та 3% річних з відповідача за договором № 35100/21/0001 від 01.01.2021 року.
Ухвалою суду від 08.09.2025 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (вх. № 3082/25) залишено без руху. Встановлено Приватному акціонерному товариству "Харківський тракторний завод" строк на усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
12.09.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 20976) позовна заява уточнена відповідно до ухвали Господарського суду Харківської області у справі № 922/3082/25 суду від 08.09.2025 року.
З наданої позивачем заяви (вх. № 20976 від 12.09.2025 року) слідує, що остання за своїм змістом є заявою про усунення недоліків позовної заяви, у якій позивач, просить суд, поновити строки позовної давності щодо стягнення боргу, суми інфляційних втрат та 3% річних із відповідача за договором № 35100/21/0001 від 01.01.2021 року. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харелектромет» на користь АТ «ХТЗ» 358 927,37 грн. із яких сума боргу по орендній платі та сума боргу по відшкодуванню витрат на оплату комунальних послуг (уточнення відповідно до ухвали Господарського суду Харківської області по справі № 922/3082/25 суду від 08.09.2025 року) складає - 218 007, 20 грн., сума інфляційних втрат по оплаті за договором - 118 010, 17 грн. , 3% річних - 22 910 грн. Витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду. Відповідно до ухвали Господарського суду Харківської області у справі № 922/3082/25 від 08.09.2025 року) направляє копії актів прийомки-передачі робіт, рахунки фактури (відшкодування електричної енергії) з січня 2021 року по лютий 2022 року, копії актів прийомки-передачі робіт, рахунки фактури (орендна плата) з січня 2021 року по лютий.2022 року, виписки по рахунку по сплаті (відшкодування) електричної енергії, орендної плати з січня 2021 року по лютий 2022 року.
Ухвалою суду від 15.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3082/25. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Також, суд звернуто увагу сторін, що 18 жовтня 2023 року вводяться в дію зміни до Господарського процесуального кодексу України, якими визначено ОБОВ"ЯЗКОВА реєстрація та використання електронних кабінетів у ЄСІТС для визначеного кола учасників судового процесу у господарських справах. У разі звернення до суду із документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, передбачається настання процесуальних наслідків. Учасники справи ЗОБОВ"ЯЗАНІ в всіх заявах, що подаються до суду, зазначати відомості про наявність або відсутність в них електронних кабінетів З детальним порядком реєстрації Електронного кабінету можна ознайомитись у розділі 4 “Реєстрація та авторизація користувачів» Інструкції користувача Електронного суду ЄСІТС за посиланням http://bit.ly/3rKB9ax. Зареєструвати електронний кабінет можливо за посиланням https://id.court.gov.ua
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у встановленому законом порядку в обов'язковому порядку не здійснив реєстрацію електронного кабінету у ЄСІТС, у зв'язку із чим, судом ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 15.09.2025 року було направлено судом на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та зазначена позивачем у позовній заяві 0610279947838), проте 24.09.2025 року копія ухвали суду була повернута поштовим відділенням “Укрпошти» на адресу суду.
Також, судом для належного повідомлення відповідача копію ухвали суду від 15.09.2025 року про відкриття провадження у справі також було направлено на адресу філії (штрих код поштового відправлення 0610279947854, проте 23.09.2025 року копія ухвали суду була повернута поштовим відділенням “Укрпошти» на адресу суду.
Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11, 17 Правил).
Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 року у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Крім того, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 року у справі № 910/1730/22 Верховний Суд зробив висновок, що якщо судове рішення направлено судом за поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного рішення суду. Господарського процесуального кодексу України не передбачено обов'язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення.
Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Згідно з частиною 2 статтею 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Абзац 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлює, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: місцезнаходження юридичної особи.
Частинами 1, 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб визначено, що фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Отже, інформація щодо місцезнаходження юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі відомостей, наданих безпосередньо цією юридичною особою, яка у разі зміни місцезнаходження зобов'язана внести відповідні зміни до ЄДРПОУ.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на наведене, суд зазначає, що не отримання судової кореспонденції є суб'єктивною поведінкою відповідача.
Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у суді, проте, відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Крім того, суд приймає до уваги, що відповідачем не було виконано вимог законодавства в частині обов'язкової реєстрації у ЄСІТС.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013 року, Папазова та інші проти України від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у суді.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, станом на 15.09.2025 року відповідачем відзив на позов не надано, у зв'язку із чим, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідачі мали достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак відповідним правом на його подання не скористалися, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачами до суду надано не було.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 01.01.2021 року між Приватним акціонерним товариством "Харківський тракторний завод" (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" (відповідач, орендар) було укладено договір оренди обладнання № 35100/21/001.
Пунктом 2.1. договору, сторони погодили, що термін дії оренди обладнання до 31.12.2021 року з моменту підписання договору.
Продовження договору здійснюється за згодою сторін (пункт 2.2. договору).
Пунктом 1.1. договору, сторони визначили, що орендодавець передає належне йому на правах власності обладнання, а орендар приймає в операційну оренду обладнання: п/с № 160 інв. номер 19847, п/с № 17 інв. номер 19791, 19702.
Зазначене орендоване обладнання первісною вартістю: п/с № 160 - 6300,00 грн., п/с № 17 - 10 600,00 грн. передається орендареві згідно з актом прийому - передачі (додаток № 1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною (пункт 1.2. договору).
Пунктом 3.1. договору визначено, що розмір орендної плати за користування орендованим майном за перший базовий місяць становить 21 000,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Орендна плата вноситься орендарем щомісяця не пізніше 20 числа місяця, що передує звітному, після отримання орендарем рахунку за оренду обладнання від орендодавця (пункт 3.2. договору).
Підпунктом 5.2.2. пункту 5.2. договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві витрати на оплату комунальних послуг на підставі показань лічильників, розрахунків, що виставляються орендодавцем в порядку, встановленому цим договором.
01.01.2021 року між сторонами було підписано акту прийому - передачі обладнання до договору оренди обладнання № 35100/21/001 від 01.01.2021 року відповідно до якого орендодавцем передано орендарю обладнання, що знаходить в задовільному стані а саме:
- код підрозділу 72000, найменування підрозділу ЕСЦ, інвентарний номер 19847, найменування обладнання - п/с № 160, первісна вартість - 6300,00 грн.;
- код підрозділу 72000, найменування підрозділу ЕСЦ, інвентарний номер 19791, 19702, найменування обладнання - п/с № 17, первісна вартість - 10 600,00 грн.;
20.12.021 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору.
Пунктом 1 додаткової угоди № 1 сторони погодили, розділ 2 пункту 1 договору викласти у наступній редакції: «Договір діє до 31.12.2022 року».
За твердженнями позивача, відповідач, зобов'язаний був сплатити орендну плату та за cічень 2022 року та лютий 2022 року та відшкодовувати орендодавцеві витрати на оплату комунальних послуг не пізніше 01.02.2022 року та 01.03.2022 року відповідно.
Також зазначає, що рахунок та акт виконаних робіт за січень 2022 року було направлено орендарю 31.01.2022 року, рахунок та акт виконаних робіт за лютий 2022 року було направлено орендарю 28.02.2022 року.
Проте, відповідач в порушення умов договору, розрахунки з орендної плати та відшкодування комунальних послуг здійснив частково, а саме: за січень 2022 р. у розмірі 91 999,84 грн. (борг за січень 2022 року склав 45 177,20 грн.), у лютому 2022 року відповідач не сплатив орендну плату та не відшкодовував позивачу витрати на оплату комунальних послуг, у зв'язку із чим за розрахунком позивача сума заборгованості за січень та лютий 2022 року складає суму у розмірі 218 007,20 грн. (45 177,20 грн.+172 830 грн.).
Вищевказані обставини стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частин 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Договір найму відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України укладається на строк, встановлений договором.
Як встановлено судом, позивачем на виконання у мов договору передано, а відповідачем відповідно до акту приймання - передачі від 01.01.2021 року прийнято відповідно до договору в операційну оренду обладнання: п/с № 160 інв. номер 19847, п/с № 17 інв. номер 19791, 19702.
Пунктом 3.1. договору визначено, що розмір орендної плати за користування орендованим майном за перший базовий місяць становить 21 000,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Орендна плата вноситься орендарем щомісяця не пізніше 20 числа місяця, що передує звітному, після отримання орендарем рахунку за оренду обладнання від орендодавця (пункт 3.2. договору).
Підпунктом 5.2.2. пункту 5.2. договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві витрати на оплату комунальних послуг на підставі показань лічильників, розрахунків, що виставляються орендодавцем в порядку, встановленому цим договором.
Відповідно до акту № 720005 прийому - здачі робіт (послуг) від 31.01.2022 року відповідно до договору № 35100/21/0001 від 01.01.2021 року відшкодування вартості послуг з передачі електричної енергії пов'язаних з утриманням та обслуговуванням орендного майна за січень 2022 року, та рахунку - фактури № 720005 від 31.01.2022 року становить суму у розмірі 116 177,04 грн.;
Відповідно до акту № 720043 прийому - здачі робіт (послуг) від 28.02.2022 року відповідно до договору № 35100/21/0001 від 01.01.2021 року відшкодування вартості послуг з передачі електричної енергії пов'язаних з утриманням та обслуговуванням орендного майна за лютий 2022 року, та рахунку - фактури № 720043 від 28.02.2022 року становить суму у розмірі 151 830,00 грн.;
Згідно рахунку - фактури № 96/35 від 31.01.2022 року орендна плата становить суму у розмірі 21 000,00 грн.;
Згідно рахунку - фактури № 210/35 від 28.02.2022 року орендна плата становить суму у розмірі 21 000,00 грн.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається із матеріалів справи, за розрахунком позивача заборгованості відповідача становить за період січень та лютий 2022 року та складає суму у загальному розмірі 218 007,20 грн. (45 177,20 грн.+172 830 грн.) та складається із залишку нарахованої та несплаченої суми заборгованості по договору та відшкодування комунальних послуг (із урахуванням часткової сплати відповідно до виписки по рахунку).
Судом здійснено перевірку наведеного у позовній заяві розрахунку суми боргу у загальному розмірі 218 007,20 грн. (45 177,20 грн.+172 830 грн.) за період січень та лютий 2022 року та встановлено, що вказана позивачем у позовній заяві часткова оплата відповідача у розмірі 91 99,84 грн. не відповідає наявним у матеріалах справи документів, з огляду на наступне.
Як вбачається із наданої по позовної заяви виписки банку за період 2022 рік, відповідачем були здійснені наступні оплати із зазначенням за січень 2022 року (електричну енергію) що становить загальну суму 113 000,00 грн. а саме:
№ 589 від 17.01.2022 року на суму 20 000,00 грн.;
№ 592 від 18.091.2022 року на суму 20 000,00 грн.,
№ 599 від 21.01.2022 року на суму 10 000,00 грн.,
№ 604 від 21.01.2022 року на суму 10 000,00 грн.,
№ 681 від 18.02.2022 року на суму 5 000,00 грн.,
№ 682 від 18.02.2022 року на суму 10 000,00 грн.,
№ 683 від 18.02.2022 року на суму 10 000,00 грн.,
№ 684 від 21.02.2022 року на суму 18 000,00 грн.,
№ 686 від 21.02.2022 року на суму 10 000,00 грн. у призначенні платежу було вказано: (сплата за ел. Енергію згідно договору, за січень 2022 року від ТОВ «Харелектромет» у т.ч. ПДВ).
З вищевикладеного слідує, що із урахуванням часткових оплат відповідача за січень 2022 року у загальному розмірі 113 000,00 грн. сума боргу за електроенергію за січень становить 3 177,04 грн. (116 177,04 грн. - 113 000,00 грн.)
Та із урахуванням орендної плати борг за січень 20225 року становить суму у загальному розмірі 24 177,04 грн. (3 177,04 грн. + 21 000,00 грн.), а не як помилково визначено позивачем 45 177,20 грн.
Будь-яких інших доказів наявності суми боргу за січень 2022 року у розмірі 45 177,20 грн. позивачем до суду надано не було.
За висновком суду, вірною сумою боргу за січень 2022 року є суму у розмірі 24 177,04 грн., та за лютий сума у розмірі 172 830 грн., що становить загальну суму - 197 007,04 грн.
В частині стягнення суми боргу у розмір 21 000,16 грн. - відмовити.
При цьому, суд приймає до уваги, що відповідач будь-яких доказів сплати встановленої судом суми боргу позивачу у загальному розмірі 197 007,04 грн. не надав, наявності заборгованості перед позивачем не спростував, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення із відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 118 010, 17 грн., 3% річних у розмірі - 22 910 грн. (за зазначений у позовній заяві період з 01.03.2022 року по 25.08.2025 року, відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог).
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи та надані позивачем до позовної заяви докази, встановив, що як вбачається із заявлених позивачем позовних вимог про стягнення суми боргу у загальному розмірі 218 007,20 грн. яка виникла за період з січня 2022 року по лютий 2022 року і зв'язку зі неналежним виконанням відповідачем умов договору № 35100/21/0001 від 01.01.2021 року.
Пунктом 3.2. договору сторони визначили, що орендна плата вноситься орендарем щомісяця не пізніше 20 числа місяця, що передує звітному, після отримання орендарем рахунку за оренду обладнання від орендодавця.
Підпунктом 5.2.2. пункту 5.2. договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві витрати на оплату комунальних послуг на підставі показань лічильників, розрахунків, що виставляються орендодавцем в порядку, встановленому цим договором.
Як зазначає позивач, рахунок та акт виконаних робіт за січень 2022 року було направлено орендарю 31.01.2022 року, а рахунок та акт виконаних робіт за лютий 2022 року було направлено Орендарю 28.02.2022 року.
Судом досліджено матеріали справи та встановлено наступне.
В матеріалах справи наявні:
- акт № 720005 прийому - здачі робіт (послуг) від 31.01.2022 року відповідно до договору № 35100/21/0001 від 01.01.2021 року відшкодування вартості послуг з передачі електричної енергії пов'язаних з утриманням та обслуговуванням орендного майна за січень 2022 року, та рахунку - фактури № 720005 від 31.01.2022 року становить суму у розмірі 116 177,04 грн.;
- рахунок - фактура № 96/35 від 31.01.2022 року орендна плата становить суму у розмірі 21 000,00 грн. та докази часткової оплати відповідачем за січень 2022 року відповідно до виписки банку за 2022 рік.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку про обізнаність відповідача про наявність боргу за січень 2022 року.
Оскільки позивачем невірно було визначено суму боргу за січень 2022 року , судом було здійснено власний розрахунок 3% річних у розмірі та інфляційних втрат відповідно до встановленої суми боргу за січень 2022 року у загальному розмірі 24 177,04 грн. за заявлений позивачем період з 01.03.2022 року по 25.08.2025 року, відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог) за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що обґрунтованими є сума 3 % річних нарахованих на суму боргу за січень 2022 року у розмірі 2 529,65 грн. та сума інфляційних втрат нарахованих на суму боргу за січень 2022 року у розмірі 12 932,83 грн.
Також, судом досліджено наявні у матеріалах справи щодо наявності доказів направлення 28.02.2022 року на адресу відповідача рахунку та акту виконаних робіт за лютий 2022 року та встановлено, що у матеріалах справи наявний тільки опис вкладення щодо направлення на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів разом із рахунками та актами за лютий 2022 року - штрих код поштового відправлення 6100709255351 від 01.09.2025 року, будь-яких інших доказів направлення на адресу відповідача рахунків та актів за лютий 2022 року матеріали справи не містять, а позивачем в порушення вимог Господарського процесуального кодексу країни до суду надано не було.
У зв'язку зі чим, посилання позивача у позовній заяві на те, що рахунок та акт виконаних робіт за лютий 2022 року було направлено орендарю 28.02.2022 року не приймається судом.
При цьому, судом встановлено, що позивач скористався своїм правом щодо стягнення суми боргу, шляхом пред'явлення до суду позову (02.09.2025 року у вх. № № 3082/25 згідно штемпеля суду). У зв'язку із чим, оскільки з моменту направлення позовної заяви та доданих до неї документів (01.09.2025 року) сплинув строк тривалістю сім днів, та із урахуванням пунктів 3.2. та пп. 5.2.2. договору, у відповідача 08.09.2025 року виникло грошове зобов'язання перед позивачем зі сплати суми боргу за лютий 2022 року у розмірі 172 830,00 грн., а не як помилково зазначено позивачем щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за зобов'язання лютого 2022 року з 01.03.2022 року.
У зв'язку зі чим, безпідставним є наказування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат за зобов'язання лютого 2022 року за заявлений у позовній заяві період з 01.03.2022 року по 25.08.2025 року.
Враховуючи вищевикладене, до стягнення підлягає сума 3 % річних у розмірі 2 529,65 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 12 932,83 грн.
В частині стягнення 3 % річних у розмірі 20 380,35 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 105 077,34 грн. - відмовити.
Щодо клопотання позивача про поновлення строку позовної давності щодо стягнення боргу, суми інфляційних втрат та 3% річних з відповідача за договором № 35100/21/0001 від 01.01.2021 року, суд зазначає наступне
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність.
Згідно вимог статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 263 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та № 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос» проти Росії»).
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 року у справі “Фінікарідов проти Кіпру»).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2» від 11.03.2020 року № 211 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 року було встановлено карантин, який неодноразово продовжувався.
У свою чергу, 17.03.2020 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" № 530-ІХ (Закон № 530). Даним законом були внесені зміни, у тому числі, і до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідно до наведених змін карантин було визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Розділом II Прикінцеві положення Закону №530 було визначено, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування. З вищенаведеного слідує, що з 17.03.2020 року карантин на законодавчому рівні було визнано обставиною непереборної сили та, відповідно, з даного моменту має застосовуватися правило пункту 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України щодо зупинення строків позовної давності.
Відповідно до пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин відмінений на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Крім того, Законом України № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Закон) відповідно до пункту 31 частини 1 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 року, яким в Україні з 24.02.2022 року введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався.
Законом України від 15.03.2022 року № 2120-IX розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
30 січня 2024 року набув чинності Закон "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини", яким пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Таким чином, перебіг строків позовної давності був зупинений до 30 червня 2023 року у зв'язку із COVID-19.
Також, 04 вересня 2025 року набув чинності Закону України №4434-IX яким скасовано призупинення строків позовної давності.
Враховуючи наведене, суд констатує, що строк позовної давності для стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат станом на момент звернення до суду (02.09.2025 року) не сплили, у зв'язку із чим, помилковими є твердженнями позивача щодо поновлення відповідного строку.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до чистини 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме про стягнення із відповідача суми боргу по орендній платі та сума боргу по відшкодуванню витрат на оплату комунальних послуг у розмірі 197 007,04 грн., 3 % річних у розмірі 2 529,65 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 12 932,83 грн.
В частині стягнення суми боргу у розмірі 21 000,16 грн., 3 % річних у розмірі 20 380,35 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 105 077,34 грн. - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.
У зв'язку із чим з відповідача підлягає до стягнення сума судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 549,65 грн.
Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити частково.
Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" (62801, Харківська обл., Печенізький р-н., смт. Печеніги, вул. Поштова, 2, ЄДРПОУ 24478611) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" (61007, м. Харків, пр-т. Героїв Харкова, буд. 275, ЄДРПОУ 05750295) суму боргу по орендній платі та сума боргу по відшкодуванню витрат на оплату комунальних послуг у розмірі - 197 007,04 грн., 3 % річних у розмірі 2 529,65 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 12 932,83 грн., та 2 549,65 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення суми боргу у розмірі 21 000,16 грн., 3 % річних у розмірі 20 380,35 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 105 077,34 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
позивач: Приватне акціонерне товариство "Харківський тракторний завод" (61007, м. Харків, пр-т. Героїв Харкова, буд. 275, ЄДРПОУ 05750295)
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" (62801, Харківська обл., Печенізький р-н., смт. Печеніги, вул. Поштова, 2, ЄДРПОУ 24478611).
Повне рішення складено "17" листопада 2025 р.
Суддя О.О. Ємельянова