8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" листопада 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2986/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
при секретарі судового засідання Бойко О.Н.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Чугуївтепло" (міцезнаходження: 63503, Харківська область, місто Чугуїв, вул. Олександра Зачепила, будинок 15; код ЄДРПОУ: 35944142)
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (місцезнаходження: 61024, місто Харків, вул. Григорія Сковороди, буд.61; код ЄДРПОУ: 07923280)
про стягнення 3 151 532,28 грн.
за участю представників :
позивача: Петрова Н.Д.(самопредставництво);
відповідача: Горячко О.Б. (самопредставництво).
Комунальне підприємство "Чугуївтепло" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію (за о/р 1723,1724) в сумі 3 151 532,28 грн. (2 674 523,90 грн. - заборгованість, 110 396,78 грн. - пеня, 68 574,90 грн. - 3% річних, 298 037,61 грн. - інфляційні втрати) з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (відповідач).
Крім того, позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Хакрівської області від 02.09.2025 позовну заяву Комунального підприємства "Чугуївтепло" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2986/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2986/25 підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 22 вересня 2025 року о 11:00.
11.09.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив (вх.№20800 від 11.09.2025), в якому зазначано таке. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що в гуртожитках за адресами м. Чугуїв, військове містечко Клугіно-Башкирівка, вул.Горішного, 142А-5 та мікрорайон Авіатор №163 літ. Ж-2 на момент отримання послуги з постачання теплової енергії проживали і проживають на сьогоднішній день населення//споживачі/мешканці - це військовослужбовці та їх сім'ї. Відповідач вважає, що Харківське КЕУ не є споживачем наданих відповідачем послуг, оскільки споживачами є (населення/громадяни/мешканці/індивідуальні споживачі), які там проживають. Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що розрахунки заборгованості, які зазначені в позовній заяві не відповідають дійсності, так як не були нараховані за тарифами для населення.
Разом з тим, відповідач зазначає, що причиною виникнення боргу є несвоєчасне бюджетне фінансування Харківського КЕУ (яке є бюджетною організацією і перебуває у підпорядкуванні Міністерства оборони України), власні обігові кошти для проведення розрахунків у Харківського КЕУ відсутні, що зумовило виникнення заборгованості за спожиту теплову енергію. На підставі чого, вважає, що Харківське КЕУ має важливі підстави, що зумовлює необхідність зменшення розміру 3% річних та індексу інфляції на 90%. На підставі викладеного, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90% та відмовтьт в задоволенні позову.
15.09.2025 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№21223 від 15.09.2025), в якій, не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у відзиві, позивач зазначає що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання. Крім того, позивач заперечує проти зменшення штрафних санкцій на 90%, оскільки, по- перше, на думку позивача, нарахована ним пеня є співмірною з розміром основного боргу та не перевищує його, а по-друге, позивач вказує, що 3% річних та інфляційні втрати за своєю природою є самостйними способами захисту цивільних прав і забезпеченням виконання цивільних зобов'язань.
Представник позивача, присутня в судовому засіданні 10.11.2025 року, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві та заявах по суті спору.
Представник відповідача, присутня в судовому засіданні 10.11.2025 року, проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила суд в їх задоволенні відмовити, з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Комунальне підприємство «Чугуївтепло» (далі - Позивач, Постачальник) створено згідно з рішенням Чугуївської міської ради №1414-У від 27.05.2008 року.
Відповідно до п. 2.1 Статуту підприємства основною метою його діяльності є задоволення потреб населення та інших категорій споживачів в забезпеченні тепловою енергією - виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.
Позивач - КП «Чугуївтепло» внесено до секторального переліку об'єктів критичної інфраструктури, яке виконує функції на задоволення виробничої потреби в опаленні та постачанні теплової енергії.
Відповідно до Положення про Харківське КЕУ Командування Сил логістики ЗСУ затвердженого наказом Командувача Сил логістики ЗСУ від 26.05.2023 №195 основним завданням Харківського КЕУ (далі - Відповідач, Споживач) є утримання і експлуатація фондів військових містечок, які перебувають у користуванні військових частин та забезпечення цих фондів комунальними послугами та енергоносіями. Серед об'єктів фонду військових містечок є гуртожитки, які розташовані за адресою м. Чугуїв, військове містечко Клугіно-Башкирівка, вул. Горішного, 142А-5 та мікрорайон Авіатор №163Ж-2. По даним об'єктам (гуртожиткам) відповідно відкрито особові рахунки № 1723, №1724.
Розпорядженням начальника Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області від 23.10.2023 № 228 та від 31.10.2024 №1520 «Про початок опалювального періоду» розпочато опалювальний період у навчальних, медичних, дитячих та інших закладах побутового і соціально-культурного призначення, що знаходяться на території підпорядкованій Чугуївській міській раді з 27.10.2023 року та з 01.11.2024 відповідно.
Відповідач направив до позивача лист №583/2223 від 31.10.2023 та №583/4992 від 01.10.2024, в якому просив дозвіл на підключення об'єктів, у тому числі зазначених гуртожитків, які обслуговує відповідач, до мереж теплопостачання.
Відповідно до актів про підключення ( № 28 від 31.І0.2023 за ос/рахунок №1724 закріплено гуртожиток м-н. Авіатор, І6ЗЖ-2), ( №100 від 29.10.2023 за ос/рахунок №1723 закріплено гуртожиток по вул. Горішного, 142А-5), вказані об'єкти підключенідо мереж теплопостачання.
Відповідно до актів про підключення ( № 33 від 01.11.2024 за ос/рахунок №1724тзакріплено гуртожиток м-н. Авіатор, І6ЗЖ-2), ( № 54 від 01.11.24 за ос/рахунок №1723 закріплено гуртожиток по вул. Горішного, 142А-5), вказані об'єкти підключені домереж теплопостачання.
Чинним законодавством України передбачено, що місцеві органи влади встановлюють тарифи та затверджують плани розвитку для ліцензіатів у сфері теплопостачання, до яких відноситься позивач - КП «Чугуївтепло».
Згідно Наказу начальника Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області від 04.10.23 № 517 з додатком 1 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послугу з постачання теплової енергії КП «Чугуївтепло» встановлено тариф на теплову енергію, примірник наказу з додатком був наданий на адресу Харківського КЕУ, крім зазначеного, даний наказ (з вказанням тарифу) є у публічному доступі і викладено на сайті в мережі Інтернет.
При нарахуваннях з 01.10.2023 застосовувались тарифи як для категорії споживачів «бюджетні установи»:
- По ос./рахунку№1723- 4136, 90 грн/Гкал (з ПДВ);
- По ос./рахунку№1724- 4278, 95 грн/Гкал (з ПДВ).
Згідно Наказу начальника Чугуївської міської військової адміністрації
Чугуївського району Харківської області від 04.09.2024 № 1231 з додатком 1 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послугу з постачання теплової енергії КП «Чугуївтепло» встановлено тариф на теплову енергію, примірник наказу з додатком був наданий на адресу Харківського КЕУ, крім зазначеного, даний наказ (з вказанням тарифу) є у публічному доступі і викладено на сайті в мережі Інтернет.
При нарахуваннях з 01.10.2024 застосовувались тарифи як для категорії споживачів «бюджетні установи»:
- По ос./рахунку№1723- 4647,40 грн/Гкал (з ПДВ);
- По ос./рахунку№1724- 4707,88 грн/Гкал (з ПДВ).
Згідно Наказу начальника Чугуївської міської військової адміністрації
Чугуївського району Харківської області від 13.02.2025 № 83 з додатком 1 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послугу з постачання теплової енергії КП «Чугуївтепло» встановлено тариф на теплову енергію, примірник наказу з додатком був наданий на адресу Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харків, крім зазначеного, даний наказ (з вказанням тарифу) є у публічному доступі і викладено на сайті в мережі Інтернет.
При нарахуваннях з 15.02.2025 (згідно наказу директора КП «Чугуївтепло» від 14.02.2025 № 08-од застосовувались тарифи як для категорії споживачів «бюджетні установи»:
- По ос./рахунку№ 1723- 4882,93 грн/Гкал (з ПДВ);
- По ос./рахунку№ 1724- 4960,16 грн/Гкал (з ПДВ);
В позові КП «Чугуївтепло» зазначає, що на період з жовтня 2023 по січень 2025 правовідносини з постачання теплової енергії виникли з відповідачем, який відповідно до установчих документів мав назву - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова (скорочена - КЕВ м. Харкова).
Приймаючи до уваги лист від 08.06.2023 №583/111, з 01.06.2023 відбулась зміна найменування Відповідача з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків, на Харківське квартирно-експлуатаційне управління, яке є правонаступником всіх прав та обов'язків Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків.
Як вбачається з наданих документів, доданих до позовної заяви, позивачем неодноразово надавались на адресу відповідача примірники договорів на постачання теплової енергії, з метою їх укладення.
Однак відповідачем дані примірники були відхилені та запропоновані позивачу інші умови договору.
Пропозиції щодо залишення тарифу, який пропонував відповідач і проведення нарахування за теплову енергію зазначеним гуртожиткам, позивачем КП «Чугуївтепло» були відхилені на підставі того, що дані дії є незаконні.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини з приводу надання послуг з теплопостачання, яке здійснюється на підставі Типового договору, положення якого мають юридично обов'язковий характер і підлягають застосуванню незалежно від того, включені вони до конкретного договору чи ні.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-1У відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Наявність договірних відносин між сторонами у справі не встановлено, проте, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Позивач зазначає, що на адресу Відповідача надсилались та надавались всі необхідні документи на оплату спожитої теплової енергії за ос. рах. № 1723, №1724: акти здачі- приймання наданих послуг з теплопостачання, рахунки на оплату, акти звірки розрахунків (копії актів, рахунків та листів додаються):
ос. рах. № 1723
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за жовтень 2023 від 31.10.23 та рахунок на оплату в сумі 2 170, 20 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за листопад 2023 від 30.11.23 та рахунок на оплату в сумі 47 256, 33 грн.;акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за грудень 2023 від 31.12.23 та рахунок на оплату в сумі 132 618, 98 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за січень 2024 від 31.01.24 та рахунок на оплату в сумі 201 870, 44 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за лютий 2024 від 29.02.24 та рахунок на оплату в сумі 162 786, 50 грн.
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за березень 2024 від 31.03.24 та рахунок на оплату в сумі 136 356, 85 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за квітень 2024 від 30.04.24 та рахунок на оплату в сумі 1 427, 40 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за листопад 2024 від 30.11.24 та рахунок на оплату в сумі 108 964, 43 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за грудень 2024 від 31.12.24 та рахунок на оплату в сумі 252 210, 48 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за січень 2025 від 31.01.25 та рахунок на оплату в сумі 254 598, 36 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за лютий 2025 від 28.02.25 та рахунок на оплату в сумі 291 728, 05 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за березень 2025 від 31.03.25 та рахуок на оплату в сумі 193 418, 75 грн.;
ос. рах. №1724
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за жовтень 2023 від 31.10.23 та рахунок на оплату в сумі 2 017, 46 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за листопад 2023 від 31.10.23 та рахунок на оплату в сумі 58 372, 24 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за грудень 2023 від 31.12.23 та рахунок на оплату в сумі 90 551, 40 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за січень 2024 від 31.01.24 та рахунок на оплату в сумі 127 576, 56 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за лютий 2024 від 29.02.24 та рахунок на оплату в сумі 162 786, 50 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за березень 2024 від 31.03.24 та рахунок на оплату в сумі 67 384, 10 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за листопад 2024 від 30.11.24 та рахунок на оплату в сумі 81 314, 70 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за грудень 2024 від 31.12.24 та рахунок на оплату в сумі 89 666, 40 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за січень 2025 від 31.01.25 та рахунок на оплату в сумі 94 530, 48 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за лютий 2025 від 28.02.25 та рахунок на оплату в сумі 115 665, 21 грн.;
акт здачі-прийому послуг з теплопостачання за березень 2025 від 31.03.25 та рахунок на оплату в сумі 68 256, 52 грн.;
В зв'язку з відсутністю проведених Відповідачем оплат за поставлену теплову енергію до об'єктів, які зазначені в особових рахунках № 1723,1724, за період з жовтня 2023 по квітень 2024 та за період з листопада 2024 по березень 2025 згідно актів здачі-приймання наданих послуг з теплопостачання, які надсилались Відповідачу, виникла заборгованість, яка станом на 01.08.2025:
по ос./рахунку №1724 складає - 889 117,13 грн.;
по ос./рахунку №1723 складає - 1 785 406,77 грн.;
а загалом заборгованість складає - 2 674 523,90 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача по ос./рахунку №1723 та 1724 - пеню у сумі 110 396,87 грн., 3% у сумі 68 574,90 грн., інфляційні втрати у розмірі 298 037,61 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості за поставлену Відповідачу теплову енергію, з урахуванням штрафних санкцій, становить - 3 151 532,28 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Статтею 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - суб'єкт господарюванні (некомерційна установа, підприємець, інші) взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги Суб'єкт господарювання не мас права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Суб'єкт господарювання не маг права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послу г). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він маг відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними
Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною та вважається у кладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товар, надала послуги, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця діє с прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідачем на адресу позивача надано лист від 31.10.2023 №583/2223 та від 01.10.2024 №583/4992, в якому відповідач просить про дозвіл на підключення об'єктів, у тому числі зазначених вище гуртожитків, які обслуговує відповідач, до мереж теплопостачання.
Як вбачається з наданих документів, доданих до позовної заяви, позивачем неодноразово надавались адресу відповідача примірники договорів на постачання теплової енергії з метою їх укладення.
В зв'язку з чим були складені акти про підключення даних об'єктів до мережі теплопостачання, на адресу відповідача надсилались акти звірки рахунків, акти здачі-прийому послуг з теплопостачання за ос. рах. № 1723, №1724. По факту бездоговірного споживання теплової енергії складено було акти.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини з приводу надання послуг з теплопостачання, яке здійснюється на підставі Типового договору, положення якого мають юридично обов'язковий характер і підлягають застосуванню незалежно від того, включені вони до конкретного договору чи ні.
Відповідно до частини І статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-1У, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом першим частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-ІУ визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20.04.2016 року у справі № 6-2951ис15, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційною цивільного суду від 26.09.2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Сулу у складі колеги суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду віл 06.11.2019 року у справі № 642/2858/16).
Наявність договірних відносин між сторонами у справі не встановлено, проте, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно із статтями 322, 360 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Отже, враховуючи положення статей 317, 322, 360 ЦК України, власник приміщення (квартири) зобов'язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні. якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг (Постанова КЦС ВС від 02.04.2020 року у справі № 757/29813/17-ц).
Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Згідно зі ст.67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію, інші послуги) стягується, крім квартирної плати, по затвердженим у встановленому порядку тарифам.
Як встановлено вище, позивач виконав свої обов'язки з надання відповідачу послуг з централізованого опалення, що підтверджено матеріалами справи. У приміщеннях в які постачається теплова енергія, які знаходяться на балансі відповідача встановлено прилад комерційного обліку теплової енергії, тому нарахування здійснювалося за показаннями приладів обліку.
Відповідач отримав послуги по забезпеченню даних гуртожитків тепловою енергією, що вбачається з актів про підключення №28 від 31.10.2023 за ос/рах №1724 (гуртожиток м-н Авіатор,163 Ж-2) та № 100 від 29.10.2023 за ос./рах.№1723 (гуртожиток по вул. Горішного, 142А-5) Вказані об'єкти підключені до мереж теплопостачання, на підставі актів здачі-прийому наданих послуг з теплопостачання по ос. Рах.№1724 та №1724 які надіслані на адресу відповідача.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Акт звіряння станом на 30.11.2023 року підписано уповноваженим відповідача з зазначенням своїх розрахунків за власним тарифом.
Щодо правомірності застосування тарифів на теплову енергію.
Згідно Наказу начальника Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області від 13.02.2025 № 83 з додатком 1 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послугу з постачання теплової енергії КП «Чугуївтепло» встановлено тариф на теплову енергію, примірник наказу з додатком був наданий на адресу Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харків, крім зазначеного, даний наказ (з вказанням тарифу) є у публічному доступі і викладено на сайті в мережі Інтернет.
При нарахуваннях з 15.02.2025 (згідно наказу директора КП «Чугуївтепло» від 14.02.2025 № 08-од застосовувались тарифи як для категорії споживачів «бюджетні установи»:
- По ос./рахунку№ 1723- 4882,93 грн/Гкал (з ПДВ);
- По ос./рахунку№ 1724- 4960,16 грн/Гкал (з ПДВ);
У п. 1 .4 Статуту КП «Чугуївтепло» зазначено, що: «Підприємство в своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, Постановами Верховної Ради України, Указами та Розпорядженнями Президента України, Постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями Чугуївської міської ради, рішеннями виконавчого комітету Чугуївської міської ради, розпорядженнями Чугуївського міського голови, і цим Статутом».
Позивач, з метою вирішення питання щодо тарифів, звертався до Міністерства реінтеграції з відповідним запитом, на що отримав листа - роз'яснення Департаменту економіки систем життєзабезпечення Міністерства розвитку громад та територій України №1953515, в змісті якого зазначено, що: «Бюджетні установи, в тому числі і ті на балансі яких знаходяться гуртожитки, в залежності від відомчої підпорядкованості фінансуються з державного або місцевого бюджетів. При цьому договір купівлі-продажу теплової енергії, надання комунальних послуг укладається між підприємством теплопостачання та відповідною бюджетною установою (юридичною особою, що має на балансі відповідні гуртожитки). Виходячи з цього, гуртожитки, які знаходяться на балансі бюджетних установ та утримання яких повністю здійснюється за рахунок коштів державних чи місцевих бюджетів, відносяться до категорії споживачів «бюджетні установи». У такому разі, підприємство, що надає послуги з теплопостачання цим гуртожиткам (відпускає теплову енергію, надає послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води), має застосовувати тариф, встановлений уповноваженим органом як для категорії споживачів «бюджетні установи». При цьому відсутні підстави для нарахування плати бюджетним установам (у тому числі в частині обсягів теплової енергії та комунальних послуг, спожитих гуртожитками), за тарифами, які встановлені уповноваженими органами як для категорії «населення».».
Відповідач є бюджетною установою, що підтверджується наданими доказами, які долучені до матеріалів справи.
КП «Чугуївтепло» на виконання умов діючої Постанови від 3 жовтня 2007 №1198 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією» зверталось з пропозицією на адресу відповідача укласти договори і надавало примірники відповідних документів, відповідачем пропозиції були відхилені та надані позивачу інші примірники договорів з іншими умовами.
Пропозиції щодо залишення тарифу, який пропонував відповідач і проведення нарахування за теплову енергію зазначеним гуртожиткам, позивачем КП «Чугуївтепло» були відхилені на підставі того, що дані дії є незаконні.
У зв'язку з чим Відповідач звернувся до Східного міжобласного Територіального відділення антимонопольного комітету України (м. Харків) з повідомленням про проведення перевірки з метою дотримання законодавства про захист економічної конкуренції і притягнення до відповідальності КП «Чугуївтепло» по факту порушення, яке полягає в завищені тарифів на послуги постачання теплової енергії.
На вимогу Східного міжобласного Територіального відділення антимонопольного комітету України (м. Харків) від 16.05.2023 №70-02/1-1621(копія додається) Позивачем було надано всі документи, які є в розпорядженні Позивача по даному питанню, у тому числі рішення виконавчого органу, які обґрунтовують застосування тарифів до Відповідача - бюджетної установи, якою і є КЕВ м. Харків.
За результатом здійсненної Східним міжобласним Територіальним відділенням антимонопольним комітетом України (м. Харків) перевірки і контролем, в діях Позивача порушень законодавства не знайдено, застосування тарифів КП «Чугуївтепло» здійснюється в межах чинного законодавства, є правомірним і законним.
Крім того, суд не може самостійно змінювати тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання.
Також, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 у справі №924/1234/21 вказав, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК, його ст.79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з уведенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 16.07.2021 у справі №916/2620/20, від 16.09.2021 у справі №910/12930/18).
Відповідно до ст.79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, враховуючи викладені обставини та надані докази, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно застосовано тарифи на теплову енергію (крім населення).
З матеріалів справи вбачається, що станом на день розгляду справи відповідач має заборгованість (за о/р 1723, 1724) в сумі 2 674 523,90 грн.
На адресу відповідача неодноразово надсилались претензії, а також вимога, в змісті якої повідомлялось, що у разі її невиконання, постачальник буде вимушений звернутися до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості та стягнення штрафних санкцій.
Однак, на час розгляду справи відповідач заборгованість не сплатив.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги наведене, враховуючи, що відповідач не вчинив необхідних дій та не розрахувався за одержану теплову енергію у повному обсязі, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, а отже позовні вимоги про стягнення заборгованості у 2 674 523,90 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.
Щодо заявлених до стягнення пені у сумі 110 396,87 грн, 3% річних у сумі 68 574,90 грн, інфляційних втрат у сумі 298 037,61 грн (за о/р 1723, 1724), суд виходить з наступного.
Щодо пені.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 230 ГК України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин і до дня звернення позивача з позовом) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до п. 31 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 у разі несвоєчасного внесення споживачем платежів за надані послуги виконавець має право нарахувати пеню у розмірі, встановленому законом та договором.
Відповідно до п. 10 ч.3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.
Загальна сума пені, нарахована позивачем на несвоєчасно сплачену заборгованість, становить 110 396,87 грн.
Перевіривши розрахунок пені суд зазначає, що він є арифметично вірним.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти нарахування пені.
Суд зазначає, що Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин і до дня звернення позивача з позовом) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин і до дня звернення позивача з позовом) встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.
Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
З урахуванням вищенаведеного, суд зазначає, що обґрунтовано заявлений розмір пені за прострочення оплат за о/р 1723,1724 в сумі 110 396,87 грн., складає лише 4,12 % від основного боргу, а тому зменшення її розміру явно не відповідатиме балансу інтересів сторін та знівелює компенсаторну та забезпечувальну функції неустойки, у зв'язку з чим дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про зменшення розміру пені.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на те, що Відповідач свої зобов'язання в частині оплати заборгованості не виконав у встановлений законом строк, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Враховуючи те, що Відповідачем не були виконані зобов'язання зі сплати заборгованості, суд вважає, що Позивач правомірно нараховує 3% річних та інфляційні втрати.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку інфляційних втрат у розмірі 298 037,61 грн. та 3% річних у розмірі 68 574,90 грн. за допомогою калькулятора "Ліга Закон", суд зазначає, що здійснене нарахування відповідає обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 298 037,61 грн. та 3% річних у розмірі 68 574,90 грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо клопотання відповідача стосовно зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 90%, суд зазначає таке.
Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексуУкраїни).
Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексуУкраїни.
За змістом вищенаведеної норми закону (ст.625 ЦК України) нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки єспособом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
Оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) викладено правовий висновок про можливість зменшення судом за певних умов розміру як неустойки, штрафу, так і процентів річних, але взагалі не зазначено про зменшення розміру інфляційних втрат, Суд позбавлений можливості вирішувати питання про зменшення судом розміру інфляційних втрат.
Додатково суд звертає увагу відповідача на те, що Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Суд критично оцінює клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 90% та одночасну вимогу у вказаному клопотанні про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
На підставі зазначеного, клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 90% судом відхиляється.
Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги КП "Чугуївтепло" підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом присудження до стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 674 523,90 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, 110 396,97 грн. пені, 298 037,61 грн. інфляційних втрат, 68 574,90 грн 3% річних.
Надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Комунального підприємства "Чугуївтепло" задовольнити повністю.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (місцезнаходження: 61024, місто Харків, вул. Григорія Сковороди, буд.61; код ЄДРПОУ: 07923280) на користь Комунального підприємства "Чугуївтепло" (міцезнаходження: 63503, Харківська область, місто Чугуїв, вул. Олександра Зачепила, будинок 15; код ЄДРПОУ: 35944142) заборгованість у розмірі 2 674 523,90 грн.; пеню в сумі 110 396,87 грн., 68 574,90 грн. - 3% річних, 298 037,61 грн. - інфляційні витрати, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 37 818,38 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "17" листопада 2025 р.
Суддя В.В. Рильова
Справа №922/2986/25