8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" листопада 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2822/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
при секретарі судового засідання
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон", 08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Чопилки, вул. Богдана Хмельницького, буд. 35
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"", 62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4
простягнення 5 848 360,15 грн.
за участю представників сторін:
позивача: Нерода В.Ю. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів);
відповідача: Іванченко Е.І.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" про стягнення основної суми заборгованості за договором у розмірі 4 989 485,78 грн., 36,00% річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.7. договору у розмірі: 268 865,02 грн., проценти за користування товарним кредитом, відповідно до статті 536, частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, умов пунктів 4. та 5. додатків до договору у розмірі: 358 486,69 грн., пеню за договором у розмірі: 231 522,66 грн., всього 5 848 360,15 грн.
Також до стягнення заявлені судові витрати у сумі 87 725,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 50 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року та додатків до нього.
Ухвалою суду від 19.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03 вересня 2025 року о 12:45 год.
25.08.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 19429) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 26.08.2025 року заяву (вх. № 19429 від 25.08.2025 року) позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено частково. Постановлено провести підготовче засідання з розгляду справи призначене на "03" вересня 2025 р. о(б) 12:45 год. за наявності технічної можливості, в режимі відеоконференції шляхом використання Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (vkz.court.gov.ua).
01.09.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 19999/25) у якому останній, просить суд, прийняти відзив на позовну заяву та долучити до матеріалів справи. Відмовити частково у задоволенні позову, а саме в частині стягнення 36 відсотків річних (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі 268 865,02 грн. Зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання до 10 000,00 грн, відсотків за користування чужими грошовими коштами до 3 % річних - до 22 405,42 грн. Відстрочити виконання рішення у справі № 922/2822/25 про стягнення грошових коштів в загальному розмірі 5 021 891,20 грн на один рік з дати ухвалення рішення суду. Долучити до матеріалів справи докази.
03.09.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справа (вх. № 20178/25).
03.09.2025 року позивачем у підготовчому засіданні заявлено усне клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив.
Ухвалою суду від 03.09.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено усне клопотання позивача про продовження строку на подання відзиву, та продовжено позивачу строк до 15 вересня 2025 року до 14:00 год.
Ухвалою суду від 03.09.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 01.10.2025 року о(б) 12:15 год.
Також, судом задоволено усне клопотання позивача про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
11.09.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 20894/25) у яких останній, просить суд, визнати поважними причини пропуску та поновити строк на подання доказів у справі № 922/2822/25. Дозволити відповідачу подати додаткові пояснення щодо можливості відстрочення виконання рішення суду у справі № 922/2822/25. Долучити надані додаткові пояснення відповідача до матеріалів справи та врахувати їх при ухваленні рішення у справі № 922/2822/25.
12.09.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 20954/25).
12.09.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача (вх. № 21025/25).
17.09.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача (вх. № 21493/25).
Ухвалою суду від 01.10.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подання документів до матеріалів справи. Поновлено строк та долучено документи до матеріалів справи, подальший розгляд ведеться з їх урахуванням.
Ухвалою суду від 01.10.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом закрито підготовче провадження у справі, та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 жовтня 2025 року о(б) 14:30 год. Також, судом задоволено усне клопотання позивача про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 15.10.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 31.10.2025 року о(б) 11:15 год. Також, судом задоволено усне клопотання позивача про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
31.10.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 25317/25) про долучення документів.
Ухвалою суду від 31.10.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 05.11.2025 року о(б) 14:15 год. Також, судом задоволено усне клопотання позивача про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
05.11.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення у судових дебатах (вх. № 25699/25) у яких останній, просить суд, зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання до 10 000,00 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами (стаття 536, 694 Цивільного кодексу України) до 3 % річних - до 22 405,42 грн., розмір процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) до 3 % річних. Відстрочити виконання рішення у справі № 922/2822/25 про стягнення грошових коштів на один рік з дати ухвалення рішення суду
05.11.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення у судових дебатах (вх. № 25709/25), у яких останній, зокрема просить суд, позовні вимоги ТОВ “Фірма Ерідон» задовольнити у повному обсязі у задоволенні клопотання відповідача щодо відстрочення виконання рішення суду на 1 рік відмовити.
Ухвалою суду від 05.11.2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом вищевказані документи долучено до матеріалів справи.
Присутній у судовому засіданні 05.11.2025 року уповноважений представник позивача надав усні пояснення та заперечення, та просив суд позов задовольнити, проти клопотань відповідача заперечував, та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Присутній у судовому засіданні 05.11.2025 року уповноважений представник відповідача надав усні пояснення та заперечення, та просив суд задовольнити надані до суду клопотання.
Суд у судовому засіданні 05.11.2025 року перейшов до стадії ухвалення судового рішення, у зв'язку зі чим, судом було оголошено рішення скорочене (вступну та резолютивну) чистини.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 05.05.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 1188/25/434.
Пунктом 9.2. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2025 року (у разі укладання договору у паперовій формі) або з дати, вказаної у договорі (у разі укладання договору у формі електронного документа), а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Відповідно до пункту 1.1. договору, в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію виробничо - технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого товару.
Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставця за цим договором, зазначаються в додатках, що є його невід'ємною частиною, якими визначаються істотні умови поставки замовлених товарів (пункт 1.2. договору).
Пунктом 2.1. договору визначено, що ціна за одиницю товару та його вартість в національній валюті України, а також її грошовий еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро в залежності від умов закупівлі постачальником такого товару), зазначається у додатках до цього договору, на дату їх формування, надалі «Контрактна ціна».
Загальна вартість товару, що поставляється за цим договором (ціна договору), визначається сумою усіх додатків та видаткових накладних, з врахуванням пунктів 3.2. та 3.5. договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна. Вартість тари та упаковка, у якій постачається товар, входить до контрактної ціни на товар (пункти 2.4.- 2.5. договору).
Відповідно до пункту 3.1. договору, оплата загальної вартості товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Пунктом 3.2. договору визначено, що сторони погодили, що для визначення вартості (суми) неоплаченого товару (вартості товару, що постачається на умовах відстрочення оплати, на дату поставки за видатковою накладною), що підлягає сплаті покупцем у гривнях, сторони використовують курс продажу долару США або Євро до гривні, встановлений на Міжбанку, що склався на момент закриття торгів на міжбанку в день, що передує дню проведення оплати товару (передачі векселів). Для визначення «Курсу Міжбанку» сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті: https://minfin.com.ua/currencv/mb/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в додатках до цього договору (надалі - «Джерело курсу іноземних валют»). У випадку відсутності доступу або не розміщення інформації про курс Міжбанку на сайті https://minfin.com.ua/currencv/mb/, сторони, з метою визначення інформації про Курс Міжбанку іноземних валют, використовують курс продажу таких валют, встановлений АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (курс АТ "УКРЕКСІМБАНК"), в день здійснення операцій з визначення вартості (суми) неоплаченого Товару, що підлягає сплаті у гривнях або проведення покупцем оплати. У випадку не розміщення такої інформації про Курс Міжбанку на https://minfin.com.ua та відсутності інформації курс продажу іноземних валют в АТ "УКРЕКСІМБАНК», сторони використовуються курс валют встановлений Національним банком України в робочий день проведення оплати покупцем.
Оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється покупцем на підставі «Рахунку на оплату», сформованого постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1. та 3.2. договору. Термін дії «Рахунку на оплату» складає 3 (три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених «Рахунком на оплату», зарахування платежів здійснюється постачальником, виходячи з «Курсу Міжбанку», встановленого на дату надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Оплата товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється покупцем, з дотриманням умов пунктів 2.3., 2.4., 3.2. та 3.5. цього договору (пункт 3.3. договору).
Згідно пункту 3.4. договору, оформлення видаткових накладних на товар, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється за контрактними цінами, зазначеними в «Рахунку на оплату». У разі недотримання покупцем строків оплати товару, встановлених «Рахунком на оплату», оформлення видаткової накладної здійснюється за Контрактними Цінами, визначеними з дотриманням умов пунктів 3.2. та 3.3. цього договору, в день надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Оформлення видаткових накладних на товар, який постачається на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється за Контрактними Цінами, визначеними на дату формування таких видаткових накладних з дотриманням умов пункту 3.2. цього договору.
Пунктом 3.5. договору визначено, що для товару отриманого на умовах відстрочення оплати або з оплатою вексельним способом розрахунку, у тому разі коли «Курс Міжбанку» згідно умов пункт 3.2. договору на «Дата визначення вартості (суми) неоплаченого товару» є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, сторони для визначення суми вартості неоплаченого товару, яка що підлягає сплаті у гривнях, застосовують формула вказана у даному пункту.
Сторони домовились вважати оплатами, які враховуватимуться при визначенні суми вартості неоплаченого товару, усі та будь-які дії покупця або обох сторін цього договору, що мають наслідком зменшення зобов'язання покупця по оплаті товару, зокрема, але не виключно, наступні: перерахування покупцем коштів, укладення угоди про залік зустрічних однорідних вимог, повернення товару (не пов'язане з його невідповідністю вимогам по якості), надання знижки на товар, переведення боргу, тощо.
У разі, коли «Курс Міжбанку» на «Дату визначення суми вартості неоплаченого Товару», відповідно до умов пункту 3.2. договору, буде меншим за відповідний курс на дату оформлення видаткових накладних, покупець проводить оплату отриманого товару за Контрактною Ціною зазначеною у таких видаткових накладних.
Визначена на умовах цього пункту вартість неоплаченого товару, не є односторонньою зміною Контрактної Ціни та Загальної вартості Товару. Після повної сплати покупцем Загальної вартості товару поставленого на умовах відстрочення оплати, визначеної згідно з вищенаведеними умовами договору, сторони приводять у відповідність первинні бухгалтерські документи та реєструють відповідні розрахунки коригування згідно з вимогами ПКУ.
У разі виникнення спору щодо повної оплати покупцем вартості товару, «Датою визначення вартості (суми) з зазначеною заявою, перерахунок за наведеною в цьому пункті формулою не проводиться.
Пунктом 3.6. договору визначено, що товар, що був отриманий покупцем, в межах цього договору тільки за видатковими накладними (без підписання додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає повній оплаті з дотриманням умов пунктів 2.3., 2.4., 3.2., 3.3. та 3.5. цього договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання.
Згідно пункту 3.7. договору, здійснюючи оплату товару, покупець зобов'язаний зазначати у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також, у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем грошових зобов'язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд.
Відповідно до пункту 3.8. договору, у разі порушення покупцем зобов'язань перед постачальником, щодо проведення своєчасної оплати (строків оплати або передачі векселів) за цим договором та додатками чи рахунками до нього (незалежно від встановлених (визначених) цим договором та додатками до нього строків виконання зобов'язання (зобов'язань) з оплати отриманого товару), постачальник має право вимагати дострокового виконання покупцем зобов'язання (зобов'язань) з оплати усіх отриманих покупцем товарів за цим договором та додатками до нього, а покупець безумовно, беззаперечно та безвідклично зобов'язується виконати таку вимогу постачальника, в строк не пізніше 7 (семи) робочих днів від дати отримання відповідної письмової вимоги постачальника.
Між сторонами було погоджено:
- додаток № 1188/25/434/1_Н від 05.05.2025 року до договору поставки на загальну суму 7 189 916,96 грн.;
- додаток № 1188/25/434/2_Н від 05.05.2025 року до договору поставки на загальну суму 2 158 470,45 грн.;
- додаток № 1188/25/434/3_ЗЗР від 09.06.2025 року до договору поставки на загальну суму 580 126,62 грн.;
- додаток № 1188/25/434/4_Н від 09.06.2025 року до договору поставки на загальну суму 298 956,45 грн.;
Пунктами 3 вказаних додатків сторони визначили, що оплата загальної вартості товару за цим договором, у тому числі визначення вартості (суми) неоплаченого товару, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2. - 3.3. договору поставки не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання товару за видатковими накладними шляхом перерахування суми, належної до сплати на розрахунковий рахунок постачальника. Сторони визначили, що для товару який постачається на умовах цього додатку, термін дії рахунку на оплату складає 3 робочі дні з моменту його оформлення.
Відповідно до пунктів 4 додатків, у разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, що був поставлений на умовах відстрочення оплати у строк зазначений в пункті 3 цього додатку, на строк понад 5 календарних днів, покупець, відповідно до вимог статті 536 та частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48 % річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.
Нарахуванням відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягає оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (пункт 5 додатків).
Також, 06.06.2025 року між сторонами було підписано угоду № ТЕ-00001780 про зміну вартості товару.
Пунктом 1 якої визначено, що сторони підтверджують, що постачальник здійснив поставку товару - насіннєвий матеріал (насіння) на суму 746 312,79 грн., а покупець зобов'язався здійснити оплату за насіннєвий матеріал (насіння), які було поставлено по видатковій накладній 62147 від 23.05.2025 року на виконання додатку № 1188/25/434/2_Н від 05.05.2025 року до договору поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року.
Відповідно до умов договору поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року покупець зобов'язаний сплатити на рахунок постачальника вартість товару з врахуванням зміни офіційного курсу продажу іноземних валют (долар США або Євро) до гривні на день оплати.
Враховуючи зміни офіційного курсу продажу іноземних валют до гривні на день укладання цієї угоди, сторони дійшли згоди переглянути ціну на товар, який поставлено згідно додатку № 1188/25/434/2_Н від 05.05.2025 року до договору поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року застосувавши до неї зміну вартості товару (пункту 2, 3 угоди).
Згідно пункту 4 угоди, сторони відповідно до досягнутої домовленості визначили, що ціна продажу зазначеного нижче товару є 758 132,89 грн.
Погоджена цією угодою ціна товару та його загальна вартість збільшує суму грошового зобов'язання покупця перед постачальником на 11 820,10 грн. за додатком № 1188/25/434/2_Н від 05.05.2025 року до договору поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року та є обов'язковою при проведенні розрахунків між сторонами (пункт 5 угоди).
За твердженнями позивача, останній умови договору виконав належним чином, та поставив відповідачу товар, про що свідчать наявні у матеріалах справи видаткові накладні, а саме:
№ 56156 від 09.05.2025 року на суму 2 094 988,83 грн.;
№ 56166 від 09.05.2025 року на суму 1 115 186,76 грн.;
№ 62147 від 23.05.2025 року на суму 746 312,79 грн.;
№ 62143 від 23.05.2025 року на суму 4 212 723,05 грн.;
№ 70996 від 09.06.2025 року на суму 853 561,32 грн.;
№ 71001 від 09.06.2025 року на суму 281 331,48 грн.;
№ 71012 від 09.06.2025 року на суму 580 126,62 грн.;
№ 73934 від 13.06.2025 року на суму 303 743,31 грн.
та зміна вартості товару № 1780 від 06.06.2025 року на суму 11820,10 грн.
Як зазначає позивач, відповідач зобов'язаний був оплатити товар у строки та на умовах визначених договором, проте, останнім в порушення умов договору, оплату за отриманий товар здійснив частково, про що свідчать платіжні інструкції, а саме:
- № 49282651 від 08.05.2025 року на суму 1 115 186,76 грн.;
- № 49282650 від 08.05.2025 року на суму 2 094 988,83 грн.;
- № 49282688 від 23.05.2025 року на суму 1 000 000,00 грн.;
- № 49282752 від 06.06.2025 року на суму 242 000,00 грн.;
- № 49282751 від 06.06.2025 року на суму 758 132,89 грн.
За розрахунком позивача, не погашена сума заборгованості за додатками, а саме:
- № 1188/25/434/1_Н від 05.05.2025 року до договору становить суму у розмірі 3 824 284,37 грн.;
- № 1188/25/434/2_Н від 05.05.2025 року до договору суму у розмірі 281 331,48 грн.;
- № 1188/25/434/3_ЗЗР від 09.06.2025 року до договору суму у розмірі 580 126,62 грн.;
- № 1188/25/434/4_Н від 09.06.2025 року до договору суму у розмірі 303 743,31 грн.
З огляду на вищезазначене, заборгованість відповідача за поставлений згідно договору поставки товар складає 4 989 485,78 грн. що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статі 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін .
Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується сторонами, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар про що свідчать наявні у матеріалах справи видаткові накладні, а саме: № 56156 від 09.05.2025 року на суму 2 094 988,83 грн., № 56166 від 09.05.2025 року на суму 1 115 186,76 грн., № 62147 від 23.05.2025 року на суму 746 312,79 грн., № 62143 від 23.05.2025 року на суму 4 212 723,05 грн., № 70996 від 09.06.2025 року на суму 853 561,32 грн., № 71001 від 09.06.2025 року на суму 281 331,48 грн., № 71012 від 09.06.2025 року на суму 580 126,62 грн., № 73934 від 13.06.2025 року на суму 303 743,31 грн. та зміна вартості товару № 1780 від 06.06.2025 року на суму 11820,10 грн.
При цьому, відповідач за отриманий товар здійснив розрахунок частково, про що свідчать платіжні інструкції, а саме: № 49282651 від 08.05.2025 року на суму 1 115 186,76 грн., № 49282650 від 08.05.2025 року на суму 2 094 988,83 грн., № 49282688 від 23.05.2025 року на суму 1 000 000,00 грн., № 49282752 від 06.06.2025 року на суму 242 000,00 грн., № 49282751 від 06.06.2025 року на суму 758 132,89 грн.
За розрахунком позивача, не погашена сума заборгованості за додатками, а саме: № 1188/25/434/1_Н від 05.05.2025 року до договору становить суму у розмірі 3 824 284,37 грн., № 1188/25/434/2_Н від 05.05.2025 року до договору суму у розмірі 281 331,48 грн., № 1188/25/434/3_ЗЗР від 09.06.2025 року до договору суму у розмірі 580 126,62 грн., № 1188/25/434/4_Н від 09.06.2025 року до договору суму у розмірі 303 743,31 грн., що складає загальну суму у розмірі 4 989 485,78 грн.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем до стягнення із відповідача суми боргу у загальному розмірі 4 989 485,78 грн. відповідно до вищевказаних накладних за договором поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року із урахуванням часткових оплат, та встановлено, що відповідний розрахунок здійснено арифметично вірно.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Доказів здійснення повної оплати за спірною господарською операцією відповідач суду не надав.
Враховуючи вищевказані обставини, неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми боргу у загальному розмірі 4 989 485,78 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року, позивачем було заявлено до стягнення із відповідача
- 36,00% річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.7. договору у розмірі: 268 865,02 грн.;
- проценти за користування товарним кредитом, відповідно до статті 536, частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, умов пунктів 4 та 5 додатків до договору у розмірі: 358 486,69 грн.;
- пеню за договором, в розмірі: 231 522,66 грн. (відповідно до наданого розрахунку).
Щодо стягнення із відповідача заявленої позивачем пені за договором, у сумі 231 522,66 грн. (відповідно до наданого розрахунку), суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З вищевикладеного та матеріалів справи слідує, що позивачем на виконання умов договору поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року здійснено відповідачу поставку товару на загальну суму 10199794,26 грн., а відповідачем здійснено оплату товару частково на загальну суму 5210308,48 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями, та не заперечується сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до частини 1 статті 546 та частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Як вбачається із частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (частина 1 статті 547 Цивільного кодексу України).
Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та із урахуванням умов цього договору.
Згідно пункту 6.2. договору, крім відповідальності, встановленої пунктом 6.1. договору покупець: - за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, позивач нарахував відповідачеві пеню у загальній сумі 231 522,66 грн. а саме:
- на суму боргу 3 824 284,37 грн. за період з 20.06.2025 року по 13.08.2025 року;
- на суму боргу 281 331,48 грн. за період з 20.06.2025 року по 13.08.2025 року;
- на суму боргу 580 126,62 грн. за період з 20.06.2025 року по 13.08.2025 року;
- на суму боргу 303 743,31 грн. за період з 26.06.2025 року по 13.08.2025 року.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідачі суми пені та визначених періодів, та встановлено що за видатковою накладною № 73934 від 12.06.2025 року на сум 303 743,31 грн. вірний період є з 23.06.2025 року, натомість позивачем заявлено період з 26.06.2025 року, що не суперечить вимогам законодавства.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідачі суми пені у загальному розмірі 231 522,66 грн. розрахованої за вищевказаний позивачем період не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу в онлайн системі «ЛігаЗакон», та встановлено, що такі нарахування здійснено арифметично вірною.
Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 19999/25 від 01.09.2025 року) та додаткових поясненнях у судових дебатах (вх. № 25699/25 від 05.11.2025 року) просить суд, зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання до 10 000,00 грн.
В обґрунтування заявленого клопотання, відповідач зазначає, що збитків кредитору порушенням виконання грошового зобов'язанням завдано не було. Крім того, відповідач є юридичною особою, що зареєстровано відповідно до законодавства України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у 2006 році. Основними видами економічної діяльності відповідача 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 69.10 Діяльність у сфері права; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві. Протягом багатьох років відповідач законно та прозоро займалося господарською діяльністю, сумлінно сплачуючи податки. Станом на 24 лютого 2022 року місцем знаходженням відповідача було орендоване приміщення млину за адресою Харківська область, Харківський район, село Веселе, вулиця Жовтнева (Світла), 4 , котрим користувалось підприємство на підставі договору оренди від 17 січня 2022 року, надане для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: зберігання зерна, техніки сільськогосподарського призначення, виробничих запасів, тощо. 24 лютого 2022 року збройні формування російської федерації перетнули кордон України і почали ведення активних бойових дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президентом України Володимиром Зеленським було видано Указ № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», яким в Україні запроваджено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, що неодноразово був продовжений і триває дотепер. Території, де знаходилося підприємство, були тимчасово окуповані російською федерацією в період з 24 лютого по 12 вересня 2022 року, там велися активні бойові дії, що вбачається, зокрема, із Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376.
Також, відповідач зазначає, що під час розгляду справи № 922/1256/24 Господарським судом Харківської області було встановлено, що комплекс будівель, що знаходиться за тією ж адресою, що і орендоване приміщення млину, внаслідок військової агресії російської федерації було пошкоджено артилерійським обстрілом, частково знищено ангари, зруйновано будівлі та знищено товарно-матеріальні цінності. Крім того, основним видом господарської діяльності відповідача було і залишається вирощування зернових культур, на орендованих земельних ділянках, що знаходилися на території Харківської області, більшість з яких було окуповано чи стало полем бойових дій внаслідок чого до них немає доступу чи такі ділянки є істотно забрудненими вибухонебезпечними предметами.
Рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/1256/24 від 06 червня 2024 року встановлено, що у зв'язку з воєнною агресією РФ, стало неможливе здійснення сільськогосподарського виробництва на території Веселівської сільської ради Харківського району. Суборендар - відповідач - протягом 2022-2023 років не здійснювало сільськогосподарські роботи на землях, що були передані йому на правах суборенди, з причин, за які суборендар не відповідає. Після деокупації відповідних територій земельні ділянки залишаються непридатними для ведення сільськогосподарського виробництва.
За твердженнями відповідача, останній протягом 2023-2024 років докладав усіх можливих зусиль для відновлення господарської діяльності з метою збереження робочих місць, сплати податків та посильної допомоги Країні в таких складний час. Саме з цією метою і було укладено договір поставки № 1188/25/434 від 05 травня 2025 року. Проте, умови ведення бізнесу залишаються надскладними і зі спливом трьох років з дати початку повномасштабного вторгнення, особливо для виробників сільськогосподарської продукції в регіоні, де продовжуються бойові дії.
Внаслідок неможливості використання земельних ділянок, втрати активів, клієнтів та відтоку кадрів, відповідач зазнав фінансових труднощів, проте, продовжує боротися та за першої ж змоги виконує взяті на себе зобов'язання (товариством вже виплачено більше половини заборгованості за товар). Але надмірне, необґрунтоване стягнення штрафних санкцій завдасть істотної шкоди підприємству і унеможливить повноцінне відновлення господарської діяльності та виконання зобов'язань перед іншими кредиторами. Крім того, відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України своїм листом № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що війна в Україні належить до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
У зв'язку із чим, відповідач просить суд, зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання до 10 000,00 грн.
Згідно з частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
У постанові від 23.03.2021 року у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі №902/538/18).
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.
У постанові від 16.03.2021 року у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначив, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів.
Суд приймає до уваги, що судова практика щодо застосування вказаних норм Цивільного кодексу України наразі є усталеною та викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі №923/587/20, від 01.10.2020 року у справі №904/5610/19, від 14.04.2021 року у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 року у справі №914/833/19, від 22.06.2021 року у справі №920/456/17).
З аналізу вищевикладеного слідує, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).
Такий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №916/878/20.
При цьому, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Зазначене свідчитиме про дотримання справедливого балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача надмірним та несправедливим фінансовим тягарем. Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу у даному разі не може свідчити про нівелювання мети існування неустойки як відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору.
Пеня є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Окрім стягнення пені позивач нараховує та стягує проценти річних та проценти за користування товарним кредитом, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
З урахуванням вищенаведеного, за висновком суду, стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі значно погіршить фінансово-економічне становище підприємства, спричинить для нього додаткові витрати.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. (Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18. від 04.12.2018 у справі № 916/65/18. від 03.07.2019 у справі №917/791/18.)
Крім того, суд приймає до уваги твердження відповідача, що останній є юридичною особою, що здійснював господарську діяльність з вирощування зернових культур на території Харківської області.
Території, де знаходилося підприємство, були тимчасово окуповані Російською Федерацією в період з 24.02.2022 року по 12.09.2022 року, там велися активні бойові дії, що вбачається, зокрема, із Переліку територіальних громад, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 року.
Під час розгляду справи №922/1256/24 Господарським судом Харківської області було встановлено, що комплекс будівель, що знаходиться за тією ж адресою, що і орендоване приміщення млину, внаслідок військової агресії Російської Федерації було пошкоджено артилерійським обстрілом, частково знищено ангари, зруйновано будівлі та знищено товарно-матеріальні цінності. Також встановлено, що у зв'язку з воєнною агресією РФ, стало неможливе здійснення сільськогосподарського виробництва на території Веселівської сільської ради Харківського району. Суборендар - Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Труд.Земля.Капітал» - протягом 2022-2023 років не здійснювало сільськогосподарські роботи на землях, що були передані йому на правах суборенди, з причин, за які суборендар не відповідає. Після деокупації відповідних територій земельні ділянки залишаються непридатними для ведення сільськогосподарського виробництва.
Наразі суд першої інстанції враховував поведінку відповідача, ступінь виконання ним зобов'язання, вид діяльності відповідача, а також виконання ним своїх зобов'язань за договором в умовах воєнного стану в країни, що в свою чергу дійсно могло впливати на спроможність оплатити товар відповідачем.
Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
У постанові від 24.02.2021 року у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18).
Водночас, суд бере до уваги, що застосування штрафних санкцій у вигляду пені спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення. При цьому, суд приймає до уваги, що пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому збільшувати на цих платежах свої доходи позивач не може.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 року у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 року у справі №904/2847/19).
У постанові Верховного Суду від 05.05.2018 року у справі №908/1454/14, зазначено, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Тому при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Суд також приймає до уваги, що закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення. Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено.
З аналізу вищевикладеного слідує, що зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Крім того, суд приймає до уваги, що у даному випадку стягнення пені з відповідача не виконує своєї основної мети, а саме стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, та з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, зокрема у вигляді пені за несвоєчасну оплату товару, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає, що у даному випадку наявні обставини для зменшення нарахованої позивачем пені на 90 відсотків, та часткового задоволення клопотання відповідача викладеного у наданому до суду відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях у судових дебатах.
Тому у цій частині вимог позов належить задовольнити частково в сумі 23 152,27 грн.
В частині стягнення пені в сумі 208 370,39 грн. - відмовити.
Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем до стягнення 36,00% річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.7. договору у розмірі: 268 865,02 грн. (відповідно до наданого розрахунку), суд зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.
Річні за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Сплата процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 6.7. договору, сторони визначили, що у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж у розмірі 36 % річних, які нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно - правової відповідальності, передбаченим статтею 625 цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).
Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, позивач нарахував відповідачеві 36,00% річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.7. договору у розмірі: 268 865,02 грн., а саме:
- на суму боргу 3 824 284,37 грн. за період з 20.06.2025 року по 13.08.2025 року;
- на суму боргу 281 331,48 грн. за період з 20.06.2025 року по 13.08.2025 року;
- на суму боргу 580 126,62 грн. за період з 20.06.2025 року по 13.08.2025 року;
- на суму боргу 303 743,31 грн. за період з 26.06.2025 року по 13.08.2025 року.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідачі суми 36,00% річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.7. договору у розмірі: 268 865,02 грн. та визначених періодів, та встановлено що за видатковою накладною № 73934 від 12.06.2025 року на сум 303 743,31 грн. вірний період є з 23.06.2025 року, натомість позивачем заявлено період з 26.06.2025 року, що не суперечить вимогам законодавства.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідачі суми 36 % річних у загальному розмірі 268 865,02 грн. розрахованої за вищевказаний позивачем період не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу в онлайн системі «ЛігаЗакон», та встановлено, що такі нарахування у 12 разів перевищують визначений законом розмір і фактично є такою ж господарською санкцією.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 19999/25 від 01.09.2025 року) та додаткових поясненнях у судових дебатах (вх. № 25699/25 від 05.11.2025 року) просить суд, відмовити частково в задоволенні позову ТОВ «ФІРМА ЕРІДОН» до ТОВ «Агрофірма «Т.З.К.», а саме в частині стягнення 36 відсотків річних (стаття 625 ЦК України) в розмірі 268 865,02 грн., а також, просить суд, зменшити розмір процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) до 3 % річних.
В обґрунтування зокрема зазначає, що як вбачається з позовної заяви, позивач одночасно просить стягнути з відповідача відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) та відсотки за користування товарним кредитом (статті 536, 694 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд України у своєму листі від 01 липня 2014 року "Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" зазначає, що слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, виключає застосування статті 625 Цивільного кодексу України у тому випадку, коли статті 536 Цивільного кодексу України застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься частині 4 статті 694 Цивільного кодексу України (у разі прострочення покупцем оплати товару). Отже, вимога позивача про стягнення відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання на думку відповідача не підлягає задоволенню.
Щодо зменшення нарахованих позивачем відповідачеві 36,00% річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.7. договору останній зазначає, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові у справі № 902/417/18 від 18 березня 2020 року виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У зв'язку зі чим, відповідач, просить суд, зменшити розмір процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) до 3 % річних.
Великою Палатою Верховного Суду у справі №902/417/18 (від 18.03.2020 року) зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена також в ухвалі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 року у справи №910/2440/23.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 року у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, враховуючи фактичні обставини спору, та приймаючи до уваги інтереси обох сторін, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки № 1188/25/434 від 05.05.2025 року відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, наявність і реалізація права позивача на отримання курсової різниці, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов обґрунтованого висновку про доцільність зменшення відсотків річних до 3%, що за розрахунком суду із урахуванням заявленого позивачем періоду, становить суму у загальному розмірі 22 555,23 грн.
В частині стягнення 36 % річних у розмірі 246 309,79 грн. - відмовити.
Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем до стягнення процентів за користування товарним кредитом, відповідно до статті 536, частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, умов пунктів 4 та 5 додатків до договору у розмірі: 358 486,69 грн., (відповідно до наданого розрахунку), суд зазначає наступне.
Згідно частин 1, 5 статті 694 Цивільного кодексу України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Відповідно до приписів статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом підпункту 14.1.245 Податкового кодексу України, товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.
Згідно з підпунктом 14.1.206 Податкового кодексу України визначено, що відсотки - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений термін коштів або майна. До відсотків, зокрема, включається платіж за використання товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит, і платіж за придбання товарів та виплат.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Положення ж частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за умови порушення боржником грошового зобов'язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 року у справі № 921/395/20, від 03.12.2019 року у справі № 902/235/19.
Як вбачається із додатків до договору поставки № 1188/25/424/ від 05.05.2025 року, а саме: додатку № 1188/25/434/1_Н від 05.05.2025 року, додатку № 1188/25/434/2_Н від 05.05.2025 року, додатку № 1188/25/434/3_ЗЗР від 09.06.2025 року та додатку № 1188/25/434/4_Н від 09.06.2025 року сторони у пункті 4 вказаних додатків визначили, що у разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, що був поставлений на умовах відстрочення оплати у строк зазначений в пункті 3 цього додатку, на строк понад 5 календарних днів, покупець, відповідно до вимог статті 536 та частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48 % річних, нараховану на вартість отриманого, аде неоплаченого покупцем товару.
Пункт 5 додатків визначено, що нарахуванням відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягає оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (пункт 5 додатків).
Суд приймає до уваги, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України - це плата за користування чужими коштами, у тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).
Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.
Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина 5 статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення процентів за користування товарним кредитом.
Як вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви, позивач нарахував відповідачеві проценти за користування товарним кредитом, відповідно до статті 536, частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, умов пунктів 4 та 5 додатків до договору у розмірі: 358 486,69 грн., (відповідно до наданого розрахунку), а саме:
- на суму боргу 3 824 284,37 грн. за період з 20.06.2025 року по 13.08.2025 року;
- на суму боргу 281 331,48 грн. за період з 20.06.2025 року по 13.08.2025 року;
- на суму боргу 580 126,62 грн. за період з 20.06.2025 року по 13.08.2025 року;
- на суму боргу 303 743,31 грн. за період з 26.06.2025 року по 13.08.2025 року.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідачі суми процентів за користування товарним кредитом, відповідно до статті 536, частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, умов пунктів 4 та 5 додатків до договору у розмірі: 358 486,69 грн., (відповідно до наданого розрахунку) та визначених періодів, та встановлено що за видатковою накладною № 73934 від 12.06.2025 року на сум 303 743,31 грн. вірний період є з 23.06.2025 року, натомість позивачем заявлено період з 26.06.2025 року, що не суперечить вимогам законодавства.
Враховуючи вищевикладене, судом перевірено розрахунки позивача щодо нарахованої плати за користування товарним кредитом у розмірі 48 % річних, в онлайн системі «ЛігаЗакон», розрахованої за вищевказаний позивачем період не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні є арифметично вірними.
Щодо клопотання відповідача викладеного у відзиві на позовну заяву (вх. № 19999/25 від 01.09.2025 року) та у наданих до суду 05.11.2025 року додаткових пояснення у судових дебатах про зменшення розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами до 3 % річних - до 22 405,42 грн., суд зазначає наступне.
В обґрунтування заявлено клопотання, відповідач зокрема зазначає, що саме 3 % річних законодавець вважає необхідною сумою для компенсації кредитору. Нараховані відсотки річних вище встановленого статтею 625 розміру фактично є штрафною санкцією у вигляді пені. Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Суд не приймає вищевикладені заперечення відповідача, оскільки визначені у пункті 4 додатків до договору відсотки за користування товарним кредитом за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Суд також приймає до уваги, що передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника.
Проценти за користування чужими коштами, є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України неможливо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 18.11.2021 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 921/395/20.
У зв'язку зі чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача викладеного у відзиві на позовну заяву (вх. № 19999/25 від 01.09.2025 року) та додаткових поясненнях у судових дебатах від 05.11.2025 року про зменшення розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами до 3 % річних - до 22 405,42 грн.
Враховуючи вищевикладене, та оскільки сторони, укладаючи додатки до договору, погодили відповідальність за несвоєчасну оплату за отриманий товар у вигляді 48 % річних, то вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування товарним кредитом у розмірі 48 % річних підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, суд приймає до уваги, присудження до стягнення із відповідача неустойки, відсотків річних та відсотків за користування чужими грошовими коштами у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є цілком адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань
Щодо клопотання відповідача викладеного у відзиві на позовну заяву (вх. № 19999/25 від 01.09.2025 року) та наданих до суду 05.11.2025 року додаткових поясненнях про відстрочення виконання рішення у справі № 922/2822/25 на один рік з дати ухвалення рішення суду, суд зазначає наступне.
В обґрунтування заявлено до суду клопотання, відповідач зокрема зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочення виконання рішення, ухвали, постанови.
Підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
За твердження відповідача, останній зазнав шкоди через військову агресію російської федерації і поступово продовжує оговтуватися, докладаючи величезні зусилля для відновлення повноцінного функціонування. Також зазначає, що відповідач має намір, бажання та можливість виконати усі зобов'язання перед відповідачем, проте, зважаючи вищезазначені обставини, вважає за необхідне просити суд відстрочити виконання зобов'язання на один рік з дати ухвалення рішення суду.
На думку відповідача, відстрочення виконання рішення суду забезпечить дотримання балансу інтересів сторін, оскільки надасть останньому можливість відновити господарську діяльність та акумулювати ресурси для виплати заборгованості, що надасть змогу реально виконати рішення суду у справі № 922/2822/25 без настання значних негативних наслідків для підприємства та його працівників в умовах воєнного стану.
Заперечуючи проти клопотання відповідача, позивач у наданій до суду відповіді на відзив (вх. № 20954/25 від 12.09.2025 року) зокрема зазначає, що боржником не доведено спроможність та можливість забезпечити виконання рішення суду у разі його відстрочення виконання його на 1 рік. Не надано документів/доказів, які могли б підтвердити спроможність боржника забезпечити виконання рішення суду через 1 рік. У разі задоволення заяви щодо відстрочення виконання рішення суду на 1 рік, буде порушено баланс інтересів сторін. Фактично, боржник не вказує, не зазначає, та не надає ніяких доказів на підтвердження того, яким саме чином та за рахунок чого він зможе забезпечить виконання рішення суду, у разі його відстрочення на 1 рік. Виходячи з аналізу обставин викладених у заяві боржника про відстрочення виконання судового рішення, з урахуванням норм матеріального права та виходячи з викладених вище норм, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення прохання щодо відстрочення виконання рішення суду на 1 рік.
Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Суд зазначає, що відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі “Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина “судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 року по справі “Чижов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії §1 ст.6 Конвенції.
Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції (“Іммобільяре Саффі проти Італії», заява №22774/93, §74, ЄСПЛ 1999-V).
Суд приймає до уваги, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення. Тобто підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.
За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 року №5-пр/2013 у справі №1-7/2013 підставою для застосування відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість відстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Дійсно, здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
У той же час, за висновком суду, необхідно врахувати вид діяльності відповідача, його розташування, прийняти до уваги ту обставину, що відповідач істотно постраждав від агресії Російської Федерації і відновлює свою господарську діяльність, направлену на вирощування сільськогосподарських культур.
Строк відстрочення, який просить надати відповідач, відповідає дозволеному визначеному у частині 5 статті 334 Господарського процесуального кодексу України .
Суд враховує, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі “Чижов проти України», заява №6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (“Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003 року).
Строк відстрочення виконання рішення у даній справі, який просить надати відповідач, не може бути визнаний надмірним і не розглядається як такий, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції.
При цьому, надання відстрочки виконання рішення наразі додатково та позитивне вплине на виконання рішення, оскільки передбачає можливість відповідачу акумулювати ресурси, додатково запустити потужності щодо підприємницької діяльності та вчинити дії для виконання зобов'язання перед позивачем, який перш за все в цьому заінтересований.
Згідно статті 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Враховуючи вищевикладене, наведені аргументи сторін та подані ними докази, виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання судового рішення строком на один рік з дати ухвалення рішення.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункту 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019, від 05.03.2020 року Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме про стягнення:
суми основної заборгованості за договором у розмірі 4 989 485,78 грн.,
3 % річних у розмірі: 22 555,23 грн.,
проценти за користування товарним кредитом, відповідно до статті 536, частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, умов пунктів 4. та 5. додатків до договору у розмірі: 358 486,69 грн.,
пеню за договором у сумі 23 152,27 грн.
В частині стягнення пені у сумі 208 370,39 грн. та 36 % річних у розмірі 246 309,79 грн. - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (пені) відсотків річних, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Таким чином, оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, судовий збір у даній справі покладається на відповідач у розмірі 87 725,40 грн.
Керуючись статтями 73, 74, 86, 123, 126, 128, 129, 183, 236 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити частково.
Клопотання відповідача викладене у відзиві на позовну заяву (вх. № 19999/25 від 01.09.2025 року) про зменшення розміру пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання задовольнити частково.
Клопотання відповідача про зменшення 36 % річних - задовольнити.
У клопотанні відповідача викладене у відзиві на позовну заяву (вх. № 19999/25 від 01.09.2025 року) про зменшення відсотків за користування чужими грошовими коштами до 3 % річних - до 22 405,42 грн. - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4, ЄДРПОУ 34630924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» (08467, Київська обл., Переяслав - Хмельницький р-н., с. Чопилки, вул. Богдана Хмельницького буд. 35, ЄДРПОУ 43106699)
- суму основної заборгованості за договором у розмірі 4 989 485,78 грн.,
- 3 % річних у розмірі: 22 555,23 грн.,
- проценти за користування товарним кредитом, відповідно до статті 536, частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, умов пунктів 4. та 5. додатків до договору у розмірі: 358 486,69 грн.,
- пеню за договором у сумі 23 152,27 грн.
та судовий збір у розмірі 87 725,40 грн.
Клопотання відповідача викладене у відзиві на позовну заяву (вх. № 19999/25 від 01.09.2025 року) про відстрочення виконання рішення у справі № 922/2822/25 на один рік з дати ухвалення рішення суду - задовольнити.
Відстрочити Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4, ЄДРПОУ 34630924) виконання рішення у справі № 922/2822/25 на один рік з дати ухвалення рішення суду по 05.11.2026 року.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення пені у сумі 208 370,39 грн. та 36 % річних у розмірі 246 309,79 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Реквізити сторін:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» (08467, Київська обл., Переяслав - Хмельницький р-н., с. Чопилки, вул. Богдана Хмельницького буд. 35, ЄДРПОУ 43106699);
відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ"" (62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Сонячна, буд. 4, ЄДРПОУ 34630924).
Повне рішення складено "17" листопада 2025 р.
Суддя О.О. Ємельянова