8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3340/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Інстрок ЛТД» про стягнення грошових коштів,-
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ:
На розгляд Господарського суду Харківської області надійшов позов Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Інстрок ЛТД" про стягнення 3% річних у сумі 9 071,21 грн за період з 01.07.2023 по 30.06.2025 та індексу інфляції у сумі 30 493,51 грн за період з липня 2023 року по червень 2025 року. Також позивач просить покласти на відповідача суму судового збору у розмірі 2 420, 40 грн.
18.09.2025 ухвалою Господарського суду Харківської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3340/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз'яснено відповідачу, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін він може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, від відповідача не надходило.
Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі "Електронний Суд", з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі від 18.09.2025, направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.
Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3340/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
II.АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Позиція позивача.
Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням останнім грошового зобов'язання щодо вчасної оплати за спожиту (розподілену) електричну енергію на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу № 17274 від 01.01.2021.
Позиція відповідача.
Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
III. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
Виклад обставин справи, встановлених судом.
27.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Інстрок ЛТД" (далі за текстом - відповідач/споживач/боржник) сформувало та надало до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (далі за текстом - позивач) підписану заяву-приєднання (а. с. 16, том 1) до договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах Комерційної пропозицій № 1Ф-П для споживачів з запланованим обсягом споживання до 50 000 кВт*год на місяц (а. с. 18, том 1), що послугувало приєднанням споживача до умов публічного договору про постачання електричної енергії споживачу № 17274 від 01.01.2021 (а.с.12, том 1).
Додатком до заяви - приєднання слугує Інформація щодо об'єктів споживача (а. с. 17, том 1), у відповідності до якої зафіксовано адреси об'єктів, по яких надходить електрична енергія для споживача.
Згідно з переданими даними від Акціонерного товариства “Харківобленерго» відповідачу проведено нарахування та за результатами розрахункового періоду було сформовано та виставлено за спожиту (розподілену) електричну енергію наступні рахунки та акти приймання-передачі електричної енергії:
- за лютий 2022 відповідачем спожито електроенергії в об'ємі 25 011 кВт*год на суму 106 466,70 грн, рахунок та акт приймання-передачі електричної енергії за лютий 2022 сформовано та надіслано споживачу поштовим зв'язком 13.12.2022, що підтверджується наявною в справі копією списку згрупованих відправлень та фіскального чеку.
14.02.2022 відповідачем сплачено 13 699,47 грн. за лютий 2022 року згідно платіжної інструкції № 60941445 (а. с. 159, том 1), залишок боргу станом на 01.03.2022 складав 92 767,23 грн.
- за березень 2022 відповідачем спожито електроенергії в об'ємі 12 463 кВт*год на суму 55 322,12 грн, рахунок та акт приймання-передачі за спожиту (розподілену) електричну енергію за березень 2022 року сформовано та надіслано споживачу поштовим зв'язком 13.12.2022, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією списку згрупованих відправлень та фіскального чеку.
В березні 2022 року оплати від споживача не надходили, залишок боргу за період лютий-березень 2022 року складав 148 089,35 грн.
- за квітень 2022 відповідачем спожито електроенергії в об'ємі 636 кВт*год, рахунок та акт приймання-передачі за спожиту (розподілену) електричну енергію за квітень 2022 року сформовано та надіслано споживачу поштовим зв'язком 13.12.2022, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією списку згрупованих відправлень та фіскального чеку.
В квітні 2022 оплати від споживача не надходили, сума боргу за період лютий-квітень 2022 становив 150 958,00 грн.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині своєчасної та повної оплати коштів за спожиту (розподілену) електричну енергію в період з лютого 2022 по квітень 2022 року, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною вимогою, в якій з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 150 958,00 грн, трьох відсотків річних в розмірі 2 288,89 грн, інфляційних втрат в розмірі 5 562,49 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.08.2024 у справі №922/3088/24 задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Інстрок ЛТД" на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" заборгованість в розмірі 150 958,00 грн, три відсотки річних - 2 288,89 грн, інфляційні втрати - 5 562,49 грн та 2 684,00 грн судового збору.
Тобто, в межах справи № 922/4088/23 суд встановив факт порушення відповідачем умов публічного договору про постачання електричної енергії споживачу № 17274 від 01.01.2021 в частині оплати за спожиту (розподілену) електричну енергію в період з лютого 2022 по квітень 2022 року, суму невиконаного основного грошового зобов'язання у розмірі 150 958,00 грн та наявність підстав для нарахування на суму основної заборгованості інфляційних втрат в розмірі 5 562,49 грн та 3% річних в розмірі 2 288,89 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Отже, рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/4088/23 від 12.08.2024 набрало законної сили 05.09.2024.
На думку позивача, у нього наявні правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з липня 2023 по червень 2025, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання до повного його виконання боржником.
Матеріали справи не містять доказів сплати боржником простроченого грошового зобов'язання у зв'язку з чим, позивач вважає, що у нього наявні правові підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.
Предметом судового розгляду у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 9 071,21 грн за період з 01.07.2023 по 30.06.2025 та індексу інфляції у сумі 30 493,51 грн за період з липня 2023 року по червень 2025 року через бездіяльність відповідача щодо повернення суми основного боргу за публічним договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2021 № 17274, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/4088/23 від 12.08.2024, яке набрало законної сили, встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем за публічним договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.01.2021 № 17274 та обґрунтованість стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 150 958,00 грн.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно з частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.
До того ж, наведені приписи статтей 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Згідно з частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, оскільки рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/4088/23 від 12.08.2024, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у відповідача основної заборгованості у розмірі 150 958,00 грн, при цьому її повне погашення так і не відбулось, а відтак наявні правові підстави для нарахування за вказаний позивачем період з липня 2023 року по червень 2025 року 3% річних та інфляційних втрат відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання боржника, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, зокрема, шляхом сплати сум, передбачених частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Дана правова позиція узгоджується з позицією, викладено ВП ВС у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Виходячи із положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене тим, що грошовим коштам притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо), що призводить до зниження їхньої купівельної спроможності, дисбалансу попиту і пропозиції.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та відсотків річних аж до повного виконання боржником грошового зобов'язання.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Матеріали справи не містять доказів оплати боржником основного грошового зобов'язання, та відповідачем, в свою чергу, не спростовано як наявність у нього основного боргу перед позивачем, так і не надано доказів на спростування цього факту.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних і вважає його арифметично правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 9 071,21 грн за період з 01.07.2023 по 30.06.2025 та індексу інфляції у сумі 30 493,51 грн за період з липня 2023 по червень 2025 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Усі доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
IV.СУДОВІ ВИТРАТИ.
Розподіл витрат на оплату судового збору.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 128, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Інстрок ЛТД» (Україна, 62504, Харківська область, місто Харків, вулиця Ганни, будинок 21, код ЄДРПОУ 14082591) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (Україна, 61057, місто Харків, вулиця Гоголя, будинок 10, ідентифікаційний код юридичної особи 42206328) 3% річних у сумі 9 071,21 грн за період з 01.07.2023 по 30.06.2025, індекс інфляції у сумі 30493,51 грн за період з липня 2023 року по червень 2025 року, а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "17" листопада 2025 р.
Суддя В.С. Юрченко