65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3410/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І., розглянувши без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження
справу № 916/3410/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Поповича Івана Федоровича (37022, Полтавська область, Пирятинський район, с. Харківці (з), РНОКПП НОМЕР_1 );
до відповідача Фізичної особи-підприємця Понятнова Михайла Юрійовича ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );
про стягнення 410 881,09 грн., -
25.08.2025 ФОП Попович Іван Федорович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ФОП Понятнова Михайла Юрійовича, в якій просить суд стягнути з відповідача 410 881,09 грн, з яких: 107 487,64 грн. - основна сума заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3 393,45 грн. - 3% річних, 300 000 грн. - упущеної вигоди (збитків), а також суму судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу товару № КУ0305/2024 від 03.05.2024 в частині виконання своїх зобов'язань з передачі товару, що стало підставою для виникнення вимог з повернення суми попередньої оплати та відшкодуванню упущеної вигоди (збитків).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 позовну заяву ФОП Поповича Івана Федоровича залишено без руху та встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
08.09.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№27647/25), згідно якої останній усунув недоліки, визначені ухвалою суду від 01.09.2025., виклав прохальну частину позовної заяви із урахуванням встановлених судом зауважень у наступній (новій) редакції: «стягнути з ФОП Понятнова Михайла Юрійовича на користь ФОП Попович Іван Федорович 92898,17 гривень основної суми заборгованості, 14589,47 гривень збитків від інфляції; 3393,45 гривень - 3% річних від простроченої суми; 300 000 гривень упущеної вигоди (збитків)".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 зазначену позовну заяву (з урахуванням позовних вимог, викладених у заяві позивача вх.№27647/25) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3410/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Ухвала Господарського суду Одеської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 916/3410/25 від 15.09.2025 була надіслана позивачу та його представнику до їх електронних кабінетів та доставлена 17.09.2025 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронних листів.
Ухвала Господарського суду Одеської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 916/3410/25 від 15.09.2025 була надіслана відповідачу до його електронного кабінету та доставлена 17.09.2025, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до п.п. 3 та 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що, суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
03.05.2024 між ФОП Понятновим М.Ю. (продавець) та ФОП Попович І.Ф. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару № КУО305/2024, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті та за цінами відповідно до п. 2 цього договору, а покупець прийняти і оплатити його згідно умов даного договору.
Згідно п. 1.2 договору, право власності на товар виникає у покупця з моменту повної його оплати. При цьому покупець несе відповідальність за товар з моменту його отримання.
Відповідно до п. 2.1 договору, продавець передає товар у власність покупцеві згідно виставленого продавцем рахунку-фактури в асортименті і за відповідними цінами, зазначеними у Специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору.
В п. 3.1 договору сторони погодили, що покупець здійснює попередню оплату товару на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури в обсязі 20% загальної суми договору у строк до 08.05.2024 р. включно.
Другу частину в обсязі 80% покупець сплачує в день розвантаження, після перевірки контейнеру (п. 3.2 договору).
Згідно п. 4.1 договору, при використанні автотранспорту покупця, акт прийому-передачі товару та видаткова накладна на товар, повинні бути підписані покупцем в день завантаження, після перевірки товару до завантаження. Сканкопії підписаного акту прийому передачі та видаткової накладної надані продавцю за допомогою електронної пошти, після чого контейнер завантажується на машину покупця.
Відповідно до п. 5.1 покупець зобов'язується своєчасно прийняти поставлений товар і забезпечити за свій рахунок його вивантаження і звільнення транспорту.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами договору своїх зобов'язань (п. 10.2 договору).
Також, 03.05.2024 між між ФОП Понятновим М.Ю. (продавець) та ФОП Попович І.Ф. (покупець) було укладено специфікацію № 1 до договору купівлі-продажу товару № КУО305/2024 від 03.05.2024, відповідно до якої сторони погодили умови та порядок здійснення поставки товару: місце доставки - м. Полтава, вул. Зіньківська, 19; термін поставки - протягом тридцяти робочих днів після оплати аванса 20% вартості товару; тип контейнера - ISO: 2013 22R1, б/у; кількість - 1 шт.; вартість продажу одного контейнера - еквівалент 11749 доларів США за курсом НБУ на дату договору, що становить 464 490,84 грн. станом на 03.05.2024 р.; сума специфікації: 464 490,84 грн.; вивіз та вивантаження контейнеру за власний рахунок покупця; дійсний курс НБУ за 1 USD - 39,5345 грн.
06.05.2024 відповідачем було сформовано рахунок №05-0524 від 06.05.2024 для здійснення позивачем попередньої оплати за товар: контейнер, типу - 22Р1, кількістю - 1 шт, загальною ціною товару 464 490,84 грн., на суму 92 898,17 грн. (20% від загальної суми товару).
В свою чергу, позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у сумі 92 898,17 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №18 від 06.05.2024 із призначенням платежу: «авансовий платіж 20% за контейнер згідно рах. 05-0524 від 06.05.2024, дог. № КУ0305/2024 від 03.05.2024. Без ПДВ».
27.06.2025 позивачем на адресу ФОП Понятнова М.Ю. було направлено лист-вимогу за вих. №2 від 27.06.2025, відповідно до якого, останній, посилаючись на укладання між сторонами договору купівлі-продажу КУ0305/2024 від 03.05.2024 та невиконання протягом тривалого строку ФОП Понятновим М.Ю., як продавцем, своїх зобов'язань з поставки товару, повідомив, що виконання зобов'язання по договору стосовно передачі йому у власність товару втратило для нього інтерес та вимагав повернути йому сплачені кошти у якості авансу у розмірі 92 898,17 грн.
Направлення зазначеної претензії підтверджується наявними в матеріалах справи: поштовою накладною АТ «Укрпошта» №3601100364969 від 27.06.2025 та цінним листом з описом вкладення.
З огляду на непоставку товару, позивач і звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом до ФОП Понятнова М.Ю. про стягнення 410 881,09 грн., з яких: 92 898,17 грн - попередня оплата за непоставлений товар, 14 589,47 грн - інфляційні витрати, 3 393,45 грн - 3% річних та 300 000 грн - упущена вигода (збитки).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено матеріалами справи, 03.05.2024 між ФОП Понятновим М.Ю. (продавець) та ФОП Попович І.Ф. (покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару № КУО305/2024, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті та за цінами відповідно до п. 2 цього договору, а покупець прийняти і оплатити його згідно умов даного договору.
Так, укладений між сторонами по справі договір, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно п. 2.1 договору, продавець передає товар у власність покупцеві згідно виставленого продавцем рахунку-фактури в асортименті і за відповідними цінами, зазначеними у Специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору.
03.05.2024 між між ФОП Понятновим М.Ю. (продавець) та ФОП Попович І.Ф. (покупець) було укладено специфікацію № 1 до договору купівлі-продажу товару № КУО305/2024 від 03.05.2024, відповідно до якої сторони погодили: місце доставки - м. Полтава, вул. Зіньківська, 19; термін поставки - протягом тридцяти робочих днів після оплати аванса 20% вартості товару; тип контейнера - ISO: 2013 22R1, б/у; кількість - 1 шт.; вартість продажу одного контейнера - еквівалент 11749 доларів США за курсом НБУ на дату договору, що становить 464 490,84 грн. станом на 03.05.2024 р.; сума специфікації: 464 490,84 грн.; вивіз та вивантаження контейнеру за власний рахунок покупця; дійсний курс НБУ за 1 USD - 39,5345 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3.1,3.2 договору, покупець здійснює попередню оплату товару на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури в обсязі 20% загальної суми договору у строк до 08.05.2024 р. включно. Другу частину в обсязі 80% покупець сплачує в день розвантаження, після перевірки контейнеру.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов договору № КУО305/2024 від 03.05.2024 відповідачем було сформовано рахунок №05-0524 від 06.05.2024 для здійснення позивачем попередньої оплати за товар: контейнер, типу - 22Р1, кількістю - 1 шт, загальною ціною товару 464 490,84 грн., на суму 92 898,17 грн. (20% від загальної суми товару).
В свою чергу, на виконання п. 3.1 договору, ФОП Попович І.Ф. перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 92 898,17 грн. в якості попередньої оплати, що підтверджується платіжною інструкцією №18 від 06.05.2024 із призначенням платежу: «авансовий платіж 20% за контейнер згідно рах. 05-0524 від 06.05.2024, дог. № КУ0305/2024 від 03.05.2024. Без ПДВ».
Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Згідно ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому, коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки.
Отже, з урахуванням умов договору та укладеної специфікації (п. 1.2) відповідач мав поставити позивачу товар в строк до 17.06.2024 включно.
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Проте, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останнім не було поставлено товар у кількості та строки, передбачені специфікацією № 1 від 03.05.2024 укладеною між сторонами до договору купівлі-продажу товару № КУО305/2024 від 03.05.2024. Матеріали справи не містять доказів підтвердження виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з поставки товару, а також неможливості поставки товару у строк, передбачений вищезазначеною специфікацією.
Так, суд зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено обов'язок постачальника повернути попередню оплату у разі, якщо товар не буде поставлено у строк зазначений у договорі чи специфікації.
Разом з тим, частиною 2 статті 693 ЦК України, передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплаченого товару або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто, або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже, після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Таким чином, з аналізу норми ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що внаслідок реалізації покупцем свого, передбаченого ст. 693 Цивільного кодексу України, права вимоги повернення суми попередньої оплати від продавця, у постачальника, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором поставки, припиняється зобов'язання поставки товару та на підставі норми Цивільного кодексу України виникає грошове зобов'язання перед покупцем щодо повернення суми попередньої оплати у встановлений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк.
При цьому, відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено матеріалами справи, позивач, скориставшись правом, наданим ч. 2 ст. 693 ЦК України, 27.06.2025 направив на адресу ФОП Понятнова М.Ю. лист-вимогу за вих. №2 від 27.06.2025, відповідно до якої останній, посилаючись на укладання між сторонами договору купівлі-продажу КУ0305/2024 від 03.05.2024 та невиконання протягом тривалого строку ФОП Понятновим М.Ю. ,як продавцем, своїх зобов'язань з поставки товару, повідомив, що виконання зобов'язання по договору стосовно передачі йому у власність товару втратило для нього інтерес та вимагав повернути йому сплачені кошти у якості авансу у розмірі 92 898,17 грн. Направлення зазначеної вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи: поштовою накладною АТ «Укрпошта» №3601100364969 від 27.06.2025 та цінним листом з описом вкладення.
Вищевикладене дає підстави стверджувати, що після пред'явлення вимоги у відповідача, в силу вимог ст. 530 та ст. 693 ЦК України, виникло зобов'язання повернути позивачу сплачені, в якості попередньої оплати, грошові кошти в строк до 04.07.2025 (включно). Однак, як встановлено судом, відповідачем таких дій вчинено не було.
Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, доказів, які б підтверджували факт повернення суми попередньої оплати позивачу, відповідач суду не надав, з огляду на що суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 92 898,17 грн - попередньої оплати за непоставлений товар обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як встановлено вище судом, датою виникнення зобов'язання у відповідача повернути сплачені грошові кошти в якості попередньої оплати є 04.07.2025, отже у позивача право щодо нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних нарахувань виникло з 05.07.2025.
Перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3393,45 грн та інфляційних витрат в сумі 14 589,47 грн за період з 07.06.2024 по 25.08.2025, судом встановлено їх помилковість, з огляду на невірне визначення початкової дати виникнення у відповідача зобов'язання повернути позивачу сплачені, в якості попередньої оплати грошові кошти, з огляду на що судом здійснено самостійно перерахунок 3% річних за період з 05.07.2025 по 25.08.2025 на суму 92 898,17 грн, відповідно до якого сума 3 % річних складає 397,04 грн.
При цьому, з урахуванням визначеної судом початкової виникнення у відповідача прострочення з повернення суми попередньої оплати - 05.07.2025 р. та визначеною позивачем кінцевою датою нарахування інфляційних - 25.08.2025р., враховуючи від'ємний показник інфляції за вказаний період, суд зазначає, що інфляційні втрати за цей період не підлягають нарахуванню.
Таким чином, суд доходить висновку, що стягненню з відповідача підлягають 3 % річних в розмірі 397,04 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 300 000 грн. упущеної вигоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Водночас саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача такої шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні такої шкоди.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).
Обгрунтовуючи наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилається на те, що обумовлений сторонами контейнер мав бути придбаний останнім для здачі його в оренду ТОВ «ГЕНЕКС РІТЕЙЛ», з яким він співпрацює та якому здає в оренду аналогічний контейнер за договором оренди №01/05/2024, а відтак після сплати відповідачеві авансу за контейнер, позивач розраховував отримати його у власність протягом 30 днів, у зв'язку з чим з ТОВ «ГЕНЕКС РІТЕЙЛ» було укладений договір оренди №01/07/2024 р., згідно якого позивач мав передати цей контейнер в оренду останньому та отримувати за нього кожен місяць орендну плату, що в загальній сумі складає 300 000 грн.
На підтвердження зазначеного до позовної заяви позивачем додано: договір оренди №01/07/2024 від 04.06.2024; договір оренди №01/05/2024 від 01.05.2024; акт прийому-передачі №1 від 01.05.2024; платіжну інструкцію №8847 від 04.12.2024.
Так, згідно п. 1.1 договору оренди №01/05/2024 від 01.05.2024 р., орендодавець (ФОП Попович І.Ф.) зобов'язувався передати орендареві (ТОВ «ГЕНЕКС РІТЕЙЛ»), а орендар зобов'язувався прийняти у строкове платне користування контейнер ISO: 22R1-2006 CARRIER/THINLAIN/ML3 №GWLU5252422 та зобов'язувався сплачувати орендодавцеві орендну плату.
Відповідно до акту прийому-передачі №1 до договору оренди №01/05/2024 від 01.05.2024, ФОП Попович І.Ф. належним чином передав, а орендар прийняв контейнер ISO: 22R1-2006 CARRIER/THINLAIN/ML3 №GWLU5252422.
Згідно п. 1.1 договору оренди №01/07/2024 від 04.06.2024 р., орендодавець (ФОП Попович І.Ф.) зобов'язувався передати орендареві (ТОВ «ГЕНЕКС РІТЕЙЛ»), а орендар зобов'язувався прийняти у строкове платне користування контейнер типу - ISO:2013 22R1, бу та сплачувати орендодавцеві орендну плату.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не доведено, що саме контейнер, який мав бути придбаний у ФОП Понятнова М.Ю. за договором купівлі-продажу товару № КУО305/2024 від 03.05.2024 підлягав здачі в оренду ТОВ «ГЕНЕКС РІТЕЙЛ» за договором оренди №01/07/2024 від 04.06.2024 р., оскільки як в договорі купівлі-продажу, так і в договорі оренди зазначено лише код типу контейнеру та рік стандарту: ISO:2013 22R1 без зазначення відповідного номеру контейнера (коду власника, серійного номеру), як то визначено в іншому договорі оренди №01/05/2024 від 01.05.2024, укладеного з тим самим орендарем.
Крім того, за умовами п. 2.1 договору оренди №01/07/2024 від 04.06.2024 р. позивач мав передати орендареві контейнер протягом 10 днів з дня набрання чинності цим договором і оформити відповідний акт приймання-передачі (тобто в строк до 14.06.2024), натомість, як встановлено судом, за договором купівлі-продажу КУ0305/2024 від 03.05.2024 відповідач мав поставити позивачу товар в строк до 17.06.2024 включно, що, в свою чергу, також спростовує ту обставину, що контейнер, який мав бути поставлений ФОП Понятновим М.Ю. за договором КУ0305/2024 від 03.05.2024, в подальшому підлягав передачі саме ТОВ «ГЕНЕКС РІТЕЙЛ» за договором оренди №01/07/2024 від 04.06.2024 р.
Приймаючи до уваги вищезазначене, господарський суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення із ФОП Понятнова М.Ю. упущеної вигоди в розмірі 300 000 грн, з огляду на що, позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, натомість висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд вважає за доцільне частково задовольнити позовні вимоги зі стягненням з відповідача на користь позивача 92 898,17 грн - попередньої оплати, 397,04 грн. грн - 3% річних.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, судові витраті щодо сплати судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Понятнова Михайла Юрійовича ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Поповича Івана Федоровича (37022, Полтавська область, Пирятинський район, с. Харківці (з), РНОКПП НОМЕР_1 ) 92 898 (дев'яносто дві тисячі вісімсот дев'яносто вісім) грн. 17 коп. - попередньої оплати, 397 (триста дев'яносто сім) грн. 04 коп. - 3% річних та 1399 (одну тисячу триста дев'яносто дев'ять) грн. 42 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно - західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Ю.І. Мостепаненко