65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3782/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю. В,,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький ремонтний завод «МОТОР» (43023, Волинська обл., Луцький район, м. Луцьк, вул. Ківерцівська, буд. 3; код ЄДРПОУ 08029701)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛАРІС ПЛЮС» (65058, Одеська обл., м. Одеса, пр. Шевченка, буд. 4Д; код ЄДРПОУ 44645900)
про стягнення 20 972,97 грн;
представники сторін:
від позивача - Остапчук Я. В. (в режимі відеоконференії),
від відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцький ремонтний завод «МОТОР» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛАРІС ПЛЮС» про стягнення 20 972,97 грн, з яких: 1 869,60 грн пені; 19 103,37 грн штрафу.
В обґрунтування позову покликається на неналежне виконання відповідачем, як постачальником, зобов'язань за договором поставки № 242 від 26.03.2025. Вказує, що відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на належне виконання договірних зобов'язань, прострочив поставку першої партії продукції, не здійснив поставку другої та третьої партії продукції, на пропозицію позивача не ініціював внесення змін до договору щодо ціни на поставку наступних партій товару, а фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх зобов'язань, передбачених умовами договору.
Ухвалою від 22.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/3782/25, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 22.10.2025, встановлено сторонам строки для подачі заяв по суті справи відповідно до ст. 165-167 Господарського процесуального кодексу України.
06.10.2025 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 07.10.2025.
Судове засідання, призначене на 22.10.2025, не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою від 22.10.2025 суд повідомив сторін про те, що судове засідання у справі № 916/3782/25 призначено на 12.11.2025.
У судовому засіданні 12.11.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку представника у судове засідання не забезпечив, в той час як про розгляд справи повідомлявся належним чином, оскільки отримував ухвали суду у своєму електронному кабінеті ЄСІТС.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
Частиною 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак, враховуючи те, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та водночас був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, суд виснував про можливість розгляду справи за наявними доказами.
12.11.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
26.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцький ремонтний завод «МОТОР», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕЛАРІС ПЛЮС», як постачальником, було укладено Договір поставки № 242 (далі - Договір; а.с. 24-26), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Договором, передати деревину код ДК 021:2015 - 03410000-7 надалі «продукція», детальна інформація щодо чого вказана у Специфікації № 1 (Додаток 1 до цього Договору), а покупець - прийняти та оплатити таку продукцію.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення підписів печатками сторін і діє до 31.12.2025 (п. 10.1. Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначено місце передачі продукції - склад покупця, м. Луцьк, вул. Ківерцівська, 3. В цьому ж пункті йдеться про те, що транспортні перевезення здійснюються за рахунок постачальника.
Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. Договору поставка продукції здійснюється партіями (всього 3 партії по 25 куб.м) протягом 15 календарних днів з дня отримання постачальником попередньої оплати від покупця. Датою поставки продукції постачальником та датою отримання продукції покупцем є дата підписання сторонами видаткової накладної.
Згідно з п. 3.1 Договору вартість продукції становить 537 867,30 грн, в т.ч. ПДВ 89 644,55 грн.
В п. 3.2. Договору сторони погодили порядок оплати, згідно умов якого оплата партії продукції покупцем здійснюється шляхом 80% попередньої оплати вартості партії продукції на підставі виставлених рахунків протягом 10 банківських днів. Остаточна оплата 20% здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів після отримання партій продукції, підписання видаткової накладної, але не раніше реєстрації податкової накладної у відповідному реєстрі. Після здійснення передоплати ціна продукції залишається незмінною і перегляду не підлягає.
Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 Договору розрахунки за продукцію здійснюються покупцем в українській національній валюті - гривні, безготівковим розрахунком, шляхом перерахування платіжним дорученням вартості продукції (партії продукції) на поточний рахунок постачальника. Датою оплати за продукцію визнається дата фактичного надходження коштів на поточний рахунок постачальника.
Підпунктом 5.1.1. п. 5.1. Договору визначено обов'язок постачальника передавати у власність покупцю партії продукції у строк, передбачений цим Договором.
За порушення умов Договору винна сторона несе відповідальність, передбачену ст. 231 ГК України та цим Договором (п. 6.1. Договору).
Згідно з п. 6.3 Договору за порушення строків виконання зобов'язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до п. 6.6 Договору у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов'язань, передбачених умовами даного Договору, постачальник зобов'язується сплатити покупцю штраф у розмірі 5% від вартості не поставленої продукції.
Згідно погодженої сторонами Специфікації № 1 (Додаток 1 до Договору; а.с. 27) постачальник зобов'язувався здійснити поставку такої продукції:
1. Дошка необрізна сорт 1-2 50 мм, у к-ті 25 куб.м на суму 197 537,40 грн з ПДВ;
2. Дошка необрізна сорт 1-2 40 мм, у к-ті 15 куб.м на суму 103 725,06 грн з ПДВ;
3. Дошка необрізна сорт 1-2 30 мм, у к-ті 5 куб.м на суму 34 704,96 грн з ПДВ;
4. Дошка необрізна сорт 1-2 25 мм, у к-ті 25 куб.м на суму 155 799,90 грн з ПДВ;
5. Брус хвойних порід сорт 1-2 брус 100/150 мм, 6м, у к-ті 5 куб.м на суму 46 099,98 грн з ПДВ.
Відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000264 від 27.03.2025 за продукцію (дошку н/обр. 25 мм, довж. 6,0 м, у к-ті 25 куб.м) на суму 155 799,90 грн (а.с. 28).
Згідно платіжної інструкції № 33985 від 28.03.2025 позивач перерахував відповідачу 80% передоплати за першу партію продукції у розмірі 124 639,92 грн (а.с. 29).
Як зазначає позивач, з урахуванням п. 2.2 Договору, відповідач був зобов'язаний здійснити поставку першої партії продукції до 12.04.2025 включно.
Втім, поставку було здійснено 25.04.2025, про що свідчить підписана сторонами видаткова накладна № РН-0000075 від 25.04.2025 (а.с. 31).
06.05.2025 позивач здійснив остаточний розрахунок за першу партію продукції, перерахувавши відповідачу 20% вартості продукції на суму 31 159,98 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 34791 від 06.05.2025 (а.с. 30).
Позивач стверджує, що відповідач порушив визначений п. 2.2. Договору строк поставки першої партії продукції на 12 днів.
За таке порушення позивач в порядку п. 6.3. Договору нарахував відповідачу пеню за період з 13.04.2025 по 24.04.2024 на суму 1 869,60 грн, яку заявив до стягнення у даній справі.
Щодо поставок другої та третьої партій продукції позивач зазначив, що вони не відбулися через фактичну односторонню відмову відповідача від виконання договірних зобов'язань.
Відповідач виставляв позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000265 від 25.04.2025 за поставку другої партії продукції на суму 184 530,00 грн (а.с. 32).
Згідно платіжної інструкції № 35019 від 13.05.2025 позивач перерахував відповідачу 80% передоплати за другу партію продукції у розмірі 147 624,00 грн (а.с. 29).
Проте, відповідач повернув позивачу кошти у сумі 147 624,00 грн у зв'язку з підняттям цін в лісгоспі на сировину, про що свідчить лист відповідача № 242/2 від 23.05.2025 (а.с. 34).
Позивач зазначає про неодноразове надсилання відповідачу листів із вимогами щодо належного виконання договірних зобов'язань та претензії про сплату штрафних санкцій, які відповідач залишив без розгляду.
За порушення відповідачем зобов'язань щодо поставки другої та третьої партії продукції позивач в порядку п. 6.6. Договору нарахував та заявив до стягнення у даній справі штраф у розмірі 5% від вартості не поставленої продукції, а саме: 9 226,50 грн штрафу нараховано за не поставку другої партії продукції вартістю 184 530,00 грн; 9 876,87 грн штрафу нараховано за не поставку третьої партії продукції вартістю 197 537,40 грн.
Запропонований позивачем розрахунок штрафних санкцій наявний у матеріалах справи (а.с. 40).
Отже, предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача 1 869,60 грн пені та 19 103,37 грн штрафу.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд встановив, укладений між сторонами Договір № 242 від 26.03.2025 за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями частини ч. 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд встановив, що згідно умов п.п. 1.1., 2.1., 2.2. Договору відповідач зобов'язався поставити позивачу три партії продукції по 25 куб.м, погодженої у Специфікації № 1.
Поставки згідно п. 2.2., пп. 5.1.1. п.5.1. Договору мали здійснюватися протягом 15 календарних днів з дня отримання відповідачем попередньої оплати.
Як свідчать матеріали справи, на виконання п. 3.2. Договору та на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури №СФ-0000264 від 27.03.2025, позивач 28.03.2025 перерахував відповідачу 80% передоплати за поставку першої партії продукції на суму 124 639,92 грн.
Згідно з умовами п. 2.2 Договору відповідач був зобов'язаний здійснити поставку першої партії продукції протягом 15 календарних днів з дня отримання передоплати, тобто до 12.04.2025.
Втім, поставку було здійснено 25.04.2025, про що свідчить підписана сторонами видаткова накладна № РН-0000075 від 25.04.2025.
Згідно з п. 6.3 Договору за порушення строків виконання зобов'язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суд зазначає, що у зв'язку з порушенням відповідачем строку поставки першої партії товару, позивач цілком правомірно нарахував пеню в порядку п. 6.3 Договору, яку просить стягнути на свою користь.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З урахуванням того, що 12.04.2025 (субота) є вихідним днем, відповідач був зобов'язаний поставити першу партію не пізніше 14.04.2025.
За таких обставин, суд не погоджується з позивачем щодо того, що початком прострочення виконання зобов'язань є 13.04.2025, оскільки згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України строк зобов'язань з поставки першої партії товару закінчився в перший після 12.04.2025 робочий день, тобто 14.04.2025.
Відтак, прострочення поставки першої партії продукції відбулось з 15.04.2025.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд здійснив власний розрахунок пені за період з 15.04.2025 по 24.04.2025, який виглядає наступним чином:
Розрахунок здійснюється за формулою:
Пеня = С x РП x Д : 100, де
С - Сума заборгованості за період,
РП - розмір пені, зазначений в договорі (в калькуляторі вказується користувачем в окремому віконці),
Д - Кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 15.04.2025 по 24.04.2025 155 799,90 x 0.1 x 10 : 100101 558,00
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за прострочення поставки першої партії продукції підлягають частковому задоволенню на суму 1 558,00 грн.
Відповідно до п. 6.6 Договору у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов'язань, передбачених умовами даного Договору, постачальник зобов'язується сплатити покупцю штраф у розмірі 5% від вартості не поставленої продукції.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не поставив позивачу другу та третю партію продукції на суму 184 530,00 грн та 197 537,40 грн відповідно. Докази виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки цих партій продукції у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у загальному розмірі 19 103,37 грн, нарахованого в порядку п. 6.6. Договору, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також звертає увагу на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
З урахуванням усього вищевикладеного, оцінивши наявні докази у справі в їх сукупності, здійснивши ґрунтовний аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд виснує, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 1 558,00 грн пені та 19 103,37 грн штрафу. У задоволенні решти вимог про стягнення 311,60 грн пені суд відмовляє з мотивів, наведених вище по тексту рішення.
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд покладає на відповідача 2 386,41 грн витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЛАРІС ПЛЮС» (65058, Одеська обл., м. Одеса, пр. Шевченка, буд. 4Д; код ЄДРПОУ 44645900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький ремонтний завод «МОТОР» (43023, Волинська обл., Луцький район, м. Луцьк, вул. Ківерцівська, буд. 3; код ЄДРПОУ 08029701) 1 558,00 грн пені, 19 103,37 грн штрафу, 2 386,41 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 12 листопада 2025 р. Повне рішення складено та підписано 17 листопада 2025 р.
Суддя Р.В. Волков