"04" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2620/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Ровкова С.В.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця Гулієва Турала до відповідача: Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської федерації про стягнення збитків,
зазначає наступне:
Фізична особа-підприємець Гулієв Турал (надалі - ФОП Гулієв Т., Позивач) використовуючи підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської федерації (надалі - РФ, федерація, Відповідач) про стягнення збитків у розмірі 1012597,00 доларів США, що еквівалентно 42088291,00 грн.
Обґрунтовуючи звернення із позовом до суду посилається на те, що є власником розташованого в Одеська області, Одеському району, с. Лиманка (Мізікевича), просп. Полковника Гуляєва (просп. Маршала Жукова), ж/м "Дружний", будинок 107-А, комплексу магазинів "Торгівельний ряд", загальною площею 1763,4 м.кв., втім внаслідок масованої ракетної атаки збройними силами Російської Федерації 20.03.2025 міста Одеси та Одеської області власність Позивача зруйнована. Вартість реальних збитків, завданих власнику (Позивачу) становить 1012597,00 доларів США, що еквівалентно 42088291,00 грн (станом на дату проведення оцінки).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 02.07.2025 позовній заяві ФОП Гуліва Т. присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/2620/25 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі за даним позовом, визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне.
За приписами статті 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, як відповідача.
Разом з цим, згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні, а саме з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а, отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
Подібні висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що, звертаючись із позовом до російської федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.
При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").
Отже, суд дійшов висновку про застосування у даній справі "деліктного винятку", відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
За приписами частини 1 статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Згідно із частиною 8 статті 29 ГПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2025 прийнято позовну заяву ФОП Гулієва Т. до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2056/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 07 серпня 2025 року.
Господарським судом розміщено оголошення про розгляд справи на офіційному сайті судової влади України.
Призначене на 07 серпня 2025 року підготовче засідання не відбулось у зв'язку із надходженням повідомлення про мінування адміністративної будівлі суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.08.2025 призначено підготовче засідання на 21 серпня 2025 року.
Господарським судом розміщено оголошення про розгляд справи на офіційному сайті судової влади України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.08.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 11 вересня 2025 року.
Господарським судом розміщено оголошення про розгляд справи на офіційному сайті судової влади України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07 жовтня 2025 року.
Господарським судом розміщено оголошення про розгляд справи на офіційному сайті судової влади України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.10.2025 відкладено розгляд справи на 04 листопада 2025 року.
Господарським судом розміщено оголошення про розгляд справи на офіційному сайті судової влади України.
Щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, суд зазначає наступне.
За приписами статті 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, установлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 365 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 367 ГПК України, в разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності". Відповідно до зазначеної Угоди, Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема, проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги Компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який в подальшому продовжено відповідно до указів Президента України.
Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Міністерства юстиції України Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати в повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами в період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Відповідно до частини 2 статті 367 ГПК України, судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладений - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Таким чином, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі в перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.
Разом з тим, у зв'язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинене відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію російської федерації проти України.
З огляду на вищевикладене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою - агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, в тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Крім того, за Законом України від 12.01.2023 № 2855-IX, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 та ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII.
Також, у зв'язку з агресією з боку держави - відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою - відповідачем.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів у справі № 916/2620/25 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Відповідно до частини 4 статті 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та призначення судових засідань здійснювалося через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України.
Крім того, інформація про дату, час та місце проведення судових засідань була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Враховуючи викладене, федерація повідомлена про дати, час та місце проведення судових засідань шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади України та шляхом розміщення ухвал суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень який є в загальному доступі у мережі Інтернет.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Письмового відзиву від федерації до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв не надходило у зв'язку з чим у відповідності до частини 4 статті 13 та частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
04 листопада 2025 року у судовому засіданні судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення. Повідомлено, що повний текст рішення буде складено 14 листопада 2025 року.
Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:
Відповідно до відображеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації 23.02.2011 проведену державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Гулієва Турала (номер запису 2005560010005092900).
Відповідно до відображеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації 21.07.2021 за Гулієвим Туралом зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 2417728651237 - комплекс магазинів "Торгівельний ряд", загальною площею 1763,4 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , розміщений на земельній ділянці із кадастровим номером: 5123755800:01:002:3287.
Як зазначає Позивач, 20 березня 2025 року в результаті масованої атаки збройними силами російської федерації міста Одеси та Одеської області із використанням БПЛА типу «Shahed136/Герань-2» за різними адресами в тому числі: АДРЕСА_1, були пошкоджені/ знищені комплекс магазинів «Торгівельний ряд», загальною площею 1763,4 м.кв.
20 березня 2025 року Одеським районним управлінням Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області складено акт про пожежу у селі Лиманка, з якого вбачається наступне: адреса об'єкта пожежі: АДРЕСА_1; торгівельний ряд « ГУЛІВЕР », власник ФОП Гулієв Турал; пожежу виявлено 20.03.2025 о 22:30; пожежною знищено торгівельний ряд « ГУЛІВЕР », власник ФОП Гулієв Турал; причини пожежні - потрапляння вибухового предмету внаслідок ворожого обстрілу.
20 березня 2025 року о 23:28:29 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за № 22025160000000191, правова кваліфікація кримінального правопорушення - частина 1 статті 438 КК України. Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 20.03.2025 в період часу з 22 год. 00 хв. по 22 год. 58 хв., невстановленими військовослужбовцями збройних сил російської федерації, в умовах російського вторгнення в Україну та ведення російською федерацією війни проти України забороненими міжнародним правом засобами ведення війни, умисно здійснено обстріл, із застосуванням БПЛА типу «Shahed136/Герань-2» (попередня ідентифікація), по території Одеської області та міста Одеси, за наступними локаціями, зокрема м. Одеса, просп. Небесної Сотні, 105 - пошкоджено території ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» та «ТЕЛЕКАРТ-НЗ»; м. Одеса, вул. Полковника Гуляєва, 99 - пошкоджено прилеглу територію ТЦ «ЕПІЦЕНТР». Загиблі та пораненні відсутні; м. Одеса, вул. Небесної Сотні, 107 - пошкоджено торгові павільйони «ГУЛІВЕР».
07 травня 2025 року Службою безпеки України надано відповідь на звернення ФОП Гулієва Т., в якій повідомлено про залучення в якості потерпілого до матеріалів кримінального провадження від 20.03.2025 № 22025160000000191, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 438 КК України.
Позивач звернувся до суб'єкта оціночної діяльності - ПП «АРІАДНА» (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №87/2024, виданий ФДМУ 15.02.2024 р.). Вартість проведених робіт відповідно до Договору № АR250425-002 від 25 квітня 2025 року склала 40000,00 грн, сплачена в повному обсязі згідно із квитанцією від 29.04.2025 за виконання відповідних робіт з оцінки реальних збитків.
Згідно зі Звітом про оцінку реальних збитків, завданих майну - комплекс магазинів «Торгівельний ряд», загальною площею 1763,4 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, виконаним суб'єктом оціночної діяльності - ПП «АРІАДНА», складеного за результатами проведення оцінки реальних збитків, станом на 30.04.2025, вартість реальних збитків, завданих нежитловій будівлі становить, 42088291,00 (сорок два мільйони вісімдесят вісім тисяч двісті дев'яносто одна) грн, що на дату оцінки еквівалентно 1012597 дол. США.
З метою визначення технічного стану будівельних конструкцій, визначення можливості подальшої експлуатації нежитлової будівлі, пошкодженої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, Позивач звернувся до провідного експерта Кушнір О.М. (Кваліфікаційний сертифікат №004845, від 23.11.2017 року). Вартість проведених робіт відповідно до Договору № №26/03-25 від 26 березня 2025 року склала 10 000,00 грн, сплачена в повному обсязі 03 квітня 2025 року.
Згідно зі Звітом з обстеження та оцінки технічного стану будівельних конструкцій, визначення можливості подальшої експлуатації нежитлової будівлі, пошкодженої внаслідок збройної агресії російської федерації та згідно Акту, складеного за результатами проведеного обстеження, загальний ступінь пошкодження об'єкта від 52 до 90%.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
Так, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до якого з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, котрий станом на час розгляду справи та ухвалення рішення у справі не скасовано.
Позивач - ФОП Гулієв Т. є власником об'єкту нерухомого майна із реєстраційним номером 2417728651237 - комплекс магазинів "Торгівельний ряд", загальною площею 1763,4 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, розміщений на земельній ділянці із кадастровим номером: 5123755800:01:002:3287.
ФОП Гулієв Т. наголошує, що внаслідок масованої ракетної атаки збройними силами Російської Федерації 20.03.2025 міста Одеси та Одеської області власність Позивача зруйнована. Вартість реальних збитків, завданих власнику (Позивачу) становить 1012597,00 доларів США, що еквівалентно 42088291,00 грн (станом на дату проведення оцінки).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (надалі - Порядок).
Згідно з Порядком:
Пункт 1 - Цей Порядок встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року;
Підпункт 18 пункту 2 - Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за такими напрямами: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Основні показники, які оцінюються: вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв); вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв); вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв); упущена вигода підприємств недержавної форми власності; втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях; втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях. Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна;
Пункт 7 - Судовими експертами під час визначення шкоди та збитків можуть застосовуватися методики проведення судових експертиз, які внесені до Реєстру методик проведення судових експертиз, методичні рекомендації тощо.
Згідно з Методикою визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223 (надалі - Методика):
Пункт 1 розділу І - ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання. /.../ Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта). Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України "Про судову експертизу" з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків;
Пункт 2 розділу І - Результат проведення оцінки збитків має вартісний вираз;
Пункт 3 розділу І - У цій Методиці вживаються терміни в таких значеннях: висновок експерта документ, який є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження) судовим експертом відповідно до Закону України "Про судову експертизу"; /.../ звіт про оцінку збитків документ, що є результатом незалежної оцінки збитків, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"; /.../ оціночні процедури дії (етапи) алгоритму реалізації методу оцінки, що конкретизує один або декілька методичних підходів до оцінки, виконання яких у певній послідовності дає можливість провести оцінку;
Пункт 4 розділу І - Відповідно до цієї Методики об'єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року №951);
Пункт 5 розділу І - Оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з такою метою: визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінальних проваджень відповідно до законодавства України; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій; інші цілі, визначені законодавством.
Пункт 6 розділу І - Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі: розміру реальних збитків; упущеної вигоди; потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії;
Пункт 8 розділу І - Об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта;
Пункт 9 розділу І - Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки;
Пункт 2 розділу ІІ - Незалежна оцінка збитків проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності та замовником такої оцінки, у якому встановлюється дата оцінки;
Пункт 3 розділу ІІ - За результатами незалежної оцінки збитків складається звіт про оцінку збитків в електронній формі та у паперовій формі (за необхідності), якщо складення звіту про оцінку збитків у паперовій формі визначено завданням на проведення оцінки збитків (договором на проведення оцінки майна) або законодавством;
Пункт 4 розділу ІІ - Звіт про оцінку збитків складається суб'єктом оціночної діяльності з дотриманням вимог нормативно-правових актів з оцінки майна у стислій або повній формі. Форма звіту про оцінку збитків визначається в договорі на проведення оцінки майна. /.../ Звіт про оцінку збитків, що складається у стислій формі, повинен містить таку інформацію: опис об'єкта оцінки; стислий опис характеру та ступінь пошкоджень, яких майно зазнало, з посиланням на наявні підтверджувальні матеріали; мету оцінки; вид вартості; дату оцінки; використані вхідні дані та джерело їх отримання; аналіз достовірності та достатності наявної вхідної інформації для проведення оцінки; припущення та спеціальні припущення, на які спирався оцінювач під час проведення оцінки; оціночні процедури, що були застосовані під час оцінки; висновок про вартість; дату складання звіту про оцінку збитків.
В обґрунтування позиції у спорі щодо розміру заявлених до стягнення збитків Позивачем до матеріалів справи було надано Звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - комплекс магазинів «Торгівельний ряд», загальною площею 1763,4 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, виконаний суб'єктом оціночної діяльності - ПП «АРІАДНА», складений за результатами проведення оцінки реальних збитків, станом на 30.04.2025, вартість реальних збитків, завданих нежитловій будівлі становить, 42088291,00 (сорок два мільйони вісімдесят вісім тисяч двісті дев'яносто одна) грн, що на дату оцінки еквівалентно 1012597 дол. США.
Як вказано в Звіті, розрахунок величини реальних збитків здійснювався на підставі положень Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223.
Розмір реальних збитків, що завдані майну (комплекс магазинів «Торгівельний ряд», загальною площею 1763,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1) внаслідок збройної агресії Російської Федерацій, що належить Гулієву Туралу, розраховано із застосуванням витратного підходу, станом на дату оцінки становить: 42088291,00 (сорок два мільйони вісімдесят вісім тисяч двісті дев'яносто одна) грн, що на дату оцінки еквівалентно 1012597 дол. США
При цьому як встановлено судом до матеріалів справи Позивачем представлено укладений 25.04.2025 із ПП «АРІАДНА» договір на проведення оцінки майна (збитків), разом із доказами оплати вартості виконаних робіт.
Окрім того, як зазначалось, з метою визначення технічного стану будівельних конструкцій, визначення можливості подальшої експлуатації нежитлової будівлі, пошкодженої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, Позивач звернувся до провідного експерта Кушнір О.М. (Кваліфікаційний сертифікат №004845, від 23.11.2017 року). Вартість проведених робіт відповідно до Договору № №26/03-25 від 26 березня 2025 року склала 10 000,00 грн, сплачена в повному обсязі 03 квітня 2025 року.
Згідно зі Звітом з обстеження та оцінки технічного стану будівельних конструкцій, визначення можливості подальшої експлуатації нежитлової будівлі, пошкодженої внаслідок збройної агресії російської федерації та згідно Акту, складеного за результатами проведеного обстеження, загальний ступінь пошкодження об'єкта від 52 до 90%.
Згідно зі статтею 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Оцінивши надані позивачем звіти суб'єктів оціночної діяльності, суд вважає їх належними та достовірними доказами на підтвердження розміру реальних збитків, завданих майну Позивача збройною агресією російської федерації, на суму реальних збитків у розмірі 42088291,00 грн, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти станом на дату складання Звітом про оцінку реальних збитків становить 1012597,00 доларів США.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За приписами частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме - позбавлення позивача права власності та користування майном) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до статті 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно зі ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За приписами частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Приписами статті 46 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатку до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 визначено, що приватна власність не підлягає конфіскації.
За умовами статей 33 та 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, не допускається пограбування та привласнення власності.
Відповідно до частини 3 статті 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Таким чином, позбавлення позивача права володіння та користування майном порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку із цим набуває права на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У силу статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Приписами частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При вирішенні відповідних спорів слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
У той же час, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, а також надати докази протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між вказаними діями та заподіяними збитками.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні", визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу цивільного правопорушення, а саме - збройної агресії росії проти України, в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, чинним законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини в завданні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини в спірних правовідносинах. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.
Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає в тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Приписами статей 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у вигляді відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) "у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження" (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29.06.2011, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема, шляхом застосування судового імунітету держави, є таким, що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28.05.1985, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21.11.2001, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23.03.2010, § 55).
Російська федерація порушує норми міжнародного права, оскільки вчиняє збройну агресію проти України, тому на неї не поширюється судовий імунітет, вона не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц.
Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимог до російської федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
За результатами дослідження зазначених вище доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що, в результаті повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України та здійсненною 20 березня 2025 року масованої атаки збройними силами російської федерації міста Одеси та Одеської області із використанням БПЛА типу «Shahed136/Герань-2», майну (комплекс магазинів «Торгівельний ряд», загальною площею 1763,4 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1) ФОП Гулієва Т. завдано реальних збитків у розмірі 1012597,00 доларів США, що еквівалентно 42088291,00 грн (станом на час складання дослідженого Звіту про оцінку реальних збитків 30.04.2025), внаслідок збройної агресії Російської Федерацій.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами статті 16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із статтею 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).
Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є законною, обґрунтованою та документально доведеною, що забезпечить ефективний спосіб захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001; рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статей 73 та 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що Позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується повний склад цивільного правопорушення, то вимога позивача про стягнення спричинених збитків (реальні збитки) у розмірі 1012597,00 доларів США, що еквівалентно 42088291,00 грн, підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Стосовно розподілу судового збору господарський суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 7 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2025 рік" …прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2025 року складає 3028,00 грн…
Підпунктами 1 та 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір" визначено ставки судового збору за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (як зазначалось, ФОП Гулієв Т. представлено позовну заяву використовуючи підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).
Поряд із наведеним, пунктом 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 505059,50 грн (42088291,00 грн * 1,5% * 0,8 = 505059,50 грн).
За приписами частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що Позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за подання позову у даній справі підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241
Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Фізичної особи-підприємця Гулієва Турала до відповідача: Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської федерації про стягнення збитків задовольнити.
Стягнути з держави Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, б. 1, Код 1037739668) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Фізичної особи-підприємця Гулієва Турала ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) збитки у розмірі 1012597/один мільйон дванадцять тисяч п'ятсот дев'яносто сім/доларів США 00центів, що еквівалентно 42088291/сорока двом мільйонам вісімдесяти восьми тисячам двісті дев'яносто однієї/грн 00 коп.
Стягнути з держави Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, б. 1, Код 1037739668) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 505059/п'ятсот п'ять тисяч п'ятдесят дев'ять/грн 50коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст складено 14 листопада 2025 р.
Суддя С.Ф. Гут