Справа № 145/1677/25
Провадження №1-кс/145/607/2025
"13" листопада 2025 р. с-ще Тиврів
Слідчий суддя Тиврівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання начальника Тиврівського відділу Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартоювідносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого заступником селищного голови Тиврівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, одруженого, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2, ч. 3 ст. 368 КК України, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025022110000366 від 23.09.2025 року,
Процесуальний керівник у кримінальному провадженні - начальник Тиврівського відділу Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області із клопотанням в межах кримінального провадження №42025022110000366 від 23.09.2025 року, розпочатому
за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2 та ч. 3 ст. 368 КК України, про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
В обґрунтування клопотання зазначає, що в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 , будучи заступником селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Тиврівської селищної ради вчинив ряд корупційних кримінальних правопорушень за наступних обставин.
Так, відповідно до п. 1.2 посадової інструкції заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Тиврівської селищної ради (далі - Посадова інструкція) - заступник селищного голови є посадовою особою місцевого самоврядування;
Згідно Розділу ІІ посадової інструкції заступник селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Тиврівської селищної ради серед іншого виконує наступні функції:
- Організовує і контролює роботу виконавчого комітету та здійснює підготовку питань, що розглядаються на засіданнях виконкому, готує проекти рішень виконавчого комітету селищної ради.
- Забезпечує моніторинг та контроль за виконанням завдань, визначених за результатами засідань виконавчого комітету, селищного голови.
- Забезпечує своєчасне виконання, а в випадках, що стосуються його особисто, виконує розпорядження голови, рішення виконкому та сесії ради, приписи інших контролюючих організацій.
- Організовує підготовку і внесення на розгляд виконавчого комітету селищної ради проекту програми соціально-економічного розвиткуТиврівської селищної територіальної громади.
- Забезпечує розгляд депутатських запитів та депутатських звернень, виступає в засобах масової інформації, дає інтерв'ю з питань, віднесених до власної компетенції, забезпечує прозорість у діяльності селищної ради.
- Подає до державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій, громадян інформацію з питань, які входять до його компетенції.
- Організовує виконання повноважень виконавчого комітету селищної ради в сферах соціально-економічного та культурного розвитку, планування та обліку, охорони навколишнього природного середовища, інвестиційної політики, зовнішньоекономічних зав'язків, адміністративно-територіального устрою, забезпечує вирішення питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення в межах своїх повноважень.
Згідно рішення № 232 від 16.12.2022 Тиврівської селищної ради Вінницького району, Вінницької області Виконавчим комітетом затверджено персональний склад опікунської ради при виконавчому комітету головою комісії визначено заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_5 .
Відповідно до положення про комісію із встановлення факту здійснення військовозобов'язаними догляду (постійного догляду) комісія Тиврівської селищної ради для розгляду заяв громадян про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (далі-Комісія) утворюється виконавчим комітетом селищної ради з метою встановлення факту здійснення військовозобов'язаним догляду (постійного догляду).
Положення про Комісію, кількісний та персональний склад Комісії затверджується рішенням виконавчого комітету селищної ради.
Комісія в своїй роботі керується Конституцією України, законами України, постановами Кабінету Міністрів України, іншими підзаконними актами, рішеннями селищної ради та її виконавчого комітету,розпорядженнями, а також цим Положенням.
Комісія реалізує свої повноваження на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України, та у разі його продовження.
Положення визначає порядок складення та видачі акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), відповідно до п. 61 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024№ 560.
Основним завданням Комісії є розгляд заяв військовозобов'язаних щодо встановлення факту здійснення військовозобов'язаними догляду (постійного догляду):
- які мають право на відстрочку відповідно до п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю(батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
- які мають право на відстрочку відповідно до п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та які мають одного своїх батьків з інвалідністю І чи II групи або одного з батьків дружини чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших осіб. які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю І чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю;
- які мають право на відстрочку відповідно до п.14 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та є члени сім'ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю 1 або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім'ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я). У разі відсутності членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім'ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю І або II групи.
Так, ОСОБА_5 , будучи заступником селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Тиврівської селищної ради та одночасно головою комісії із встановлення факту здійснення військовозобов'язаними догляду (постійного догляду) Тиврівської селищної ради, обіймав посаду пов'язану із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України є службовою особою.
В ході досудового розслідування встановлено, що у вересні 2025 року (точна дата і час не встановлено, але не пізніше 23.09.2025), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до голови комісії із встановлення факту здійснення військовозобов'язаними догляду (постійного догляду) ОСОБА_5 , з метою встановлення факту постійного догляду за своєю матір'ю ОСОБА_7 у зв'язку із тим, що його мати - ОСОБА_7 , є інвалідом ІІ групи.
В ході телефонної розмови між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що відбулась 29.09.2025, ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_6 про необхідність прибуття з відповідними документами матері до Тиврівської селищної ради з метою подачі відповідно заяви на отримання відстрочки.
У подальшому, 30.09.2025 у ході особистої зустрічі між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що відбулась у робочому кабінеті останнього, за адресою: АДРЕСА_2 , у ОСОБА_5 виник злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, що полягало у встановленні факту здійснення постійного догляду за матір'ю, що в подальшому буде підставою для отримання відстрочки від мобілізації ОСОБА_6 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 , будучи службовою особою, діючи умисно, з прямим умислом, з метою незаконного збагачення, під час спілкування з ОСОБА_6 , що мало місце 30.09.2025 висунув протиправну вимогу останньому про надання неправомірної вигоди в розмірі 1000 доларів США за вчинення дій, пов'язаних зі створенням умов, що нададуть підставу останньому отримати відстрочку від мобілізації, шляхом винесення позитивного рішення комісії Тиврівської селищної ради під час розгляду заяви про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), головою, якої останній і являвся. При цьому він створив у заявника переконання, що без такої передачі позитивне рішення ухвалене не буде.
В свою чергу, ОСОБА_6 на вимоги ОСОБА_5 вимушено погодився, оскільки був переконаним, що за інших умов він не отримає відстрочку від мобілізації, у зв'язку з чим, надав ОСОБА_5 усі документи, необхідні для отримання відстрочки від мобілізації в період дії правового режиму воєнного стану.
Після чого, цього ж дня, ОСОБА_5 , будучи службовою особою, діючи умисно, з корисливим мотивом та з метою особистого збагачення, діючи з використанням службового становища та всупереч інтересам служби використовуючи особисті відносини з членами комісії із встановлення факту здійснення військовозобов'язаними догляду (постійного догляду), в якій останній є головою комісії,без наявності необхідного пакета документів, зокрема медичних висновків про те, що хвора за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, без здійснення обстеження за місцем проживання ОСОБА_7 , виготовив акт від 30.09.2025 про встановлення факту здійснення постійного догляду за ОСОБА_7 , який надав ОСОБА_6 для подальшого звільнення від мобілізації.
Надалі, ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне збагачення, діючи умисно, з прямими умислом, під час особистої зустрічі з ОСОБА_6 , що мала місце 10.11.2025 у приміщенні Тиврівської ОТГ, знову висунув вимогу ОСОБА_6 про надання неправомірної вигоди - талонів на пальне в кількості 500 літрів бензину та 500 літрів дизельного пального, частина з яких передбачалась за видачу акту від 30.09.2025 про встановлення факту здійснення постійного догляду за ОСОБА_7 .
В подальшому, 11.11.2025 о 08:24 годині, ОСОБА_6 , на виконання вищевказаної домовленості, перебуваючи у приміщенні Тиврівської селищної ради, що за адресою: смт. Тиврів, вул. Тиверська, 40, діючи під контролем правоохоронних органів, передав ОСОБА_5 неправомірну вигоду у вигляді талонів на пальне в розмірі 500 літрів бензину та 500 літрів дизелю, частина з яких передбачалась за видачу акту від 30.09.2025 про встановлення факту здійснення постійного догляду за ОСОБА_7 .
Таким чином, ОСОБА_5 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, тобто у одержанні службовою особою, неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Окрім цього, ОСОБА_5 , розуміючи той факт, що ОСОБА_6 отримав акт від 30.09.2025 про встановлення факту здійснення постійного догляду за ОСОБА_7 , 02.10.2025 в денну пору доби, переслідуючи злочинний умисел, спрямований на незаконне збагачення здійснив телефонний дзвінок до ОСОБА_6 , та домовився про зустріч з останнім.
В ході зустрічі, що мала місце 02.10.2025 поруч з приміщенням Тиврівської територіальної громади, за адресою: смт. Тиврів, вул. Тиверська, 32, ОСОБА_5 , переслідуючи злочинний умисел щодо незаконного збагачення повідомив ОСОБА_6 щодо перебування останнього в полі зору посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , у той же час повідомив, що дане питання зможе вирішити шляхом впливу на вищезазначених посадових осіб після передачі йому додаткової неправомірної вигоди, а також повідомив про необхідність прибуття ОСОБА_6 до Прозорого офісу та подачі відповідних документів,які є підставою отримання відстрочки.
На виконання вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернувся у Прозорий офіс з метою подачі документів, однак йому надали список необхідних документів, які потрібні для їх подачі, серед яких обов'язком є довідки ЛКК, яких у останнього не було.
Враховуючи вищевказаний факт, 03.10.2025 ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_5 про необхідність отримання довідок ЛКК з метою подачі документів для отримання відстрочки від мобілізації, на що ОСОБА_5 , використовуючи свої службові повноваження зателефонував керівнику КНП «Багатопрофільна лікарня» Тиврівської селищної ради - ОСОБА_8 та повідомив, що ОСОБА_6 приїде до неї за довідкою ЛКК.
В свою чергу, ОСОБА_6 , діючи за вказівкою ОСОБА_5 07.10.2025 прибув до КНП «Багатопрофільна лікарня Тиврівської селищної ради», після чого при спілкуванні з керівником вищезазначеного закладу - ОСОБА_8 остання здійснила телефонний дзвінок голові ЛКК ОСОБА_9 та повідомила, що про необхідність надання позитивного висновку про встановлення необхідності здійснення постійного стороннього догляду, при цьому повідомивши ОСОБА_6 про можливість отримання відповідного висновку ЛКК на протязі години.
В подальшому, 08.10.2025 ОСОБА_6 , отримавши відповідний висновок ЛКК, прибув до Прозорого офісу у м. Вінниця де здійснив подачу документів для оформлення опікунства на матір'ю, з метою отримання відстрочки від мобілізації.
Надалі, ОСОБА_5 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне збагачення, діючи умисно, з прямими умислом, під час особистої зустрічі з ОСОБА_6 , що мала місце 10.11.2025 у приміщенні Тиврівської ОТГ, знову висунув вимогу ОСОБА_6 про надання неправомірної вигоди - талонів на пальне в кількості 500 літрів бензину та 500 літрів дизельного пального, за те, що він здійснив вплив на членів лікарської консультаційної комісії та ІНФОРМАЦІЯ_4 , за те, що ОСОБА_6 отримав відповідну відстрочку від мобілізації.
В подальшому, 11.11.2025 о 08:24 годині, ОСОБА_6 , на виконання вищевказаної домовленості, перебуваючи у приміщенні Тиврівської селищної ради, що за адресою: смт. Тиврів, вул. Тиверська, 40, діючи під контролем правоохоронних органів, передав ОСОБА_5 неправомірну вигоду у вигляді талонів на пальне в розмірі 500 літрів бензину та 500 літрів дизелю, за видачу акту від 30.09.2025 про встановлення факту здійснення постійного догляду за ОСОБА_7 та здійснення впливу на посадових осіб,уповноважених на виконання функцій держави, зокрема членів лікарської консультаційної комісії та ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, тобто у одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди.
11.11.2025 о 08:32 ОСОБА_5 затримано у порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених
ч. 3 ст. 369-2 КК України.
11.11.2025 о 22:19 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2 та ч. 3 ст. 368 КК України.
Посилаючись на наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки підозрюваний ОСОБА_5 , з метою ухилення від кримінальної відповідальності може переховується від органів досудового розслідування та/або суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України), може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст.177 КПК України), усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення даного злочину може незаконно впливати на свідків, інших співучасників, шляхом їх підкупу, умовляння або залякування (п.3 ч.1 ст.177 КПК України); вчинити інші кримінальні правопорушення (п.5 ст.177 КПК України), просить застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 діб відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 з можливістю внесення застави в розмірі одна тисяча розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні обов'язки:
?прибувати на виклики слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
?не відлучатись з населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
?утриматись від спілкування із особами, які є свідками у даному кримінальному провадженні;
?здати на відповідальне зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорта) громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав подане клопотання і просив його задоволити.
Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_4 просили у задоволенні клопотання відмовити. При цьому захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_10 , посилаючись на положення ст. 3, 7, 9 КПК України, ст. 19 Конституції України, зазначив про недопустимість та недостатність доказів на обґрунтування підозри його підзахисному. Водночас, зазначив, що зазначених прокурором ризиків не існує. Зокрема під час проведення обшуку в його підзахисного працівниками поліції виявлено його закордонний паспорт, який оглянуто, але він не вилучався, отже відсутній ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім цього, відсутні докази, що його підзахисний отримав талони на пальне та що він їх сховав, проведено обшуку, а тому загрози знищення доказів немає, тобто відсутній ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також зазначив, що його підзахисний не може впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому відсутні ризики, передбачені п. 3, 4 ст. 177 КПК України.
За клопотанням сторони захисту в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_8 повідомила, що будь-яких заходів впливу нею на голову комісії і на членів ЛКК не здійснювалось. Довідка ЛКК сама по собі не є підставою оформлення відстрочки.
Свідок ОСОБА_11 показала, що вона працює прибиральницею в Тиврівській селищній раді Вінницького району Вінницької області. 11.11.2025 в 07:55 -08:00 год. вона була на роботі. О 08:05 прийшов ОСОБА_5 та пішов до себе на другий поверх. На початку десятої години вона виносила сміття у задній двір. До неї підійшов чоловік в цивільному і передивився сміття. Запитав її чи не було тут документів. Він пішов в приміщення, а вона викинула сміття та повернулась в приміщення селищної ради. Повідомила, що не бачила, щоб ОСОБА_5 заходив до туалетного приміщення в період з 08 по 08:30 год.
Заслухавши позиції учасників судового провадження, свідків, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК України запобіжні заходи є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно з положеннями ч. 6, 7 ст. 131 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються. До клопотання слідчого, дізнавача, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Частиною 4 ст. 176 КПК України визначено, що запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Відповідно до положень ст. 178 КПК України вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі, передбачені п. 1-12 ч.1 ст. 178 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Так, перевіряючи обґрунтованість підозри, слідчий суддя виходить з того, що «обґрунтована підозра» означає наявність фактів чи інформації, які могли б переконати стороннього об'єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин (справа «Нечипорук і Йонкало проти України»).
У ході розгляду клопотання, яке відповідає вимогам ст. 184 КПК України, встановлено, що ОСОБА_5 , 11.11.2025 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2 КК України, тобто одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такою вигоди та ч. 3 ст. 368 КК України, тобто одержання службовою особою, неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Відповідно до протоколу затримання від 11.11.2025 ОСОБА_5 було затримано о 08:32 год 11.11.2025. 11.11.2025 йому особисто вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2 та ч. 3 ст. 368 КК України, в межах кримінального провадження № 42025022110000366 від 23.09.2025.
Обґрунтованість підозри підтверджується долученими до клопотання про обрання запобіжного заходу доказами: а саме: показами свідка ОСОБА_6 , протоколами обшуків, протоколами огляду, документами, які долучені до матеріалів кримінального провадження, матеріалами негласних слідчих (розшукових) дій та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності, які є достатніми для висновку про обґрунтованість підозри. При цьому, на даному етапі кримінального провадження слідчий суддя не здійснює оцінку належності, допустимості та достатності зібраних у кримінальному провадженні доказів, у зв'язку з чим вважає доводи захисника про недопустимість та недостатність доказів такими, що не спростовують обгрунтованість підозри. Покази свідків також не спростовують обґрунтованість підозри.
Оцінюючи наявність зазначених в клопотанні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України слідчий суддя звертає увагу на таке.
З процесуальної точки зору «ризик» розглядається як оціночне кримінальне процесуальне поняття. Виходячи з аналізу ст. 177 КПК «ризик» - це перш за все ймовірність небажаної поведінки.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, кримінальне процесуальне законодавство не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає підтвердження того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При встановленні наявності ризику переховування від органу досудового розслідування та/або суду слід враховувати характер кримінального правопорушення, у якому підозрюється особа, та суворість покарання, яке може бути призначене у разі доведення винуватості. Так, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 та ч. 3 ст. 369-2, які, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк, що дає підстави вважати, що у подальшому підозрюваний може здійснити спроби переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Слідчий суддявважає, що суворість покарання може бути мотивом та підставою для підозрюваного ОСОБА_5 переховуватися від слідства, суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти. Водночас, у відповідності до п. «с» ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, допускається взяття особи під варту з метою запобігти цій особі зникнути після скоєння злочину.
При встановленні наявності ризику знищення, приховування або спотворення речей і документів слідчим суддею враховується стадія кримінального провадження, на якій відбувається збір доказів, а тому наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України є обґрунтованою.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків може існувати не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Враховуючи, що підозрюваному відомі контактні дані свідків у кримінальному провадженні, останній може здійснити спроби незаконно впливати на вказаних осіб, шляхом проведення зустрічей з ними, спонуканням до зміни показів з метою надання останніми показань, які є вигідними саме для підозрюваного, узгоджувати покази між собою, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При встановленні наявності ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий суддя враховує обставини вчинення інкримінованих підозрюваному злочинів, а також те, що за матеріалами матеріалами кримінального провадження у ОСОБА_5 вилучено медичні документи та повістку ІНФОРМАЦІЯ_5 , що стосуються інших осіб, та може вказувати на можливість вчинення іншої протиправної діяльності, не охопленої повідомленням про підозру. Таким чином, існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Водночас, у відповідності до п. «с» ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, допускається взяття особи під варту якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення.
Таким чином, слідчий суддя вважає доведеними наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення клопотання, суд приймає до уваги, що згідно з ч. 1, 2 ст. 183 КПК України, взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя звертає увагу, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи.
При вирішенні даного клопотання відповідно до приписів ст. 178 КПК України, слідчий суддя установив, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, має на утриманні двох малолітніх дітей, одружений, працює. Разом з тим, це не є безумовними підставами для застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вказані обставини на даний час не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом, як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку підозрюваного, та не є такими, що спростовують встановлені судом ризики, оскільки зазначені обставини існували і на час скоєння інкримінованого підозрюваним злочинів. Також суд враховує ту обставину, що під час розгляду клопотання сторонами не спростовано відомостей про те, що стан здоров'я та вік підозрюваного ОСОБА_12 не дозволяють утримувати його під вартою.
Водночас, суд враховує вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», фактичні обставини справи, стадію кримінального провадження, особу обвинуваченого та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання за кримінальне правопорушення, у їх взаємозв'язку з можливими ризиками по справі, а тому суд не вбачає ґрунтовних підстав для можливості застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, як таких, що недостатні для запобігання ризикам та виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Слідчий суддя при вирішенні питання про наявність підстав для задоволення клопотання враховує у своїй сукупності доведеність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість та суспільну небезпеку інкримінованих злочинів, тяжкість можливого покарання, наявність ризиків на які вказує прокурор.
Вищевказане свідчить про наявність ризиків, яким неможливо запобігти шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, окрім як тримання під вартою, застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно підозрюваного не гарантуватиме виконання покладених на нього обов'язків та не забезпечить дотримання розумних строків досудового розслідування.
З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що слідчим та прокурором в ході розгляду даного клопотання доведено, що вказані в клопотанні ризики є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів в даному випадку є недоцільним, і саме тримання під вартою підозрюваного може запобігти встановленим в судовому засіданні ризикам, а тому дане клопотання слідчий суддя вважає обґрунтованим, доведеним та таким, що підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Прокурор у своєму клопотанні, посилаючись на майновий стан підозрюваного, просив визначити йому заставу в розмірі одна тисяча розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки майновий стан ОСОБА_5 дає реальну змогу останньому здійснити внесення застави у зазначеному розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчий суддя виходить з того, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369-2 КК України та ч. 3 ст. 368 КК України, які відносяться дотяжких злочинів, санкція яких передбачає покарання на строк до десяти років позбавлення волі.
Слідчий суддя, враховуючи особу підозрюваного, який має постійне місце проживання, одружений, сталі соціальні зв'язки, наявність у нього двох малолітніх дітей, вважає за необхідне визначити підозрюваному заставу.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Таким чином, головним критерієм для визначення розміру застави є його достатність для забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків.
Саме така позиція міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, у п. 25 рішення у справі «Істоміна проти України» Суд зазначив, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти.
Згідно з п. 2 частини 5 ст. 182 КПК України застава визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Прокурором в ході розгляду даного клопотання не доведено, що саме цей випадок є виключним, і застава у визначених КПК України розмірах щодо ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні тяжких злочинів, не здатна забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Враховуючи викладене, а також обставини кримінального провадження, особу підозрюваного, його майновий стан, розмір неправомірної вигоди, в отриманні якої останній підозрюється, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному ОСОБА_5 заставу в межах, передбачених п. 2 частини 5 ст. 182 КПК України, у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме такий розмір застави, у разі її внесення, на переконання слідчого судді, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, буде достатнім для гарантування виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та не буде становити для нього надмірний тягар.
Керуючись ст. 131, 176-178, 182-184, 186, 187, 193-194, 196, 197 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання начальника Тиврівського відділу Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартоювідносно ОСОБА_5 задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, який рахувати з моменту фактичного затримання підозрюваного, тобто з 08:32 год. 11 листопада 2025 до 08:32 год. 09 січня 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень 00 копійок, після внесення якої підозрюваний звільняється з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому вона перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного під вартою. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі звільнення підозрюваного з-під варти у зв'язку з внесенням ним застави, покласти на ОСОБА_5 такі обов'язки:
1. Прибувати до слідчого, прокурора та суду із встановленою ними періодичністю.
2. Не відлучатись з населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання.
3. Утриматись від спілкування із особами, які є свідками у даному кримінальному провадженні.
4. Здати на відповідальне зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорта) громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії запобіжного заходу у вигляді застави, в разі її внесення, та обов'язків, покладених на підозрюваного в разі його звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави, визначити до 09 січня 2026 року.
Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою діє до 09 січня 2026 року включно.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду впродовж 5 днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою, з моменту вручення копії ухвали.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали суду проголошено о 16:00 годині 17 листопада 2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1