Справа № 135/927/24
Провадження № 1-кп/135/26/25
іменем України
14.11.2025 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судових засідань ОСОБА_2 , учасників кримінального провадження: прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 представника потерпілої - адвоката ОСОБА_5 , законного представника потерпілої - ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020240000104 від 28 травня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.153 КК України, -
В провадженні Ладижинського міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.153 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, мотивуючи тим, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, наявністю ризиків, передбачених частиною 1 ст.177 КПК України.
Представник потерпілої та законний представник потерпілої підтримали клопотання прокурора.
Обвинувачений заперечував проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заявив клопотання про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, обгрунтовуючи недоведеністю його винуватості, наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
В силу ст.ст. 131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Тримання під вартою, за нормами ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1, 2, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У відповідності до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочину діяльність.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , суд враховує, що санкція ч.4 ст. 153 КК України, за якою йому пред'явлене обвинувачення, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
ОСОБА_7 раніше не судимий, за місцем фактичного проживання характеризується задовільно, працював, не одружений, дітей не має, згідно рішення суду є опікуном недієздатної матері, з якою зареєстрований за однією адресою, проте до обрання запобіжного заходу фактично проживав в іншому населеному пункті, що свідчить про сумнівність виконання ним обов'язків опікуна. Сукупність наведених обставин може свідчити про відсутність стримуючих факторів та існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнути можливого покарання.
Суд зазначає, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Враховуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова ВС від 12.09.2019 у справі №679/2035/19), тяжкість обвинувачення є самостійною підставою для оцінки високого ризику втечі або перешкоджання правосуддю, оскільки особа, яка усвідомлює невідворотність та суворість покарання, може вчинити дії, спрямовані на уникнення відповідальності будь-яким способом.
Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , пов'язаний із застосування сексуального насильства над дитиною, чиє життя та здоров'я є найвищою цінністю, тому суд застосовує обмеження права на свободу обвинуваченого ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою виходячи з потреб цього судового розгляду, який несе за собою великий суспільний інтерес, як суворий виняток із загального правила презумпції на користь свободи та гарантій недопущення свавільного затримання і тримання під вартою, які з огляду на практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України») для суду залишається домінантним керівним принципом і в цьому випадку, враховуючи мету застосування запобіжного заходу - допровадження обвинуваченого до компетентного судового органу, як того вимагають справжні інтереси суспільства щодо повного, неупередженого та як можливо швидкого у продовж розумного строку проведення цього судового розгляду.
Отже, обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості інкримінованого злочину, є співмірним із існуючим ризиком станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Вирішуючи клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 щодо зміни запобіжного заходу на інший більш м'який запобіжний захід, суд зауважує, що питання доведеності пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення в ході розгляду питання про продовження запобіжного заходу не вирішується судом. Наведені обвинуваченим доводи про можливість уникнення наявним ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу суд вважає сумнівними. Так, наявність у обвинуваченого житла на праві власності жодним чином не перешкодить йому залишити місце проживання з метою уникнення від можливого покарання. Доводи обвинуваченого щодо опікунства над недієздатною матір'ю також на думку суду не свідчить про неможливість продовження обвинуваченому, який обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не доведено, що недієздатна матір обвинуваченого не має інших родичів, які можуть здійснювати догляд за нею за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 . Крім того, суд враховує, що відповідно до «Правил перетинання державного кордону громадянами України» опікунство над недієздатною надає обвинуваченому право на виїзд за кордон, яке останній може використати з метою переховування від суду за межами території України. За таких обставин, клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу задоволенню не підлягає.
Враховуючи, що спливає строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та неможливості до вищезазначеної дати завершити судовий розгляд, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи мету застосування запобіжного заходу, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_7 , доведеність обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, тяжкість покарання яке йому загрожує у разі визнання винним, даних про його особу, наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, і розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, а також те, що для запобігання ризиків, встановлених судом застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде ефективним і не сприятиме розгляду кримінального провадження, враховуючи інтереси правосуддя, суд вважає, що є підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 13 січня 2026 року включно.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні насильницьких дій сексуального характеру, вчинених стосовно особи, яка не досягла чотирнадцяти років, а тому, у відповідності до положень п.1 ч.4 ст.183 КПК України, враховуючи обставини кримінального правопорушення, суд не визначає розмір застави при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 194, 331, 369-372 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 13 січня 2026 року включно.
В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти діб з дня її оголошення.
Суддя Ладижинського міського суду
Вінницької області ОСОБА_1