ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.09.2025Справа № 910/5342/23
За позовомПершого заступника керівника Київської міської прокуратури
до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" 2.Київської міської ради
провизнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Яніцький В.В.
Представники учасників справи:
від прокурораВинник О.О.
від відповідача-1Черняк С.Ф.
від відповідача-2Литвиненко Ю.А.
Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" та Київської міської ради, в якому просить суд:
1. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 21.10.2021 №3027/3068 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі м.Києва".
2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 19.12.2022 за №589.
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" повернути територіальній громаді м.Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) у стані, придатному для її подальшого використання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 відкрито провадження у справі №910/5342/23 та призначено підготовче засідання на 20.10.2023.
26.09.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши, зокрема, про те, що при зверненні до суду з відповідною позовною заявою прокурором порушено процедуру та не дотримано вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", що є підставою для залишення позову без розгляду.
Також, відповідач-2 зауважив, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку органу місцевого самоврядування вимагати обґрунтування надання заявнику земельної ділянки саме такої площі, що заявляється у клопотанні, чи відмовляти у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельно ділянки/технічної документації щодо відведення земельної ділянки у зв'язку із відсутністю такого обґрунтування.
Крім того, за твердженнями відповідача-2, прокурором не зазначено які саме норми чинного законодавства не враховані Київською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, а жодним нормативним актом, який регулює порядок передачі у власність чи у користування земельної ділянки комунальної власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди) фізичних або юридичних осіб, що перебувають у власності не передбачено, що при передачі земельної ділянки мають враховуватись певні пропорції співвідношення площі таких об'єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться.
Як зазначає відповідач-2, спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі промисловості транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення із класифікацією виду цільового призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (код КВЦП3 12.04), а передача її в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки не суперечить її цільовому призначенню, на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно відповідача-1 у кількості чотирьох об'єктів, а будь-яке будівництво на спірній земельній ділянці без зміни ї цільового призначення за проектом землеустрою на підставі рішення Київської міської ради заборонено.
04.10.2023 від прокурора надійшла відповідь на відзив, в якій він проти тверджень відповідача-2, викладених у відзиві на позов, заперечив.
09.10.2023 від відповідача-1 надійшли клопотання про залишення позову без розгляду та відзив на позовну заяву.
У поданому відзиві на позов відповідач-1, який за змістом тотожній відзиву на позов відповідача-2, відповідач-1 серед іншого зазначив, що твердження прокурора про необхідність надання права користування на земельну ділянку, на якій знаходяться належні відповідачу-1 на праві власності об'єкти нерухомості на конкурентних засадах є безпідставними.
16.10.2023 від прокурора надійшли заперечення на клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду, а також відповідь на відзив, в якій він проти тверджень відповідача-1, викладених у відзиві на позов, заперечив.
20.10.2023 від відповідача-1 надійшли письмові пояснення по справі.
В підготовчому засіданні 20.10.2023 судом оголошено перерву до 20.11.2023.
14.11.2023 від прокурора надійшли заперечення на пояснення відповідача-1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.12.2023.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.12.2023 оголошено перерву до 09.02.2024.
09.02.2024 від відповідача-1 надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі.
Судове засідання, призначене на 09.02.2024 не відбулося у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2024 призначено розгляд справи по суті на 26.02.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 провадження у справі №910/5342/23 зупинено до закінчення перегляду Великою палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та зобов'язано сторони повідомити суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5342/23 у зв'язку із надходженням апеляційної скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.02.2024.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2024 року - залишено без змін.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 №01.3-16/1291/24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/5342/23 у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_1 .
За результатами повторного автоматизованого розподілу справу №910/5342/23 передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.
21.01.2025 від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, у зв'язку з тим, що Великою палатою Верховного Суду справу №925/1133/18 розглянуто 11.06.2024, а отже обставини, що зумовили зупинення провадження у справі №910/5342/23 усунуті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 прийнято до провадження справу №910/5342/23, поновлено провадження у справі №910/5342/23 та призначено підготовче засідання у справі на 11.03.2025.
11.03.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні.
У підготовчому засіданні 11.03.2025 судом задоволено клопотання відповідача-1 та відкладено підготовче засідання на 23.04.2025, про що відповідача-1 повідомлено відповідною ухвалою суду.
07.04.2025 від прокурора надійшла заява про зміну предмету позову, в якій прокурор просив суд:
1. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 21.10.2021 №3027/3068 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі м.Києва".
2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект", який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 19.12.2022 за №589.
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" повернути територіальній громаді м.Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) у стані, придатному для її подальшого використання.
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - КПП автостоянки №2 (літера A), загальною площею 53,7 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003).
При цьому, як вказав прокурор, первісні основні підстави позову залишаються незмінними, а доповнення позовних вимог новою вимогою безпосередньо пов'язано та випливає з основних підстав позову щодо незаконності надання земельної ділянки поза процедурою аукціону суб'єкту господарювання у зв'язку з реєстрацією права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Судове засідання, призначене на 23.04.2025 не відбулося у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 призначено підготовче засідання на 07.05.2025.
07.05.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Судове засідання, призначене на 07.05.2025 не відбулося у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 призначено підготовче засідання на 21.05.2025.
21.05.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 21.05.2025 у задоволенні клопотання відповідача-1 про відкладення підготовчого засідання, відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 заяву прокурора про зміну предмету позову прийнято до розгляду, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на заяву про зміну предмета позову до 04.06.2025, встановлено прокурору строк на подання відповіді на відзив на заяву про зміну предмета позову до 16.06.2025, відкладено підготовче засідання на 18.06.2025.
03.06.2025 від відповідача-2 надійшов відзив на позов з урахуванням заяви про зміну предмету позову, в якому він проти заявлених позовних вимог заперечив, серед іншого зазначивши про те, що розташування на спірній земельній ділянці належного відповідачу-1 нерухомого майна зумовлює застосування щодо процедури надання такої земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абзацом 2 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України та виключає застосування суб'єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажу права на оренду спірної земельної ділянки.
04.06.2025 від відповідача-1 надійшов відзив на позов з урахуванням заяви про зміну предмету позову, в якому він проти заявлених позовних вимог заперечив, серед іншого зазначивши про те, що на спірній земельній ділянці розміщене нерухоме майно відповідача-в, а отже вимога про повернення земельної ділянки та приведення її у придатний для подальшого використання стан, порушує право власності відповідача-1 на нерухоме майно, а позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу-1, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому зазначені позовні вимоги не є ефективним способом захисту прав.
18.06.2025 судом закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 06.08.2025.
06.08.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 06.08.2025 судом задоволено клопотання відповідача-1 та відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 21.08.2025, про що відповідача-1 повідомлено відповідною ухвалою.
Судове засідання, призначене на 21.08.2025 не відбулося у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2025 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 11.09.2025.
Прокурор в судовому засіданні 11.09.2025 заявлені позовні вимоги підтримав.
Представники відповідачів у судовому засіданні 11.09.2025 проти заявлених позовних вимог заперечили.
У судовому засіданні 11.09.2025 судом оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення, вступну та резолютивну частину якого буде проголошено 25.09.2025 після оголошеної перерви.
В судовому засіданні 25.09.2025 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів та прокурора, Господарський суд міста Києва
29.12.2009 Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано свідоцтво про право власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" на об'єкт нерухомого майна: КПП автостоянки №2 (літ.А), площею 53,7 кв.м по вул.Оноре де Бальзака, 83-А в Деснянському районі м.Києва.
24.05.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" на підставі вказаного свідоцтва, зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна - КПП автостоянки №2 (літера A), загальною площею 53,7 кв.м за адресою вул.Оноре де Бальзака, 83-А у місті Києві.
06.06.2017 в Державному земельному кадастрі Головним управлінням Держгеокадастру у м.Києві за територіальною громадою міста Києва за адресою вул.Оноре де Бальзака, 83-А у місті Києві зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:701:0003, площею 0,7136 га.
30.08.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" звернулось до Київської міської ради із заявою №67046-006132327-031-03 про надання адміністративної послуги щодо видачі рішення Київської міської ради про надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" земельної ділянки, зареєстрованої у Державному земельному кадастрі, право власності на яку зареєстровано у встановленому порядку, без зміни її меж та цільового призначення.
21.10.2021 Київською міською радою прийнято рішення №3027/3068 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування існуючої автостоянки на вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі м.Києва" в якому, зокрема, зазначено про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" за умови виконання п.2 цього рішення, в оренду на 15 років земельної ділянку площею 0,7136 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) для експлуатації та обслуговування існуючої автостоянки (код виду цільового призначення - 12.04, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) на вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 травня 2017 року номер запису про право власності 20665919 (свідоцтво про право власності від 29 грудня 2009 року, інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 вересня 2021 року №274059201) (катeгopiя земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, справа №595144871), передбачено у договорі оренди земельної ділянки, що на земельній ділянці заборонено проведення будь-яких будівельних робіт щодо спорудження об'єктів нерухомого майна, виключено з переліку паркувальних майданчиків, закріплених за Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" відповідно до таблиці №1 додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Києві" (зі змінами), земельні ділянки за адресою: вул.Оноре де Бальзака, 83-А (уздовж лінії швидкісного трамвая) та вул.Оноре де Бальзака, 83-А (уздовж лінії швидкісного трамвая), майданчик №2 (Деснянський район).
08.12.2021 прокурором на адресу Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) направлено лист №15/1-1287вих-21 в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" щодо надання інформації.
16.12.2021 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано відповідь №05716-33282 на запитувану прокурором інформацію.
19.12.2022 на підставі рішення №3027/3068 від 21.10.2021 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 19.12.2022 за №589.
Відповідно до п.1.1 договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 21.10.2021 за №3027/3068 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 21.10.2021 за №3027/3068 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:
- кадастровий номер - 8000000000:62:701:0003;
- місце розташування - вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі м.Києва;
- категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;
- цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для експлуатації та обслуговування автостоянки);
- розмір (площа) - 0,7136 га.
Договір укладено на 15 років (п.3.1 договору).
19.12.2022 на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. від 19.12.2022 №65828134 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,7136 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) за адресою: вул.Оноре де Бальзака, 83-А.
Як стверджує прокурор, позов у даній справі пред'явлено ним на захист та відновлення порушених прав територіальної громади міста Києва на раціональне та ефективне розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, в той час як Київською міською радою прийнято незаконне рішення та укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" договір оренди землі у зв'язку з реєстрацією права власності на об'єкт самочинного будівництва на вказаній земельні ділянці, що безпідставно надало підприємству привілейоване право користування землею, та виключає можливість вільного розпорядження територіальною громадою земельною ділянкою на власний розсуд, у тому числі на конкурентних засадах, відповідно до положень ст.134 Земельного кодексу України.
Також прокурор зазначив, що його позовні вимоги у даній справі не становлять втручання у права відповідача-1 на мирне володіння своїм майном, оскільки самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності та на нього не поширюється дія ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Крім того, як на підставу протиправності рішення Київської міської ради від 21.10.2021 за №3027/3068 прокурор посилався на те, що надання у користування відповідачу-1 спірної земельної ділянки відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України, а саме без дотримання процедури проведення земельних торгів (без аукціону), а площа земельної ділянки, яку передано товариству в оренду майже в у 133 рази перевищує площу нерухомого майна, яке розташоване на ділянці.
У свою чергу, відповідачі не визнають обґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог та заперечують правомірність представництва прокурором інтересів територіальної гомади у справі, що розглядається.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Положеннями ст.9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.
Згідно з положеннями ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Із зазначеною нормою Конституції кореспондуються положення ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акту незаконним і скасування рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту незаконним і його скасування є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Відповідно до ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі ст.172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено серед способів захисту прав на земельні ділянки визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до п.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч.2 ст.123 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
За приписами ч.1 ст.134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч.2 ст.134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
При цьому, відповідно до абз.13 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на день прийняття спірного рішення) не підлягають продажу, передачі у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).
Тобто, в наведеній нормі прямо зазначено необхідність проведення земельних торгів у випадку відведення земельних ділянок для обслуговування об'єктів дорожнього сервісу.
З огляду на вищевикладене, ч.2 ст.134 Земельного кодексу України з урахуванням ст.ст.124, 135 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди) для експлуатації та обслуговування об'єктів дорожнього сервісу підлягають продажу виключно на земельних торгах (постанови Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.09.2021 та від 12.11.2024 у справі №910/9049/20, від 22.11.2023 у справі №638/1297/21).
Статтею 1 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що об'єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об'єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.
Отже, земельним законодавством передбачено виключення із порядку передачі земельної ділянки державної чи комунальної власності в оренду без конкурентних засад, а саме у випадку, якщо земельна ділянка використовується під об'єкти дорожнього сервісу, тобто під майданчик для стоянки транспортних засобів.
Відповідно до п.6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115 автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв'язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в'їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.
Відповідно до п.2 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115 автостоянки поділяються, зокрема, за термінами зберігання на: довготермінові - для постійного зберігання транспортних засобів громадян, які проживають у даному населеному пункті; сезонні - для тимчасового зберігання транспортних засобів громадян у зонах відпочинку; денні - розташовані при вокзалах, портах, спортивних спорудах, торговельних, видовищних, інших підприємствах та організаціях, у місцях масового відпочинку; нічні - для тимчасового зберігання транспортних засобів на тупикових та малозавантажених вулицях; за способом зберігання на: відкриті; з навісами, та(або) гаражами, закріпленими за автостоянками; змішані - де поряд з місцями для відкритого зберігання, а також навісами та(або) гаражами, закріпленими за автостоянками, є гаражі чи навіси, що належать власникам транспортних засобів на правах приватної власності.
Враховуючи те, що спірну земельну ділянку згідно оскаржуваного рішення Київської міської ради передано відповідачу-1 для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об'єкту дорожнього сервісу, право оренди на спірну земельну ділянку (з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування автостоянки) відповідно до ч.2 Земельного кодексу України відповідач-1 міг набути виключно на конкурентних засадах.
Факт приналежності земельної ділянки площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) до об'єктів дорожнього сервісу, які визначені ст.1 Закону України "Про автомобільні дороги", та використовується для експлуатації та обслуговування автостоянки підтверджується відомостями з пояснювальної записки від 09.09.2021 №ПЗН-28380 до проєкту оспорюваного рішення, яка знаходиться в матеріалах справи.
Крім того, рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Києві" (таблиця №1 до додатка 5 рішення від 23.06.2011 №242/5629) земельна ділянка по вул.Оноре де Бальзака, 83-а була включена до переліку паркувальних майданчиків.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що земельну ділянку площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) було надано відповідачу-1 для експлуатації та обслуговування об'єкту дорожнього сервісу (автомобільної стоянки) без проведення земельного аукціону, в той час як ч.2 ст.134 Земельного кодексу України прямо передбачено, що право оренди для експлуатації та обслуговування автостоянки набувається суб'єктами господарювання виключно на конкурентних засадах, що підтверджує доводи прокурора стосовно протиправності прийнятого відповідачем-2 рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-1 поза межами конкурсних процедур.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, зазначивши, що в силу приписів ч.2 ст.124, абз.13 ч.2 ст.134 та ч.ч.1, 2 ст.135 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об'єктів дорожнього сервісу підлягають продажу виключно на земельних торгах.
У контексті доводів відповідачів про те, що на спірній земельній ділянці знаходиться належний відповідачу-1 на праві власності об'єкт нерухомого майна, а відтак, з огляду на ч.2 ст.134 Земельного кодексу України надання земельної ділянки у користування відповідачу-2 не вимагало проведення земельних торгів, суд зазначає таке.
Згідно оспорюваного рішення Київської міської ради від 21.10.2021 за №3027/3068 земельну ділянку площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А було надано в оренду у зв'язку з набуттям відповідачем-1 права власності на нерухоме майно розміщене на цій земельній ділянці.
Судом встановлено, що відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради на спірній земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомості - КПП автостоянки №2 (літера A), загальною площею 53,7 кв.м, що перебуває у власності відповідача-1.
Отже, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора, що відповідач-1 в силу вимог ч.2 ст.134 Земельного кодексу України мав право набути поза конкурентних засад право власності або користування на земельну ділянку, розташовану під об'єктами нерухомого майна, у той час як оспорюваним рішенням надано в оренду поза конкурсом земельну ділянку площею 0,7136 га, у зв'язку з набуттям відповідачем-1 права власності на нерухоме майно загальною площею 53,7 кв.м.
При цьому суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20 зроблено висновок, що "сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об'єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову".
Однак, першочерговим у справі, що розглядається є те, що право користування на земельну ділянку вільну від забудови, що не знаходиться під об'єктом нерухомості відповідач-1 міг набути лише на конкурентних засадах у порядку, передбаченому ст.134, 135 Земельного кодексу України, про що стверджує прокурор і такі доводи прокурора, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає обґрунтованими.
Водночас, надання Київською міською радою спірної земельної ділянки відбулося у зв'язку з реєстрацією права власності відповідачем-1 на самочинно збудоване майно.
Так, встановлено, що первинна державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна: КПП автостоянки №2 (літ.А), площею 53,7 кв.м по вул.Оноре де Бальзака, 83-А в Деснянському районі м.Києва була здійснена 24.05.2017 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.12.2009.
Однак, з матеріалів справи не вбачається, що земельна ділянка по вул.Оноре де Бальзака, 83-А в Деснянському районі м.Києва надавалась Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" або іншим особам для будівництва, у зв'язку з чим, за висновком суду, об'єкт нерухомого майна - КПП автостоянки №2 (літ.А), площею 53,7 кв.м є об'єктом самочинного будівництва.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, від 07.10.2020 у справі №920/728/18).
Таким чином, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, в силу приписів ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного (аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про відведення земельної ділянки територіальної громади міста поза процедурою аукціону у зв'язку з переходом права власності на майно Київська міська рада повинна була діяти виключно на підставі закону та як орган, що діє від імені власника землі та в його інтересах, має перевіряти законність набуття права власності на майно, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, яка ніколи не надавалась під будівництво.
Натомість, будучи достеменно обізнаною про відсутність законних прав на нерухоме майно у відповідача-1, з огляду на його самочинність, Київська міська рада, в порушення вимог ст.328, 377 Цивільного кодексу України надала комунальну земельну ділянку без проведення земельних торгів для експлуатації та обслуговування автостоянки.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ст.179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.188 Цивільного кодексу України встановлено, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).
У постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №686/22924/16-ц та від 08.02.2023 у справі №591/1594/21 вказано, що виходячи з аналізу положень ст.ст.179, 181, Цивільного кодексу України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115, автостоянка не є об'єктом нерухомого майна, так як утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об'єктами нерухомого майна у розумінні ст.181 Цивільного кодексу України, оскільки вони безпосередньо не пов'язані з земельною ділянкою.
З огляду на те, що земельна ділянка в користування відповідача-1 раніше не надавалася та речове право на земельну ділянку на момент будівництва автостоянки у відповідача-1 було відсутнє, враховуючи, що нормами ст.ст.179, 181, 188 Цивільного кодексу України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115 не визначено правового режиму автостоянки як об'єкта нерухомого майна, суд вважає, що наявність свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.12.2009 не породжує підстав для застосування принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція щодо набуття права користування земельною ділянкою виключно на конкурентних засадах, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 №910/5201/19 та Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №910/5210/20, від 07.12.2021 у справі № 910/23595/17, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.
За наведених обставин в сукупності суд вважає, що Київська міська рада діяла не в межах повноважень визначених законом, у зв'язку з чим рішення Київської міської ради від 21.10.2021 №3027/3068 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі м.Києва" підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу-1 було реалізоване і вичерпало свою дію, оскільки виходячи з дійсних обставин цієї справи, вимога про визнання незаконним та скасування рішення ради про надання в оренду земельної ділянки строком на 15 років та надання права користування, яке наразі триває, є ефективним та належним способом захисту, що відповідає визначеним ст.152 Земельного кодексу України способу захисту порушених прав власника земельної ділянки.
За таких обставин рішення від 21.10.2021 №3027/3068 не можна вважати таким, що вичерпало свою дію.
Те, що вимога про незаконним та скасування рішення ради про надання в оренду земельної ділянки є належним способом захисту підтверджується позицією Верховного Суду у справах з аналогічних правовідносин, постанови від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, від 12.11.2024 у справі №910/9049/20.
Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі захисту прав на земельні ділянки, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, ст.152 Земельного кодексу України є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено ст.215 Цивільного кодексу України.
За змістом ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).
При цьому суд зазначає, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування/повернення майна з володіння відповідача (висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі №904/192/22, від 07.05.2024 у справі №910/11383/23).
З огляду на встановлену вище судом обставину того, що оспорюване рішення Київської міської ради 21.10.2021 №3027/3068 є незаконним та підлягає скасуванню, суд вважає, що договір оренди земельної ділянки площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 19.12.2022 за №589 на підставі незаконного рішення, має бути визнаний недійсним, а земельна ділянка має бути повернута територіальній громаді міста Києва.
Задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (враховуючи одночасне пред'явлення позовної вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" повернути територіальній громаді м.Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) у стані, придатному для її подальшого використання), в цьому випадку є ефективним способом захисту права держави/територіальної громади.
Відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1, 2 ст.319 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч.1 ст.373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є приписи ч.2 ст.14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч.2 ст.373 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст.152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч.4 ст.373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно з ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст.376 Цивільного кодексу України. Приписи зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
У постанові від 14.05.2024 у справі №921/252/23 Верховний Суд зазначив, що ст.376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", а тому правовий режим самочинного будівництва пов'язаний із відносинами власності на землю. Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Належним відповідачем за позовом про знесення об'єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (постанови Верховного Суду від 30.09.2022 у справі №201/2471/20, від 15.03.2023 у справі №205/213/22, від 05.04.2023 у справі №199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, від 19.03.2024 у справі №915/1439/21).
Згідно із ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому формулювання положень ст.376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, від 18.09.2024 у справі №914/1785/22).
Також, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво відповідно до наведених положень законодавства та приписів ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі №923/196/20.
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, ст.377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (провадження №12-143гс18).
Тому не допускається набуття права власності на об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).
У постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 653/104/19 зазначено, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці можуть бути заявлені власником за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
У разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів ст.212 Земельного кодексу України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №916/2938/21.
Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №915/1439/21).
У постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18 вказано, що обов'язковому (безальтернативному) знесенню об'єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об'єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.
Отже, у випадку, якщо міська рада не виділяла земельну ділянку для будівництва спірної будівлі і якщо таке будівництво зроблено за рахунок зайняття земельної ділянки, яка належить територіальній громаді міста, територіальна громада міста має право на позов, бо захищає її право власності на земельну ділянку (ст.12, п."б" ст.80, ч.1 та пункт "а" ч.2 ст.83 Земельного кодексу України ).
Самочинний характер будівництва є істотним порушенням будівельних норм і правил та суттєвим порушенням прав власника земельної ділянки. Наведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду викладеними у постановах від 14.02.2024 у справі №523/8263/20, від 30.04.2024 у справі №904/2129/23.
Як встановлено судом вище, КПП автостоянки №2 (літ.А), площею 53,7 кв.м по вул.Оноре де Бальзака, 83-А в Деснянському районі м.Києва є самочинним будівництвом, оскільки рішення про надання земельної ділянки для їх будівництва Київською міською радою не приймалося, будь-яких дозвільних документів на їх будівництво компетентні органи не видавали. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Отже, вказані вище об'єкти нерухомості є самочинним будівництвом згідно з нормами ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України. Наведене відповідно є обов'язковою (безальтернативною) підставою для знесення такого об'єкту будівництва.
У подальшому, будучи обізнаною про відсутність законних прав на нерухоме майно у відповідача-1, з огляду на його самочинність, Київська міська рада в порушення вимог ст.328, 377 Цивільного кодексу України надала земельну ділянку без проведення земельних торгів для експлуатації та обслуговування автостоянки на підставі рішення від 21.10.2021 №3027/3068, яке за викладеними вище висновками суду є незаконним та підлягає скасуванню, а укладений на підставі такого рішення договір визнано судом недійсним. Відтак, подальше надання відповідачу-1 в оренду земельної ділянки на підставі оспорюваного у цій справі рішення ради не створює правових підстав для користування відповідачем-1 такою земельною ділянкою.
При цьому, факт державної реєстрації права власності не змінює правовий режим об'єкту нерухомості, як збудованого самочинно, в разі, якщо будівництво таких об'єктів проведено на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети.
За встановленими у цій справі обставинами, спірне нерухоме майно на вказаній земельній ділянці є самочинним будівництвом, а його державна реєстрація проведена без законних підстав.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено п.4 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України.
У цих спірних правовідносинах знесення самочинно побудованого спірного об'єкту нерухомості відповідно до ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності. Такі висновки суду відповідають правовим висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №914/1986/19.
Як вже зазначалося судом, 24.05.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" на підставі вказаного свідоцтва, зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна - КПП автостоянки №2 (літера A), загальною площею 53,7 кв.м за адресою вул.Оноре де Бальзака, 83-А у місті Києві.
Оскільки КПП автостоянки №2 (літ.А), площею 53,7 кв.м по вул.Оноре де Бальзака, 83-А в Деснянському районі м.Києва є об'єктом самочинного будівництва, право власності на яке не виникає, реєстрація права власності за відповідачем-1 фактично на самочинно збудований об'єкт нерухомості на земельній ділянці, що не відводилась для цієї мети, є незаконною.
При цьому реєстрація права власності відповідача-1 на спірний об'єкт нерухомості без наявності речових прав на земельну ділянку безпідставно звужує права територіальної громади міста Києва як власника земельної ділянки в подальшому розпорядженні землею. Наведене цілком відповідає сформульованим у п.87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, п.84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 висновкам про те, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим.
Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично обмеженням прав власника землі.
Отже, враховуючи викладені вище висновки щодо належного та ефективного способу захисту у спірних правовідносинах, земельна ділянка площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) підлягає звільненню від самовільно збудованого нерухомого майна за рахунок відповідача-1, оскільки останній є фактичним власником самочинно побудованого майна.
Як вже зазначалося судом вище, згідно із положень ст.ст.179, 181, 188 Цивільного кодексу України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, автостоянка не є об'єктом нерухомого майна (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №686/22924/16-ц та від 08.02.2023 у справі №591/1594/21).
Відповідно до абзацу 3 додатку "Б" до ДБН В.2.3-15:2007 "Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів" (у редакції чинній на момент державної реєстрації) автостоянка - спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів. У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №686/22924/16-ц вказано, що зазначеними нормами передбачається влаштування тимчасового приміщення для обслуговуючого персоналу, яке може бути демонтовано після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку.
Виходячи із встановлених вище обставин, враховуючи те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно КПП автостоянки №2 (літ.А), площею 53,7 кв.м по вул.Оноре де Бальзака, 83-А в Деснянському районі м.Києва, яке розташовано на земельній ділянці площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А в Деснянському районі м.Києва (реєстраційний номер 1261748780364), суд дійшов висновку, що задоволення вимоги до відповідача-1 в частині знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомого майна - КПП автостоянки №2 (літера A), загальною площею 53,7 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) забезпечить усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.
Підсумовуючи викладене, вимогу прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - КПП автостоянки №2 (літера A), загальною площею 53,7 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003) належить задовольнити.
Крім того суд зазначає, що згідно із ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст.1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07).
Порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд враховує доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування самочинного об'єкту нерухомості відповідача-1 на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Києва.
Відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов'язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.
Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд враховує, що поведінка відповідача-1 не була добросовісною і у нього не було законних підстав вважати, що реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного ст.376 Цивільного кодексу України порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об'єкт, самочинно збудований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Києва.
З огляду на викладене вище, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу прокурора в частині зобов'язання відповідача-1 знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.
Щодо наявності підстав для звернення прокурора із цим позовом до суду, то необхідно зазначити таке.
Абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до ст.ст.6, 7, 13, 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абз.2 ч.5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.
Відповідно до абз.2 ч.5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
У п.п.69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз.3, 4 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (п.26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (п.8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (п.81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (п.п.7.11,7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (п.п.10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (п.8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (п.8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (п.8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (п.8.18).
Частини 3, 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
У п.10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч.7 ст.41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц.
Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені у вказаній постанові (справа №925/1133/18) висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, її власником є територіальна громада міста Києва, яка реалізує свої права та обов'язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом - Київську міську раду.
З огляду на вказане, предмет і підстави позову, а також те, що прокурор звернувся за захистом інтересів відповідної територіальної громади міста Києва, а уповноважений орган на її захист в спірних правовідносинах - Київська міська рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач.
При цьому, надавши оцінку Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", суд дійшов висновку про те, що у цьому випадку Держгеокадастр не наділений правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування. Отже, статусом позивача має наділятися прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
Наведений висновок щодо наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах територіальної громади як самостійного позивача узгоджуються з висновком Великої Палата Верховного Суду щодо застосування положень ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", ч.ч.4, 5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, викладеним в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження в цій справі №910/8307/23.
Також судом встановлено, що Київська міська прокуратура на адресу відповідача-2 скеровувала листи в яких повідомляла про виявлені порушення інтересів держави при прийнятті оскаржуваного рішення від 08.12.2021 №15/1-1281вих-21, від 25.01.2023 №15/1-57вих23) та просила повідомити про вжиття заходів щодо скасування вказаного рішення та визнання недійсним договору.
У відповідь на звернення прокуратури Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 03.02.2023 №05716-1342 повідомлено прокуратуру, що Київська міська рада та Департамент не планують вживати заходи для скасування вищевказаного рішення та визнання недійсним укладеного на його виконання договору оренди землі.
Досліджуючи обставини дотримання вимог ст.53 Господарського процесуального кодексу України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру", суд дійшов висновку про те, що прокурор дотримався вимог вказаних норм Закону України "Про прокуратуру" та Господарського процесуального кодексу України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави/територіальної громади, у зв'язку з чим підстави для залишення позову без розгляду відсутні.
Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а земельна ділянка, станом на час звернення до суду із цим позовом, так і не повернута, суд вважає, що наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави/територіальної громади у спірних правовідносинах.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, в т.ч за апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 07.04.2023 покладається на відповідачів.
Керуючись ст.ст.74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 21.10.2021 №3027/3068 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі м.Києва".
3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003), укладений між Київською міською радою (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" (02097, місто Київ, вулиця Бальзака, будинок 83-А ідентифікаційний код 25197506), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 19.12.2022 за №589.
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" (02097, місто Київ, вулиця Бальзака, будинок 83-А ідентифікаційний код 25197506) повернути територіальній громаді м.Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) земельну ділянку площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003), у стані, придатному для ії подальшого використання.
5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" (02097, місто Київ, вулиця Бальзака, будинок 83-А ідентифікаційний код 25197506) знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - КПП автостоянки №2 (літера A), загальною площею 53,7 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 0,7136 га по вул.Оноре де Бальзака, 83-А у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0003).
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімкомплект" (02097, місто Київ, вулиця Бальзака, будинок 83-А ідентифікаційний код 25197506) на користь Київської міської прокуратури (03150, м.Київ, вулиця Предславинська, будинок, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у розмірі 6882 (шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 00 коп.
7. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Київської міської прокуратури (03150, м.Київ, вулиця Предславинська, будинок, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у розмірі 6882 (шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 14.11.2025
Суддя Ю.М.Смирнова