ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2025Справа № 910/10467/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Усатенко І.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісхол"
про стягнення 959 373,76 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" (далі-відповідач) про стягнення 959 373,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним поверненням майна з оренди, що є підставою для стягнення неустойки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
13.10.2025 до суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" до Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" про стягнення 2116800,00 грн. Сформована в "Електронному суді" 10.10.2025.
Ухвалою суду від 21.10.2025 повернуто зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про стягнення 2116800,00 грн та додані до неї матеріали заявнику.
05.11.2025 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній повідомив суд, що протягом 2024 року орендоване приміщення використовувалося для потреб безпеки та оборони держави, а саме: для безоплатного розміщення військовослужбовців, а тому, враховуючи рішення Київської міської ради № 7531/7572 від 14.12.2023), орендарі комунального майна звільняються від сплати орендної плати на 100%. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір неустойки на 99%. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що розмір неустойки є надмірним та підлягає суттєвому зменшенню на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, з огляду на те, що об'єкт використовується для потреб оборони держави; стягнення майже мільйона гривень штрафних санкцій з підприємства за допомогу армії суперечить суспільним інтересам та принципам справедливості; відсутність збитків у позивача та орендодавця; сума неустойки є неспівмірною; відповідач акцентував увагу суду на те, що відповідача не здійснював господарську діяльності протягом 2024 року ТОВ «Сервісхол» та не отримує доходів, що підтверджується податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за 2024 рік. Згідно з даною декларацією, дохід відповідача від будь-якої діяльності за вказаний період становить 0 (нуль) гривень, а фінансовим результатом є збиток у розмірі 316 176 грн.
06.11.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення, в яких останній не погоджується із доводами відповідача, оскільки заборгованості відповідача за договором оренди від 28.02.2019 № 2927 за період з 01.01.2024 по 16.10.2024 встановлена та підтверджена рішенням Господарського суду м. Києва від 05.03.2025, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 року у справі № 910/14809/24. Також, позивач зазначив, що рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2025 у справі № 910/15058/24 встановлено законність відмови орендодавця - Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації), від договору оренди № 2927. Крім того, позивач заперечив проти зменшення розміру неустойки, посилаючись на постанову КГС ВС від 29.03.2018 у справі № 914/730/17.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28.02.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Фізичною особо-підприємцем Яковенко Мариною Миколаївною (орендар) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (балансоутримувач) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, згідно з п. 1.1. якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 01.02.2019 № 4/139 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північна, будинок 6в літера А.
На виконання умов договору оренди № 2927 від 28.02.2019 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в оренду нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 287,80 кв. м за адресою: вулиця Північна, 6в, літера А що підтверджується Актом приймання - передачі нерухомого майна від 22.03.2019.
21.06.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Яковенко Мариною Миколаївною (первісний орендар), Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісхол» (новий орендар) укладено договір № 1 про внесення змін до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 28.02.2019 № 2927, згідно якого орендарем за договором оренди від 28.02.2019 № 2927 визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісхол».
28.02.2019 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач) та Фізичною особо-підприємцем Яковенко Мариною Миколаївною (орендар) укладено договір № 11/2927 про компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою за адресою: місто Київ, вулиця Північна, будинок № 6в літер А.
21.06.2019 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач), Фізичною особою-підприємцем Яковенко Мариною Миколаївною (первісний орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" (новий орендар) укладено договір №1 про внесення змін до договору від 28.02.2019 № 2927 (в частині зміни орендаря).
Крім того, у договорі від 24.09.2019 року № 2 про внесення змін до Договору Департамент, Підприємство та Товариство погодили зміну цільового призначення орендованих приміщень та встановили, що орендоване майно передається Товариству для розміщення хостелу.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору об'єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 287,8 м2, у т.ч.: 1 поверх - 14,10 м2; 2 поверх - 242,7 м2; підвал - 31,00 м2, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.
Вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим 09.10.2018 року висновком про вартість майна станом на 31.08.2018 року становить: за 1 м2 - 16 873,87 грн., всього: 4 856 300,00 грн.
За умовами пункту 2.4 цієї угоди орендар вступає у строкове платне користування об'єктом у термін, вказаний у цьому Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі оренди нерухомого майна та строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього Договору) та акта приймання-передачі об'єкта.
За змістом пунктів 3.1, 3.2 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року № 415/1280 (із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 08.02.2018 року № 21/4085) в редакції Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 06.12.2018 року № 253/6304, та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2019 року: 135,39 грн. за 1 м2, що в цілому складає 38 965,64 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Пунктами 3.6, 3.7 наведеного правочину встановлено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.
Оплата комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати (пункт 3.9 Договору).
Пунктами 4.2.2 та 4.2.3 Договору на орендаря покладено обов'язок використовувати об'єкт відповідно до його призначення та умов цього Договору, а також своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Після припинення дії цього Договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об'єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати (п. 4.2.20 Договору).
За умовами пункту 9.1 Договору останній є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 28.02.2019 року до 26.02.2022 року.
Разом з тим, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" про виселення відповідача з нежитлового приміщення, загальною площею 287,8 м2, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Північна, 6-В, літер А.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі № 910/15058/24, Департамент посилався на те, що у порушення умов Договору Товариство допустило прострочення оплати орендної плати протягом більше 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" з нежитлових приміщень загальною площею 287,8 м2 (у т.ч.: І поверх: корисна - 14,1 м2; ІІ поверх: корисна - 242,7 м2; підвал: МЗК - 31,0 м2), розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Північна, 6-В, літер А.
Вказане рішення суду від 15.04.2025 у справі № 910/15058/24, набрало законної сили 18.05.2025 року.
Надалі, 20 травня 2025 року орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець приймає, а орендар здає згідно з Договором оренди від 28.02.2019 № 2927 нежилі приміщення у будинку, що перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 287,80 кв. м. за адресою: вулиця Північна, 6 в, літера А.
З огляду на викладені обставини, комунальне підприємство звернулось до суду з даним позовом про стягнення із відповідача неустойки в розмірі 959 373,76 грн, у зв'язку із несвоєчасним поверненням майна з оренди.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Внаслідок укладення Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2927 від 28.02.2019 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря).
У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (частина 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Отже, сплив строку дії договору та відмови у його продовженні зумовлює припинення правомірного володіння та користування майном, а невиконання чи неналежне виконання орендарем обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
Відтак, права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин та визначали взаємні права та обов'язки щодо правомірного користування, переходять у сферу охоронних правовідносин, які виникають у зв'язку з порушенням зобов'язання та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Разом з тим, Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі 910/15058/24 встановлено те, що Договір № 2927 від 28.02.2019 є розірваним з 24.10.2024 року.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
До матеріалів справи долучено акт приймання-передачі нерухомого майна від 20.05.2025 року, відповідно до якого орендодавець приймає, а орендар здає згідно з Договором оренди від 28.02.2019 № 2927 нежилі приміщення у будинку, що перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 287,80 кв. м. за адресою: вулиця Північна, 6 в, літера А.
З огляду на вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що, після вчиненого Департаментом одностороннього правочину щодо відмови від Договору № 2927 від 28.02.2019, орендоване майно перебувало у відповідача з 25.10.2024 р. по 19.05.2025 р.
За змістом статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1). Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч.2).
Сплата неустойки саме як правовий наслідок порушення зобов'язання (тобто, неправомірної поведінки боржника) передбачена частиною першою статті 611 ЦК України.
Частиною першою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Після припинення дії цього Договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об'єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати (п. 4.2.20 Договору).
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Як було вказано судом вище, орендоване майно перебувало у відповідача з 25.10.2024 р. по 19.05.2025 р.
Відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані із невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19.
З огляду на викладене, суд зазначає, що договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а розірвання Договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.
Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - повернути наймодавцеві річ.
Суд звертає увагу на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, обставин відсутності своєї вини у несвоєчасному поверненні Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація", як балансоутримувачу, нерухомого майна за Договором№ 2927 від 28.02.2019, а також вжиття усіх належних заходів щодо виконання свого обов'язку з повернення об'єкту оренди.
Суд, перевіривши розрахунок неустойки за загальний період прострочення з 25.10.2024 по 19.05.2025 у розмірі 959 373,56 грн, прийшов до висновку, що він є арифметично вірним.
Крім того, суд відхиляє доводи відповідача, вказані у письмових поясненнях, з огляду на наступне.
Пунктами 3.6, 3.7 договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.
Пунктами 4.2.2 та 4.2.3 Договору на орендаря покладено обов'язок використовувати об'єкт відповідно до його призначення та умов цього Договору, а також своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
25.11.2024 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України направила листи Директору департаменту комунальної власності м. Києва № 1/27/9/4-6963 та Начальнику Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" № 1/27/9/4-6964, відповідно до яких повідомила, що в 2023 році ТОВ "СЕРВІСХОЛ" надавало в оренду приміщення для розміщення військовослужбовців (оренда ліжко-місць) на платній основі, проте в 2024 році, через відсутність належного фінансування військової частини, ТОВ "СЕРВІСХОЛ" безоплатно надавало вказані послуги протягом року, при цьому сплачуючи платежі за комунальні послуги.
На переконання відповідача, наявні підстави для звільнення орендаря від сплати орендної плати на 100%, враховуючи рішення Київської міської ради № 7531/7572 від 14.12.2023, оскільки протягом 2024 року орендоване приміщення використовувалося для потреб безпеки та оборони держави, а саме для безоплатного розміщення військовослужбовців.
Суд відзначає, що листи військової частини були скеровані лише в листопаді 2024 року, разом з тим, позивачем нараховано неустойку з жовтня 2024 року по травень 2025 року.
Крім того, судом встановлено, що орендарем за Договором № 2927 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 28.02.2019 є ТОВ "СЕРВІСХОЛ", яке безпосередньо не є підрозділом сил оборони; у вказаних листах відсутні посилання на будь-які докази, які свідчили б про використання військовою частиною об'єкта оренди комунальної власності, а саме: строки використання, площі використання, а також правові підстави використання військовою частиною вказаного майна.
Означена позиція також викладена в рішенні Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/14809/24.
Щодо клопотання про зменшення розміру неустойки, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Таким чином, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 цього Кодексу.
Схожі за змістом висновки викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/3639/24.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд відзначає, що у пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань".
Водночас у пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
"7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України".
В постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22 зазначено, що як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Отже, чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
З огляду на викладене, суд виходячи з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення належної до сплати суми неустойки, оскільки відповідач користувався комунальним майном після розірвання Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2927 від 28.02.2019 року.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відтак, дослідивши подані в матеріали справи докази у їх сукупності та взаємному зв'язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" підлягають задоволенню.
Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 86, 129, 232, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІСХОЛ" (Україна, 03040, місто Київ, вулиця Маричанська, будинок 10, кабінет 45; ідентифікаційний код: 42961973) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (Україна, 01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А; ідентифікаційний код: 03366500) неустойку в розмірі 959 373 грн. (дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч триста сімдесят три) 76 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 512 (одинадцять тисяч п'ятсот дванадцять) грн 49 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.
Рішення складено та підписано:17.11.2025.
Суддя І.В.Усатенко