ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2025Справа № 910/10932/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБС-ПРОФ" (21004, м. Вінниця, вул. Героїв Крут, 4В, офіс 48, ідентифікаційний код 41571234)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" (01032, м. Київ, вул. Толстого Льва (шевч., Солом., Голос. Р-ни, буд. 33, оф. 75, ідентифікаційний код 43375072)
про стягнення 175 115, 58 грн,
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБС-ПРОФ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" (далі - відповідач) про стягнення 175 115, 58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.11.2023 відповідачем без правових підстав було отримано від позивача грошові кошти в сумі 140 000, 00 грн, що встановлено судовим рішенням у справі №910/13832/24. Позаяк вказана сума не була повернута, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 140 000, 00 грн безпідставно отриманих коштів, 7 375, 89 грн 3% річних та 27 739, 69 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Вказана ухвала була доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" 09.09.2025 о 14:57 год.; Дата отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС: 09.09.2025, що підтверджується відповідним повідомленням про доставлення процесуального документа.
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.
Платіжною інструкцією від 28.11.2023 №1236 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБС-ПРОФ" 140 000, 00 грн із призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога зг-но дог. №27/11/23 від 27.11.2023".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі №910/13832/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБС-ПРОФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" про стягнення заборгованості у розмірі 140 000 грн, 3% річних у розмірі 2439,45 грн та інфляційних втрат у розмірі 6860 грн. відмовлено.
У рішенні від 10.03.2025 у справі №910/13832/24 суд зазначив, що позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 28.11.2023 позивачем було надано відповідачу поворотну фінансову допомогу в розмірі 140 000 грн на підставі усного договору від 27.11.2023 на період виконання робіт за договором підряду №236 від 13.11.2023; оскільки позивач є юридичною особою, то поворотна фінансова допомога повинна надаватися ним на підставі відповідного договору укладеного у письмовій формі; в той же час, суд зазначає, що матеріали справи не містять ані договору №27/11/23 від 27.11.2023, згідно якого, як зазначає позивач надавалась відповідачу поворотна фінансова допомога, ані будь-якого іншого правочину укладеного у письмовій формі, з якого було б за можливе встановити погоджені сторонами істотні умови договору, зокрема, щодо предмету, порядку, розміру та строку надання/повернення грошових коштів (поворотної фінансової допомоги); враховуючи вищевикладене в сукупності, суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт наявності заборгованості за відповідачем у заявленому розмірі, так само як і не доведено настання строку для повернення спірних грошових коштів, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог у заявленому розмірі.
09.07.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" претензію від 08.07.2025 щодо повернення безпідставно набутих коштів, у якій просило протягом 5 днів з дня отримання претензії повернути 140 000, 00 грн відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України, з огляду на відсутність між сторонами договірних правовідносини.
У відповідь на дану претензію Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" надіслало лист №311 від 12.08.2025 про її відхилення, оскільки під час розгляду справи №910/13832/24 судами було надано оцінку правовідносинам між сторонами.
Позаяк вимоги за претензією від 08.07.2025 залишені без задоволення, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 140 000, 00 грн безпідставно отриманих коштів, а також 7 375, 89 грн 3% річних та 27 739, 69 грн інфляційних втрат.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема договори та інші правочини.
Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБС-ПРОФ" вказує на те, що відповідачем було отримано кошти без належних на те йому правових підстав, а тому підлягали поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Отже, для вирішення даного спору необхідно з'ясувати правову природу статті 1212 Цивільного кодексу України, яка стосується зобов'язань, що виникають із безпідставного збагачення. Суд має встановити, чи відповідають обставини, виявлені під час розгляду справи, та вимоги, заявлені позивачем, конструкції та умовам цієї статті. Зокрема, слід визначити, чи наявне безпідставне збагачення та чи є підстави для повернення майна або відшкодування відповідно до принципів і норм, закладених у статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Отже, для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Як зазначено судом, платіжною інструкцією від 28.11.2023 №1236 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБС-ПРОФ" 140 000, 00 грн із призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога зг-но дог. №27/11/23 від 27.11.2023".
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).
Поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.
Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 "Договір позики" глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.
За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Так, з огляду на викладене, оскільки позивач є юридичною особою, то поворотна фінансова допомога повинна надаватися ним на підставі відповідного договору укладеного у письмовій формі.
Втім, будь-яких доказів укладення між сторонами договору в письмовій формі, за яким позивачем надавалася відповідачу поворотна фінансова допомога, матеріали справи не містять, і під час розгляду справи №910/13832/24 відповідної обставини не встановлено.
При цьому, в статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідач під час розгляду справи не надав жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження існування між сторонами договірних відносин згідно яких позивачем надано відповідачу 140 000, 00 грн поворотної фінансової допомоги.
За таких обставин, перерахована позивачем за платіжною інструкцією від 28.11.2023 №1236 сума коштів у розмірі 140 000, 00 грн є майном, набутим відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 140 000, 00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 27 739, 69 грн та 3% річних у розмірі 7 375, 89 грн за період з 29.11.2023 по 31.08.2025.
При цьому, судом враховано, що у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 17.08.2021 у справі № 913/371/20 та від 27.03.2019 у справі № 905/1313/18, щодо моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, визначивши, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
З цього моменту виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
В той же час за результатами перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд дійшов висновку, що такий є арифметично невірним - за розрахунком суду обґрунтованою сумою за заявлений період є 27 404, 21 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстави отримання ним грошових коштів в сумі 140 000, 00 грн.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України "Про судовий збір", оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБС-ПРОФ" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРШИЙ СЕРВІС" (01032, м. Київ, вул. Толстого Льва (шевч., Солом., Голос. Р-ни, буд. 33, оф. 75, ідентифікаційний код 43375072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБС-ПРОФ" (21004, м. Вінниця, вул. Героїв Крут, 4В, офіс 48, ідентифікаційний код 41571234) безпідставно отриману суму коштів в розмірі 140 000 грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 27 404 грн 21 коп., 3% у розмірі 7 375 грн 89 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 417 грн 76 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 17.11.2025
Суддя Л.Г. Пукшин