ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.11.2025Справа № 904/4196/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» (18036, Черкаська обл., місто Черкаси, вул.Сагайдачного гетьмана, будинок 12/7, ідентифікаційний код юридичної особи 45468967)
до проАкціонерного товариства «ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ» (03035, місто Київ, вул.Монастирського Дениса, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 36716128 стягнення пені, 3% річних та інфляційних у розмірі 1 761 937 грн. 16 коп.
Представники:
від Позивача: Богуславець С.С. (представник на підставі ордеру);
від Відповідача: Кулик С.А. (представник на підставі довіреності);
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства «ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення пені, 3% річних та інфляційних у розмірі 1 761 937 грн. 16 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2025 року матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Емпоріа" до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення 1 761 937,16 грн. передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 року, справу №904/4196/25 передано до розгляду у складі судді Чинчин О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/4196/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.10.2025 року.
16.09.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшов Відзив на позовну заяву.
18.09.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла Відповідь на відзив.
19.09.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМПОРІА" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
30.09.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Відповідачу строк до 7 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, відкладено підготовче судове засідання на 15.10.2025 року.
02.10.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2025 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМПОРІА" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
07.10.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про долучення довіреності.
09.10.2025 року через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшли заперечення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2025 року.
В судовому засіданні 12 листопада 2025 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд її задовольнити. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 12 листопада 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
09.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕГС ХОЛДИНГ» (постачальник) та Акціонерним товариством «ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ» в особі Філії «Вільногірський гірничометалургійний комбінат» (споживач) було укладено Договір про постачання природного газу №685-2, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити споживачу з 01.12.2024 по 31.12.2024 (включно) природний газ (надалі газ) обсягом 500 тис. куб. м. (а.с.7-11)
Відповідно пункту 3.1. Договору ціна газу за 1000 куб. м. становить 19.001,00 грн. з ПДВ.
Пунктом 4.2.1 Договору оплата газу здійснюється наступним чином:
-35% від вартості природного газу за поточний розрахунковий період, згідно з обсягом, визначеним умовами п. 1.2 Договору до 5 числа звітного місяця;
-35% від вартості природного газу за поточний розрахунковий період, згідно з обсягом, визначеним умовами п. 1.2 Договору до 15 числа звітного місяця;
-30% від вартості природного газу за поточний розрахунковий період, згідно з обсягом, визначеним умовами п. 1.2 Договору до 25 числа звітного місяця.
Відповідно пункту 4.2.4. Договору остаточний розрахунок до 15 числа місяця наступного за звітним (місяця поставки) згідно з актом приймання передачі газу.
Пунктом 6.2.1 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строку остаточного розрахунку, передбаченого розділом 4 Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Згідно з Актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2024 №00000000843 постачальник передав, а споживач прийняв газ обсягом 129,75843 тис. куб. м. на загальну суму 2.465.592,2 грн з ПДВ.
21.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕГС ХОЛДИНГ» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» (Новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги №21/01-1, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває право вимоги, що належить Первісному кредитору за договором №685-2 від 09.12.2024 постачання природного газу (надалі за текстом - Основний договір), укладеного між Первісним кредитором та АТ «Об?єднана гірничо-хімічна компанія» від імені якого виступає філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» (надалі - Боржник). За цим Договором Новий кредитор повністю одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника належного виконання зобов?язань за Основним договором. (а.с.12-13)
Розмір права грошової вимоги за Основним договором, що передається Новому кредитору, на дату укладання цього Договору становить 2 465 592,2 (два мільйони чотириста шістдесят п?ять тисяч п?ятсот дев?яносто дві грн.) 20 коп. (п.1.2 Договору)
Згідно з п.1.3 Договору в силу цього Договору Новий кредитор займає місце Первісного кредитора по всім грошовим вимогам до Боржника та його правонаступників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржника.
Відповідно до п.1.2 Договору право грошової вимоги за Основним договором від Первісного кредитора до Нового кредитора переходить у момент укладення цього Договору.
Первісний кредитор зобов?язується передати Новому кредитору документи, що підтверджують дійсність права вимоги, яке відступає Кредитор, впродовж 3 робочих днів після підписання Договору. (п.2.2 Договору)
Згідно з п.3.2.2 Договору Первісний кредитор має право вимагати від Нового кредитора перерахування коштів, передбачених п.4.1 даного Договору.
У п.4.1 Договору визначено, що за відступлення та передачу Новому кредитору прав грошової вимоги Первісного кредитора до боржників за Основним договором, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору 2 465 592,2 (два мільйони чотириста шістдесят п?ять тисяч п?я дев?яносто дві грн.) 20 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відступлення права вимоги №21/01-1 від 21.01.2025 року Первісний кредитор передав, а Новий кредитор в свою чергу прийняв документи, що підтверджується Актом приймання - передачі документів. (зворотна частина а.с.13)
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2025 року по справі №904/460/25 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМПОРІА" задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМПОРІА" 2.465.592,20 грн основної заборгованості, 29.587,11 грн судового збору.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у визначений умовами договору строк. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ» пеню у розмірі 1 581 113 грн. 41 коп., 3% річних у розмірі 42 750 грн. 59 коп., інфляційні у розмірі 138 073 грн. 16 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що розмір права грошової вимоги обмежений фіксованою вищезгаданим договором сумою 2 465 592,20 грн. Стягнення будь-яких штрафних санкцій, в тому числі процентів та пені понад фіксовану договором переуступки боргу неможливе, оскільки це прерогатива договору факторингу, який сторони не мали права укласти, так як Позивач не є фінансовою установою. Також Позивачем не правильно вираховано розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору про постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕГС ХОЛДИНГ» (постачальник) та Акціонерним товариством «ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ» в особі Філії «Вільногірський гірничометалургійний комбінат» (споживач) було укладено Договір про постачання природного газу №685-2, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити споживачу з 01.12.2024 по 31.12.2024 (включно) природний газ (надалі газ) обсягом 500 тис. куб. м. (а.с.7-11)
21.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕГС ХОЛДИНГ» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» (Новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги №21/01-1, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває право вимоги, що належить Первісному кредитору за договором №685-2 від 09.12.2024 постачання природного газу (надалі за текстом - Основний договір), укладеного між Первісним кредитором та АТ «Об?єднана гірничо-хімічна компанія» від імені якого виступає філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» (надалі - Боржник). За цим Договором Новий кредитор повністю одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника належного виконання зобов?язань за Основним договором. (а.с.12-13)
Розмір права грошової вимоги за Основним договором, що передається Новому кредитору, на дату укладання цього Договору становить 2 465 592,2 (два мільйони чотириста шістдесят п?ять тисяч п?ятсот дев?яносто дві грн.) 20 коп. (п.1.2 Договору)
Згідно з п.1.3 Договору в силу цього Договору Новий кредитор займає місце Первісного кредитора по всім грошовим вимогам до Боржника та його правонаступників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржника.
Відповідно до п.1.2 Договору право грошової вимоги за Основним договором від Первісного кредитора до Нового кредитора переходить у момент укладення цього Договору.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначав, що Договір відступлення права вимоги №21/01-1 від 21.01.2025 року є договором факторингу, оскільки стягнення будь-яких штрафних санкцій, в тому числі процентів та пені понад фіксовану договором переуступки боргу неможливе.
Статтею 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання цілком і повністю зберігається, а відбувається зміна лише суб'єктивного складу кредиторів.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частини 1, 2 ст.517 ЦК).
Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі №755/7423/17 зазначив, що відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, необхідно враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106), договору факторингу як правочину притаманні такі ознаки: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.
Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).
Основною відмінністю договору факторингу від інших договорів є його оплатний характер, тобто те, що він має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів за відповідну плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Крім того, факторинг становить регулярно здійснювану операцію, за якою на фактора покладаються певні додаткові обов'язки та який діє і після того, як фактор виплатив клієнту кошти, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник виплатить факторові кошти за первісним договором.
Разом з тим, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).
Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов'язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.
При цьому Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.
Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).
Отже, сторони договору відступлення права вимоги, зокрема, договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.
Оскільки, сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.
Враховуючи вказані висновки Верховного Суду щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу, зважаючи на те, що у цій справі вартість права вимоги, що відступається, відповідає номінальній вартості права вимоги, і це не може вважатися платою за договором факторингу, з огляду на відсутність інших притаманних договору факторингу ознак, зокрема, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, Суд приходить до висновку, що Договір відступлення права вимоги №21/01-1 від 21.01.2025 року є саме договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу.
З огляду на викладене, Суд приходить до висновку, що на підставі Договору відступлення права вимоги №21/01-1 від 21.01.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» набуло право вимоги до Акціонерного товариства «ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ» за договором про постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року у розмірі 2 465 592 грн. 20 коп. Що стосується права Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» на стягнення штрафних санкції, 3% річних та інфляційних, Суд зазначає, що оскільки на підставі Договору відступлення права вимоги №21/01-1 від 21.01.2025 року до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача за договором про постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року щодо стягнення основної суми заборгованості й відповідно внаслідок неналежного виконання Відповідачем умов договору про постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року в цій частині Позивач набув право на стягнення штрафних санкцій. Крім того, право на стягнення 3% річних та інфляційних відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено чинним законодавством України та не може бути обмежено.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2025 року по справі №904/460/25 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМПОРІА" задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМПОРІА" 2.465.592,20 грн основної заборгованості, 29.587,11 грн судового збору.
Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судове рішення у справі №904/460/25 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 2 465 592 грн. 20 коп. підтверджено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2025 року по справі №904/460/25, яке набрало законної сили.
Що стосується настання строку для здійснення оплати за Договором про постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року, Суд зазначає.
Пунктом 4.2.1 Договору оплата газу здійснюється наступним чином:
-35% від вартості природного газу за поточний розрахунковий період, згідно з обсягом, визначеним умовами п. 1.2 Договору до 5 числа звітного місяця;
-35% від вартості природного газу за поточний розрахунковий період, згідно з обсягом, визначеним умовами п. 1.2 Договору до 15 числа звітного місяця;
-30% від вартості природного газу за поточний розрахунковий період, згідно з обсягом, визначеним умовами п. 1.2 Договору до 25 числа звітного місяця.
Відповідно пункту 4.2.4. Договору остаточний розрахунок до 15 числа місяця наступного за звітним (місяця поставки) згідно з актом приймання передачі газу.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У постанові ВП ВС від 12.09.2019 у справі № 9901/120/19 зазначено, що поняття строку міститься у частині першій статті 251 ЦК України Відповідно до цієї норми строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 252, стаття 253 ЦК). Визначення початку строку має практичне значення, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту його закінчення, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв'язку із цим. Характерною рисою строків, визначених законом, є неможливість їх зміни за волевиявленням учасника або учасників правовідносин, за винятком випадків, безпосередньо визначених законом. Тому, вирішуючи питання, чи своєчасно вчинена певна дії, або ж чи має місце бездіяльність, визначальним є дотримання темпоральних рамок, передбачених у нормативно-правовому акті.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, що зі змісту статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
Окрім того, за висновками Верховного Суду при визначенні кінцевого дня строку слід ураховувати, що правила частини п'ятої статті 254 ЦК України поширюються на будь-які сфери цивільно-правового регулювання і стосуються будь-яких суб'єктів цивільних правовідносин. Тому коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.(постанова Верховного Суд від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19)
Враховуючи вищенаведені умови Договору про постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року, обов'язок Відповідача по оплаті отриманого товару у розмірі 35% від вартості природного газу за поточний розрахунковий період, згідно з обсягом, визначеним умовами п. 1.2 Договору настав у строк по 05.12.2024 року; у розмірі 35% від вартості природного газу за поточний розрахунковий період, згідно з обсягом, визначеним умовами п. 1.2 Договору - у строк по 17.12.2024 року (відповідно до вимог ч.5 ст. 254 ЦК України), у розмірі 30% від вартості природного газу за поточний розрахунковий період, згідно з обсягом, визначеним умовами п. 1.2 Договору - у строк по 25.12.2024 року, а остаточний розрахунок за актом прийому - передачі за грудень 2024 року - 15.01.2025 року.
Що стосується заперечень Відповідача в частині невірно визначеного Позивачем обсягу газу, Суд зазначає, що відповідно до п.1.2 Договору Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг природного газу з 01 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року в кількості 500 тис.куб.м. Відповідачем долучено до матеріалів справи лист №223/4120 від 16.12.2024 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕГС ХОЛДИНГ» про коригування обсягу природного газу з 500 тис.куб.м. на 150 тис.куб.м. (а.с.104) Однак, Суд не приймає до уваги вказаний лист, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження направлення вказаного листа й отримання його Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕГС ХОЛДИНГ», а тому в цій частині доводи Відповідача є необґрунтованими.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 16.01.2025 р. по 14.07.2025 р. у розмірі 42 750 грн. 59 коп. та інфляційні у розмірі 138 073 грн. 16 коп.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 16.01.2025 р. по 14.07.2025 р. у розмірі 42 750 грн. 59 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають 3% річних за загальний період прострочки з 16.01.2025 р. по 14.07.2025 р. у розмірі 36 477 грн. 25 коп.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 16.01.2025 р. по 14.07.2025 р. у розмірі 138 073 грн. 16 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають інфляційні за загальний період прострочки з 16.01.2025 р. по 14.07.2025 р. у розмірі 128 272 грн. 21 коп.
У відзиві на позовну заяву Відповідач просив суд зменшити 3% річних та інфляційних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
В той же час, у цій справі Позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %.
Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.
Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а Відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.
Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.
Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Щодо зменшення інфляційних, то Суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК та ст.551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочення з 06.12.2024 року по 24.06.2025 року у розмірі 1 581 113 грн. 41 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Пунктом 6.2.1 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строку остаточного розрахунку, передбаченого розділом 4 Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.
При цьому, Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і за загальним правилом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17) день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, адже днем прострочення виконання зобов'язання не є.
Між тим, у разі якщо сторони господарського договору, керуючись "принципом свободи договору" погодять умову про те, що день поставки товару поставленого постачальником з порушення строку також вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції, здійснення управленою стороною такого договору - покупцем нарахування постачальнику пені з урахуванням дня поставки товару буде вважатися правомірним і приписам цивільного законодавства не суперечитиме.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 922/1178/17 вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.
Суд звертає увагу, що Сторони у Договорі про постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року не погодили умову про те, що день здійснення поставки товару з порушенням строку вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами цього Договору.
Судом розглянуті та відхилені доводи Відповідача в частині того, що умовами Договору про постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року передбачена відповідальність у вигляді пені лише за порушення остаточного розрахунку, оскільки п.6.2.1 Договору визначено відповідальність у разі порушення Споживачем строку остаточного розрахунку, передбаченого розділом 4 Договору, тобто без конкретизації конкретного пункту.
Суд, перевіривши розрахунок пені за загальний період прострочення виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 06.12.2024 року по 24.06.2025 року у розмірі 1 581 113 грн. 41 коп., прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку прострочення Відповідача за п.4.2.2 Договору, оскільки Позивачем не враховано, що частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Крім того, Суд звертає увагу, що умовами п.6.1 Договору про постачання природного газу №685-2 від 09.12.2024 року Сторони погодили відповідальність у вигляді пені в розмірі облікової ставки Національного банку України, а не подвійної облікової, як нарахував Позивач. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочення з 06.12.2024 року по 24.06.2025 року у розмірі 697 055 грн. 74 коп.
В той же час, Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України на 70%.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):
- ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання);
- причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання;
- тривалість прострочення виконання;
- наслідки порушення зобов'язання для кредитора;
- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);
- поведінку кредитора;
- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);
- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;
- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення);
- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК).
Однак, Суд зазначає, що Відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, оскільки посилання Відповідача на введення воєнного стану, не є підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, з огляду на те, що між сторонами у цій справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України та, виходячи із вищевказаних положень законодавства України.
Крім того, Відповідач не надав суду жодних доказів та не навів беззаперечних обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов'язання. Відповідачем не доведено наявності обставин його тяжкого фінансового стану, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин та не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення. Також відповідач не вказав на жодні обставини, які могли б свідчити про майновий стан сторін та соціальну значущість підприємства, що мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
З огляду на вищенаведене, Суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру неустойки.
Таким чином, з Акціонерного товариства «ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» підлягає стягненню пеня у розмірі 697 055 грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 36 477 грн. 25 коп. та інфляційні у розмірі 128 272 грн. 21 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «ОБ'ЄДНАНА ГІРНИЧО-ХІМІЧНА КОМПАНІЯ» (03035, місто Київ, вул.Монастирського Дениса, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 36716128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМПОРІА» (18036, Черкаська обл., місто Черкаси, вул.Сагайдачного гетьмана, будинок 12/7, ідентифікаційний код юридичної особи 45468967) пеню у розмірі 697 055 (шістсот дев'яносто сім тисяч п'ятдесят п'ять) грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 36 477 (тридцять шість тисяч чотириста сімдесят сім) грн. 25 коп., інфляційні у розмірі 128 272 (сто двадцять вісім тисяч двісті сімдесят дві) грн. 21 коп. та судовий збір у розмірі 10 341 (десять тисяч триста сорок одна) грн. 66 коп.
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14 листопада 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин