номер провадження справи 26/90/25
17.11.2025 Справа № 908/1798/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича , розглянувши матеріали справи
Кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю " АМФІТОР ЛТД " (ел. пошта amfitortov@meta.ua , адреса 49051, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Журналістів, будинок 9 , ЄДРПОУ 42461068 )
Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю " РЕГРАНТ ", код ЄДРПОУ 42588212 ( 69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 8, кім. 21 )
про банкрутство
Без виклику сторін
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.07.2025р. відкрито провадження у справі № 908/1798/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю " РЕГРАНТ ", код ЄДРПОУ 42588212 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Лященка Сергія Сергійовича (свідоцтво № 107 від 04.02.2013; адреса: 49115, м. Дніпро, вул. Командира Юнина, 95 ); попереднє засідання суду призначено на 12.08.2025 об 11-45.
На офіційному веб-порталі судової влади України здійснено публікацію повідомлення за № 76555 від 07.07.2025р.
Ухвалою від 12.08.2025р. визнано кредиторські вимоги до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю " АМФІТОР ЛТД " на суму 636 000,00 грн основного боргу з четвертою чергою задоволення, та 4 844,80 грн судового збору з першою чергою задоволення; підсумкове засідання суду призначено на 09.09.2025р. о 14-00.
Постановою суду від 09.09.2025 року припинено процедуру розпорядження майном Боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю " РЕГРАНТ ", код ЄДРПОУ 42588212 ( 69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 8, кім. 21 ) та припинено повноваження арбітражного керуючого Лященка С.С. як розпорядника майна; визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю " РЕГРАНТ ", код ЄДРПОУ 42588212 ( 69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 8, кім. 21 ) та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Лященка Сергія Сергійовича (свідоцтво № 107 від 04.02.2013; адреса: 49115, м. Дніпро, вул. Остафія Дашкевича, 95 ).
На офіційному веб-порталі судової влади України 10.09.2025р. за № 77096 розміщено повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
До господарського суду 08.09.2025 через систему «Електронний суд» надійшла заява Головного управління ДПС у Запорізькій області про витребування у керівника боржника оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів боржника тощо.
Вивчивши матеріали справи, суд зазначає про таке.
Стаття 78 ПК України визначає порядок та підстави проведення документальних позапланових перевірок.
Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
У п.78.4. ст.78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пункту 81.1. статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених Податковим кодексом України, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відповідно до пункту 42.2. статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Однак, висновок про неможливість проведення виїзної перевірки зроблений, у зв'язку із відсутністю посадових осіб Боржника за місцезнаходженням за результатом одного виходу представників податкової 08.08.2025. Акт не містить інформації про повторний вихід (у інший робочий час).
Крім того, до заяви Заявником не додано доказів вручення наказу від 01.08.2025 №1399-П «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Боржника до початку проведення такої перевірки.
Не виявлення боржника або його посадових осіб за його місцезнаходженням не звільняє контролюючий орган від обов'язку здійснення повідомлення платника податків про проведення перевірки шляхом надіслання поштою відповідного рекомендованого листа з повідомленням про вручення.
Будь-яких додаткових доказів, які б свідчили про вжиття податковим органом інших заходів з приводу організації податкової перевірки боржника не було надано.
Як зазначалося вище, наказом визначено період для проведення перевірки боржника тривалістю 5 робочих днів, який станом як на день подання заяви до суду (08.09.2025) минув.
Крім того, відповідно до п.82.4. ст.82 Податкового кодексу України проведення документальної планової та позапланової перевірки платника податків, крім платника податків - суб'єкта малого підприємництва, може бути зупинено за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що оформляється наказом, копія якого не пізніше наступного робочого дня вручається платнику податків чи його уповноваженому представнику під розписку або надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, з подальшим поновленням її проведення на невикористаний строк.
Всупереч наведеному, Заявник не надав доказів, які б свідчили про вчинення контролюючим органом передбачених Кодексом дій для встановлення адреси боржника, належного та завчасного надіслання на його адресу наказу про проведення перевірки та проведення самої перевірки, зупинення чи продовження строку проведення перевірки.
Варто, також зазначити, що відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.
У межах проведення такої перевірки у платника податку виникає обов'язок надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки; такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 ПК України).
Із наданих Заявником документів вбачається, що позапланова виїзна документальна перевірка господарської діяльності Боржника не розпочалась.
При цьому, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності); відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки (пункт 85.4 статті 85 ПК України).
Згідно пункт 85.8 статті 85 ПК України посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Крім того, у поданій заяві Заявник просить суд витребувати оригінали документів, що не передбачено вищезазначеними нормами ПК України.
Водночас, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати; зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником; у разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 ПК України).
Складений згідно з положеннями пункту 85.6 статті 85 ПК України такий акт відсутній.
В постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 904/5635/19(904/9817/21), у п.7.3 якої зазначається, що «…за відсутності у матеріалах справи належним чином складеного та оформленого акту, що засвідчує факт відмови Відповідача або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу, або що засвідчує факт відмови Відповідача від проведення документальної або від фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, або від допуску посадових осіб контролюючого органу, що був би складений із зазначенням переліку документів, які Відповідачу запропоновано подати, а у разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта із вчиненням відповідного запису (пункт 85.6 статті 85 ПК України), Суд погоджується з правильним висновком апеляційного суду про відсутність порушеного права Позивача у спірних правовідносинах».
Також, Верховний Суд в постанові від 12.07.2023. у справі №380/13588/23 зробив наступні висновки: за приписами пунктів 44.1, 44.2, 44.3, 44.6 статті 44 ПК України (для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (…) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов'язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (…).
У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Порядок надання платниками податків документів до податкової перевірки регламентовано статтею 85 ПК України.
Згідно із пунктами 85.2, 85.4, 85.6, 85.7 означеної статті платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.
З аналізу наведених положень ПК України вбачається, що, дійсно, надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. У разі ненадання платником податків документів для проведення перевірки, у контролюючого органу є законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкових зобов'язань та визнати ці суми непідтвердженими документально.
Обов'язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.
Положення пункту 44.6 статті 44 ПК України вимагає наявності документів на час складення податкової звітності, встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вона є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.
Нормами підпункті 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що податковий орган, має право звертатися до суду із заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Податковим кодексом України.
Згідно пункту 85.5 статті 85 ПК України забороняється вилучення оригіналів первинних, фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
У постанові від 14 березня 2023 року у справі №640/5814/21 Верховний Суд зазначає наступне: у Податковому кодексі України не має визначення поняття вилучення документів правоохоронними органами.
Поряд з цим питання вилучення (виїмки) документів врегульовано положеннями Кримінально - процесуального кодексу України.
Відповідно до положень статті 160 Кримінально - процесуального кодексу України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку); тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Особа, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і оригіналів або копій документів, зобов'язана залишити володільцю речей і оригіналів або копій документів опис речей і оригіналів або копій документів, які були вилучені на виконання ухвали слідчого судді, суду. На вимогу володільця особою, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має бути залишено копію вилучених оригіналів документів (стаття 165 Кримінально - процесуального кодексу України).
Отже у разі вилучення (виїмки) оригіналів або копій документів володільцю таких надається опис вилучених документів чи їх копій, а також на вимогу володільця має бути залишено копії вилучених оригіналів документів.
Факт вилучення документів відображається у протоколі слідчої дії.
З аналізу вказаних норм вбачається, що вилучення (виїмка) документів може бути проведено виключно на підставі ухвали слідчого судді, суду і таке вилучення (виїмка) має бути підтверджено документально, описом, протоколом слідчої дії, тощо.
Також частиною другою статті 93 Кримінально - процесуального кодексу України передбачено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Отже, у разі надходження запиту (вимоги) про витребування (надання) документів від правоохоронного органу (сторони обвинувачення) органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, службові та фізичні особи надають запитувані документи, відомості, речі та інше.
Отже, надання документів на запит (вимогу) про витребування документів не є тотожним вилученню (виїмці) документів, це різні процесуальні дії, мають різні процедури вчинення (призначення), регулюються різними правовими нормами та мають різні правові наслідки.
Таким чином, норми Податкового кодексу України не наділяють контролюючий орган повноваженнями щодо звернення до суду із клопотанням чи позовом про зобов'язання (витребування) платника податків надати необхідні для проведення перевірки документи.
Суд наголошує, що проведення процедури банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності згідно з приписами законодавства про банкрутство не залежить від факту можливості або неможливості провести перевірку банкрута податковим органом. Взаємовідносини між податковим органом як органом державного контролю та платником податків урегульовані спеціальними нормами Податкового кодексу України, які не залежать від норм Кодексу України з процедур банкрутства, якщо інше прямо не зазначено у самому законі. Ані норми Кодексу України з процедур банкрутства, ані норми Податкового кодексу України не містять положень про те, що підприємство банкрут не може бути ліквідоване за рішенням суду чи ліквідаційна процедура має бути продовжена у зв'язку з неможливістю проведення перевірки банкрута податковим органом.
Обставини, пов'язані з виконанням податковим органом своїх повноважень, не можуть бути підставами для зупинення процесу банкрутства господарюючого суб'єкта, а також бути перешкодою для завершення провадження у справі про банкрутство за наявності передбачених законодавством про банкрутство підстав для того.
Такого ж висновку дійшов і Центральний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 01.07.2025 у справі №908/2981/24, якою апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.02.2025 у справі № 908/2981/24 залишив без задоволення. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.02.2025 у справі № 908/2981/24 залишено без змін.
Згідно з Податковим кодексом України (ПКУ), податковий орган має право звертатися до суду із заявою про витребування (вилучення) оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Основні випадки звернення до суду.
Пункт 20.1.38 статті 20 ПКУ надає право податковим органам звертатися до суду із заявою про вилучення оригіналів первинних документів. Однак, згідно з пунктом 85.5 статті 85 ПКУ, забороняється вилучення оригіналів первинних, фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, за винятком випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
Ці норми створюють певну колізію, але практика і роз'яснення податкових органів вказують на те, що звернення до суду для вилучення оригіналів документів можливе в рамках кримінального провадження.
Стаття 85 ПКУ регулює загальний порядок надання документів платниками податків. Вона зобов'язує платника надавати копії документів, що належать до предмета перевірки. Вилучення оригіналів є винятком.
Статтею 86 ПКУ передбачено, що у разі ненадання платником документів, що підтверджують показники податкової звітності, вважається, що такі документи були відсутні. Це може бути підставою для донарахування податкових зобов'язань.
Таким чином, якщо податковий орган потребує вилучення оригіналів документів, він повинен діяти в межах, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки ПКУ прямо відсилає до нього в частині вилучення оригіналів. Податковий орган може звернутися до суду з відповідним клопотанням, якщо йдеться про розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з податковим законодавством.
Cт.85 Податкового кодексу України встановлює зобов'язання надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки покладається саме на платника податків.
Платник податку це фізична або юридична особа, а також їх відокремлені підрозділи, які зобов'язані сплачувати податки та збори до бюджету.
Юридичні особи - це підприємства, установи та організації будь-якої форми власності (державні, приватні, комунальні тощо), що здійснюють господарську діяльність. До них відносяться:
· Підприємства: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства тощо.
· Банки та фінансові установи.
· Неприбуткові організації: благодійні фонди, громадські організації (у частині, що стосується їх господарської діяльності).
Крім того, суд зауважує, що ГУ ДПС у Запорізькій області не є учасником справи, а тому не може звертатися до суду з будь - якими клопотаннями процесуального характеру.
У своїй постанові від 25.09.2025 Касаційний господарський суд у справі №908/2870/24 дійшов такого висновку: частиною 1 ст. 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Отже, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, зокрема, в провадженні у справі про банкрутство - норм ГПК України та КУзПБ.
Разом з тим суб'єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
Так, згідно зі ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України , Національний банк України , Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку , представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника. Зокрема, сторонами у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут). Конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, зокрема, викладеною у постанові від 20.03.2024 у справі №911/1005/23, ухваленій у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду , законодавством про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний, порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної дієздатності, в тому числі правом оскаржувати судові рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо.
Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається ст. 45 КУзПБ. Набуття статусу кредитора законодавець пов'язує з наявністю у особи грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку. А набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора.
Порядок набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є чітким, зрозумілим та однозначним, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування.
Отже, лише після вчинення всіх передбачених ст. 45 КУзПБ дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (ч. 6 ст. 45, ст. 47 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, ст. 44 ГПК України).
Ураховуючи наведене, а також приписи ст.ст. 1, 45, 47 КУзПБ, лише за сукупністю, встановлених КУзПБ, дій (пред'явлення грошових вимог; доведення свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом (перевірка наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття; невтрата цього права у зв'язку з позовною давністю, тощо); визнання їх судом) кредитор може набути правового статусу учасника у справі про банкрутство.
У цій справі про банкрутство скаржник не є стороною - боржником або кредитором (зокрема особою, грошові вимоги якої до боржника визнано господарським судом першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 45 КУзПБ, чи забезпеченим кредитором). Також скаржника не віднесено до осіб, які визначені учасниками справи про банкрутство за законом.
Так, особа, яка згідно із вимогами ст.ст.1, 45, 46 КУзПБ не набула статусу кредитора боржника у справі про банкрутство, не може вважатися учасником справи про банкрутство та не має процесуальної дієздатності, визначеної законодавством про банкрутство, щодо оскарження ухвали місцевого суду про відкриття провадження у справі, за винятком випадків залучення осіб у справу про банкрутство у випадку розгляду майнових та інших спорів щодо боржника, відповідно до п.8 ч.1 ст.20 ГПК України та ст.7 КУзПБ.
Водночас щодо залучення осіб у справу про банкрутство в разі розгляду майнових та інших спорів щодо боржника необхідно звернутися до правової позиції, викладеної у постанові від 22.11.2023 у справі №910/4685/20, в якій Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на 3 групи, а саме:
· І група - сторони справи - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);
· ІІ група - учасники справи - арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України , представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника;
· ІІІ група - інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір.
Верховний Суд зауважив, що процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов'язаних саме зі здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник та які розглядаються у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 виснувала, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
- одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо;
- друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Ураховуючи наведені правові висновки, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зауважив, що особи, віднесені до І та ІІ груп, належать до учасників справи про банкрутство (непозовного провадження), у якій вирішуються основні процедурні питання (у межах судових процедур, визначених ст. 6 КУзПБ), тому вказані особи наділені повною процесуальною дієздатністю у такій справі, зокрема й правом на оскарження ухвалених у ній судових рішень.
Натомість особи, які віднесені до ІІІ групи (інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір) зазвичай стають учасниками справи про банкрутство у зв'язку з тим, що суд у межах справи про банкрутство розглядає та вирішує у відокремленому позовному провадженні спір за участю цих осіб.
На переконання судової палати, віднесення за ст. 1 КУзПБ певних осіб, щодо прав або обов'язків яких вирішується спір у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство, до категорії "інших учасників справи про банкрутство" не свідчить про наділення таких осіб статусом учасника самої справи про банкрутство в силу закону.
Отже, вирішуючи проблемний аспект у правовому регулюванні статусу таких суб'єктів, Верховний Суд наголосив, що інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір, не належать до учасників справи про банкрутство (за винятком тих осіб, які одночасно належать до І та ІІ груп), а їх процесуальний статус доцільно визначити саме як "учасники відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство".
Крім того, порядок набуття конкурсним кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається статтею 45 КУзПБ, за змістом якої конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Отже, за загальним правилом набуття статусу конкурсного кредитора законодавець пов'язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку (подібний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13).
За висновком Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду сформульованого у пункті 56.16 постанови від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, лише після вчинення всіх передбачених Законом про банкрутство (стаття 23) чи КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 23 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45 КУзПБ) визнання його вимог, конкурсний кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, стаття 44 ГПК України). Подібного правового висновку дійшов КГС ВС в своїй постанові від 25.09.2025 по справі № 908/2870/24.
Тобто, лише за сукупністю, передбачених КУзПБ дій: пред'явлення грошових вимог; доведення свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом (перевірка наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття; невтрата цього права у зв'язку з позовною давністю, тощо) та визнання грошових вимог у відповідній ухвалі суду конкурсний кредитор набуває правового статусу учасника у справі про банкрутство.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у Запорізькій області з заявою з кредиторськими вимогами до суду не зверталося, статусу учасника справи не набуло, відповідної ухвали судом постановлено також не було.
Таким чином, Податковий кодекс України наділив податковий орган правом проведення перевірки після відкриття провадження у справі про банкрутство. Однак, ані нормами Податкового кодексу України, ані нормами Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено право податкового органу звертатися до суду з клопотанням про витребування/вилучення документів.
Керуючись ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства ст.ст. 12, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Головного управління ДПС у Запорізькій області - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дня її підписання - 17.11.2025р. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст. ст. 256-259 ГПК України.
Суддя О.О. Юлдашев