Справа № 932/16100/19
Провадження № 2/932/775/23
24 квітня 2023 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Кудрявцевої Т.О.
при секретарі Ганіній Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова Світлана Олександрівна про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, -
28 жовтня 2019 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова Світлана Олександрівна, про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, у якій позивач просила суд визнати за нею право власності на квартири АДРЕСА_1 , та стягнути сплачений судовий збір у розмірі 768,40 гривень.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2019 року для розгляду даної справи була визначена суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2019 року зазначену позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
18 грудня 2019 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на виконання ухвали суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова Світлана Олександрівна, про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя. В обґрунтування позовних вимог позивач, через представника, у позові посилається на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб 26 лютого 1999 року; 29 травня 2013 року позивачем та її чоловіком ОСОБА_3 було придбане нерухоме майно - квартира АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, на день його смерті залишилась спадщина, яка складалась з права на вказану квартиру, яка є їх спільною сумісною власністю. Після смерті ОСОБА_3 позивачу стало відомо, що останній за життя склав заповіт, відповідно до якого усе належне йому майно заповів брату - ОСОБА_2 05 березня 2019 року позивач направила приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовій С.О. заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя. Постановою від 16 вересня 2019 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова С.О. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про права власності на частку у спільному майні подружжя - на квартира АДРЕСА_2 з посиланням на те, що позивач не надала оригінал правовстановлюючого документу на зазначене майно. Посилаючись на ст. ст. 60, 61 СК України, ст. 392 ЦК України, позивач просить суд визнати за нею право власності на частку у спільному майні подружжя - на квартири АДРЕСА_2 .
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 20 лютого 2020 року №83 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 лютого 2020 року дану цивільну справу було передано до розгляду судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Сліщенко Ю.Г., який ухвалою суду від 02 березня 2020 року прийняв справу до свого провадження, постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 27 липня 2020 року № 246 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 липня 2020 року дана цивільна справа передана для розгляду судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Яковлеву Д.О., яким ухвалою від 28 липня 2020 року прийнято цивільну справу до свого провадження, розпочато її підготовку до судового розгляду спочатку, призначено підготовче засідання по справі.
Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01 березня 2021 року відповідно до розпорядження керівника апарату суду №105 від 01 березня 2021 року головуючим суддею у цій справі була визначена суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Лукінова К.С.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2021 року суддею прийнято цивільну справу до свого провадження, розпочато її підготовку до судового розгляду, призначено підготовче засідання по справі, витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. копію спадкової справи №10/2019 від 19 лютого 2019 року.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2021 року було залучено ОСОБА_2 в якості співвідповідача до участі у даній цивільній справі № 932/16100/19.
16 листопада 2021 року до суду надійшов, поданий через представника, відзив відповідача на позов, в якому відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що квартира АДРЕСА_2 хоча і придбана ОСОБА_3 у період шлюбу з позивачем, однак, придбавалась на особисті кошти померлого ОСОБА_3 , що виключає надання майну (квартирі) правового режиму спільного майна подружжя, тому у позові слід відмовити.
На підставі розпорядження керівника апарату Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 05 травня 2022 року за №310 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 травня 2022 року справу передано в провадження судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О.
Ухвалою судді від 06 травня 2022 року прийнято цивільну справу до свого провадження, визначено про розгляд справи в порядку загального провадження, призначено підготовче засідання по справі.
01 листопада 2022 року до суду від представника позивача надійшла Відповідь на відзив, в якій він підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року витребувані від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. належним чином засвідчені копії документів, які необхідні для розгляду справи.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року з числа відповідачів було виключено Територіальну громаду м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено її до судового розгляду.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2023 року виправлено описку в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року про витребування доказів.
У наданій суду 24 квітня 2023 року заяві представник позивача - адвокат Громов Ю.А. просив розглянути справу у відсутності позивача та її представника, зазначив, що позовні вимоги підтримує.
Від представника відповідача - адвоката Чернецької О.А. до суду у призначений до судового розгляду день 24 квітня 2023 року надійшла заява, у якій представник відповідача просила провести розгляд справи за її відсутності, зазначила, що проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні повністю.
Третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова С.О. у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, до суду надала листа, в якому просила розглянути справу у її відсутність.
Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи та їх представників, а також без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розглянувши справу, ознайомившись з матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 26 лютого 1999 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (позивачка) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено шлюб, зареєстрований цього ж дня у Відділі реєстрації актів громадянського стану виконкому Бабушкінської районної ради м.Дніпропетровська, в зв'язку з чим прізвище дружини після одруження було змінено на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 26 лютого 1999 року.
29 травня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. було посвідчено Договір купівлі-продажу за реєстровим № 1138, відповідно до умов якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_2 (наразі назва - м.Дніпро); форма власності - приватна; розмір частки - 1/1; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 2696871 прийнято приватним нотаріусом 29.05.2013 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 284822131 від 15.11.2021 року. На підставі вказаного Договору купівлі-продажу право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 4124049 від 29 травня 2013 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що 21 січня 2019 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис № 200, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .
З копії спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої на ухвалу суду приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовою С.О., вбачається, що за життя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , склав Заповіт від 10 січня 2019 року, яким на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким все його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, на що він матиме право за законом, і що буде йому належати на момент смерті, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Даний Заповіт, який є чинним на час розгляду справи, було посвідчено 10 січня 2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Одинцовою С.О., зареєстровано в реєстрі за № 34.
Відповідно до спадкової справи, ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. з заявою від 19 лютого 2019 року про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. із заявою про видачу Свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя - на квартири АДРЕСА_2 з посиланням на те, що майно було набуто у період зареєстрованого з ОСОБА_3 шлюбу.
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Одинцової С.О. від 16 вересня 2019 року було відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме на квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова про відмову у здійсненні нотаріальної дії від 16 вересня 2019 року мотивована тим, що у заявника ОСОБА_1 відсутній правовстановлюючий документ, зареєстрований в установленому законодавством порядку на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , який підтверджує право власності подружжя на це майно. Зазначений документ, а саме договір купівлі-продажу від 29 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за реєстровим № 1138, знаходиться у спадкоємця за заповітом - ОСОБА_2 . Судом встановлено, що позивачем вказана постанова про відмову у здійсненні нотаріальної дії від 16 вересня 2019 року відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» у судовому порядку не оскаржувалась і є чинною.
Судом також встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на час його смерті розірваний не був.
Таким чином, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , була придбана ОСОБА_3 у період шлюбу з ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Проте, відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, законом встановлено винятки, за яких майно, хоча і набуте за період шлюбу, проте, не входить до правового режиму спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю подружжя.
Тобто, тлумачення статті 60 СК України свідчить, що закон встановив презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2111.2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 05.07.2021 року у справі № 591/692/19, від 09.06.2021 року у справі № 750/8628/18.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 року по справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована.
Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020р. по справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) зазначено, що суд при розгляді справи повинен був врахувати джерело походження коштів, за рахунок яких було придбано квартиру, що є предметом спору, навіть за умови придбання її під час перебування в шлюбі.
Аналогічна правова позиція також узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного від 05.11.2020 року у справі №534/961/16, від 06.02.2018 року у справі №235/9895/15, від 05.04.2018 року у справі №404/1515/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 та у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі №6-843цс17.
Згідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини згідно до ст.1218 ЦК України входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно до ч.1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до ч.2 цієї статі часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до ч.1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У відповідності до ст.1223 цього Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У Відзиві на позовну заяву відповідач через свого представника заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_2 хоча і придбана ОСОБА_3 у період шлюбу з позивачем ОСОБА_1 , однак, придбавалась на особисті кошти ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виключає надання майну (квартирі) правового режиму спільного майна подружжя.
Судом досліджено походження коштів, за які була придбана померлим ОСОБА_3 у період шлюбу з ОСОБА_1 квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та встановлено наступне.
21 листопада 2006 року відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право власності б/н від 17 липня 2006 року, виданого КЖЕП «Південне», набули права приватної власності по кожний на квартиру АДРЕСА_4 (наразі назва - м.Дніпро), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 284821966 від 15.11.2021 року.
Вбачається, що 29 травня 2013 року о 17 год. 34 хв. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. було посвідчено Договір купівлі-продажу за реєстровим № 1135, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продав за ціною 151 264,00 гривень, а ОСОБА_8 купила квартиру АДРЕСА_4 (наразі назва - м.Дніпро); рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 2694945 прийнято приватним нотаріусом 29 травня 2013 року о 17 год. 34 хв., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 284821966 від 15 листопада 2021 року.
Відповідно до п. 2 вищезазначеного Договору купівлі-продажу, квартира АДРЕСА_4 належала продавцю ОСОБА_3 на праві приватної власності: квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого КЖЕП «Південне» 17 липня 2006 року згідно із розпорядженням № 53-06, зареєстрованим у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ» 21 листопада 2006 року, номер витягу 12582556, реєстраційний номер 16815503, та квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Піонтковською О.О. 24 травня 2013 року, реєстр № 640, зареєстрованого у Державному реєстрі прав на нерухоме майно державним реєстратором Піонтковською О.О. 24 травня 2013 року, номер запису про право власності 1042799, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 66312212101.
Таким чином, зазначена відчужена квартира була набута ОСОБА_3 за таких обставин - квартири АДРЕСА_4 (наразі назва - м.Дніпро) була набута у порядку приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на підставі свідоцтва про право власності б/н від 17 липня 2006 року, виданого КЖЕП «Південне», та частина даної квартири була набута ним у порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про право на спадщину.
29 травня 2013 року о 18 год. 28 хв. (тобто у той же день, після продажи ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_4 ) цим же приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. було посвідчено Договір купівлі-продажу за реєстровим № 1138, відповідно до умов якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 купив за ціну 94 240,00 гривень квартиру АДРЕСА_2 ; форма власності - приватна; розмір частки - 1/1; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 2696871 прийнято приватним нотаріусом 29 травня 2013 року о 18 год. 29 хв., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 284822131 від 15 листопада 2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Вищезазначене виключає надання квартирі АДРЕСА_2 (наразі м.Дніпро) правового режиму спільного майна подружжя, оскільки джерелом набуття майна - вказаної квартири були особисті кошти померлого ОСОБА_3 , оскільки 29 травня 2013 року о 18 год. 28 хв. ОСОБА_3 за 94 240,00 грн. купив квартиру АДРЕСА_2 за кошти, які належали йому особисто в зв'язку з тим, що ним - ОСОБА_3 29 травня 2013 року о 17 год. 34 хв. була продана за ціною 151 264,00 гривень квартира АДРЕСА_4 , яка була його особистою власністю (1/2 частина квартири набута ОСОБА_3 у власність у порядку Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та частина даної квартири набута у порядку спадкування), що не спростовано позивачем.
Враховуючи викладені обставини та надані докази, презумпція права спільної сумісної власності подружжя на майно - квартиру АДРЕСА_2 є спростованою.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У відповідності до ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом частин першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша - четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995-004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, що передбачено статтями 43, 49 ЦПК України. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Суд вважає, що викладені позивачем обставини, за яких вона звернулась до суду із даними позовними вимогами, не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, переконливих доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивач суду не надала, будь-яких доказів в спростування доводів відповідача позивачем суду не надано. Враховуючи зазначене та те, що в ході судового розгляду даної справи презумпція права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на майно - квартиру АДРЕСА_2 є спростованою, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя не підлягають задоволенню.
Ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Враховуючи те, що позов не підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по справі слід віднести за рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Одинцова Світлана Олександрівна, про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя - відмовити.
Витрати по справі віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня отримання копії рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Кудрявцева