17 листопада 2025 року м. Харків Справа № 913/467/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М., суддя Шутенко І.А.,
без участі представників сторін,
розглянувши в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (вх.№355Л/1) на рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 (повний текст судового рішення складений та підписаний 30.01.2025, суддя Секірський А.В.) у справі № 913/467/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м. Київ
до Комунального некомерційного підприємства “Старобільський центр первинної медико-санітарної допомоги» Старобільської міської ради Луганської області, м. Старобільськ Луганської області
про стягнення 248 423 грн 41 коп.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства “Старобільський центр первинної медико-санітарної допомоги» Старобільської міської ради Луганської області про стягнення боргу за поставлений природний газ за договором постачання природного газу від 22.11.2021 №11-1143/21-БО-Т в сумі 157 765 грн 86 коп., пені в сумі 30 731 грн 37 коп., 3% річних в сумі 11 921 грн 80 коп., інфляційних втрат в сумі 48 004 грн 38 коп., всього 248 423 грн 41 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Комунальним некомерційним підприємством "Старобільський центр первинної медико-санітарної допомоги" Старобільської міської ради Луганської області зобов'язань з оплати поставленого природного газу у січні-лютому 2022 року за договором постачання природного газу від 22.11.2021 №11-1143/21-БО-Т, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, на яку нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 у справі №913/467/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства “Старобільський центр первинної медико-санітарної допомоги» Старобільської міської ради Луганської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» борг в сумі 155 547 грн 62 коп., пеню в сумі 30 262 грн 80 коп., 3% річних в сумі 11 758 грн 04 коп., інфляційні втрати в сумі 47 376 грн 21 коп., судовий збір в сім 2 939 грн 34 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що враховуючи дані інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів споживача - Комунального некомерційного підприємства "Старобільський центр первинної медико-санітарної допомоги" Старобільської міської ради Луганської області (EIC-код 56ХS0001291BT00Y), відповідачем у період з січня по лютий 2022 року спожито природний газ в обсязі 9,53038 тис.куб.м. на суму 157 765 грн 86 коп.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу в сумі 2 218 грн 24 коп. за поставлений 28.02.2022 природний газ в обсязі 0,13400 тис.куб.м. слід відмовити, у зв'язку з тим, що територія Старобільської міської територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, з чого вбачається, що положення статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на такі території з урахування ч. 1 статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України. Отже, 28.02.2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 у справі №913/467/24 в частині відмови в стягненні 2 218, 24грн основного боргу, 468, 57грн пені, 163, 76грн 3% річних та 628, 17грн інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. Просить стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що враховуючи положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", за умови відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022, положення статей 13 та 13-1 вказаного Закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2025 для розгляду справи №913/467/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гребенюк Н.В., судді Слободін М.М., Шутенко І.А.
Апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі №913/467/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 у справі №913/467/24; встановлено учасникам справи строк до 25.03.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання учасникам провадження; розпочато розгляд справи з 25.03.2025 без повідомлення учасників справи.
17.03.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що територія Старобільської міської територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, з чого вбачається, що положення статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" поширені на такі території. Враховуючи викладене та приписи статті 2 вказаного Закону, відповідач вважає, що його дія розповсюджується на спірні правовідносини, отже, 28.02.2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу. З огляду на викладене, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 зупинено апеляційне провадження у справі №913/467/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №908/1162/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №908/1162/23.
Зокрема, судом встановлено в ухвалі від 27.03.2024 про передачу справи №908/1162/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду колегія суддів зазначила про те, що положення статей 13 та 13-1 цього Закону можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме: за рішенням Кабінету Міністрів України, перед об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постало питання щодо наявності/відсутності підстав для відступлення від викладеного у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 висновку про те, що для поширення дії положень частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, достатнім є лише загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, на офіційній веб-сторінці в Єдиному державному реєстрі судових рішень постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 касаційну скаргу ТОВ "ВІМК" залишено без задоволення. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 залишено без змін.
Верховний Суд встановив, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
З урахуванням мотивів, наведених у цій постанові, об'єднана палата не вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 у справі №913/467/24. Запропоновано учасникам справи в строк до 14.11.2025 подати до суду письмові пояснення по суті предмету апеляційного перегляду, з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23. Постановлено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 у справі №913/467/24 здійснювати в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
10.11.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення, просить з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги.
Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Як вбачається із доводів і вимог апеляційної скарги, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 у справі №913/467/24 в частині відмови в стягненні 2 218, 24грн основного боргу, 468, 57грн пені, 163, 76грн 3% річних та 628, 17грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Відтак, рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 у справі №913/467/24 переглядається апеляційним господарським судом в частині відмови в стягненні 2 218, 24грн основного боргу, 468, 57грн пені, 163, 76грн 3% річних та 628, 17грн інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта та доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено місцевим господарським судом, 22.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", EIC-код 56Х930000010610Х (постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством "Старобільський центр первинної медико-санітарної допомоги" Старобільської міської ради Луганської області, EIC-код 56ХS0001291BT00Y (споживач) укладено договір постачання природного газу №11-1143/21-БО-Т (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб (пункт 1.2 договору).
За умовами пункту 2.1 договору, постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 56 тис.куб.метрів, в тому числі по місяцях (далі також - розрахункові періоди) (тис.куб.м.): жовтень 2021 - 1; листопад 2021 - 5; грудень 2021 - 10; січень 2022 - 9; лютий 2022 - 9; березень 2022 - 5; квітень 2022 - 1; травень 2022 - 0; червень 2022 - 0; липень 2022 - 0; серпень 2022 - 0; вересень - 0; жовтень 2022 - 1; листопад 2022 - 5; грудень 2022 - 10, всього - 56.
Постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ (пункт 3.1 договору).
Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5 договору).
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (п.п. 3.5.1 п. 3.5 договору).
Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.п. 3.5.3 п. 3.5 договору).
За умовами пункт 6.2 договору споживач зобов'язаний, зокрема, прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (пункт 7.1 договору).
У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 7.2 договору).
На виконання зобов'язань за договором позивачем у період з січня по лютий 2022 року поставлено відповідачу природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, зокрема:
- відповідно до акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 обсяг споживання у січні 2022 року становить 6,49938 тис.куб.м. на загальну суму 107 590 грн 70 коп. з ПДВ;
- відповідно до акту приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 обсяг споживання у лютому 2022 року становить 3,03100 тис.куб.м. на загальну суму 50 175 грн 16 коп. з ПДВ.
Обсяг поставленого відповідачу природного газу підтверджується інформацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" від 25.10.2024 №ТОВВИХ-24-16198 (аркуші справи 31-33), відповідно до якої, зокрема, обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-код 56ХS0001291BT00Y у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 та віднесений в алокацію постачальника ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (EIC-код 56Х930000010610Х), становить: з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 6 499,38 м3; з 01.02.2022 по 25.02.2022 - 3 031,00 м3, та даними з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів споживача (аркуш справи 35).
Відповідач за поставлений природний газ у січні та лютому 2022 року у встановлений договором строк не розрахувався.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Місцезнаходженням відповідача - Комунального некомерційного підприємства "Старобільський центр первинної медико-санітарної допомоги" Старобільської міської ради Луганської області на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: вул. Слобожанська, будинок 21, м. Старобільськ, Луганська область, 92703.
За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Вказівка на мету закону визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі в чинній редакції.
Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.
Частиною першою статті 1 Закону № 1207-VII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що:
- тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав;
- тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
- правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права;
- за державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
За частиною другою статті 1 Закону № 1207-VII:
- датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року;
- окремі об'єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України;
- Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року;
- окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Законом №2138-IX від 15.03.2022 в редакції Законів №2764-IX від 16.11.2022, №3050-IX від 11.04.2023 статтю 1 Закону №1207-VII доповнено частиною третьою, якою визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Чинна редакція Закону №1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 13-1 Закону №1207-VII, а саме:
- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу першого частини першої кожної з вказаних статей;
- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом З частини першої статті 3 Закону, правила статей 1З, 13-1 Закону застосовуються лише у разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.
Це розмежування запроваджено Законом України від 15.03.2022 №2138-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", який набрав чинності 20.03.2022 шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим законом доповнено абзац другий частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII.
Враховуючи відсильний характер наведених вище положень законодавства, Об'єднана палата Верховного Суду у справі №908/1162/23 проаналізувала розвиток та зміну в часі регулювання, наведеного в статті 1, частині першій статті 3, статтях 13 та 13-1 Закону №1207-VII.
Так діюча до набрання чинності Законом України від 15.03.2022 №2138-ІХ редакція Закону №1207-VII містила таке:
- статті 13 та 13-1 Закону №1207-VII визначали особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території та особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території;
- частина перша статті 1 Закону №1207-VII вказувала, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
- частина другої цієї ж статті визначала дату початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - 20 лютого 2014 року;
- частина перша статті 3 цього Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначала:
1) сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Закон України від 15.03.2022 №2138-ІХ) станом на 20.03.2022, зокрема:
- доповнив статтю першу Закону №1207-VII частиною третьою, за якою дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;
- доповнив частину третю статті 4 Закону абзацом другим, за яким в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;
- доповнив статті 13, 13-1 Закону № 1207-VII новими частинами першими, за абзацом другим яких в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цих статей можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
У частині першій статті 3 цього Закону було викладено іншу редакцію пункту 3 та доповнено її пунктом 4, відтак:
"І. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;
4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і З цієї частини, і повітряний простір над цими територіями".
Як зазначено Верховним Судом у справі №908/1162/23, з наведеного регулювання у сукупності вбачається, що за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону).
Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" (набрав чинності 07.05.2022) до Закону №1207-VII в свою чергу були внесені численні зміни, зокрема:
- частину другу статті 1 було викладено в такій редакції:
"Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Окремі об'єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 рок. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України";
- Закон був доповнений статтею 1-1 "Визначення термінів", пункт 7 частини першої якої містить визначення поняття "тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації";
- пункт 1 частини третьої статті 3 Закону був викладений у такій редакції: "сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях".
Однак частина третя статті 1, пункт 3 частини першої статті З, а так само частини перші статей 13, 13- 1 Закону при цьому залишилися незмінними.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Об'єднана палата Верховного Суду у справі №908/1162/23 дійшла висновку, що з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Воєнний стан в Україні був введений з 24.02.2022 із 05 год. 30 хв. Указом Президента України № 64/2022 та неодноразово продовжувався.
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
Датою тимчасової окупації Старобільської міської територіальної громади визначено 28.02.2022.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України") правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на такі території з урахування ч. 1 статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Враховуючи викладене та приписи статті 2 вказаного Закону, суд зазначає, що його дія розповсюджується на спірні правовідносини у даній справі.
Отже, 28.02.2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу в сумі 2 218 грн 24 коп. за поставлений 28.02.2022 природний газ в обсязі 0, 13400 тис.куб.м.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За умовами пункту 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пені, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
За приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями січня 2022 року, суд першої інстанції встановив, що він є арифметично правильним, зробленим відповідно до приписів діючого законодавства, у зв'язку чим позовні вимоги позивача про стягнення пені в сумі 20 132 грн 72 коп. за період з 16.03.2022 по 15.09.2022, 3% річних в сумі 8 217 грн 43 коп. за період з 16.03.2022 по 30.09.2024 та інфляційних втрат в сумі 34 092 грн 14 коп. за період з квітня 2022 року по вересень 2024 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями лютого 2022 року, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на відсутність підстав для стягнення з відповідача боргу за поставлений 28.02.2022 природний газ, здійснювати нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати поставленого природного газу слід за період з 01.02.2022 по 27.02.2022 на суму боргу в розмірі 47 956 грн 92 коп., отже, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги позивача про стягнення пені в сумі 10 130 грн 08 коп., 3% річних в сумі 3 540 грн 61 коп., інфляційних втрат в сумі 13 284 грн 07 коп.
У задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат місцевий господарський суд вірно відмовив.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 у справі №913/467/24 слід залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 у справі №913/467/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Н.В. Гребенюк
Суддя М.М. Слободін
Суддя І.А. Шутенко