Постанова від 13.11.2025 по справі 903/51/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2025 року Справа № 903/51/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Музика М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 (повний текст складено 18.09.2025) та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі №903/51/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь»

до відповідача: ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI

про стягнення 1 446 523,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 позов задоволено частково.

Стягнуто з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» 1100,00 євро штрафу за курсом Національного банку України на день виконання рішення, а також 716,55 грн витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» в дохід Державного бюджету України 2,48 грн недоплаченого судового збору.

У решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що затримка доставки вантажу становить 11 днів, а тому перевізник несе відповідальність, передбачену п. 5.6. контракту, а саме штраф у розмірі 1100 євро. Також місцевий господарський суд виснував про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків, через відсутність вини відповідача, а відтак і причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками позивача, тобто відсутність елементів, при яких настає цивільна відповідальність. Крім того, у зв'язку із відмовою у позові про стягнення збитків суд першої інстанції залишив без задоволення вимогу позивача (похідна вимога) про стягнення 5 % річних від загальної суми збитків згідно з ст. 27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами за період із дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті.

Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі №903/51/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» про стягнення судових витрат - задоволено частково.

Стягнуто з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» 4953, 59 грн витрат на професійну правову допомогу, а також 3561, 63 грн витрат, пов'язаних із залученням перекладача.

В іншій частині заяви відмовлено.

Суд першої інстанції здійснив розрахунок витрат на правову допомогу та витрат, пов'язаних із залученням перекладача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" звернулося до суду із апеляційною скаргою через систему Електронний суд, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» 21880,00 євро (в еквіваленті 950029,60 грн) збитків, завданих втратою вантажу; 404636,50 грн збитків зі сплати податку на додану вартість та акцизного податку; 1130,00 грн збитків на визначення вмісту води згідно ДСТУ та оформлення протоколу випробувань; 29000,00 грн упущеної вигоди; 6000,00 грн збитків на послуги декларування та митного оформлення; 1800,00 грн збитків щодо оформлення документів і приймання автотранспорту у відділі митного оформлення “Ковель»; 6000,00 грн збитків щодо відбору проб (зразків) та складання акту; 5% річних від загальної суми збитків згідно ст. 27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами з дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті.

Просить ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги про стягнення з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» 21880,00 євро (в еквіваленті 950029,60 грн) збитків, завданих втратою вантажу; 404636,50 грн збитків зі сплати податку на додану вартість та акцизного податку; 1130,00 грн збитків на визначення вмісту води згідно ДСТУ та оформлення протоколу випробувань; 29000,00 грн упущеної вигоди; 6000,00 грн збитків на послуги декларування та митного оформлення; 1800,00 грн збитків щодо оформлення документів і приймання автотранспорту у відділі митного оформлення “Ковель»; 6000,00 грн збитків щодо відбору проб (зразків) та складання акту; 5% річних від загальної суми збитків згідно ст. 27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами з дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті - задовольнити повністю.

Додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції: “1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» про стягнення судових витрат - задовольнити.

Стягнути з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» 150 000 грн витрат на професійну правову допомогу, а також 107 850 грн витрат, пов'язаних із залученням перекладача».

Стягнути з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 50 000,00 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:

- відповідач приймаючи вантаж в пункті завантаження підписав товарно-транспортну накладну без зауважень, не ініціював проведення перевірки вантажу та відомостей, зазначених у товарно-супровідних документах, хоча таким правом у відповідності до пункту 6.1. Контракту був наділений. Підписанням накладної без повідомлення, зазначеного в п. 6.1. Контракту, згідно пункту 6.2. Контракту відповідач підтвердив, що сам вантаж перебуває в належному стані, його кількість відповідає кількості, вказаній у товарно-супровідних документах. Факт того, що перевізнику в пункті завантаження в автоцистерну було завантажено саме дизельне паливо в судовому засіданні підтвердив і представник відповідача. Тому, будь-які посилання сторони відповідача про те, що претензії щодо вмісту автоцистерни слід висувати продавцю - компанії “VENKON GROUP OU», є безпідставними;

- позивачем з чітким послідовним дотриманням положень контракту (п.п. 6.6.-6.10.) після виявлення невідповідності вантажу, за участю директора, ревізорів, водія нового перевізника складено акт про невідповідність товару, в якому зафіксовано, що всередині автоцистерни товар, а саме дизельне паливо, відсутнє. Окрім цього, вказану обставину зафіксовано на відеозаписі, який долучений до матеріалів справи. Наведені обставини доводились до відома відповідачу, однак були залишені ним без належного реагування, що і зумовило подальше звернення до суду;

- стороною позивача доведено належними та допустимими доказами спричинення заявлених збитків та наявність усіх елементів, за яких настає відповідальність перевізника, а пояснення щодо обставин справи є вмотивованими та послідовними. Судом першої інстанції констатовано, що оскільки ні договором, ні заявкою між сторонами не було погоджено строку доставки товару вантажоотримувачу, тому застосуванню підлягають загальновизначені строки доставки 60 днів (ст. 20 Конвенції). Порушення вищевказаного строку доставки товару в судовому засіданні також визнав представник відповідача. Тому із наведеного слід зазначити, що стаття 20 Конвенції беззаперечно підлягає застосуванню в даному випадку. Виходячи з тексту наведеної норми Конвенції, правові наслідки втрати вантажу наступають з встановлених у пункту 1 статті 20 Конвенції підстав незалежно від того чи втрачено вантаж фактично чи ні;

- суд першої інстанції помилково вважає, що товар все ж було доставлено хоча із порушенням строку, оскільки його було передано іншому перевізнику та прийнято позивачем. Найменуванням товару є дизельне паливо, однак фактично в автоцистерні була наявна інша речовина, відміна від палива. Наведене підтверджується висновком експерта від 10.05.2024 № СЕ-19/103-24/5895-ФХД, протоколом випробувань від 06.05.2024 № 339, актом про невідповідність товару від 02.05.2024, відеозаписами тощо. Таким чином, у даній ситуації товар позивачу станом на сьогодні все ще не доставлено;

- у матеріалах справи наявний витяг із тахографа транспортного засобу нового перевізника, з якого чітко вбачається, що водій протягом усього рейсу безперервно рухався у напрямку до державного кордону, а відпочинок здійснював виключно у спеціально відведених місцях для стоянки. Такі майданчики обладнані системами відеоспостереження, що унеможливлює непомічене втручання у вантаж. Звертає увагу суду, що якби транспортний засіб здійснював зупинку чи стоянку поза межами спеціально відведених майданчиків, це було б зафіксовано компетентними органами Республіки Польща, які безумовно застосували б відповідні санкції до перевізника. Однак жодних таких фактів контролюючими органами зафіксовано не було. Крім того, сам відповідач у судовому засіданні зазначив, що для повного зливу автоцистерни необхідно щонайменше 4 години, аналогічний час потрібен і для її повторного наповнення. Тобто, загалом 8 годин. За умов зафіксованого тахографом безперервного руху та відпочинку лише у контрольованих місцях, у нового перевізника об'єктивно була відсутня будь-яка можливість для здійснення таких дій. Під час приймання вантажу новий перевізник був позбавлений можливості перевірити фактичний вміст автоцистерни, оскільки це вимагало б порушення цілісності пломб, що є прямим порушенням правил перевезення. Таким чином, наведені обставини спростовують висновки суду першої інстанції щодо непричетності відповідача до втрати товару, та свідчать про відсутність у нового перевізника реальної можливості здійснити будь-яке втручання у вміст автоцистерни;

- судом першої інстанції безпідставно не враховано, що норми Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно пункту 1 ст. 18 Конвенції тягар доказування того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в п. 2 ст. 17, що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику. В свою чергу, в матеріалах справи відсутні будь - які належні та допустимі докази, які б спростовували вину перевізника у втраті вантажу при здійсненні міжнародного перевезення, оскільки обов'язок доведення невинуватості перевізника покладається безпосередньо на нього вимогами чинного законодавства, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами. Із наведеного вбачається, що відповідач у місці завантаження отримав товар у вигляді дизельного палива, однак новому перевізнику передав іншу рідину;

- під час проходження митного контролю ні на митниці Республіки Польща, ні на Волинській митниці, ні на Енергетичній митниці фактичний огляд вантажу не проводився. Ці обставини були підтверджені у судовому засіданні. Жодних доказів, які б спростовували зазначене, іншою стороною не надано. Враховуючи відсутність митного огляду, раніше встановити фактичну відсутність товару у автоцистерні не було можливим, оскільки позивач був завірений відповідачем, що до нього в автоцистерні транспортується саме дизельне паливо;

- сам відповідач у судовому засіданні підтвердив, що для повного зливу автоцистерни необхідно щонайменше 4 години, а для повторного її наповнення - ще 4 години, тобто загальний мінімальний час для злиття та наповнення цистерни іншою речовиною становить щонайменше 8 годин. Разом з тим, з моменту прибуття автоцистерни за адресою: вул. Варшавська, 1, м. Ковель до моменту прибуття працівників поліції пройшло менше 4 годин, що виключає будь-яку можливість протиправного, несанкціонованого втручання у вміст цистерни зі сторони позивача та нового перевізника. Отже стороною позивача доведено належними та допустимими доказами факт втрати вантажу, пряму причетність відповідача до його втрати, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та збитками позивача;

- всі інші доводи та твердження відповідача не спростовують обставин справи та не впливають на правову кваліфікацію його дій (бездіяльності) як таких, що призвели до порушення умов договору перевезення. Надані відповідачем пояснення зводиться виключно до припущень, які не підтверджуються належними та допустимими доказами і не можуть бути прийняті як підстава для звільнення відповідача від обов'язку відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням договірних зобов'язань;

- відповідач не довів обставин, які б звільняли його від відповідальності, не надав доказів на підтвердження заявлених причин затримки та технічних несправностей, тоді як усі доводи позивача підтверджені належними і допустимими доказами. Таким чином, наявні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати завдані збитки у зв'язку з неналежним виконанням договору перевезення.

- оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, тому додаткове рішення від 18.09.2025 підлягає зміні.

14.10.2025 на адресу суду надійшли матеріали справи №903/51/25.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.10.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 у справі №903/51/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати Північно-західному апеляційному господарському суду належні докази сплати 25 174,73 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

21.10.2025 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі №903/51/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на "13" листопада 2025 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №3. Запропоновано учасникам справи у строк до 10.11.2025 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.

10.11.2025 на адресу суду від представника ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач просить апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 у справі № 903/51/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 у справі №903/51/25 - без змін. Апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі № 903/51/25 - залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі №903/51/25 - без змін.

В судовому засіданні у режимі відеоконференції представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги.

В судове засідання представник скаржника (позивач) не з'явився. Однак, 13.11.2025 на електронну адресу суду від представника скаржника Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» адвоката Кінах Я.В. надійшло клопотання про відкладення (перенесення) судового засідання.

Щодо клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає що частинами 5, 6 ст. 42 ГПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

ЄСІТС відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції (ч.4 ст.6 ГПК).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (ч.6 ст.6 ГПК).

Пунктом 10 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 (далі - Положення) передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС у добровільному порядку.

Відповідно до п.16 Положення процесуальні документи та докази можуть подаватися до суду в електронній формі, а процесуальні дії - вчинятися в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом, цим положенням, а також випадків, коли суд до якого подаються документи та докази не інтегровано до ЄСІТС.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов'язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми "Електронний суд", якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням (п.25 Положення).

Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС (п.26 Положення).

Таким чином, альтернативою звернення до суду для осіб, визначених п.10 Положення та ч. 6 ст .6 ГПК, з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через підсистему "Електронний кабінет".

В постанові від 13.09.2023 у справі №204/2321/22 Велика Палата Верховного Суду підтвердила необхідність дотримання вищевикладених положень адвокатами, нотаріусами, приватними виконавцями, судовими експертами, державними органами та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку.

Враховуючи наведене та те, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» адвокат Кінах Я.В. подала клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, підписане електронним цифровим підписом, шляхом направлення на електронну пошту суду, то таке клопотання було подане не у спосіб, передбачений ГПК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №924/750/20.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити інформацію згідно з переліком, наведеним у частині першій цієї статті; письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, що подається на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надсилання (надання) іншим учасникам справи (провадження) з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 ГПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №917/994/22 та від 23.01.2024 у справі №908/174/20, ураховуючи те, що клопотання скаржником подано не з використанням вказаного сервісу (підсистеми "Електронний суд"), відповідне клопотання не може вважатися таким, що підписано у встановленому законом порядку.

За змістом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 року у справі №911/3312/21, з положень ст.ст.6, 170 ГПК України вбачається, що суд, встановивши, що клопотання подано не у паперовій формі, або без використання Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), повертає його заявнику без розгляду.

Подібної позиції дотримується Верховний Суд також і у постановах від 24.01.2024 у справі №569/9806/21, від 24.01.2024 у справі №1008/5677/12, від 22.02.2024 у справі №673/554/21, від 02.05.2024 у справі №442/6388/22, від 27.08.2024 у справі №918/854/22 від 04.07.2024 у справі №910/9627/23, від 08.05.2024 у справі №910/139025/21, від 24.04.2024 у справі №907/898/22, від 13.02.2024 у справі №910/743/23 (п. 5.1), від 23.01.2024 у справі №910/10548/22, від 22.01.2024 у справі №910/13105/21 (п. 7.3.4), від 12.12.2023 у справі №927/561/21, від 05.12.2023 у справі №917/178/23.

З огляду на наведене, оскільки клопотання позивача про відкладення (перенесення) розгляду справи, подана у непередбачений ГПК України спосіб, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для повернення даної заяви без розгляду на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняття оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2022 між Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» (покупець) та компанією-нерезидентом “VENKON GROUP OU» (продавець) укладено контракт № VG/DPGV/2212-01SD від 27.12.2022 (далі - контракт № 1), у відповідності до якого продавець зобов'язується продати, а покупець купити нафтопродукти. Сторони погодили, що асортимент, ціна і кількість товару обумовлюється в підписаних між сторонами додатках до даного контракту (а.с.21-30 Т.1).

08.09.2023 між продавцем та покупцем підписано додаток № 26 до контракту №1, у відповідності до якого сторони обумовили поставку 10000 метричних тон (+/- 10%) товару: DIESEL FUEL 10 ppm, EN 590, в період з 20.09.2023 по 20.12.2023 на умовах поставки FCA (Incoterms 2020), місце відправки: Латвія, місце призначення: Україна. Попередня ціна товару визначена на рівні 922,00 EUR/MT (а.с.31-32 Т.1).

18.02.2024 продавцем складено інвойс № VG-240218-001 на поставку товару: GASOIL/DIESEL FUEL 10РРМ, EN 590, LIGHT, 3, III (D/Е), в кількості 24.494 (МТ), ціна якого складає 21880,00 Євро, також, з метою підтвердження якості товару надано сертифікат аналізу від 09.12.2023 року та сертифікат походження № LV-24-123587 від 19.02.2024 року (а.с.33,35-36 Т.1).

Позивачем 23.11.2023 здійснено передоплату компанії-нерезиденту “VENKON GROUP OU» по контракту № VG/DPGV/2212-01SD від 27.12.2022 року, по рахунку -фактурі №VG-23110 2-001 від 02/11/2023 на суму 40536 Євро (а.с.34 Т.1, а.с. 46 Т2).

З метою здійснення доставки придбаного позивачем товару, 21.09.2023 між Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» (замовник) та компанією-нерезидентом “ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI» (перевізник) укладено контракт перевезення вантажів в міжнародному і міжміському сполученні № 21092023 від 21.09.2023 (далі - контракт №2), за умовами якого замовник замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних і міжміських сполученнях на умовах і в строки, обумовлені цим договором і заявкою на перевезення (а.с.38-47 Т.1).

Умови перевезення вантажу узгоджуються сторонами індивідуально щодо кожного замовлення в заявці, яка з моменту її підписання сторонами є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2 контракту №2).

Пунктом 3.1 контракту №2 встановлено обов'язок перевізника, зокрема, забезпечити контроль за процесом завантаження, розміщення та кріплення вантажу, з метою забезпечення його збереження (п.п.3.1.4); забезпечити наявність у водіїв належним чином оформлених документів для безперешкодного виконання перевезень, а саме: санітарної книжки з актуальними результатами медичного огляду, санітарного паспорта на транспортний засіб, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та інших документів, необхідних для здійснення перевезення вантажів у міжнародному та міжміському сполученні (п.п.3.1.6); забезпечити збереження вантажу, його якісних показників, не допускати розміщення у транспортному засобі інших вантажів, крім вантажу замовника та не допускати інших порушень, що можуть спричинити псування вантажу замовника (п.п.3.1.7).

Згідно з п.3.2 контракту № 2 замовник зобов'язаний, зокрема, до прибуття автомобіля під навантаження підготувати вантаж для перевезення (затарувати, опломбувати, замаркувати, заповнити в документах на перевезення вантажів відомості по вантажоодержувачу, виписати у разі потреби перепустку на право проїзду автомобіля до місця навантаження і на право вивезення вантажу) (п.п.3.2.1); здійснити оформлення всіх митних документів, опломбувати (розпломбувати) вантаж (п.п.3.2.4).

Відповідно до п. 4.1 контракту № 2 розмір плати за перевезення вантажів та інші операції й послуги, пов'язані з перевезенням визначаються сторонами в заявці. Ціни за послуги перевезення за цим договором встановлені в євро (п.4.2 контракту № 2). Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу, що перевозиться, та своєчасність його доставлення.

Пунктом 4.4 контракту № 2 визначено, що оплата за перевезення здійснюється передоплатою на рахунок перевізника.

Згідно з п.5.2 контракту № 2 за понаднормовану затримку автомобіля під завантаження або розвантаження товару по вині замовника, останній сплачує перевізнику штраф в розмірі 100 євро на території Євросоюзу та 50 євро на території України за кожний повний день понаднормованого простою.

Відповідно до п. 5.6 контракту № 2 за неподання автотранспорту в пункт завантаження в узгоджені з замовником терміни, та/або затримки доставки вантажу перевізник виплачує штраф у розмірі 50 євро - на території України і 100 євро на території Євросоюзу за кожну розпочату добу затримки, враховуючи вихідні та святкові дні.

Пунктом 5.8 контракту № 2 визначено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної чи часткової втрати, ушкодження чи псування при перевезені у розмірі фактичної шкоди, завданої замовнику. Матеріальна відповідальність перевізника починається з моменту одержання вантажу і закінчується в момент здачі вантажу вантажоодержувачу.

У випадку втрати вантажу, неналежного закріплення або не дотримання температурного режиму перевізником, що спричинило псування вантажу, останній зобов'язується відшкодувати замовнику повну вартість вантажу та усі витрати, понесені замовником при здійсненні перевезення (п.5.10 контракту № 2).

Згідно п.6.3 контракту № 2 перевантаження вантажу, заміна тягача здійснюється у виключних випадках та лише за умови попереднього письмового погодження із замовником. В такому випадку складається акт, в якому обов'язково зазначаються реквізити: повна назва власника транспортного засобу та його адреса, ПІП водія, державний реєстраційний номер транспортного засобу перевізника, який здав вантаж, і перевізника, який його прийняв. Акт складається у трьох примірниках, які підписуються представниками (водіями) обох перевізників та представником замовника. Такі дані обов'язково заносяться до товарно-транспортної накладної (CMR). Технічні характеристики транспортного засобу, на який буде здійснюватися перевантаження повинні відповідати вимогам, зазначеним у заявці.

Відповідно до п.6.4 контракту № 2 передача вантажу вантажоодержувачу здійснюється перевізником в місці доставки, вказаному у заявці замовника, уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувача. Під час приймання вантажу вантажоодержувач зобов'язаний перевірити стан вантажу, його вагу та кількість на момент одержання. Доставлений вантаж вважається одержаним з моменту підписання товарно-транспортної накладної (CMR) уповноваженою особою вантажоодержувача (п.6.5 контракту № 2).

Пунктом 6.7 контракту № 2 визначено, що у разі виявлення вантажоодержувачем недоліків (приховані недоліки) вантажу, які неможливо було виявити під час його приймання, вантажоодержувач складає відповідний акт невідповідності вантажу одразу після виявлення, але не пізніше 24 годин з моменту отримання вантажу. Акт складається у трьох примірниках, один з яких залишається у вантажоодержувача, другий надсилається перевізнику, а третій надсилається замовнику.

Згідно п. 6.10 контракту № 2 сторони погодили, що акт про невідповідність вантажу є заявою замовника про невідповідність фактичного стану вантажу його опису, зазначеному у товарно-супровідних документах, що підтверджує неналежне виконання перевізником взятих на себе зобов'язань та є обґрунтованою та достатньою підставою для виставлення претензії-вимоги замовником до перевізника про отримання компенсації шкоди та/або застосування узгоджених сторонами у цьому договорі санкцій.

Договір набуває чинності з моменту його підписання й діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - дод їх повного виконання (п.8.1 контракту № 2).

Даний контракт № 2 підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.

16.02.2024 відповідно до порядку (order) № 40-16/02 (а.с.50 Т.1), який є заявкою на перевезення, сторонами обумовлено такі умови перевезення товару:

дата завантаження - 16.02.2024;

відправник - SIA PARS TERMINALS (адреса: Riga, Tvaika street 7A, Latvia);

продавець - VENKON GROUP OU (адреса: Vana-Veski tee 19, Jarvekula 75304 Estonia);

місце завантаження - Tvaika street, 7A, Riga, Latvia;

місце розвантаження - 45603, Волинська область, Луцький район, село Струмівка, вулиця Рівненська, будинок 80А;

вага - +/- 25 000,00 кг; об'єм - +/- 30 200,00 літрів;

умови поставки - FCA;

перевізник - ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI;

водій - Lukasz Zarzccki;

транспортний засіб - CW89041/NG060R6, MAN/METALCHEM.

Фактично автотранспорт відповідача (автоцистерна із номерним знаком NGO60R6) був завантажений в пункті SIA PARS TERMINALS (Tvaika street, 7A, Riga, Latvia) 17.02.2024, оскільки автоцистерна багатосекційна, з метою дотримання законодавства про міжнародні перевезення, на секціях встановлено пломби:- LVPARST00089532, LVPARST0008953, LVPARST0008954, LVPARST0008955, LVPARST0008956, LVPARST0008957, що відображено в товарно-транспортній накладній (CMR) (а.с.149 Т.1).

Судом встановлено, що у подальшому під час транспортування товару виникли обставини у перевізника ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI, які спричинили неможливість своєчасної поставки товару за вказаною адресою позивачем, у зв'язку із чим виникла необхідність у заміні перевізника, який би зміг доставити такий товар (дизельне паливо) позивачу. Дані обставини сторонами не заперечуються та підтверджуються перепискою між ними (а.с.55-123 Т.1).

25.04.2024 логіст ТзОВ “ДП Груп Волинь» повідомила Lukasz Zarzecki, що автоцистерну із дизельним паливом забере та доставить на територію України інший перевізник - ТзОВ “Лайн Енерджи ОІЛ», з яким 17.07.2023 укладено договір перевезення в міжнародному і міжміському сполученні № 17/02-072023 (а.с.124-129 Т.1).

29.04.2024 водій перевізника ТзОВ “Лайн Енерджи ОІЛ», ОСОБА_1 , забрав у Lukasz Zarzecki (ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI) автоцистерну із номерним знаком НОМЕР_1 (про що міститься відмітка в CMR), після чого повернувся в Україну 01.05.2024 року та заїхав до відділу митного оформлення "Ковель" митного поста "Західний" за адресою: Волинська область, Ковельський район, с. Воля Любитівська, вулиця Луцька, 1а, де 02.05.2024 вантаж пройшов митне оформлення та сформовано митну декларацію (а.с.130-137 Т.1).

02.05.2024 з метою відібрання зразків та перевірки доставленого товару після митного оформлення водій ОСОБА_1 прибув на стоянку за адресою: м. Ковель, вул. Варшавська,1, де після зняття розпломбування (зняття пломб LVPARST00089532, LVPARST0008953, LVPARST0008954, LVPARST0008955, LVPARST0008956, LVPARST0008957) з усіх 5-ти секцій автоцистерни ревізорами позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , директором ОСОБА_4 та водієм ОСОБА_1 встановлено, що вміст автоцистерни не відповідає товаросупровідним документам, оскільки замість дизельного палива у ємностях містилася рідина, схожа на воду, у зв'язку з чим складено акт про встановлення факту невідповідності товару (а.с.161-162 Т.1), у відповідності до якого:

1) при відкритті 5 секції з пломбою № 0008956 було виявлено та встановлено невідповідність товару, а саме замість дизельного палива виявлено рідину, схожу на воду;

2) при відкритті 4 секції з пломбою № 0008957 було виявлено та встановлено невідповідність товару, а саме замість дизельного палива виявлено рідину, схожу на воду;

3) при відкритті 3 секції з пломбою № 0008954 було виявлено та встановлено невідповідність товару, а саме замість дизельного палива виявлено рідину, схожу на воду;

4) при відкритті 2 секції з пломбою № 0008953 було виявлено та встановлено невідповідність товару, а саме замість дизельного палива виявлено рідину, схожу на воду;

5) при відкритті 1 секції з пломбою № 0008955 було виявлено та встановлено невідповідність товару, а саме замість дизельного палива виявлено рідину, схожу на воду.

У зв'язку з даними обставинами 02.05.2024 позивачем повідомлено про можливе вчинення кримінального правопорушення щодо викрадення дизельного палива, складено протокол огляду місця події, відібрано зразки із секцій автоцистерни, а також складено протоколи допиту потерпілого ОСОБА_4 , допиту свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (а.с.163-177 Т.1).

03.05.2024 за вказаним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості за № 12024030550000628, що підтверджується копію витягу з ЄРДР (а.с.178 Т.1).

Відповідно до висновку експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 10.05.2024 № СЕ-19/103-24/5 895-ФХД, складеного на виконання постанови слідчого СВ Ковельського РУП ГУНП у Волинській області Кримнюк Н. О. від 03.05.2024 року про призначення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів: надані на дослідження сліди рідин жовтого кольору, отримані в результаті відділення від безбарвних прозорих рідин у полімерних ємностях з рукописними написами “1 сек» “2 сек», “3 сек», являють собою змінений світлий нафтопродукт з вуглеводневим складом, характерним для дизельного пального; надані на дослідження безбарвні прозорі рідини, отримані в результат відділення від слідів рідин жовтого кольору у полімерних ємностях з рукописними написами »1 сек», »2 сек», “3 сек», а також безбарвні прозорі рідини у полімерних ємностях з рукописними написами “4», “5 сек» нафтопродуктом і пально-мастильним матеріалом - не являються (а.с.179-186 Т.1).

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим. Одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 ЦК України).

Відповідно до пункту першої статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (до якої Україна приєдналася у 2006 році), ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення.

За частиною 1 статті 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Таким чином, основним транспортним документом, про факт надання послуги з перевезення вантажу, є міжнародна автомобільна накладна CMR.

CMR - це міжнародна автомобільна накладна, яка є товарно-транспортною накладною, що застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях і використовується у країнах, які приєднались до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

CMR є документом, який доводить факт укладення договору на автомобільне перевезення вантажу.

CMR заповнюється відправником вантажу, на підставі інструкцій і вказівок, які він отримує від транспортно - експедиторської компанії. Відправник несе солідарну відповідальність за правильність заповнення CMR.

Згідно ч.ч. 1-3 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Частиною 1 статті 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно з пунктом 1 статті 20 Конвенції передбачено, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Враховуючи, що ні договором, ні заявкою між сторонами не було погоджено строку доставки товару вантажоотримувачу, тому застосуванню судом підлягають загальновизначені строки доставки терміном 60 днів (ст. 20 Конвенції).

Пунктом 5.6 контракту № 2 визначено, що за неподання автотранспорту в пункт завантаження в узгоджені з замовником терміни, та/або затримки доставки вантажу перевізник виплачує штраф у розмірі 50 євро - на території України і 100 євро на території Євросоюзу за кожну розпочату добу затримки, враховуючи вихідні та святкові дні.

Сторонами не заперечується, що затримка доставки вантажу становить 11 днів (19.04.2024 та 29.04.2024).

Беручи до уваги умови п. 5.6 Договору, перевізник несе відповідальність, передбачену п. 5.6. контракту, а тому вимога позивача про стягнення штрафу у розмірі 1100 євро підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача збитків, а саме: 21880,00 євро, завданих втратою вантажу; 404636,50 грн зі сплати податку на додану вартість та акцизного податку; 1130,00 грн за визначення вмісту води згідно ДСТУ та оформлення протоколу випробувань; 29000,00 грн упущеної вигоди; 6000,00 грн за послуги декларування та митного оформлення; 1800,00 грн за оформлення документів і приймання автотранспорту у відділі митного оформлення “Ковель»; 6000,00 грн за відбір проб (зразків) та складання акту.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх шкода з боржника не стягується.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Відшкодуванню підлягають тільки збитки, які є об'єктивним наслідком протиправної поведінки, тобто між протиправною поведінкою і шкодою повинен бути причинний зв'язок, який полягає в тому, що протиправна поведінка за часом передує шкоді і породжує шкоду.

Обов'язковою умовою відповідальності є також вина, яка полягає у суб'єктивному ставленні особи до наслідків своїх неправомірних дій. Вина може бути у формі умислу (прямий, похідний) або необережності (грубої або простої).

Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

(1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

(2) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

(3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

(4) вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Таким чином, розглядаючи спори про стягнення збитків (шкоди), суд має встановити наявність усіх вказаних елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.

Враховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.06.2023 у справі №916/334/22, від 20.10.2020 у справі №910/17533/19, від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17.

У відповідності до змістом ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Положення ст. 34, 35, 36 Конвенції стверджується, якщо перевезення, умови якого визначаються єдиним договором, виконується послідовно декількома автомобільними перевізниками, кожний з них несе відповідальність за все перевезення, причому другий перевізник і кожний з наступних за ним стають, в силу прийняття ними вантажу і вантажної накладної, сторонами договору перевезення на зазначених у вантажній накладній умовах. Перевізник, який приймає вантаж від попереднього перевізника, надає останньому датовану і підписану квитанцію. Він зазначає своє ім'я і адресу на другому примірнику вантажної накладної. У разі потреби, він вносить до другого примірника вантажної накладної і до квитанції застереження, аналогічні передбаченим у пункті 2 статті 8. Положення статті 9 застосовуються до відносин між перевізниками, які послідовно здійснюють перевезення. За винятком випадків зустрічного позову або контрпретензії, поданих в ході розгляду позову, що стосується вимоги, яка ґрунтується на тому ж самому договорі перевезення, судові позови у зв'язку з втратою, ушкодженням чи простроченням доставки можуть бути пред'явлені лише до першого перевізника, до останнього перевізника або до перевізника, який виконував перевезення на тому етапі, на якому мала місце подія, яка викликала втрату вантажу, його ушкодження чи прострочення доставки; позов може бути пред'явлений одночасно до декількох з цих перевізників.

Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Суд звертає увагу, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким має керуватися суд при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-ІХ, яким, зокрема, було: 1) змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів"; 2) викладено статтю 79 ГПК України у новій редакції. На підставі цього в господарський процес запроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/1376/836/226 (910/12422/20)).

Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007 (заява №22750/02), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звернувся до балансу вірогідностей.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що у даному перевезенні брало участь два послідовних перевізника - Lukasz Zarzecki, як водій ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI, який здійснював доставку вантажу з Латвії до Польщі та водій перевізника ТОВ “ЛАЙН ЕНЕРДЖИ ОІЛ», ОСОБА_1 , який здійснював доставку вантажу з Польщі до України.

На підставі викладеного, суд першої інстанції правильно виснував, що позивачем не доведено наявності у відповідача протиправної поведінки, а саме, факту того, що саме ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI (водій Lukasz Zarzecki) під час перевезення товару втручався (не зберіг товар) у вміст автоцистерни із номерним знаком НОМЕР_1 , що призвело до понесення позивачем збитків.

Судом першої інстанції доцільно зауважено, що позивачем не доведено прямої причетності відповідача у втручанні в автоцистерну з товаром, як і самого факту втрати товару (не збереження), оскільки спірний опломбований товар, що завантажив продавець VENKON GROUP OU було передано водію перевізника ТОВ “ЛАЙН ЕНЕРДЖИ ОІЛ», ОСОБА_1 , а відтак і причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками позивача.

Враховуючи всі обставини справи у сукупності, суд звертає увагу на наступне: продавець VENKON GROUP OU завантажував товар в автоцистерну перевізника; не зафіксовано будь-яке втручання перевізника ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI у вміст автоцистерни; усі пломби, нанесенні та встановленні при завантажені продавцем VENKON GROUP OU на автоцистерні та її секціях були цілі, не зазнали зовнішнього втручання, не були зірвані або пошкоджені, підтверджує той факт, що у вміст цистерни ніхто не втручався із моменту завантаження товару продавцем до моменту фізичного відкриття автоцистерни на території України саме позивачем; CMR містить перелік пломб, які були розміщені на автоцистерні, ані митні органи, ані наступний перевізник, ТзОВ “Лайн Енерджи ОІЛ», не зазначили про будь-які пошкодження пломб, що виключає втручання(незбереження) відповідача у вміст автоцистерни.

Також суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що положення п. 1 ст. 20 Конвенції підлягали б застосуванню, коли вантаж не було би доставлено після шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником та дійсно (реально) було втрачено.

Отже, є безпідставними є посилання скаржника на ст. 20 Конвенції та про втрату вантажу, оскільки автоцистерну із номерним знаком NGO60R6 (про що міститься відмітка в CMR) зі спірним товаром все ж таки було передано 29.04.2025 іншому (послідовному) перевізнику ТзОВ “Лайн Енерджи ОІЛ» та доставлено позивачу 02.05.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи CMR. Крім того, позивач однією із позовних вимог ставить вимогу про стягнення штрафу за затримку доставки вантажу на 11 днів у сумі 1100 євро, відповідно спірний вантаж було доставлено та отримано останнім, що взаємовиключає твердження про втрату вантажу.

У даній справі саме товар, який завантажив продавець - VENKON GROUP OU в автоцистерну із номерним знаком НОМЕР_1 було передано ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI (водій Lukasz Zarzecki) з порушенням строку доставки на 11 днів (за що судом стягнуто з відповідача суму штрафу) іншому (послідовному) перевізнику ТзОВ “Лайн Енерджи ОІЛ» та доставлено позивачу 02.05.2024.

Положення абзц. 2 ч. 2 ст. 919 ЦК України передбачають, що одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

Отже, не є безперечним доказом втрати вантажу тільки закінчення шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, оскільки товар було передано з простроченням строку доставки іншому (послідовному) перевізнику ТзОВ “Лайн Енерджи ОІЛ» та прийнято позивачем 02.05.2024.

Судом враховано у даній справі: втрати вантажу в розумінні ст. 20 Конвенції в даній справі не відбулося, оскільки товар було передано ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI (водій Lukasz Zarzecki) іншому (послідовному) перевізнику ТзОВ “Лайн Енерджи ОІЛ» та доставлено позивачу 02.05.2024; усі пломби, нанесенні та встановленні при завантажені продавцем VENKON GROUP OU на автоцистерні із номерним знаком NGO60R6 та її секціях були цілі, не зазнали зовнішнього втручання, не були зірвані або пошкоджені відповідачем; саме продавець VENKON GROUP OU завантажував товар в автоцистерну перевізника; саме працівниками позивача було розпломбовано (які були запломбовані станом на 02.05.2024) одразу усі 5 секцій автоцистерни ще до приїзду працівників Ковельського РУП ГУНП у Волинській області, хоча наявність рідини схожої на воду було встановлено ще при відкритті першої секції автоцистерни, тобто у вміст цистерни ніхто не втручався із моменту завантаження товару продавцем до моменту фізичного відкриття автоцистерни на території України саме позивачем.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків, через відсутність вини відповідача у знаходженні в 5 секціях цистерни рідини схожої на воду, недоведеність позивачем прямої причетності відповідача у втручанні в автоцистерну з товаром із номерним знаком НОМЕР_1 , як і самого факту втрати товару через закінчення строку на його доставку, оскільки спірний опломбований товар передано ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI (водій Lukasz Zarzecki) - водію перевізника ТОВ “ЛАЙН ЕНЕРДЖИ ОІЛ», ОСОБА_1 , а відтак і причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками позивача, тобто відсутність елементів, при яких настає цивільна відповідальність.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків судом відмовлено, не підлягає задоволенню вимога позивача(похідна вимога) про стягнення 5 % річних від загальної суми збитків згідно ст. 27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами з дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1100,00 євро штрафу, в решті позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі №903/51/25 колегія суддів зазначає наступне.

У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу та зазначив, що такі витрати становлять 150 000 грн, докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката будуть надані у встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України строк. Крім того, у прохальній частині позовної заяви просив суд стягнути з відповідача 150 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

09.09.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача 150000,00 грн витрат на правову допомогу та витрат пов'язаних із залученням перекладача в сумі 107850,00 грн.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Як свідчать матеріали справи, позивач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, а також подання відповідних доказів, у тому числі на виконання частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції підтверджується наданими позивачем доказами:

- копією договору про надання правової допомоги №24-03/01 від 24.03.2023;

- копією додаткової угоди (замовлення) №01/2025 від 01.01.2025 до договору про надання правової допомоги №24-03/01 від 24.03.2023;

- актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №01/2025 від 09.09.2025.

Судом встановлено, що 24.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП ГРУП ВОЛИНЬ" (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "ДЖЕНЕРАЛ ЛІГАЛ ГРУП " в особі керуючого партнера Кінах Яни Валеріївни (адвокатське об'єднання) було укладено договір про надання правової допомоги №24-03/01 (далі - договір) у відповідності до п.1.1. якого Адвокатське об'єднання приймає на себе доручення клієнта по наданню останньому правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар за дії Адвокатського об'єднання по наданню правової допомоги і фактичні витрати адвокатського об'єднання, понесені ним у зв'язку з виконанням цього договору.

У подальшому між сторонами укладено додаткову угоду (замовлення) №01/2025 від 01.01.2025 до договору про надання правової допомоги №24-03/01 від 24.03.2023 у відповідності до умов п.1 якої, в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи діючий в Україні принцип свободи договору, передбачений статтею 6 Цивільного кодексу України, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ДП ГРУП ВОЛИНЬ», в особі директора - Морозова Олега Дмитровича, який діє на підставі статуту (надалі - Клієнт), та Адвокатське об'єднання “Дженерал Лігал Груп», в особі керуючого партнера адвоката Кінах Яни Валеріївни, яка діє на підставі статуту, уклали дану додаткову угоду (замовлення) про те, що Адвокатське об'єднання “Дженерал Лігал Груп» у відповідності з умовами договору про надання правової допомоги № 24-03/01 від 24.03.2023 приймає на себе зобов'язання щодо вжиття всіх можливих заходів у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ДП ГРУП ВОЛИНЬ» до компанії-нерезидента ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI про стягнення 21880,00 євро збитків, завданих втратою вантажу; 404636,50 грн збитків зі сплати податку на додану вартість та акцизного податку; 1130,00 грн збитків на визначення вмісту води згідно ДСТУ та оформлення протоколу випробувань; 29000,00 грн упущеної вигоди; 6000,00 грн збитків на послуги декларування та митного оформлення; 1800,00 грн збитків щодо оформлення документів і приймання автотранспорту у відділі митного оформлення “Ковель»; 6000,00 грн збитків щодо відбору проб (зразків) та складання акту; 1100,00 євро штрафу; 5% річних від загальної суми збитків згідно ст. 27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами з дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті.

Згідно пунктів 2, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7 додаткової угоди, для виконання даного замовлення Адвокатське об'єднання “Дженерал Лігал Груп» зокрема, але не обмежуючись, здійснює такі заходи та дії:

- ґрунтовно проконсультувати Клієнта з приводу обставин справи, зазначеної в пункті 1 даної додаткової угоди;

- підготувати та подати до Господарського суду Волинської області позовну заяву про стягнення компанії-нерезидента ANTOS-BUS LUKASZ ZARZECKI про стягнення 21880,00 євро збитків, завданих втратою вантажу; 404636,50 грн збитків зі сплати податку на додану вартість та акцизного податку; 1130,00 грн збитків на визначення вмісту води згідно ДСТУ та оформлення протоколу випробувань; 29000,00 грн упущеної вигоди; 6000,00 грн збитків на послуги декларування та митного оформлення; 1800,00 грн збитків щодо оформлення документів і приймання автотранспорту у відділі митного оформлення “Ковель»; 6000,00 грн збитків щодо відбору проб (зразків) та складання акту; 1100,00 євро(в еквіваленті 47762 грн) штрафу; 5% річних від загальної суми збитків згідно ст.27 Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами з дня початку розгляду позову по день ухвалення судового рішення по суті;

- у разі необхідності підготувати та надіслати в інтересах Клієнта адвокатські запити;

- здійснити підготовку інших документів процесуального характеру, в яких виникне необхідність в ході судового розгляду справи, в тому числі, але не виключно, відповіді на відзив, заперечень, клопотань, заяв тощо;

- здійснювати повний супровід господарської справи, зазначеної в пункті 1, в суді першої інстанції;

- брати участь в судових засіданнях;

- представляти інтереси Клієнта в суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, установах, організаціях та підприємствах усіх форм власності.

У пункті 3 додаткової угоди, сторони погодили, що вартість виконаних робіт та наданих послуг (гонорар) Адвокатським об'єднанням "Дженерал Лігал Груп" в суді першої інстанції, обумовлених в даній додатковій угоді, становить 150 000 грн.

Сторони погодили, що зазначена в пункті 3 даної додаткової угоди сума гонорару Клієнтом Адвокатському об'єднанню “Дженерал Лігал Груп» виплачується протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту набрання судовим рішенням у даній справі законної сили (пункт 4 додаткової угоди).

На виконання умов договору про надання правової допомоги між сторонами підписано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №01/2025 від 08.09.2025, у відповідності до якого сторони засвідчили факт приймання Клієнтом роботи (послуг), виконаної (наданих) Адвокатським об'єднанням згідно додаткової угоди (замовлення) № 01/2025 від 01.01.2025 року до договору про надання правової допомоги № 24-03/01 від 24.03.2023 року. Клієнт здійснив перевірку виконання (надання) Адвокатським об'єднанням робіт (послуг) і підтверджує, що робота (послуги), в обсязі, що необхідні на момент підписання даного Акту, виконані (надані) належним чином згідно умов додаткової угоди (замовлення) № 01/2025 від 01.01.2025 року до договору про надання правової допомоги № 24-03/01 від 24.03.2023 року. Загальна вартість робіт (послуг), виконаних (наданих) Адвокатським об'єднанням на момент підписання даного Акту становить 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень.

Отже, позивачем, згідно з вимогами статей 74, 126 ГПК України, доведено обставини надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи №903/51/25 у суді першої.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини 5 статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи убачається, що відповідач не звертався до суду із клопотанням про зменшення відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката та не надав доказів для спростування фактів, не навів власну оцінку наявним у справі доказам на понесення позивачем таких витрат.

Проаналізувавши вищезазначені подані позивачем докази на обґрунтування понесених витрат з оплати послуг адвоката, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлені витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 150 000 грн є співмірними, розумними та обґрунтованими у цій справі.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 107 850, 00 грн витрат пов'язаних із залученням перекладача.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 127 ГПК України встановлено, що експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов'язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Як убачається із матеріалів справи, на виконання ухвали Господарського суду Волинської області від 31.01.2025 про відкриття провадження у справі, надано нотаріальні переклади документів, що викладені іноземною мовою.

Позивачем понесені витрати на здійснення перекладу документів в сумі 107 850 грн, що підтверджується: копією рахунку-фактури від 05.03.2025 № 14/2025/14; копією акту прийняття-передачі наданих послуг від 05.03.2025 № 14/2025/14; копією платіжної інструкції від 05.03.2025 року № 36 (на суму 3 190,00 грн); копією рахунку-фактури від 20.02.2025 № 9/2025/9; копією акту прийняття-передачі наданих послуг від 20.02.2025 № 9/2025/9; копією платіжної інструкції від 27.02.2025 № 35 (на суму 65 660,00 грн); копією рахунку-фактури від 20.01.2025 № 1/2025/1; копією акту прийняття-передачі наданих послуг від 20.01.2025 № 1/2025/1; копією платіжної інструкції від 23.01.2025 № 15 (на суму 39 000,00 грн).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 107 850 грн судових витрат на залучення перекладача, підтверджена матеріалами справи, є обґрунтованою та підставною.

Згідно із п. 4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом позовні вимоги задоволено в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1100,00 євро штрафу, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

При цьому, 1100,00 євро штрафу, які судом вирішено стягнути з відповідача, в еквіваленті до офіційного курсу гривні до євро станом на 09.01.2025 (дата подання позовної заяви) становить 47 769,92 грн.

Отже, судом першої інстанції правильно розраховано витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4953, 59 грн (47769, 92*150 000/1446523, 56) та витрати, пов'язані із залученням перекладача в сумі 3561, 63 грн (47769, 92*107 850/1446523, 56) відповідно до ст. 129 ГПК України, які необхідно покласти на відповідача. В іншій частині заяви позивача про стягнення судових витрат місцевий господарський суд правомірно відмовив.

У рішенні від 10.02.2010 зі справи "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі №903/51/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь» на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі №903/51/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2025 у справі №903/51/25 - без змін.

2. Справу №903/51/25 повернути до Господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "14" листопада 2025 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Миханюк М.В.