ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5429/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариство «Херсонгаз», м.Херсон
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Шаратов Ю.А., повний текст від 22.02.2024 року
у справі № 916/5429/23
за позовом Акціонерного товариство «Херсонгаз», м. Херсон
до відповідача: Херсонського апеляційного суду, м. Херсон
про стягнення 57 728 грн 41 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У грудні 2023 року Акціонерне товариство «Херсонгаз», м. Херсон звернулося із позовною заявою до відповідача Херсонського апеляційного суду, м. Херсон, в якій просило суд стягнути з Херсонського апеляційного суду, м. Херсон на користь Акціонерного товариство «Херсонгаз», м. Херсон заборгованість за Типовим договором розподілу природного газу від 17.02.2022 №1-1347Б в сумі 57 728 грн 41 коп. та відшкодувати витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Акціонерним товариством «Херсонгаз», м. Херсон, зі свого боку, виконано умови договору та забезпечено можливість цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи та передачу належних споживачу об'ємів (обсягів) природного газу, проте відповідачем не виконані взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати отриманого газу за період березень-грудень 2022 року, що і стало підставою для нарахування заборгованості у сумі 57 728 грн 41 коп.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 року у справі №916/5429/23 (суддя Шаратов Ю.А.) в позовних вимогах Акціонерного товариство «Херсонгаз», м. Херсон відмовлено повністю.
Відмовляючи у позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 відповідно до Розділу II Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, заначив, що датою початку тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади є 01.03.2022, а датою завершення тимчасової окупації визначено 11.11.2022.
На підставі частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розпорядженням Голови Верховного Суду № 1/0/9-22 від 06.03.2022 робота Херсонського апеляційного суду була припинена та змінено територіальну підсудність судових справ на Дніпровський апеляційний суд.
Діяльність Херсонського апеляційного суду, у тому числі можливість забезпечення належних умов функціонування суду, було відновлено лише у 2023 році відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду «Про відновлення роботи та зміну територіальної підсудності судових справ судів Херсонської області» від 10.01.2023 № 2.
У зв'язку із чим, суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази під'єднання будівлі відповідача до мережі під час тимчасової окупації у період з 01.03.2022 по 11.11.2022, а також підключення обладнання (введення в експлуатацію) Херсонського апеляційного суду після деокупації у період з листопада по грудень 2022 року.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що обсяги газу, що зазначені позивачем у актах наданих послуг за період березень - грудень 2022 року, визначені не за даними приладів обліку, а розрахунковим шляхом, тобто, без фіксації фактичного споживання його відповідачем.
Отже, судом вказано, що позивачем не доведено факту споживання відповідачем природного газу на загальну суму 57 728 грн 41 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Акціонерне товариство «Херсонгаз», м.Херсон не погодилось з рішенням суду першої інстанції, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 року у справі №916/5429/23 про відмову у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, зазначив, що:
з моменту укладення між споживачем та оператором ГРМ договору розподілу природного газу, за наявності фізичного підключення об'єкта споживача до газорозподільної мережі, оператором ГРМ здійснюється надання споживачу послуг з розподілу природного газу. При цьому, незалежно від того чи споживав природний газ споживач;
не підписання актів наданих послуг з боку відповідача не спростовує обов'язку споживача по повній та своєчасній оплаті за надані послуги розподілу природного газу, оскільки Акціонерне товариства «Херсонгаз» своєї діяльності не припиняв та свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі;
щодо доказів під'єднання будівлі відповідача до мережі під час тимчасової окупації у період з 01.03.2022 по 11.11.2022, а також підключення обладнання (введення в експлуатацію) Херсонського апеляційного суду після деокупації у період з листопада по грудень 2022р, зазначено, що будівля відповідача не відключалась фізично (шляхом механічного (зварного) від'єднання газопроводу) від газорозподільної системи як до, протягом всього періоду окупації, так і на сьогодні будівля є підключеною.
відповідачем жодних доказів фізичного відключення від газорозподільної системи не надано.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Херсонгаз», м. Херсон про стягнення заборгованості в розмірі 57 728 грн 41 коп. на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 року про у справі №916/5429/23, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
09.04.2024 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Херсонського апеляційного суду, м. Херсон надійшов відзив (вх. №881/24/Д1), у якому відповідач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Херсонгаз», м. Херсон залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.
Зокрема у відзиві відповідач зазначає про те, що:
правовими нормами чітко визначено, що розподіл природного газу, як послуга, визначається не лише наявністю об?єкта споживання, а також й даними про об?єм та обсяг природного газу, доставленого на такий об?єкт;
в період часу з 01.03.2022 по 31.12.2022 року Херсонський апеляційний суд послуги з розподілу та постачання природного газу не отримував у зв?язку з розпочатою 24.02.2022 року війною та введенням військового стану Указом Президента України № 64/2022;
наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 відповідно до Розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, датою початку тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади є 01 березня 2022 року, а датою завершення тимчасової окупації визначено 11 листопада 2022 року;
в силу об'єктивних та незалежних від Херсонського апеляційного суду причин отримувати послуги з розподілу природного газу, а також засвідчити факт надання цих послуг суд не може. Якщо позивачем і надавались послуги з розподілу природного газу у зазначений період, то органам окупаційної влади, рахунки яких оплачувати за рахунок Державного бюджету України Херсонський апеляційний суд не вважає правильним та допустимим;
не дивлячись на відсутність підписаного з боку Херсонського апеляційного суду акту наданих послуг за березень 2022 року та, у подальшому, актів за квітень-грудень 2022 року, Акціонерним товариством «Херсонгаз» не було здійснено заходів щодо обмеження та припинення розподілу природного газу за адресою розташування будівлі суду, як це передбачено п. 1 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494;
діяльність Херсонського апеляційного суду, у тому числі можливість забезпечення належних умов функціонування суду, було відновлено лише у 2023 році відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду №2, про відновлення роботи та зміну територіальної підсудності судових справ судів Херсонської області, отже, до цього часу, жодних послуг Херсонський апеляційний суд не міг і фактично не отримував, оплату за які вимагає оператор ГРМ.
24.05.2022 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, надано роз?яснення, щодо оплати послуг розподілу природного газу та визначення обсягів споживання природного газу в умовах дії воєнного стану, в якому зазначено, що, якщо внаслідок військової агресії російської федерації проти України було пошкоджено об?єкт газоспоживання споживача та/або його внутрішнього будинкову систему газопостачання, що призвело до унеможливлення використання споживачем свого права користуватися послугами розподілу природного газу, такий споживач на підставі положень розділу Х Типового договору має бути звільнений від оплати послуг розподілу природного газу.
у разі, якщо об?єкти газопостачання споживачів природного газу були частково або повністю зруйнованими внаслідок бойових дій (форс-мажорних обставин) або пошкодження газорозподільної інфраструктури призвело до унеможливлення використання споживачем свого права доступу до газорозподільної системи для споживання природного газу, Оператори ГРМ не мають підстав для визначення об?єму розподілу та споживання природного газу по таких об?єктах споживачів та їх передачі на інформаційну платформу оператора ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача.
09.04.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариство «Херсонгаз» надійшли додаткові пояснення (вх.№881/24Д2), в яких останній зазначає про те, що:
починаючи з 01.01.2020, розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу здійснюються не на підставі визначених обсягів розподіленого (спожитого) природного газу за відповідний розрахунковий місяць, а виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача;
оплата споживачами вартості послуги з розподілу природного газу не здійснюється: у разі, якщо форс-мажорні обставини об'єктивно унеможливили виконання зобов'язання оператора ГРМ в частині забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи, наприклад, у зв'язку із пошкодженням газорозподільної інфраструктури; якщо внаслідок форс-мажорних обставин було пошкоджено об'єкт газоспоживання споживача та/або його внутрішньобудинкову систему газопостачання, що призвело до унеможливлення використання споживачем свого права користуватися послугами розподілу природного газу;
пошкодження газорозподільної інфраструктури у даному випадку не відбулось, при цьому, відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів пошкодження об'єкта газоспоживання споживача та/або його внутрішньобудинкової системи газопостачання таким чином, що це призвело до унеможливлення використання споживачем свого права користуватися послугами розподілу природного газу, тому оплата наданих послуг розподілу природного газу має здійснюватися на умовах укладеного договору розподілу природного газу;
зміна територіальної підсудності відповідно до розпорядження Верховного суду пов'язана з неможливістю судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, однак жодним чином не впливає на технічну можливість та факт отримання послуг розподілу природного газу Херсонським апеляційним судом, оскільки зміна територіальної підсудності не означає і не передбачає фізичне відключення (від'єднання) споживача від газорозподільної мережі;
органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України), а отже і відповідно до Закону України «Про ринок природного газу»;
твердження відповідача про те, що позивач не здійснив заходів з обмеження та припинення розподілу природного газу за адресою розташування будівлі суду, не дивлячись на не підписання споживачем актів наданих послуг, з посиланням на пункт 1 глави 7 розділу VI Кодексу ГРС, є необґрунтованим, оскільки глава 7 розділу VI Кодексу ГРС передбачає право оператора ГРМ припинити/обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об'єкт споживача. При цьому, у даному випадку, навіть у разі припинення/обмеження газопостачання (розподілу природного газу) на об'єкт споживача - не звільняє його від обов'язку сплачувати за надані послуги з розподілу природного газу, оскільки відповідно до абзацу першого пункту 9 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС передбачено, що припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов'язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадків, передбачених цим пунктом, у тому числі розірвання цього договору або внесення змін до заяви-приєднання, що є додатком до договору розподілу природного газу, та вилучення об'єкта споживача. Такі випадки чітко встановлені у зазначеному пункті, і вони не мали місця у спірних правовідносинах.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 червня 2024 року зупинено провадження у справі №916/5429/23 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23 та оприлюднення повного тексту постанови.
Постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК" залишено без задоволення; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023, у справі № 908/1162/23 залишено без змін.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2025 року прийнято колегією суддів у складі: головуючого судді Діброви Г.І., суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І. до свого провадження справу №916/5429/23; поновлено апеляційне провадження у справі №916/5429/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Херсонгаз», м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 року з 17.10.2025 року.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/5429/23 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 57 728 грн 41 коп.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариство «Херсонгаз», м.Херсон не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 року у справі №916/5429/23 не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Так, 07.02.2022 року між Акціонерним товариством «Херсонгаз», як оператором ГРМ (далі-позивач, оператор ГРМ), та Херсонським апеляційним судом, як споживачем (далі -відповідач, споживач), було укладено Типовий договір розподілу природного газу № 1-13447Б (далі -договір).
Пунктом 2.1 укладеного договору розподілу природного газу (далі - договір) передбачено, що за цим договором оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Згідно із пунктом 7.1 договору оператор ГРМ зобов'язується забезпечити можливість цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи та передачу належних споживачу об'ємів (обсягів) природного газу з дотриманням належного рівня надійності, безпеки, якості та величини його тиску за умови дотримання споживачем вимог цього договору.
Тобто, послуга з розподілу природного газу полягає у забезпеченні доступу споживача до газорозподільної системи і забезпеченні оператором ГРМ технічної можливості для споживання природного газу та не залежить від самого факту використання природного газу споживачем.
Відповідно до пункту 7.4 договору споживач зобов'язується здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
17.02.2022 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до типового договору розподілу природного газу № 1-13447Б від 17.02.2022 відповідно до якої стороні дійшли згоди викласти, зокрема, пункт 12.1 договору від 17.02.2022 в наступній редакції « 12.1 даний договір набирає чинності з моменту його підписання, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2022 та діє до 31.12.2022 включно, відповідно до пункту 3 статті 631 Цивільного кодексу України».
Пунктом 1 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, встановлено, що розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Тариф на розподіл природного газу на 2022 рік для товариства встановлений постановою НКРЕКП «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для Акціонерного товариства «Херсонгаз» № 2773 від 22.12.2021.
Згідно із пунктом 6.8 договору надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРМ.
Після деокупації м.Херсон, споживачу було надіслано вимогу від 06.03.2023 № 230306/1014/146 про сплату та акти наданих послуг на загальну суму 71 694 грн 87 коп.
6 983 грн 28 коп. - від 31.01.2022 за січень 2022;
6 983 грн 28 коп. - від 28.02.2022 за лютий 2022;
6 983 грн 28 коп. - від 31.03.2022 за березень 2022;
6 983 грн 28 коп. - від 30.04.2022 за квітень 2022;
6 983 грн 28 коп. - від 31.05.2022 за травень 2022;
6 983 грн 28 коп. - від 30.06.2022 за червень 2022;
6 983 грн 28 коп. - від 31.07.2022 за липень 2022;
6 983 грн 28 коп. - від 31.08.2022 за серпень 2022;
5 353 грн 81 коп. - від 30.09.2022 за вересень 2022;
3 491 грн 54 коп. - від 31.12.2022 за листопад 2022 (коригуючий);
6 983 грн 28 коп. - від 31.12.2022 за грудень 2022.
Вищевказані акти наданих послуг не підписані відповідачем.
Відповідачем частково сплачено за надані позивачем послуги з поставки природного газу 13 966 грн 56 коп., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:
6 983 грн 28 коп. - за січень 2022; 6 983,28 грн. - за лютий 2022. Доказів оплати заборгованості за березень-грудень 2022 рік на загальну суму 57 728 грн 41 коп. матеріали справи не містять.
Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої останнім заборгованості за договором про постачання природного газу.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договору.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Так, у даній справі судами встановлено, що, правовідносини між Акціонерним товариством «Херсонгаз» та Херсонським апеляційним судом, як споживачем, виникли на підставі укладеного Типового договору розподілу природного газу № 1-13447Б від 07.02.2022 року.
Пунктом 2.1 укладеного договору розподілу природного газу (далі - договір) передбачено, що за цим договором оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Відповідно до пункту 7.4 договору споживач зобов'язується здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Як встановлено судом, позивачем поставлено на адресу відповідача природний газ в обсязі 36 880,11 м.куб. за період січень 2022; лютий 2022; березень 2022; квітень 2022; травень 2022; червень 2022; липень 2022; серпень 2022; за вересень 2022; за листопад 2022; грудень 2022р., про що складені акт №284-13447-4Т за січень 2022, з якого вбачається кількість м.куб 3592.22 на суму 6983 грн 28 коп., разом із ПДФ; акт №285-13447-4ТХГ за лютий 2022 р., з якого вбачається кількість м.куб 3592.22 на суму 6983 грн 28 коп., разом із ПДФ; акт №286-13447-4ТХГ за березень 2022, з якого вбачається кількість м.куб 3592.22 на суму 6983 грн 28 коп., разом із ПДФ; акт №287-13447-4ТХГ за квітень 2022, з якого вбачається кількість м.куб 3592.22 на суму 6983 грн 28 коп., разом із ПДФ; акт №288-13447-4ТХГ за травень 2022, з якого вбачається кількість м.куб 3592.22 на суму 6983 грн 28 коп., разом із ПДФ; акт №289-13447-4ТХГ за червень 2022, з якого вбачається кількість м.куб 3592.22 на суму 6983 грн 28 коп., разом із ПДФ; акт №290-13447Т за липень 2022, з якого вбачається кількість м.куб 3592.22 на суму 6983 грн 28 коп., разом із ПДФ; акт №291-13447-4ТХГ за серпень 2022, з якого вбачається кількість м.куб 3592.22 на суму 6983 грн 28 коп., разом із ПДФ; акт №292-13447-4ТХГ за вересень 2022, з якого вбачається кількість м.куб 2754 на суму 5353 грн 81 коп., разом із ПДФ; разом із ПДФ; акт наданих послуг розподілу природного газу (коригуючий) за листопад 2022 , з якого вбачається кількість м.куб 1796.11 на суму 3491 грн 64 коп., разом із ПДФ; акт №295-13447-4ТХГ за грудень 2022, з якого вбачається кількість м.куб 3592.22 на суму 6983 грн 28 коп.
Як вбачається з платіжного доручення №239,238 від 29 грудня 2022 року, Херсонським апеляційним судом було сплачено заборгованість за спожитий природний газ за січень 2022 у розмірі 6 983 грн 28 коп., за лютий 2022 у розмірі 6 983 грн 28 коп.
З акту звіряння взаємних розрахунків за період січень 2022 - грудень 2022. між Акціонерним товариством «Херсонгаз» і Херсонським апеляційним судом вбачається, що заборгованість станом на 01.01.2023 року складає 57 728 грн 41 коп. Цей акт не підписаний з боку відповідача.
Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача про сплату заборгованості за поставлений у березні та грудні 2022 року природний газ на суму 57 728 грн 41 коп.
На переконання апелянта, у відповідача наявна заборгованість за період з березня 2022 року по грудень 2022 року згідно Типового договору розподілу природного газу № 1-13447Б від 17.02.2022.
З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у даний період часу, зокрема, з березня по грудень 2022 року, відповідач зареєстрований за наступною адресою: Україна, 73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. 295 Херсонської стрілецької дивізії 1а.
За визначенням ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі (до закінчення перегляду судового рішення об'єднаною палатою у справі № 908/1162/23 суд зупиняв апеляційне провадження у даній справі №916/223/24).
Предметом розгляду об'єднаної палати було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто, до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Відповідно пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.
Однак, у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене у постанові по справі № 908/1162/23, об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові по справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Об'єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасового окупованих територій України №309 від 22.12.2022, Херсонська міська територіальна громада була тимчасово окупованою у період з 01.03.2022 по 11.11.2022.
Аналогічні відомості містяться у наказі Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Крім того, колегія суддів вважає, що факт тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомою обставиною.
В свою чергу, позивач не заперечує той факт, що борг за природний газ нараховано стосовно об'єктів, які розташовані на території Херсонської міської територіальної громади за період, коли територія вже знаходилася під окупацією РФ.
Відповідно до статті 13-1 Закону № 1207-VII її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Враховуючи факт окупації та неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, на підставі частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розпорядженням Голови Верховного Суду № 1/0/9-22 від 06.03.2022 робота Херсонського апеляційного суду була припинена та змінено територіальну підсудність судових справ на Дніпровський апеляційний суд.
Таким чином, враховуючи те, що факт окупації міста Херсон у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також враховуючи положення статті 13-1 Закону № 1207-VII, то у даний період не повинно було здійснюватись позивачем постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі природного газу.
Крім того, колегія суддів ще раз зазначає, що беручи до уваги факт окупації та неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, на підставі частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розпорядженням Голови Верховного Суду № 1/0/9-22 від 06.03.2022 робота Херсонського апеляційного суду була припинена та змінено територіальну підсудність судових справ на Дніпровський апеляційний суд, а діяльність Херсонського апеляційного суду, у тому числі можливість забезпечення належних умов функціонування суду, було відновлено лише у 2023 році відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду «Про відновлення роботи та зміну територіальної підсудності судових справ судів Херсонської області» від 10.01.2023 № 2.
Вищезазначені обставини, на переконання колегії суддів, правомірно визнані судом першої інстанції в якості підстави для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за поставлений у березні-грудні 2022 року природний газ вартістю 57 728 грн 41 коп.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 57 728 грн 41 коп. з відповідача.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставин необхідності стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 57 728 грн 41 коп., нарахованої за березень-грудень 2022 року є такими, що не відповідають таким стандартам.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи Акціонерного товариство «Херсонгаз», м.Херсон викладені в апеляційній скарзі, є такими, що не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення у даному випадку відсутні.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариство «Херсонгаз», м.Херсон не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 12 лютого 2024 року у справі №916/5429/23 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариство «Херсонгаз», м.Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 12 лютого 2024 року у справі №916/5429/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 12 лютого 2024 року у справі №916/5429/23 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 17 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош