Справа № 635/7356/24 Головуючий суддя І інстанції Бондаренко І. Е.
Провадження № 33/818/1501/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
15 жовтня 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - адвоката Стеценка А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Стеценка А.Ю. на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 25 липня 2025 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець м. Харкова,
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 536 грн. 80 коп.
Постановою встановлено, що 12.07.2024 року в Харківській області, Харківський район, с. Комарівка, вул. Комарівська, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21099, номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (Запах алкоголю з порожнини рота) від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою алкотестера та установі КНП ХОР відмовився, чим порушив вимоги ч.1 ст. 130 КУпАП.
В своїй апеляційній скарзі захисник Стеценко А.Ю. просив судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, посилаючись на незаконність дій працівників поліції під час спілкування з ОСОБА_1 та проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння. Посилається на відомості відеозапису, на якому, на його думку, зафіксовані порушення з боку працівників поліції. Посилався також на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Також частина доводів апеляційної скарги захисника стосується безпідставного порушення судом першої інстанції вимог ст. 38 КУпАП.
Поряд з цим, захисник просив поновити йому пропущений процесуальний строк для оскарження постанови судді Харківського районного суду Харківської області від 25 липня 2025 року, посилаючись на погіршення стану його здоров'я з 29.07.2025 року по 03.08.2025 року. Також посилався на те, що суд першої інстанції розглянув справу без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та без його захисника, які бажали приймати участь у розгляді цієї справи.
Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника Стеценка Ю.М. в інтересах ОСОБА_1
22 вересня 2025 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він просив розглянути апеляційну скаргу захисника без його участі та посилався на узгодженість позиції захисту з його захисником.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник Стеценко А.Ю. повідомив, що ОСОБА_1 повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та просив розглянути апеляційну скаргу без участі ОСОБА_2 , оскільки останній не має фактичної можливості прибути в судове засідання в суд апеляційної інстанції, а позиція захисту між ними узгоджена в повному обсязі.
Враховуючи наведене, а також вимоги ст.ст. 268, 271 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі ОСОБА_1 за обов'язковою участю його захисника Стеценка А.Ю.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши доводи захисника Стеценка А.Ю., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд не дотримався всіх вказаних вимог закону.
Зокрема, визнаючи ОСОБА_1 винним, суд першої інстанції послався на відомості протоколу про адміністративне правопорушення; рапорт працівника поліції, а також відомості відеозапису.
Відповідно до відомостей, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення (арк. 1) вбачається, що ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21099 н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота. Продути на місці зупинки транспортного засобу газоаналізатор Драгер відмовився. Пройти огляд на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я КНП ХОР «ОКНЛ» відмовився.
Також з відомостей цього протоколу вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом цього протоколу, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі, а також його власноручні пояснення, у цьому протоколі.
Відповідно до положень ч.1 ст. 267 КУпАП, огляд на стан алкогольного сп'яніння, а також відсторонення водіїв від керування транспортними засобами може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящий посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Належить взяти до уваги те, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і дії посадової особи що його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством ані ОСОБА_1 , ані його захисником не оскаржувалися, тобто останні не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва із питанням ініціювання проведення службової перевірки щодо неправомірних дій працівників поліції під час складення ними протоколу, не зверталися із позовом до суду в порядку КАСУ щодо дій працівників поліції, а також не зверталися із відповідними заявами щодо дій працівників поліції під час складення ними протоколу у порядку, передбаченому КПК України до правоохоронних органів, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом доводів апелянта щодо незаконності дій працівників поліції.
Тобто, ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на захист та уклавши угоду із захисником, не скористався своїм правом на оскарження дій чи бездіяльності працівників поліції під час складення ними стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення.
Отже, враховуючи відсутність будь яких скарг сторони захисту щодо дій працівників поліції під час складення ними протоколу стосовно ОСОБА_1 , а також відсутність будь-яких рішень компетентних органів щодо визнання незаконними дій працівників поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в протоколі відповідають дійсності та заслуговують на увагу.
Крім того, в матеріалах справи міститься фотокопія постанови серія ЕНА № 2593641 від 12.07.2024 року про притягнення ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП до адміністративної відповідальності.
Відомості цієї постанови та її наявність, а також відсутність відомостей про її оскарження, поза розумним сумнівом, свідчать про законність дій працівників поліції щодо зупинки транспортного засобу 12.07.2024 року під керуванням ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, в тому числі, протоколом про адміністративне правопорушення, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- кінозйомки, відеозапису.
Оцінюючи положення цієї статті суд дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в цьому протоколі та на відеозаписі, який міститься в матеріалах справи- є доказами та заслуговують на увагу.
Поряд з цим, ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції, а також захисник Стеценко А.Ю. в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не заперечували факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки працівниками поліції.
Зокрема, з відомостей відеозапису, який міститься в матеріалах справи та був долучений працівниками поліції до цієї справи (арк. 11) об'єктивно вбачається, що працівники поліції зупинили автомобіль за кермом якого перебував саме ОСОБА_1 . Під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 підтвердив, що саме він керував автомобілем.
Такі відомості вочевидь свідчать про те, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом, тобто саме він є водієм, а тому саме він є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, з відомостей відеозапису вбачається, що після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 працівники поліції виявили у останнього ознаки алкогольного сп'яніння та запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці його зупинки з використанням газоаналізатору Драгер або у закладі охорони здоров'я, від чого ОСОБА_1 відмовився.
Поряд з цим з відеозапису вбачається, що працівники поліції відсторонили ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, що підтверджується відомостями власноручної розписки ОСОБА_1 (арк. 5).
Крім того, належить врахувати те, що відповідно до відомостей довідки (арк. 6), ОСОБА_1 отримав посвідчення водія внаслідок складання ним іспиту на знання вимог ПДР України.
Відповідно до вимог п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо ігнорував ПДР України, що, поза розумним сумнівом, свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 10 КУпАП.
Крім того, відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід врахувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого законом порядку, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Аналізуючи послідовність дій працівників поліції, вбачається, що 12 липня 2024 року, ОСОБА_1 близько 22 год. 42 хв. керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння. Пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці його зупинки та в медичному закладі відмовився. Відповідно до чинного законодавства у працівників поліції відсутня процесуальна можливість примусити ОСОБА_2 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Отже, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки, а також в медичному закладі, у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився, що повністю відповідає вимогам ст. 266 КУпАП та положенням вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України.
Поряд з цим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що саме ОСОБА_1 своїми діями порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України, а тому у цій справі відсутні підстави для закриття провадження у справі за п.1 ст. 247 КУпАП, а саме за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного парвопорушення.
Між тим, переглядаючи справу в межах апеляційних доводів апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції вважає, що в частині доводів. пов'язаних з порушенням вимог ст. 38 КУпАП судом першої інстанції, - ці доводи не позбавлені правових та фактичних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно ч.1 ст. 7 КУпАП, ніхто не можу бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Більш того, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення визначені статтею 247 КУпАП. Відповідно до п.7 цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.
Натомість, у цій справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП строк накладення адміністративного стягнення закінчився 12.07.2025 року, а суд першої інстанції розглянув справу та наклав адміністративне стягнення поза межами цього строку, а саме 25 липня 2025 року, чим вочевидь порушив вимоги ст. 38 КУпАП, що свідчить про незаконність цієї постанови, що обумовлює її скасування та прийняття нової постанови.
Зокрема, належить врахувати, що протокол про адміністративне правопорушення був складений 12.07.2024 року, саме в день виявлення працівниками поліції адміністративного правопорушення.
До суду першої інстанції цей протокол надійшов для розгляду 23.07.2024 року, тобто через 11 днів після його складення.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.
Отже, у суду першої інстанції для розгляду справи, в межах строків, передбачених ст. 38 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 , було 11 місяців та 19 днів.
Натомість, з відомостей, які містяться в матеріалах цієї справи вбачається, що вперше ця справа для розгляду судом першої інстанції була призначена на 14.11.2024 року, тобто через 3 місяці і 21 день після надходження справи до суду першої інстанції (арк. 14).
Після цього справа призначалась до розгляду на 19.12.2024 року та на 23.01.2025 року (арк. 15, 16).
Однак, належить врахувати, що відповідно до вимог ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Оцінюючи вимоги цієї статті, поза розумним сумнівом, вбачається, що єдиною процесуально-визначеною можливістю виклику особи, яка притягається до адміністративної відповідальності в судове засідання є направлення цій особі судової повістки про дату, час та місце розгляду справи стосовно цієї особи.
Поряд з цим належить врахувати, що в матеріалах цієї справи відсутні будь-які фактичні відомості про те, що ОСОБА_1 направлялись судові повістки про виклик його на 14.11.2024 року, 19.12.2024 року та на 23.01.2025 року. Також відсутні будь-які відомості по те, що ОСОБА_1 був повідомлений про те що 14.11.2024, 19.12.2024, 23.01.2025 буде розглядатись справа стосовно нього. Більш того, зважаючи на тривалість проміжків часу між судовими засіданнями, залишається незрозумілим, які саме обставини перешкоджали суду першої інстанції призначити справу лише 3 рази на протязі перших 6 місяців.
Крім того, відповідно до відомостей довідок про доставку повідомлення у додаток «Viber» (арк. 17, 18) вбачається, що ОСОБА_1 був повідомлений про те, що 03.04.2025 року та 18.06.2025 року відбудуться судові засідання щодо розгляду справи стосовно нього.
Однак, в матеріалах справи, які надійшли до суду першої інстанції відсутні будь-які відомості про наявність у ОСОБА_1 мобільного телефону та його номер, тобто не зрозуміло в який процесуальний спосіб суд встановив фактичний номер телефону ОСОБА_1 .
Належить врахувати, що лише 18.06.2025 року до канцелярії Харківського районного суду Харківської області надійшла заява захисника Нечитайло Олександра, в якій був зазначений номер мобільного телефону ОСОБА_1 , який взагалі не співпадає з тим номером мобільного телефону, який вказаний у судових довідках про доставку СМС-повідомлень.
Отже, у суду апеляційної інстанції існують сумніви щодо належного повідомлення ОСОБА_1 у мобільний застосунок «Viber», оскільки в матеріалах справи був відсутній мобільний номер останнього, а також відсутня заява ОСОБА_1 на отримання викликів шляхом направлення йому СМС-повідомлень.
Крім того, 27.02.2025 року було призначено чергове судове засідання в суді першої інстанції на 03.04.2025 року (арк. 17).
Проте, не дочекавшись цієї дати, а саме 03.03.2025 року суд першої інстанції призначив наступний розгляд цієї справи на 18.06.2025 року, не зазначивши будь-яких підстав обґрунтування такого призначення щодо відкладення судового засідання.
Отже з 27.02.2025 року до 18.06.2025 року, справа взагалі не призначалась до розгляду, а саме 4 місяці та 21 день.
Крім того, 18.06.2025 року захисник своєю заявою просив відкласти розгляд справи у зв'язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи, а суд першої інстанції задовольнивши це клопотання, відклав розгляд справи на 25 липня 2025 року, тобто поза межами строків, передбачених ст. 38 КУпАП..
Поряд з цим суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що призначаючи розгляд справи на 25 липня 2025 року, суд першої інстанції будь-яким чином не повідомив ані ОСОБА_1 , ані його захисника Нечитайло О.В. про дату та час цього судового розгляду. Проте в оскаржуваній постанові суд першої інстанції зазначав, що ОСОБА_1 викликався в судове засідання в установленому законом порядку, що вочевидь не відповідає дійсності.
Останнім днем накладення адміністративного стягнення у цій справі є 12.07.2025 року. Тобто, 18.06.2025 року після отримання заяви про відкладення розгляду справи, суд першої інстанції мав процесуальну можливість протягом майже ще 1 місяця розглянути цю справу, проте з невідомих підстав відразу призначив розгляд поза межами строку, передбаченого ст. 38 КУпАП.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у суду першої інстанції після отримання матеріалів цієї справи було майже 11 місяців та 19 днів для розгляду цієї справи.
Проте, за цей час справа була призначена до розгляду лише 5 раз, а шостий раз призначена поза межами строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Тобто, за 11 місяців та 19 днів суд першої інстанції призначив до розгляду цю справу лише 5 разів та фактично жодного разу судове засідання не проводив. Проте матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо неможливості призначати до розгляду цю справу на протязі цього періоду.
Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні відомості про належне сповіщення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно нього, що свідчить про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 268, 277-2 КУпАП та ст. 38 КУпАП.
Відповідно до положень ст. 294 КУпАП суд апеляційної інстанції зобов'язаний реагувати під час виявлення порушень норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги захисника в частині порушення судом вимог ст. 38 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Клопотання захисника Стеценка А.Ю. задовольнити, поновивши йому процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Харківського районного суду Харківської області від 25 липня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника Стеценка А.Ю. задовольнити частково.
Постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 25 липня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , якою останній визнаний винним у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортним засобами на строк 1 рік - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а провадження у справі закрити на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання процесуальних строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков