Справа №: 613/2183/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2363/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання
під вартою обвинуваченому
13 листопада 2025року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю захисника ОСОБА_7 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме самого обвинуваченого ОСОБА_8 , належним чином повідомленого про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 31.10.2025, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду першої інстанції, в якій була виправлена описка, задоволено клопотання прокурора та продовжено стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 29 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить про скасування ухвали Богодухівського районного суду Харківської області від 31.10.2025 та про постановлення нової, якою просить повністю відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, без визначення застави, стосовно його підзахисного.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що оскаржувану ухвалу постановлено за умов недоведеності стороною обвинувачення, за допомогою наданих нею доказів, наявності обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а також недоведеності ризиків, передбачених п.п.1, 2, 5 ч.1 ст.177 КПК України. Крім того, ухвалу винесено без належного дослідження можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Наголошує, що зазначені ризики відсутні, оскільки з моменту подій обвинувачений не вчинив жодних протиправних дій та не перешкоджав ходу досудового розслідування, а навпаки - бажає законними способами захистити себе від необґрунтованих обвинувачень.
Крім того, зазначає, що тяжкість покарання не може бути основним критерієм при обранні чи продовженні запобіжного заходу.
Зауважує, що суд має право, а не обов'язок, не визначати розмір застави у такому випадку.
Просить врахувати, що обвинувачений має постійне місце реєстрації, має можливість своєчасно з'являтися на виклики суду, на його утриманні перебуває син, який є особою з інвалідністю. Раніше обвинувачений до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, судимостей не має, на обліку в психоневрологічному чи наркологічному диспансері не перебуває.
Таким чином, захисник наполягає на тому, що в оскаржуваній ухвалі не доведено неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор був присутній у судовому засіданні та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Обвинувачений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, але на особистій участі не наполягав. Від останнього не надходило жодних клопотань про неможливість розгляду апеляційної скарги без його участі.
Враховуючи вимоги ч.4 ст.405 КПК України, а також те, що інші учасники не заперечували проти розгляду апеляційної скарги без участі ОСОБА_8 , колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції за відсутності обвинуваченого, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи захисника, думку прокурора, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених п.1, 2, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги те, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.114-2 КК України, яке є особливо тяжким злочином проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, усвідомлюючи, яке покарання йому загрожує, з метою його уникнення, він може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Що стосується можливості обвинуваченого знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст.177 КПК України), колегія суддів зазначає наступне. Вказаний ризик є реальним, з огляду на те, що ОСОБА_8 достовірно розуміє суть інкримінованого злочину та передбачену за його вчинення кримінальну відповідальність, а у своїй протиправній діяльності застосовував форми конспірації під час збору та передачі інформації про переміщення чи розміщення сил оборони України, зокрема шляхом видалення інформаційних слідів вчинення таких дій за допомогою електронних інформаційних систем. За таких обставин він має реальну можливість знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, у тому числі засоби зв'язку та передачі зазначеної інформації, а також використані в ході протиправної діяльності сім-карти.
Разом з цим колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки, враховуючи обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч.3 ст.114-2 КК України, а саме поширення інформації про переміщення, рух та розташування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, оскільки така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану, з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам, останній може продовжити злочинну діяльність і надалі вчиняти злочини, у тому числі проти основ національної безпеки України. Це свідчить про його підвищену суспільну небезпеку та унеможливлює перебування обвинуваченого поза умовами ізоляції від суспільства.
Крім того, судом першої інстанції було в сукупності оцінено всі обставини відповідно до вимог ч.1 ст.178 КПК України, такі як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим, а також те, що ОСОБА_8 раніше не судимий, неодружений, не працює, має середню спеціальну освіту, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та вирішено продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного стосовно обвинуваченого, на 60 днів.
Судом першої інстанції було досліджено можливість застосування щодо ОСОБА_8 більш м'якого або альтернативного запобіжного заходу, однак, з посиланням на ч.6 ст.176 КПК України та ч.4 ст.183 КПК України, а також враховуючи підстави й обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, суд дійшов вмотивованого висновку про те, що характер вчиненого кримінального правопорушення виключає таку можливість.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд.
У зв'язку з викладеним продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст.177, 178 КПК України, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 2, 5 ч.1 ст.177 КПК України, та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, тяжкості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, та навела підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_8 , враховуючи його тяжкість, а також те, що воно спрямоване проти основ національної безпеки України, тобто проти найбільш важливих суспільних відносин, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни та її конституційний лад, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого стосовно недоведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Що стосується посилання захисника обвинуваченого на незаконність продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 через необґрунтованість його обвинувачення у вчиненому, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Посилання захисника обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений має постійне місце реєстрації, має можливість своєчасно з'являтися на виклики суду, на його утриманні перебуває син, який є особою з інвалідністю, раніше обвинувачений до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, судимостей не має, на обліку в психоневрологічному чи наркологічному диспансері не перебуває, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки ці обставини існували на час подій, які йому інкримінуються, і вони не стали стримуючим фактором для обвинуваченого при вчиненні протиправного діяння.
Більше того, самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції мав можливість визначити розмір застави, однак цього не зробив, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки вони є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.06.2024 №7-р(ІІ)/2024 зазначив, що виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України, під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
Ключовими положеннями цього фрагмента рішення Конституційного Суду України є те, що у слідчого судді або суду є можливість, а не обов'язок, за наявності певних підстав та обставин, визначених статтями 177 і 178 КПК України, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід.
Судом першої інстанції було зроблено вмотивований висновок про те, що у цьому кримінальному провадженні існує суспільний інтерес, пов'язаний з особливою вразливістю публічних інтересів в період дії воєнного стану та необхідністю захисту національної безпеки держави у зв'язку з невиправданою збройною агресією рф проти України, її посяганням на суверенітет та територіальну цілісність України, оскільки кримінальне правопорушення, вчинення якого інкримінується ОСОБА_8 , відноситься до тих, які посягають на основи національної безпеки України.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд.
Інші доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_8 та не вбачається підстав для відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, без визначення застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст.176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 31.10.2025 про задоволення клопотання прокурора та про продовження щодо обвинуваченого за ч.3 ст.114-2 КК України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 29.12.2025 включно, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4