Справа №: 646/10814/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/2347/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою обвинуваченій
11 листопада2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю захисника ОСОБА_7 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме самої обвинуваченої ОСОБА_8 , належним чином повідомленої про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Основ'янського районного суду м.Харкова від 29.10.2025, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання прокурора та продовжено стосовно обвинуваченої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 27.12.2025, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить про скасування ухвали Основ'янського районного суду м.Харкова від 29.10.2025 та про постановлення нової, якою просить обрати стосовно його підзахисної більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції порушив право на захист та розглянув клопотання сторони обвинувачення без його участі, попри те, що він подавав клопотання про відкладення.
Захисник вважає, що оскаржувана ухвала та клопотання про продовження строку тримання під вартою не відповідають вимогам ч.2 ст.177 КПК України в частині відсутності обґрунтованої підозри (не вірно кваліфіковано вчинене діяння).
Вказує, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення, є необґрунтованими та не знаходять свого підтвердження.
Просить врахувати, що обвинувачена не чинила опору під час затримання, а навпаки - сприяє слідству з метою вставлення істини у справі, має родину, а саме батьків, постійне місце проживання та реєстрації, є законослухняним громадянином, ніколи не притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Крім того, вказує, що прокурор має довести неможливість застосування до обвинуваченої більш м'яких видів запобіжних заходів.
Наголошує на тому, що тяжкість покарання не може бути основним критерієм при обранні запобіжного заходу.
Зауважує, що суд має право, а не обов'язок, не визначати розмір застави у такому випадку.
Таким чином, захисник наполягає на тому, що застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу зможе забезпечити її належну процесуальну поведінку та гарантуватиме запобігання встановленим ризикам.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні брав участь захисник ОСОБА_7 та підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 також була присутня у судовому засіданні та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити без змін ухвалу суду першої інстанції як законну та обґрунтовану.
Обвинувачена ОСОБА_8 про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги була повідомлена належним чином, проте на особистій участі не наполягала. Від останньої не надходило жодних клопотань про неможливість розгляду апеляційної скарги без її участі.
Враховуючи вимоги ч.4 ст.405 КПК України, а також те, що інші учасники не заперечували проти розгляду апеляційної скарги без участі ОСОБА_8 , колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції за відсутності обвинуваченої, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи захисника, думку прокурора, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги те, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, яке є тяжким злочином проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченій, усвідомлюючи, яке покарання їй загрожує, з метою його уникнення, вона може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Крім того, у зв'язку з тим, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань та дослідження їх судом, а ОСОБА_8 має реальну можливість впливати на вказаних осіб у даному кримінальному провадженні, не можна виключати можливість такого впливу обвинуваченої на останніх з метою зміни їх свідчень на свою користь.
Разом з цим колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки, враховуючи обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, а саме добровільного зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, остання може продовжити злочинну діяльність й надалі вчиняти кримінальні правопорушення, включаючи злочини проти основ національної безпеки України, що свідчить про її соціальну небезпеку та унеможливлює перебування обвинуваченої не в умовах ізоляції від суспільства.
Крім того, судом першої інстанції було в сукупності оцінено всі обставини відповідно до вимог ч.1 ст.178 КПК України, такі, як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою, а також дані про її особу, та вирішено продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного стосовно обвинуваченої, на 60 днів.
Судом першої інстанції вивчалась можливість застосування стосовно ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, але з посиланням на ч.6 ст.176 КПК України, було зроблено вмотивований висновок про те, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд.
У зв'язку з викладеним продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст.177, 178 КПК України, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченою, тяжкості покарання, у разі доведення її винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченої, та навела підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_8 , враховуючи його тяжкість, а також те, що воно спрямоване проти основ національної безпеки України, тобто проти найбільш важливих суспільних відносин, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни та її конституційний лад, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Захисник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції порушив право обвинуваченої на захист, розглянувши клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу без його участі, попри те, що ним було подано клопотання про відкладення розгляду.
Разом із тим, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що вказане клопотання дійсно надходило до суду, однак у ньому захисник повідомив лише про факт госпіталізації, не зазначивши орієнтовного строку свого видужання чи можливості участі в судовому засіданні в інший спосіб. Враховуючи те, що клопотання про продовження строку тримання під вартою підлягає розгляду до закінчення строку дії попередньої ухвали, тобто відноситься до категорії процесуальних питань, які не допускають зволікання, а дія попередньої ухвали спливала 31 жовтня 2025 року, суд першої інстанції, з метою забезпечення права обвинуваченої на захист, залучив для участі у розгляді клопотання захисника з центру безоплатної правової допомоги - ОСОБА_9 .
Як вбачається з журналу судового засідання від 29.10.2025, участь зазначеного захисника була забезпечена, і проти цього не заперечували ні прокурор, ні обвинувачена.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушення права обвинуваченої на захист при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу судом першої інстанції.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченої стосовно недоведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Що стосується посилання захисника обвинуваченої на незаконність продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 через необґрунтованість її обвинувачення у вчиненому, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Посилання захисника обвинуваченої в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_8 сприяє слідству з метою вставлення істини у справі, має родину, а саме батьків, постійне місце проживання та реєстрації, є законослухняним громадянином, ніколи не притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки ці обставини існували на час подій, які їй інкримінуються, і вони не стали стримуючим фактором для обвинуваченої при вчиненні протиправного діяння.
Більше того, самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції мав можливість визначити розмір застави, однак цього не зробив, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки вони є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.06.2024 №7-р(ІІ)/2024 зазначив, що виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої
статті 64 Конституції України, під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
Ключовими положеннями цього фрагмента рішення Конституційного Суду України є те, що у слідчого судді або суду є можливість, а не обов'язок, за наявності певних підстав та обставин, визначених статтями 177 і 178 КПК України, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід.
Судом першої інстанції було зроблено вмотивований висновок про те, що у цьому кримінальному провадженні існує суспільний інтерес, пов'язаний з особливою вразливістю публічних інтересів в період дії воєнного стану та необхідністю захисту національної безпеки держави у зв'язку з невиправданою збройною агресією рф проти України, її посяганням на суверенітет та територіальну цілісність України, оскільки кримінальне правопорушення, вчинення якого інкримінується ОСОБА_8 , відноситься до тих, які посягають на основи національної безпеки України.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд.
Інші доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченої, спростовуються відомостями, наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст.370 КПК України.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_8 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останній запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст.176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Основ'янського районного суду м.Харкова від 29.10.2025 про продовження щодо обвинуваченої за ч.5 ст.111-1 КК України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 27.12.2025, без визначення застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4