Іменем України
11 листопада 2025 року
м. Харків
справа №643/4762/20
провадження № 22-ц/818/3578/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Смелянець К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чепа Марина Віталіївна, про визнання права власності в порядку спадкування за законом та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чепа Марина Віталіївна, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину квартири за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 адвоката Келембет Ілони Миколаївни на рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року у складі судді Афанасьєва В.О.,-
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чепа Марина Віталіївна, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
22.11.2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року первісну позовну заяву задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 адвокат Келембет Ілона Миколаївна, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги у повному обсязі, а в задоволенні первісного позову відмовити.
В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Судом не взято до уваги той факт, що 30.11.1993 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, на підставі цього договору ОСОБА_4 отримав у приватну власність однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано 08.12.1993 року. Фактично шлюбні відносини між ними припинилися лише у лютому 1994 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 домовилися про те, що виконувати обов'язки по договору довічного утримання у відношенні ОСОБА_5 будуть разом. Вона часто навідувала ОСОБА_5 здійснювала догляд, допомагала по господарству, купувала харчі, ліки та одяг, приймала участь у похованні ОСОБА_5 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 домовилися, що вказаною квартирою буде користуватися ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, після його смерті приватним нотаріусом ХМНО Чепою М.В., за заявою ОСОБА_1 відкрито спадкову справу № 21/2019. Вважає, що вона має право на визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею 1/2 частини даної квартири. Оскільки судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені всі докази у справі, зазначає, що рішення суду підлягає скасуванню.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що спадщину після ОСОБА_4 прийняв його син ОСОБА_1 . Дружина померлого ОСОБА_7 від прийняття спадщини відмовилася на користь сина ОСОБА_1 . Донька померлого ОСОБА_8 до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не зверталася. Таким чином, спадкоємцем є син спадкодавця ОСОБА_1 . Тому, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами, що квартира яку отримав ОСОБА_4 за договором довічного утримання набута ними під час шлюбу за рахунок спільних коштів відповідно до приписів КпШС України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.09.1990 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено шлюб (т.1 арк.119).
ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_6 та ОСОБА_4 народилася донька - ОСОБА_8 (т.1 арк.120).
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 10.11.1993 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано (т.2 арк.100).
Згідно договору довічного утримання від 30.11.1993 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_4 однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_4 в свою чергу зобов'язується довічно, повністю утримувати ОСОБА_5 , забезпечуючи харчуванням, одягом, необхідною допомогою. (т.2 арк.113).
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 08.12.1993 року, шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано. (т.1 арк.121).
28.06.1994 року ОСОБА_10 та ОСОБА_4 уклали шлюб, прізвище після укладення шлюбу чоловіка « ОСОБА_11 », дружини « ОСОБА_11 ». (т.2 арк.117).
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 . (т.2 арк.114).
ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_7 та ОСОБА_4 народився син - ОСОБА_1 (т.2 арк.118).
04.12.2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_12 уклали шлюб, прізвище після укладення шлюбу чоловіка « ОСОБА_13 », дружини « ОСОБА_13 ». (т.1 арк.122).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (т.2 арк.112).
Після його смерті відкрилась спадщина.
Відповідно до копії довідки КП «Харківського міського бюро технічної інвентаризації» від 05.06.2019 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання від 30.11.1993 року. (т. 2 арк.109).
Згідно копії спадкової справи № 21/2019 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся його син ОСОБА_1 . Дружина померлого- ОСОБА_7 від прийняття спадщини відмовилася на користь сина ОСОБА_1 . Більше до приватного нотаріуса з заявами про прийняття спадщини або відмови від прийняття спадщини ніхто не звертався.
Постановою приватного нотаріуса ХМНО Чепи М.В. від 18.03.2020 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру після смерті батька ОСОБА_4 , в зв'язку з неможливістю встановити склад спадкового майна, так як станом на момент укладення договору довічного утримання від 30.11.1993 року ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 .
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 15.09.1990 року між його батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_6 був зареєстрований шлюб. 30.11.1993 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, на підставі цього договору ОСОБА_4 отримав у приватну власність однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 08.12.1993 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме на квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 30.05.2019 року він звернувся до приватного нотаріуса ХМНО Чепи М.В., та подав заяву про прийняття спадщини за законом. Постановою приватного нотаріуса ХМНО Чепи М.В. йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру, в зв'язку з неможливістю встановити склад спадкового майна. Зазначені дії нотаріус обґрунтувала тим, що договір довічного утримання між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено в період шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . У зв'язку з чим, він вимушений звернутися до суду.
В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 зазначала, що 15.09.1990 року між нею - ОСОБА_9 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилася донька ОСОБА_8 . 30.11.1993 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, на підставі цього договору ОСОБА_4 отримав у приватну власність однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано 08.12.1993 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 домовилися про те, що виконувати обов'язки по договору довічного утримання у відношенні ОСОБА_5 будуть разом. Вона часто навідувала ОСОБА_5 здійснювала догляд, допомагала по господарству, купувала харчі, ліки та одяг, приймала участь у похованні ОСОБА_5 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 домовилися, що вказаною квартирою буде користуватися ОСОБА_4 . 04.12.2015 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_12 та після одруження отримала прізвище « ОСОБА_13 ». ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, після його смерті приватним нотаріусом ХМНО Чепою М.В., за заявою ОСОБА_4 відкрито спадкову справу № 21/2019. Вважає, що вона має право на визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею 1/2 частини даної квартири.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже застосуванню підлягають правила ЦК України на час відкриття спадщини.
Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно з ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
Як передбачено ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Пунктом 4.12, 4.15 розділу 4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернувся до ПН ХМНО Харківської області Чепа М.В. із заявою про прийняття спадщини, а в подальшому для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Чепа М.В. 18.03.2020 року за № 52/02-14/02-31 винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв'язку із неможливістю встановити склад спадкового майна.
Із спадкової справи № 52/02-14/02-31 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , вбачається, що після його смерті із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися: ОСОБА_1 син померлого. Дружина померлого- ОСОБА_7 від прийняття спадщини відмовилася на користь сина ОСОБА_1 . Більше до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини або відмови від прийняття спадщини ніхто не звертався.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька, якому на праві власності на час його смерті належала квартира АДРЕСА_1 , тому позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину квартири, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 13 Кодексу про шлюб та сім'ю України в редакції, що діяв на час виникнення спірних відносин (далі за текстом - КпШС України), права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану.
Відповідно до ст. 39 КпШС України, розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених статтями 41 і 42 цього Кодексу, - органами запису актів громадянського стану.
Згідно з ст. 40 КпШС України при розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен установити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язати вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими.
Відповідно до ст. 180 КпШС України реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду провадиться по пред'явленні подружжям або одним з них копії судового рішення, що набрало законної сили, а також квитанції про сплату встановленої судом суми.
Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
З матеріалів справи убачається, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано 08.12.1993 року на підставі рішення Московського районного суду м.Харкова від 10.11.1993 року.
Матеріали справи не містять, а позивачкою за зустрічним позовом не наведено належних та допустимих доказів, що ОСОБА_14 , після розірвання шлюбу не припинила ведення спільного господарства з ОСОБА_4 , давала згоду на укладення колишнім чоловіком договору довічного утримання з ОСОБА_5 та надавала допомогу ОСОБА_5 згідно умов договору.
Сам факт укладення договору довічного утримання після розірвання шлюбу судом, але за 8 днів до реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС, не свідчить про те, що квартира, отримана ОСОБА_4 за вказаним договором є спільною сумісною власністю подружжя.
Також матеріали справи не містять доказів, що позивач за зустрічним позовом за життя ОСОБА_4 зверталась до суду із позовом про поділ спірної квартири.
Висновки суду першої інстанції про визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на квартиру в порядку спадкування за законом та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Рішення суду ухвалено із дотриманням вимог чинного законодавства.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Келембет Ілони Миколаївни - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст судового рішення складено 17.11.2025 року.