Іменем України
17 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 639/1780/25
провадження № 22-ц/818/4260/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», в особі представника Нижник Вікторії Василівни на заочне рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року, постановлене суддею Рубіжним С.О.,
У березні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» звернулось із позовом до ОСОБА_1 , в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №1502063 від 20.01.2020 у розмірі 16488,30 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.01.2020 з власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан», Пігарєв В.І. подав заявку на отримання кредиту № 1502063. ТОВ «Мілоан» направило відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого останній підтвердив прийняття умов спживчого кредиту №1502063 від 20.01.2020 і таким чином уклав договір про споживчий кредит. На підставі платіжного доручення 05.02.2021 відповідачу перераховано кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 6100 грн. Проте, відповідач не виконав належним чином свої кредитні зобов'язання.
09.10.2020 згідно з умовами договору факторингу № 03/10 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за вищевказаним кредитним договором на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно останнє набуло права вимоги до відповідача.
24.01.2022 між ТОВ «Діджи Фінанс», та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено Договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно Додатку № 1 до Договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за Договором про споживчий кредит № 1502063 від 20.01.2020.
Згідно Додатку № 1 до Договору факторингу сума боргу перед ТОВ «ФК «Пінг-Понг» становить 16488,30 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 6100 грн.; - заборгованість за відсотками становить 9168,30 грн.; - заборгованість за комісією становить 0 грн.; - заборгованість за пенею становить 1220 грн.
Заочним рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та розподілити судові витрати.
Зазначає, що 01 липня 2025 року державним реєстратором зареєстровано зміну найменування юридичної особи ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» (код ЄДРПОУ: 43657029) на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС», скорочена назва - ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС». Юридична особа залишилася незмінною, змінилось лише її найменування. Зазначає, що кредитний договір № 1502063 від 20.01.2020, був підписаний Позичальником з використанням електронного підпису, що підтверджується даними про його введення у електронній системі особи-кредитора, а відсутність відображення безпосередньо в тексті договору символів надісланого Позичальнику цифрового підтвердження саме по собі у контексті конкретних обставин цієї справи не може свідчити про не укладення відповідного правочину. Щодо перерахування кредитних коштів на рахунок Відповідача за Кредитним договором № 1502063 від 20.01.2020. Відповідно до п. 2.1. ч. 2 кредитного договору, кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти Позичальника, зареєстрованої Позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua. Відповідно до норм чинного законодавства ТОВ «МІЛОАН» на виконання умов Договору про споживчий кредит № 1502063 від 20.01.2020 перерахувало Відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 6 100,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням 14087935 від 20.01.2020, копія якого знаходиться в матеріалах справи. Вказує, що платіжне доручення 14087935 від 20.01.2020, враховуючи вимоги Інструкції, яка була чинною на момент перерахування кредитних коштів, відповідає вимогам та зразку, наведеному у додатку до Інструкції, містить усі обов'язкові реквізити, тобто є належним доказом по справі. Крім того, варто зробити висновок, що платіжне доручення 14087935 від 20.01.2020 та деталізований розрахунок заборгованості (відомість про щоденні нарахування та погашення) за Кредитним договором № 1502063 від 20.01.2020, сформований ТОВ «МІЛОАН», що були долучені до позовної заяви являються ДОКАЗОМ видачі та порушення Відповідачем умов погашення кредитного договору. Адже відповідно до змісту Деталізованого розрахунку заборгованості відбулася видача коштів, а також останній містить детальний і повний опис сум фінансових зобов'язань, що підлягає погашенню. Звертає увагу апеляційного суду, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували належне виконання ОСОБА_1 зобов'язань. Вказує, що лише безпосередньо Відповідач має можливість надати виписку за картковим рахунком № НОМЕР_1 на спростування/ підтвердження обставини зарахування/не зарахування 20.01.2020 кредиту в сумі 6 100,00 грн., що є його прямим процесуальним обов'язком згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на момент розгляду справи у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували обґрунтованість заявлених позивачем вимог як в частині укладення кредитного договору так і фактичного отримання відповідачем грошових коштів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що відповідно до наявної Анкети-заяви на кредит №1502063 створеної 20.01.2020 заявку подано з ІР адреси: НОМЕР_2 . В зазначеній анкеті містяться персональні дані ОСОБА_1 , сума кредиту 6100,00 грн., строк кредиту 30 днів з 20.01.2020 року, сума до повернення 6118,30 грн. (а.с. 10)
Також матеріали справи містять Договір про споживчий кредит №1502063 укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», від імені якого 20.01.2020 підписано електронним підписом генерального директора Вініченко О.В..
Згідно з п. 1 якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк 30 днів надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 6100 грн., а позичальник повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін до 19.02.2020 та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 0,00 грн..
Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 18,30 грн., які нараховуються за ставкою 0,01 відсоток від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Також визначено стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 договору) (а.с. 11-13).
Крім того, відповідачем підписано Додаток № 1 до договору кредитного договру №1502063 від 20.01.2020, яким визначено Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки. Відповідно до якого, сума кредиту - 6100,00 грн., проценти за користування кредитом - 18,30 грн., комісія - 0,0 грн. (а.с. 14).
Згідно Платіжного доручення 14087935 долученого позивачем: дата такого доручення 20.01.2020, платником зазначено ТОВ «Мілоан», Банк платника ТОВ ФК Елаєнс, отримувач ОСОБА_1 , банк отримувача VISA кредит рах.№ НОМЕР_3 , сума 6100,00 грн., призначення платежу: Кредитні кошти від ТОВ Міолан згідно договору 1502063 (а.с. 15).
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, заборгованість відповідача за Договором №1502063 від 20.01.2020 року станом на 09.10.2020 у розмірі - 16488,30 грн., яка складається: заборгованість по тілу кредиту - 6100,00 грн.; заборгованість по процентам - 9168,30 грн.; заборгованість по комісії - 0,00 грн.; заборгованість по пені - 1220,00 грн. (а.с. 16-17).
09.10.2020 року між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №03/10, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги (а.с. 18-24).
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №03/10 від 24.01.202 року ТОВ «Міолан» відступлено право вимоги заборгованості ТОВ «Діджи Фінанс» до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 1502063 від 20.01.2020 в сумі 16488,30 грн, з них: основна сума боргу 6100 грн, сума заборгованості за відсотками 9168,30 грн., сума заборгованості за комісією 0, сума заборгованості за пенею -1220,00 грн. (а.с. 25).
Надані копії платіжних інструкцій на підтвердження сплати коштів за договором факторингу №03/10 від 09.10.2020 (а.с. 26-36).
Відповідно до договору факторингу № 1/15 від 24.01.2022, який укладено між ТОВ «ФК «Пінг-Понг», як фактором та ТОВ «Діджи Фінанс, як клієнтом, останній зобов'язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором (а.с. 37-40).
Згідно з витягом з додатку до договору факторингу № 1/15 від 24.01.2022 ТОВ «ФК «Пінг-Понг», отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1502063 від 20.01.2020 на суму 16488,30 грн, з них: сума заборгованості за тілом 6100,00 грн., сума заборгованості за відсотками 9168,30 грн., сума заборгованості за комісією 0, сума заборгованості за пенею -1220,00 грн. (а.с. 41).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
У відповідності до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
На підтвердження заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції анкету - заяву № 1502063 від 20.01.2020 року, кредитний договір № 1502063 від 20.01.2020 року, договір факторингу 03/10 від 09.10.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс»; договір факторингу 1/15 від 24.01.2022 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ПІНГ Понг».
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Проте, анкета заява від 20.01.2020 та договір кредиту від 20.01.2020 року не містять підпису відповідача. Доказів використання чи накладення електронного підпису матеріали справи не містять.
В той же час, виписки з карткового рахунку відповідача, а також розрахунку заборгованості позивачем до суду першої інстанції не надано.
Докази належності відповідачу картки, на яку було перераховано кредитні кошти, матеріали справи також не містять.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.
Апеляційний суд зауважує, що у справі, яка переглядається, позивач мав можливість заявити клопотання про витребування у банківськой установи, на картковий рахунок якої надійшли кошти на ім'я відповідача, виписку по особовому рахунку, що доводило б факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.
Аналогічна позиція викладена і Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення договору з відповідачем, та наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором № 1502063 від 20.01.2020 року.
З долученого платіжного доручення №14087935 від 20.01.2020 року убачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 6100 грн. кредитних коштів на картковий рахунок.
Між тим, а ні в анкеті-заяві, а ні в договорі кредиту не міститься номеру картки, на яку б позичальник просив перерахувати грошові кошти. Також відсутні докази належності картки саме відповідачу. Зазначений доказ не є достатнім для задоволення позовних вимог.
Таким чином судова колегія не вбачає підстав для стягнення заборгованості, оскільки позивачем не доведено факту укладення кредитного договору та надання коштів за цим договором.
Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту є обґрунтованими та відповідають вимогам закону.
Щодо наданих ТОВ «ФК «Солвентіс» до суду апеляційної інстанції правил надання кредитів ТОВ «Мілоан», судова колегія не приймає зазначені докази по справі з огляду на таке.
Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
При цьому колегія суддів виходить з того, що позивач у справі є юридичною особою, яка звертаючись до суду із вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, має дані про обставини укладання кредитного договору. При цьому зазначені докази до суду першої інстанції не надавалися. Про наявність будь-яких перешкод у наданні суду першої інстанції вказаних доказів, матеріали справи не містять.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Відповідно дост.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», в особі представника Нижник Вікторії Василівни - залишити без задоволення.
Заочне рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді: В.Б. Яцина
Ю.М. Мальований