Справа № 636/7771/25 Провадження № 1-кп/636/1493/25
Дата
17 листопада 2025 року м. Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025170020013029 від 01.09.2025 року, відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, -
Учасники кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_4 ,
обвинувачений - ОСОБА_3 ,
захисник - адвокат ОСОБА_5 ,
10.09.2025 р. до Чугуївського міського суду Харківської області надійшло зазначене кримінальне провадження.
Прокурором заявлене клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , оскільки ризики передбачені ст.177 КПК України продовжують існувати, так як, знаходження ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства спонукає останнього продовжувати скоювати злочини або намагатися переховуватися від суду.
Вислухавши думку сторін кримінального провадження, які не заперечували проти клопотання прокурора суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.183 КПК України, при вирішенні питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд враховує, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор не доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею ст. 177 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
Згідно ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання, продовження строку дії запобіжного заходу повинен врахувати всі обставини, які можуть вплинути на вид обраного запобіжного заходу. Таким чином, із зазначених положень слідує, що запобіжні заходи є заходами превентивного характеру, які застосовуються з метою запобігання протиправній поведінці обвинуваченого і забезпечення кримінального провадження. Превентивний характер цих заходів чітко проявляється в цілях їх застосування, якими є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинити дії, які ст. 177 КПК України віднесено до ризиків у кримінальному провадженні. Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність у сукупності, як обґрунтованої підозри, так і вищенаведених ризиків.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, в кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
За правовими позиціями ЕСПЛ «обґрунтована підозра» це наявність фактів або відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення. Ризиками у кримінальному провадженні є наявність відомостей, які свідчать про можливість виникнення у майбутньому проявів протиправної поведінки обвинуваченого.
Суд, розглядаючи питання доцільності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою, враховуючи, що рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості, приходить до наступного.
ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, але, на думку суду, навіть обґрунтоване звинувачення у вчиненні злочину в даному випадку не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому при вирішенні вказаного клопотання, крім наявності обґрунтованої підозри та ризиків, встановлених при обранні запобіжного заходу, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, і які не відпали на теперішній час, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінив в сукупності всі обставини, в тому числі і: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим у злочині, у вчиненні якого він обвинувачується; характер інкримінованого злочину, вік і стан його здоров'я, репутацію, в зв'язку із чим суд вважає, що інша міра запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та його належну поведінку.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, про що викладено правову позицію в рішеннях ЄСПЛ «Летельє проти Франції», «Нечипорук і Йонкало проти України».
Положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлюють, що законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків. За таких обставин суд не може погодитись з доводами сторони захисту щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав. Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому суд не може погодитись з обґрунтованістю доводів сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.
Крім того, доводи сторони захисту щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування матеріалами кримінального провадження, як і існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України були неодноразовим предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, який погодився із висновками суду щодо обґрунтованості клопотань прокурора та залишив обраний стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без змін.
За таких підстав посилання захисника на застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту є необґрунтованим, оскільки захисник, у тому числі, не зазначає місце знаходження ОСОБА_3 у разі застосування такого запобіжного заходу.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд враховує обставини кримінального провадження, практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених, у тому числі ст.402 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього кодексу, застосовується безальтернативний запобіжний захід, визначений п.5 ч.1 цієї статті, а саме тримання під вартою.
При цьому суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_3 , суму застави встановленої слідчим суддею Салтівського районного суду м.Харкова у розмірі 105 980 (сто п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн., - без змін.
Керуючись ст. ст. 176-178, 182-184, 193, 194, 198,217, 331, 334, 369, 371, 372, 376 КПК України, суд -
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 60 днів, а саме до 15 січня 2026 року включно.
Суму застави ОСОБА_3 , у розмірі: 105 980 (сто п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн., встановлену ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м.Харкова від 01.08.2025року - залишити без змін.
Копію ухвали направити до ДУ «Харківський слідчий ізолятор» - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Головуючий суддя: ОСОБА_1