Справа № 703/3426/25
Провадження № 2/638/5959/25
(ЗАОЧНЕ)
17.11.2025 Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді Штих Т. В.,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А. П.,
розглянувши матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
встановив:
Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № № 19.01.2025-100001518 від 19.01.2025 у розмірі 22 900 грн., також просив стягнути понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2422.40 грн.
В обґрунтування позову вказують, що 19.01.2025 між Товариством з Обмеженою Відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір (оферти) № 19.01.2025-100001518.
Відповідно до Договору від 19.01.2025 та квитанції про переказ коштів Кредитором надано Позичальнику кредит у розмірі 10000 грн., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала кредитні кошти у розмірі 10000 грн. Отже, позивач констатує факт, що Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконало належним чином та в повному обсязі. Своєю чергою ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 22 900 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10000 грн., по процентам в розмірі 8400 грн., комісії 800 грн., неустойки 3700 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Від відповідача відзиву не надходило.
Ухвалою суду від 18 липня 2025 року провадження по справі відкрито.
Представник позивача в своєму позові просив розглядати справу за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом направлення повісток на адресу, яка вказана у позовній заяві.
За таких обставин, суд вважає про належне повідомлення відповідача у справі. Відповідач не використався наданого йому законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутність до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача. Відзив на позов не подав.
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи одночасне існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішив постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, 19 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , відповідно до Пропозиції про укладення кредитного договору (Оферти), Заявки від 19.01.2025, Відповіді Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які підписані позичальником одноразовим ідентифікатором E654, який було відправлено на фінансовий номер позичальника 0639878995, укладено електронний кредитний договір №19.01.2025-100001518, на наступних умовах:
1. Дата надання/видачі кредиту - 19/01/2025;
2. Сума Кредиту: 10000 грн. 00 коп.
3. Строк, на який надається Кредит - 98 днів з дати його надання.
4. Дата повернення (виплати) кредиту - 26.04.2025;
6. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
7. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія", економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 15% від суми Кредиту та дорівнює 1500 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
10. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,86% (денна процентна ставка) = (8424,14 / 10000)/98 ? 100%.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено в ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У якості доказу наявності заборгованості відповідача, позивачем надана ДОВІДКА-РОЗРАХУНОК про стан заборгованості за кредитним договором №19.01.2025-100001518 від 19.01.2025.
Надання кредитних коштів позивач підтверджує листом Вих. №1-2605 від 26.05.2025 в якому зазначено, що було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 19.01.2025 15:44:30 на суму 10000 грн. (десять тисяч гривень), номер картки 5168745187813958, номер транзакції в системі iPay.ua - 628679183, призначення платежу: Видача за договором кредиту №19.01.2025-100001518.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки банківської установи за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Аналогійний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 78/2177/15-ц.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до норм закріплених у ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивачем належними та допустимими доказами не доведено (не надано виписки за картковими рахунками) факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача (факт укладення договору кредиту) та наявність заборгованості на момент звернення до суду з позовом, у зв'язку з чим позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
ДОВІДКА-РОЗРАХУНОК про стан заборгованості за кредитним договором №19.01.2025-100001518 від 19.01.2025 судом у якості відповідного доказу не приймається, оскільки є одностороннім документом, ініційованим позичальником, та об'єктивно не підтверджує фінансові зобов'язання відповідача при відсутності фінансових, бухгалтерських документів, як от виписка щодо руху коштів по банківському рахунку відповідача, меморіальний ордер.
Також суд не приймає в якості доказу надання кредитних коштів лист Вих. №1-2605 від 26.05.2025, оскільки цей лист не є первинним бухгалтерським документом.
У порядку ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, та керуючись ст.12,13,81,141,258-259,263-265,274,279,354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Судові витрати вважати сплаченими позивачем.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 17 листопада 2025 року.
Суддя: Т. В. ШТИХ