Справа № 638/4427/25
Провадження № 2/638/3697/25
Іменем України
(заочне)
17 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого Невеніцина Є.В.,
за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,
представника позивача Томчука Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-
Представник позивачів звернувся до суду з позовом до Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, в якому просить визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачів, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачів, спадкодавці заповіту не залишили, після смерті матері батько фактично прийняв спадщину, але не оформив своїх прав, оскільки помер. Спадкоємцями першої черги є позивачі. До спадкового майна входить житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого на Харківській товарній біржі 10.04.1998 року. Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений.
Ухвалою суду від 14 березня 2025 року по справі відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою суду від 14 травня 2025 рокузакрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся вчасно та належним чином, відзиву або клопотань з процесуальних питань суду не надходило.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач повідомлений про час та місце слухання справи своєчасна та належним чином, представник позивача надав згоду на ухвалення заочного рішення, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Згідно копії свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно копії свідоцтва про смерть № НОМЕР_2 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно копії свідоцтва про народження № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 батьками позивачів є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За договором №00853 від 10.04.1998 ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_4 купила житловий будинок АДРЕСА_1 . Договір підписаний та зареєстрований в Ізюмському філіалі Харківської товарної біржи на підставі біржевого контракту №70 від 09.04.1998. На підставі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» угода, зареєстрована на біржі, не підлягає нотаріальному посвідченню та підлягає реєстрації в органах технічної інвентаризації.
Згідно реєстраційного посвідчення Ізюмське міжміське бюро технічної інвентаризації засвідчує, що домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого Харківською товарною біржею 10.04.1998 №103 Н-3.
Постановою державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Нікуліної О.М. позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частки житлового будинку, що знаходиться: АДРЕСА_1 , після померлої ОСОБА_4 та на 1/6 частку цього ж будинку після померлого ОСОБА_3 , оскільки договір купівлі-продажу від 10.04.1998 не посвідчений нотаріально.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 392 ЦПК України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ст.ст.1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно ч.1, ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Як роз'яснює п.п.2-3, п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування", спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно.
Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у листопаді 1998 року, для їх врегулювання слід застосовувати ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Відповідно до положень ст.47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.
Згідно ст. 224, 227 ЦК УРСР 1963 року, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
Положеннями ст.15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року, який діяв на момент укладення договору, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
В той же час, відповідно до положень ч.1 ст.128 ЦК УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до положень ст.153 ЦК УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних мовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
Між сторонами договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, предмета договору, ціни, та відбулася передача товару.
Спеціальна норма (ч.2 ст.153 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (ст.47 та 227 ЦК УРСР 1963 року)
Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
Так, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №336/6023/20 виснував, що «за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення. На рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.».
Таким чином, Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для його оформлення у нотаріальному порядку.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Таким чином, відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець може звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.
У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18 (провадження № 61-20505св19) Верховний Суд вказав, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Предметом спору у даній справі є визнання права на спадкове майно - житловий будинок, а відтак відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Так, позивачі є єдиними спадкоємцями, однак оформити свої спадкові права після померлих, вони не мають змоги через відсутність нотаріально посвідченого документу на житловий будинок, що підтверджено постановою приватного нотаріуса.
Судом встановлено, що між ОСОБА_4 (спадкодавцем) та ОСОБА_5 мав місце договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.04.1998 року, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який не був нотаріально посвідчений, як того вимагає частина перша статті 227 ЦК УРСР, але він був письмо укладений та зареєстрований в реєстрі обліку біржевих угод під № 103 Н-3.
Відповідно до вимог статті 227 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) ця біржова угода підлягала реєстрації у відповідному Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням нерухомості.
Зазначена вимога, чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, позивачем була виконана та проведена реєстрація отриманого у власність житлового будинку у Ізюмському міжміському бюро технічної інвентаризації, № в реєстровій книзі 7742 від 13.04.1998.
Зі змісту договору №00853 також слідує, що його сторонами дотримано вимоги статті 224 Цивільного кодексу УРС (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) та досягнуто істотних умов, визначених для договору купівлі-продажу, а саме продавець передав майно у власність покупцеві, а покупець прийняв майно і сплатив за нього 4800 грн.
Обидві сторони умови договору виконали, однак нотаріально його не посвідчили, оскільки оформляли його на біржі.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Таким чином, момент виникнення у особи права власності не пов'язаний з державною реєстрацією.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), та Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23.
Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивача в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, обмеження позивачів у оформленні спадщини буде невиправданим втручанням у її приватну сферу і становитиме для них надмірний тягар та не забезпечить розумний баланс між інтересами сторін.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на законних підставах на праві власності ОСОБА_4 до дня смерті останньої, оскільки це підтверджується зазначеними вище доказами.
Таким чином, позивачі є спадкоємцями за заповітом спадкового майна, що залишилося після смерті їх батьків у вигляді вищевказаного житлового будинку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачі, як спадкоємці першої черги, прийняли спадщину, що відкрилася після смерті батьків, інших спадкоємців не має, до них перейшли всі права і обов'язки, що належали померлим на день смерті, а відтак суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання за позивачами в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 .
При цьому суд враховує, що відповідач не надав заперечень проти задоволення позову, дане право ніким не оспорюється, інші спадкоємці відсутні.
Керуючись ст.ст. 328,1222,1223,1261 Цивільного кодексу України, ст.ст. 274-279, 263-265,280, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області (Харківська обл., м.Ізюм, вул.Гайдамацька, 1, код ЄДРПОУ 44893979) про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий Є.В.Невеніцин