Справа № 204/3212/23
Провадження № 1-кп/204/274/25
10 листопада 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі колегії суддів:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Чечелівського районного суду міста Дніпра кримінальне провадження № 22023040000000039 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 січня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_5 ,
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заявила клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В обґрунтування свого клопотання зазначила, що необхідність продовження стосовно обвинуваченої ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також тим, що зазначені ризики на цей час продовжують існувати, а інші, більш м'які запобіжні заходи не зможуть їм запобігти. Наявність ризику переховування від суду обґрунтовується тим, що максимальна санкція ч. 2 ст. 111 КК України передбачає покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, таким чином обвинувачена, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, може змінити місце фактичного мешкання, виїхати за межі території України, на тимчасово окуповану територію України та переховуватися від суду. Також, обвинувачена є уродженкою м. Казань РФ. Під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 її син ОСОБА_8 повідомив, що цілком нормально, що в мобільному телефоні його матері містяться контакти з російськими номерами, оскільки вони їздять до своєї бабусі в м. Казань РФ і отже мають знайомих та родичів в РФ. Крім того, ОСОБА_5 інкримінується кримінальне правопорушення, вчинене під час дії воєнного стану в Україні на користь держави-агресора. Вказані обставини є додатковими факторами вважати, що існує ризик виїзду обвинуваченої на тимчасово окуповану територію України та в подальшому на територію держави-агресора. Наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому ОСОБА_5 обвинувачується, обґрунтовується фактом того, що ОСОБА_5 інкримінується зв'язок з представником держави-агресора, як мінімум з 03 червня 2022 року по 07 вересня 2022 року та надання останньому допомоги у веденні підривної діяльності проти України. Лише викриття протиправної діяльності обвинуваченої працівниками УСБУ у Дніпропетровській області припинило передачу інформації, що має оборонне значення для України, до країни-агресора. Під час досудового розслідування не встановлено жодних ознак того, що така діяльність була припинена за ініціативи обвинуваченої, що могло б свідчити про відсутність вищевказаного ризику. У зв'язку з чим наявні обґрунтовані підстави вважати, що вона, знаходячись на свободі, може продовжити надання представникам спецслужб Російської Федерації інформації, що має оборонне значення для країни. Посилання сторони захисту на те, що на сьогоднішній день Службою безпеки України обвинуваченій скасований допуск до державної таємниці та вона не працює в ДП «КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля», а отже остання не зможе передавати інформацію, що має оборонне значення для країни державі-агресору, не є обґрунтованими. Так, скасування такого допуску та звільнення з посади не означає, що обвинувачена не володіє знаннями, які мають оборонне значення для країни, які вона отримала під час роботи на підприємстві. Посилання сторони захисту на те, що обвинувачена не володіла знаннями, які мають оборонне значення для країни та реєструвала кореспонденцію спростовується характеристикою, наданою ДП «КБ «Південне» від 28 вересня 2022 року, яка вивчена судом в ході судового розгляду, згідно якої ОСОБА_5 виявила себе грамотним ініціативним фахівцем та забезпечувала проектно-конструкторські та розрахунково-теоретичні роботи підрозділів підприємства. А також, у відділі 102, де обвинувачена з 03 червня 2018 року працювала на посаді інженера І категорії, спеціалізацією робіт, що остання виконувала, був розрахунок масово-центрувальних і інерційних характеристик літальних апаратів і їх частин. Продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 відповідає суспільному інтересу, оскільки кримінальне правопорушення створило в очах громадян негативне враження безладдя, безкарності за вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України в період воєнного стану. Крім цього, наразі триває судовий розгляд та залишаються недопитаними обвинувачена та двоє свідків, які були заявлені стороною захисту.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Пояснив, що ризики на які посилається прокурор у своєму клопотанні, відсутні. Кожного разу прокурор при поданні до суду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу змінює у ньому виключно дати, все інше залишається незмінним. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Обвинувачена ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. Пояснила, що в клопотанні прокурор посилається на необхідність знаходження її під арештом, те, що вона представляє загрозу для суспільства та може втекти. Однак, вона все це заперечує, також заперечує й пред'явлене їй обвинувачення. Просила змінити їй запобіжний захід на домашній арешт.
Колегія суддів, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання прокурора, а також заперечення сторони захисту, дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього кодексу (частина 2 цієї ж статті).
В силу ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є заходом забезпечення кримінального провадження, що застосовується з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Колегія суддів враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість, оскільки незавжди лише з минуванням часу такі ризики в обов'язковому порядку зменшуються або зникають.
Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
З урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, яке ставиться у вину обвинуваченій ОСОБА_5 відповідно до обвинувального акту, наявні обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від суду, що є підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Такі висновки ґрунтуються виходячи із наступного.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке віднесене до категорії особливо тяжких кримінальних правопорушень, за яке передбачене покаранням у вигляді позбавлення волі на 15 років або ж довічне позбавлення волі із конфіскацією майна.
У обвинуваченої ОСОБА_5 є рідні на території Російської Федерації, що у свою чергу є чинником, який значно підвищує ризик втечі останньої за кордон, з огляду на можливість уникнення екстрадиції або створення умов для переховування на території країни, що фактично не співпрацює з Україною у сфері правової допомоги та видачі правопорушників.
Так, у своєму рішенні Європейського суду з прав людини у справі Shikuta v. Ukraine № 3885/04 від 10 грудня 2009 року, зазначив, що міжнародні зв'язки можуть розглядатися як обґрунтування ризику втечі, особливо у випадках, коли йдеться про країни без належного механізму екстрадиції.
Крім цього, вказаний ризик збільшує свою актуальність у зв'язку із можливістю переховування обвинуваченої на тимчасово окупованих територіях України, оскільки вказане набуває особливої актуальності в умовах наявної збройної агресії Російської Федерації та фактичної недоступності частини територій для правоохоронних органів України.
Так, окупація окремих територій Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей та АР Крим військовими формуваннями Російської Федерації унеможливлює ефективне проведення слідчих (розшукових) дій, забезпечення явки особи до суду.
Крім цього, тимчасово окуповані території України не визнають юрисдикцію судової системи, правоохоронних органів України чи судових повісток. Також, на вказаних територіях не застосовується й правова процедура екстрадиції.
У своєму рішенні Letellier v. France №?12369/86, рішення від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що ризик ухилення від суду може бути обґрунтованим, якщо особа має реальний доступ до територій, де влада держави не має фактичного контролю.
Таким чином, з урахуванням можливого розуміння обвинуваченою наслідків можливого визнання її винуватою у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та тяжкість можливого покарання, ОСОБА_5 може вдатися до дій в разі застосування до неї більш м'якого запобіжного заходу, які будуть направлені на виїзд за межі України шляхом виїзду до непідконтрольних територій України, що у свою чергу унеможливить належне здійснення кримінального провадження.
Крім цього, при визначені наявності вказаного ризику слід взяти до уваги гарантії осілості обвинуваченої. Незважаючи на наявність у обвинуваченої ОСОБА_5 зареєстрованого місця проживання, сім'ї, обвинувачена не має стабільного місця роботи чи інших чинників, які б істотно зменшували ризик можливого ухилення від правосуддя.
Так, у своєму рішенні Європейський суд з прав людини Letellier v. France № 12369/86 від 26 червня 1991 року, підкреслював, що ризик переховування повинен оцінюватися у світлі особистих, сімейних, соціальних та економічних обставин особи, а у даному випадку ці фактори не є достатніми для того щоб нівелювати підвищеного ризику можливого переховування обвинуваченої від суду.
Наявність у обвинуваченої ОСОБА_5 на території України чоловіка, синів, майна, з урахуванням можливого покарання за вчинене кримінальне правопорушення у разі визнання її винуватою не може бути тим стримуючим фактором, який би міг нівелювати ризик можливого переховування останньої від суду.
Таким чином, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України на даний час є актуальним.
Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Беручи до уваги особливо тяжкий характер інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_5 відповідно до обвинувального акту кримінального правопорушення, а саме державної зради, вчиненої в умовах воєнного стану, та високого ступеню суспільної небезпеки таких дій, залишаються наявними об'єктивні передумови для можливого вчинення обвинуваченою іншого кримінального правопорушення аналогічного характеру.
Із обвинувального акту вбачається, що у провину ОСОБА_5 ставиться спілкування із представником іноземної держави, а саме Російської Федерації. На думку сторони обвинувачення, здійснюючи вказане спілкування, ОСОБА_5 , виконуючи завдання вищевказаного представника іноземної держави, надавала інформацію щодо будівництва та місця розташування діючих цехів щодо виготовлення комплексів оборонного призначення. Також, згідно обвинувачення, додатково здійснювала повідомлення про осіб, які задіяні в роботі щодо розробки вказаних комплексів та надання карт з позначками місць розташування військових Збройних Сил України та їх техніки.
Таке спілкування ОСОБА_5 із представником іноземної держави, а саме Російської Федерації, на переконання сторони обвинувачення, остання вела за допомогою мобільних застосунків мессенджерів «Viber» та «Telegram» на протязі з 03 червня 2022 року по 07 вересня 2022 року, що було фактично припинене виключно за допомогою правоохоронних органів.
Вказане може свідчити про здатність обвинуваченої ОСОБА_5 і можливу готовність до продовження злочинної діяльності у разі перебування на більш м'якому запобіжному заході, оскільки остання матиме вільний доступ до мобільних застосунків, соціальних мереж або ж мережі Інтернет.
Крім цього, слід звернути увагу й на той факт, що на даний час в країні діє воєнний стан та нестабільністю ситуації в регіоні, що у свою чергу може свідчити про створення додаткових ризиків для вчинення нових кримінальних правопорушень.
Таким чином, на даний час існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і вказане свідчить про те, що прокурором в судовому засіданні було доведено можливість продовження вчинення кримінального правопорушення.
Розглядаючи клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченій на домашній арешт, колегія суддів зазначає наступне.
Домашній арешт, у тому числі цілодобовий, пов'язаний з вільним доступом обвинуваченої до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, у тому числі з представником іноземної держави, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому його етапі.
Здійснення контролю з боку правоохоронних органів за діяльністю ОСОБА_5 щодо використання мобільного телефону, комп'ютера, мережі Інтернет або ж мобільних застосунків є об'єктивно неможливим в умовах домашнього арешту.
Враховуючи вказане, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту.
Тому, беручи до уваги ризики, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання винною у вчиненні кримінального правопорушення, колегія суддів не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченої з тримання під вартою на домашній арешт, тому у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на інший не пов'язаний із триманням під варто слід відмовити, а ОСОБА_5 належить продовжити, згідно ст. 197 КПК України, строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110,176-178, 183, 369, 371, 372, 376 КПК України, колегія суддів,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 08 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.
В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на інший не пов'язаний із триманням під вартою, у тому числі і на домашній арешт, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3