Справа № 201/11998/25
Провадження № 2/201/5295/2025
10 листопада 2025 року Соборний районний суд міста Дніпра в особі головуючого - судді Батманової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення коштів, -
До Соборного районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення коштів.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 . Після смерті батька, позивач як спадкоємець першої черги, в установленому законом порядку прийняв спадщину.
За життя ОСОБА_2 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 у справі № 160/16424/24 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 .
Проте, нарахована на виконання рішення суду пенсія ОСОБА_2 за період з 01.04.209 по 31.10.2024 в сумі 447983,24 грн. не була ним одержана за його життя.
З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, як член сім'ї померлого, 06.06.2025, позивач звернувся з заявою до відповідача у якій просив надати інформацію щодо вказаного рішення.
Листом від 04.09.2025 відповідачем повідомлено позивача про пропуск ним строку звернення до ГУ ПФУ за нарахованої але не виплаченою сумою пенсії.
У зв'язку з викладеним просив суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховану на ім'я ОСОБА_2 та невиплачену за його життя заборгованість по пенсії у розмірі 447983,24 грн. на користь члена сім'ї померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області скористався правом на подання відзиву в якому заперечував проти задоволення позову посилаючись на пропуск позивачм строку звернення до ГУ ПФУ за нарахованої але не виплаченою сумою пенсії після смерті ОСОБА_2 .
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Як встановлено судом, .11.2024 помер батько позивача - ОСОБА_2 . Після смерті чоловіка, позивач як спадкоємець першої черги, в установленому законом порядку прийняла спадщину.
За життя ОСОБА_2 отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, та, як пенсіонер, перебував на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
За життя ОСОБА_2 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 у справі № 160/16424/24 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 .
Проте, нарахована на виконання рішення суду пенсія ОСОБА_2 за період з 01.04.209 по 31.10.2024 в сумі 447983,24 грн. не була ним одержана за його життя.
З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, як член сім'ї померлого, 06.06.2025, позивач через представника звернувся з адвокатським запитом до відповідача у якому просив надати інформацію щодо вказаного рішення.
Листом від 04.09.2025 відповідачем повідомлено позивача про пропуск ним строку звернення до ГУ ПФУ за нарахованої але не виплаченою сумою пенсії.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Таким чином, суд вважає, що право отримання та розпорядження спадковим майном у вигляді пенсії, не може обмежуватись постановою Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, як аргумент у відмові у виплаті.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам,, сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи неї проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Отже, розмір недоотриманої пенсії розраховується з дня звернення спадкоємця із заявою та виплачується не більше ніж за три роки.
Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.
Крім того, відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Порядок №1165 затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021, на який посилається у листі відмові відповідач, визначає додаткові умови виплати внутрішньо перемішеним особам пенсій за минулий період, що не передбачені Конституцією України та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить, громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної правової держави.
У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно- правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-ІУ, не можуть застосовуватись.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території.
У силу абзацу 2 пункту 1 названого Порядку, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Пунктом 4 згаданого Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом 2 пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзацом 1 цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом 2 цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за 9 місяців відповідного року зазначений в абзаці 2 цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Постанова КМУ від 10.11.2021 № 1165 не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Верховною Радою України не приймались зміни до Закону № 1058-ІУ з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, тому застосувати до спірних правовідносин положення Порядку№ 1165 не вбачається за можливе та є протиправним, оскільки Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі №608/1189/14-а дійшов висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьев проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02) Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за
Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою результату.
Відповідно до положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконанню судових рішень» (далі - Закон № 4901) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язанням вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
Відповідно до ч. 1 ст. З Закону № 4901, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже, стягнення заборгованості по пенсії є належним та ефективним способом захисту, оскільки виконання судового рішення про стягнення такої заборгованості буде здійснюватися в порядку, визначеному Законом № 4901 і прийнятих на його виконання підзаконних нормативно-правових актів, а не згідно з Постановою КМУ від 10.11.2021 №1165 «Про затвердження Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно де пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території».
Враховуючи викладене, наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо відшкодування судових витрат, суд звертає увагу на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору за подання позовної заяви фізичною особою майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на день подання позовної заяви становить 968,96 грн., що з огляду на результат вирішення справи, на підставі ст.141 ЦПК України, підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.15, 16, 25, 328, 1216, 1217, 1218, 1227, 1261 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану на ім'я ОСОБА_2 га невиплачену за його життя заборгованість по пенсії у розмірі 447983 (чотириста сорок сім тисяч дев'ятсот вісімдесят три) гривні 24 копійок.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Батманова