Справа № 201/10870/25
Провадження № 2/201/4888/2025
(заочне)
10 листопада 2025 року місто Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді - Куць О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Денисенко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Соборного районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 22 лютого 2022 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №19164079, згідно якого відповідач отримав позику в сумі 28000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом. Договір позики був укладений в електронному виді та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, який 23 лютого 2024 року уклав договір факторингу №23/0224-01 із ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступило ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» право грошової вимоги, зокрема, і по вищезазначеному договору із ОСОБА_1 . У подальшому, 08 липня 2025 року, ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №08/07/25-Е з позивачем ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», відповідно до якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило позивачу право грошової вимоги, зокрема, і по вищезазначеному договору із відповідачем ОСОБА_1 . Факт передачі права вимоги за кредитним договором, а також відповідний розмір зобов'язання, що існував на момент передачі, підтверджується реєстром прав вимоги до договору про відступлення права вимоги, випискою та розрахунком заборгованості, розмір якої станом на дату подачі позовної заяви становить 30647,39 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 25055,07 грн., заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 5592,32 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача та судові витрати: 2422,40 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 02.09.2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Куць О.О. (а.с.130-131).
Ухвалою судді від 05.09.2025 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено справу для розгляду по суті, а також витребувано докази у АТ «АКБ «КОНКОРД» (а.с.133-134).
16.10.2025 року на виконання ухвали від 05.09.2025 року до суду надійшли витребувані документи з АТ «АКБ «КОНКОРД», зокрема, інформація щодо належності кредитної картки №5352-7720-0237-5167 ОСОБА_1 та щодо зарахування платежу в сумі 28000 грн. 22 лютого 2022 року на картку останнього (а.с.145-146).
Представник позивача просив проводити розгляд справи за його відсутності (а.с. 14).
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
В статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що 22 лютого 2022 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір кредитний договір №191640079 у формі електронного документу з використанням електронного підпису (а.с.42-50).
Відповідно до умов вказаного кредитного договору відповідачу було видано кредит в сумі 28000 грн. шляхом перерахування коштів на банківську картку.
ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним на умовах, передбачених договором.
До позовної заяви позивач додав Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», яка регулює порядок надання грошових коштів у позику та яка за своєю природою є пропозицією щодо укладення електронного договору (а.с.30-36); заявку на отримання грошових коштів від 22.02.2022 року, відповідно до якої вбачається, що відповідач надав свої персональні дані, в тому числі й електрону пошту, фінансовий номер телефону та номер картки (а.с.29); Порядок дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору та отримання фінансових послуг під торговельною маркою «MONEYVEO» (а.с.22-28) та Алгоритм дій ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» стосовно укладення кредитних договорів - які регламентують дії щодо укладення електронного договору в ІТС ТОВ «Манівео» (а.с.17-20).
Як вбачається з довідки щодо дій позичальника в ІТС ТОВ «Манівео», відповідач отримав одноразовий ідентифікатор MNV74RE7 22.02.2022 року о 11:48:56 на телефон НОМЕР_1 ; в подальшому, 22.02.2022 року о 11:50:17 відповідачем введено одноразовий ідентифікатор/відправлено ТОВ «Манівео», та 22.02.2022 року о 11:50:29 ОСОБА_1 перераховано грошові в сумі 28000 грн. (а.с.21).
На підтвердження виконанням первинним кредитором обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 28 000 грн. позивачем надано платіжне доручення від 22.02.2022 року (а.с. 16).
28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно п.2.1 якого було передбачено, що клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.97-100).
Строк дії вказаного договору згідно п.8.2 було встановлено до 28 листопада 2019 року.
У подальшому додатковими угодами №19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року та №32 від 31 грудня 2023 року вносились зміни до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31 грудня 2024 року включно (а.с. 103-109).
Крім того, 31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.
Згідно п.1.3 додаткової угоди №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відповідно до п. 2.1 договору факторингу, згідно умов цього Договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно п. 4.1 договору факторингу, сторони погодили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує.
Позивач зазначив, що первісне відступлення прав вимоги за кредитним договором №191640079 від 22 лютого 2022 року відбулось від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на підставі зазначеного вище договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, підтвердженням чого є витяг з реєстру прав вимоги №179 від 31.05.2022 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.(а.с.94-96)
23 лютого 2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено договір факторингу №23/0224-01 (а.с.83-89) зі строком дії до 31 грудня 2024 року, відповідно до якого за доводами позовної заяви ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 191640079 від 22 лютого 2022 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №1 від 23.02.2024 року (а.с.80-82).
В подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» на підставі договору факторингу №08/07/25-Е від 08.07.2025 року було відступлено на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (а.с.74-77), за кредитним договором № 191640079 від 22 лютого 2022 року, що підтверджується витягом з реєстру боржників від 08.07.2025 року (а.с.71-73).
Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною першою статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12- 1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Виходячи з умов укладених 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова компанія» та ТОВ «Таліон Плюс», 23.02.2024 року року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» та 08.07.2025 року між ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договорів, суд дійшов висновку, що між цими юридичними особами, які є фінансовими установами, було укладено саме договори факторингу, а не договори про відступлення права вимоги, які в судовому порядку недійсними не визнані.
Суд вважає, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Крім того, укладання договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору №191640079 від 22.02.2022 року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі реєстру, який є додатком до договору факторингу.
Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12).
Також, ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, заміна кредитора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання за кредитним договором, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Таким чином, у разі сплати відповідачем ОСОБА_1 коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «ЕЙС» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Статтею 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.
Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України, передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 28000 грн. та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення, факт переходу права вимоги до позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», а тому, суд дійшов висновку, що з останнього підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору №191640079 від 22.02.2022 року.
Згідно з вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки відповідач станом 31.07.2025 року має заборгованість за кредитним договором №191640079 від 22.02.2025 року, яка складається із заборгованості у розмірі 30647,39 грн., з яких заборгованість за кредитом - 25055,07 грн. (з урахуванням часткового погашення боргу 08.03.2025 року у сумі 3138,13 грн.), а також відсотки - 5592,32 грн., яка ним добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, суд дійшов висновку про її стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС». (а.с. 60,61,62-63)
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення витрат професійну правничу допомогу, суд зауважує наступне.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Звертаючись із позовною заявою, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн., надавши при цьому договір про надання правничої допомоги №11/08/25-01 від 11.08.2025 року (а.с.56-58), протокол погодження вартості до Договору про надання правничої допомоги №11/08/25-01 від 11.08.2025 року, що є додатком №1 до договору (а.с.59), додаткову угоду №25770712707 до договору про надання правничої допомоги №11/08/25-01 від 11.08.2025 року (а.с.55), акт прийому-передачі наданих послуг від 22.08.2025 року (акт є невід'ємною частиною до договору про надання правничої допомоги №11/08/25-01 від 11.08.2025 року) (а.с.54).
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 березня 2025 року у справі 275/150/22, в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5,6 ст.137 ЦПК України, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності.
В силу вищевказаних норм закону, з огляду на те, що суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» сплачені та документально підтверджені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн. (а.с.129).
На підставі викладеного, суд, керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором № 191640079 від 22 лютого 2022 року станом на 31 липня 2025 року у сумі 30647,39 грн., яка складається із заборгованості: за кредитом - 25055,07 грн., за відсотками - 5592,32 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956) судові витрати у сумі 9422,40 грн., з яких: витрати на професійну правничу допомогу - 7000 грн.; судовий збір - 2422,40 грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем та третіми особами протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 19, оф.2005.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя О.О.Куць