Справа № 201/10359/24
Провадження № 2/201/593/2025
11 листопада 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дітей та відібрання дитини, -
Стислий виклад позицій сторін.
23 серпня 2024 року до Соборного районного суду міста Дніпра надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 (залучений в подальшому до участі у розгляді справи за заявою відповідачки) про визначення місця проживання дітей.
23 вересня 2024 року до Соборного районного суду міста Дніпра зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дітей та відібрання дитини.
Зазначені позови ухвалою суду були об'єднані в одне провадження.
11 листопада 2025 року до суду надійшла заява позивача за первісним позовом ОСОБА_2 про закриття провадження у справі в частині його позовних вимог у зв'язку із його відмовою від позову, цю заяву задоволено та ухвалою суду провадження у справі в цій частині закрито, тому суд розглядає лише зустрічний позов.
В обґрунтування ж зустрічних позовних вимог позивачка ОСОБА_1 послалася на те, що 26 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області. В шлюбі народились двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.
Після розірвання шлюбу діти проживали з ОСОБА_1 , яка з початком військової агресії росії проти України разом з дітьми виїхала до Німеччини в місто Віпперфюрт.
Житло в Німеччині облаштовано так, що повністю відповідає всім потребам дітей: кожна дитина має своє окреме ліжко та місце для речей і іграшок, позивачка за зустрічним позовом отримує соціальну допомогу від Німеччини у розмірі 1 143,69 євро та додатково по 250 євро на кожну дитину. Витрати на проживання, комунальні послуги, медичну страховку на всіх (позивача за зустрічним позовом та двох дітей) покриваються державою Німеччина, що додатково підкріплює можливість позивачки за зустрічним позовом створити належні умови для виховання дітей. Також позивачка за зустрічним позовом має додатковий дохід від здачі квартири в оренду у місті Дніпро, який складає 400 євро щомісяця.
Крім цього, позивачка за зустрічним позовом володіє наступними активами: Автомобіль: NISSAN MICRA 2014 року випуску. Земельна ділянка: у Нікополі Дніпропетровської області (кадастровий номер 1211600000:03:062:0101). Квартира у АДРЕСА_1 . Будинок у місті Нікополь: за адресою АДРЕСА_2 .
Ці активи свідчать про те, що позивачка має значний матеріальний ресурс, який дозволяє їй забезпечити належні умови для виховання дітей. Наявність нерухомості і автомобіля підкреслює її фінансову стабільність і можливість надання дітям комфортного середовища для розвитку. Загальний фінансовий стан позивачки за зустрічним позовом, включаючи соціальну допомогу та дохід від оренди, дозволяє їй створити сприятливе середовище для виховання дітей.
Діти зараховані та відвідують Католицьку початкову школу Агатаберга в місті Віпперфурт, Німеччина.
Відповідно до рішення Районного суду Тюрпе (Віпперфюрт) від 18.01.2024 року у справі 10 F 363/23 затверджено мирову угоду між батьками, якою було визначено конкретний графік, за яким батько має можливість забирати дітей до себе та проводити з ними час. Судом були закріплені наступні періоди для перебування дітей у батька:
- з 19 травня 2024 року по 27 травня 2024 року,
- з 30 червня 2024 року по 29 липня 2024 року,
- з 29 вересня 2024 року по 7 жовтня 2024 року.
Весь інший час протягом 2024 та 2025 років, до наступного погодження нових довгострокових побачень батька з дітьми, діти мають залишатися з матір'ю, згідно з рішенням німецького суду. Однак, у липні 2024 року діти сторін були вивезені батьком до України, та станом на дату подачі зустрічного позову проживали в Україні з батьком - відповідачем за зустрічним позовом.
На підставі викладеного, позивачка за зустрічним позовом просила:
Визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Відібрати неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та неповнолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 від їх батька ОСОБА_2 без позбавлення останнього батьківських прав;
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Відповідач за зустрічним позовом подав до суду заяву, у якій проти задоволення зустрічних позовних вимог не заперечував.
Представники сторін подали до суду заяви, у яких просили розглянути справу без їх участі за наявними у справі документами, при цьому представник позивачки за зустрічним позовом - адвокат Курячий А.М. наполягав на задоволенні зустрічного позову, а представник відповідача за зустрічним позовом - адвокат Кузяков О.В. проти його задоволенням не заперечував.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України ухвалити у справі рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 23.08.2024 указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.
Ухвалою судді від 02.09.2024 відкрито провадження у даній цивільній справі.
23.09.2024 до суду надійшла зустрічна позовна заява, яку протокольною ухвалою було прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.
11.11.2025 позивач за первісним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду із письмовою заявою, у якій відмовився від своїх позовних вимог, визнав позовні вимоги за зустрічним позовом, просив їх задовольнити.
Ухвалою суду від 11.11.2025 провадження у справі в частині первісного позову закрито.
Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що 26 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області.
В шлюбі народились двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження, видане Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 26 травня 2016 року, актовий запис №885, серія НОМЕР_1 ); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Свідоцтво про народження, видане Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 04 жовтня 2018 року, актовий запис №1331, серія НОМЕР_2 ).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2021 року залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.
Після розірвання шлюбу діти проживали з ОСОБА_1 , яка з початком військової агресії росії проти України разом з дітьми виїхала до Німеччини в місто Віпперфюрт.
У Німеччині житло облаштовано так, що повністю відповідає всім потребам дітей: кожна дитина мала своє окреме ліжко та місце для речей і іграшок.
Зазначене підтверджується довідкою про житлово - побутові умови ОСОБА_6 , де зазначено, що .. «у дітей дуже велика дитяча кімната, у кожної дитини є своє ліжко, іграшок, які відповідають віку обох дітей, достатньо. У гардеробі також достатньо одягу для дітей. Загалом квартира буде велика і простора. ОСОБА_7 має власну спальню. Також є вітальня, кухня та ванна кімната. Вся квартира дуже акуратна та чиста. Школа знаходиться у кроковій доступності для обох дітей. До таких магазинів, як супермаркети, магазини одягу тощо, можна без особливих проблем дістатись пішки. Відпочинок, такі як ігрові майданчики, спортивні клуби тощо, також знаходиться неподалік. Управління у справах молоді Віпперферта прямо підтверджує, що ОСОБА_7 має достатній та зручний для дитини житловий простір. Житловий простір аж ніяк не суперечить інтересам дітей»…
Наданими доказами підтверджується, що позивачка за зустрічним позовом отримує соціальну допомогу від Німеччини, де зазначено, що ОСОБА_8 отримує 1 143,69 євро та додатково по 250 євро на кожну дитину.
Це підтверджує фінансову спроможність позивачки за зустрічним позовом забезпечити дітей усім необхідним.
Витрати на проживання, комунальні послуги, медичну страховку на всіх (позивача за зустрічним позовом та двох дітей) покриваються державою, що додатково підкріплює можливість позивачки за зустрічним позовом створити належні умови для виховання дітей.
Також позивачка за зустрічним позовом має додатковий дохід від здачі квартири в оренду у місті Дніпро, який складає 400 євро щомісяця.
Крім цього, позивачка за зустрічним позовом володіє наступними активами: Автомобіль: NISSAN MICRA 2014 року випуску. Земельна ділянка: у Нікополі Дніпропетровської області (кадастровий номер 1211600000:03:062:0101). Квартира у АДРЕСА_1 . Будинок у місті Нікополь: за адресою АДРЕСА_2 .
Ці активи свідчать про те, що позивачка має значний матеріальний ресурс, який дозволяє їй забезпечити належні умови для виховання дітей. Наявність нерухомості і автомобіля підкреслює її фінансову стабільність і можливість надання дітям комфортного середовища для розвитку. Загальний фінансовий стан позивачки за зустрічним позовом, включаючи соціальну допомогу та дохід від оренди, дозволяє їй створити сприятливе середовище для виховання дітей.
Діти зараховані та відвідують Католицьку початкову школу Агатаберга в місті Віпперфурт, Німеччина. Зазначене підтверджується Сертифікатами про відвідування школи від 31.07.2024 року та Довідкою про відвідування міського дитячого садку Neye Spatzen від 02.08.2024 року.
Відповідно до рішення Районного суду Тюрпе (Віпперфюрт) від 18.01.2024 року у справі 10 F 363/23 затверджено мирову угоду між батьками, якою було визначено конкретний графік, за яким батько має можливість забирати дітей до себе та проводити з ними час. Судом були закріплені наступні періоди для перебування дітей у батька:
- з 19 травня 2024 року по 27 травня 2024 року,
- з 30 червня 2024 року по 29 липня 2024 року,
- з 29 вересня 2024 року по 7 жовтня 2024 року.
Весь інший час протягом 2024 та 2025 років, до наступного погодження нових довгострокових побачень батька з дітьми, діти мають залишатися з матір'ю, згідно з рішенням німецького суду.
У липні 2024 року діти сторін були вивезені батьком до України, але в подальшому були повернуті до Німеччини за вказаною адресою у місто Віпперфюрт, де й проживають на теперішній час з матір'ю - позивачкою за зустрічним позовом. Ці обставини сторони визнали під час розгляду справи, підстав у цьому сумніватися у суду не має, тому доказуванню вони не підлягають з огляду на ч.1 ст.82 ЦПК України, відповідно до якої обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідач за зустрічним позовом у своїй письмовій заяві до суду визнав позовні вимоги, які позивачка за зустрічним позовом висуває до нього.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України), мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до статті 151 СК України, батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частини 1, 2 та 3 статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, №31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до постанови Верховного суду від 14 травня 2024 року у справі №352/2324/17: «З системного тлумачення частини першої статті 3, статті 9 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України вбачається, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), вказано: «суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_4 з матір'ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи ОСОБА_1 у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини. […] Натомість місцевий суд дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, пославшись лише на їх тривале спільне проживання та висновок органу опіки і піклування, не врахувавши при цьому, що створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином руйнують його зв'язки зі своєю сім'єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку така поведінка відповідача за первісним позовом суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього ОСОБА_4 , який через свій ранній вік починає все більше сприймати нову дружину батька як рідну матір. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року). Суть висновків ЄСПЛ у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14, п.п. 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» мова не йшла про ситуацію, коли є об'єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам. Згідно практики ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, п. 100, від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, п. 76). У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 вказано, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини».
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 травня 2021 року в справі №761/25101/20, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 15 вересня 2021 року у справі №752/6099/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №752/1253/22.
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 Верховний Суд вказав, що створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв'язків із сім'єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року в справі № 663/724/19.
З огляду на викладене, надаючи оцінку встановленим фактам та доводам сторін, враховуючи визнання відповідачем зустрічних позовних вимог, суд вважає за можливе позов в частині визначення місця проживання дітей задовольнити.
Доходячи до такого висновку, суд враховує, що у частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
В даному випадку, визнанням позову, права дітей сторін, та інших осіб не порушуються, тому й підстави для відмови у прийнятті визнання позовних вимог відповідачем за зустрічним позовом відсутні.
До схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.11.2023 по справі справа № 401/1944/22.
Щодо вимоги про відібрання дітей.
Відповідно до частини 1 статті 162 Сімейного кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
В свою чергу, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 з приводу можливості пред'явлення вимоги про відібрання дітей до моменту ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дітей зазначив наступне: «Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.
Тому Об'єднана палата вважає, що мати (батько) має право на пред'явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
За таких обставин Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21) вказано, що: «судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька)».
Таким чином, Позивач за зустрічним позовом має право заявити одночасно дві вимоги: 1) про визначення місця проживання дітей та 2) про відібрання дітей. Застосування одночасно двох вимог ефективно забезпечить виконання рішення суду (в разі вирішення справи на користь Заявниці), убезпечить від необхідності повторного звернення до суду для примусового повернення дітей матері, в тому числі, для економії процесуального часу для вирішення спору по суті де-факто.
Натомість, як визнали сторони, на теперішній час діти проживають разом з позивачкою за зустрічним позовом, батько дітей цьому не заперечує, тому суд вважає, що спір в цій частині себе вичерпав, та в задоволенні позовної вимоги щодо відібрання дітей сторін у відповідача за зустрічним позовом без позбавлення його батьківських прав, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.5, 141, 150, 157, 150, 162 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 126, 127, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дітей та відібрання дитини - задовольнити частково.
Визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з матір'ю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ).
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев