Справа № 201/7657/25
Провадження № 2/201/3754/2025
07 листопада 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
До Соборного районного суду міста Дніпра 19 червня 2025 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 21.08.2024-100002779 від 22 серпня 2024 року у розмірі 18 900,00 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 22 серпня 2024 року було укладено кредитний договір (оферти) № 21.08.2024-100002779. Відповідно до договору від 22 серпня 2024 року та квитанції про перерахунок коштів позивачем було надано відповідачу кредит у розмірі 7 000,00 грн., строком на 124 дні. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість, яка станом на 23 грудня 2024 року становить 18 900,00 грн., що складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000,00 грн., заборгованості по процентам в розмірі 6 510,00 грн., комісії у розмірі 1 890,00 грн. та неустойки у розмірі 3 500,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.
30 червня 2025 року від відповідачки до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання визнала факт укладення договору та отримання кредитних коштів у розмірі 7000,00 грн., однак не визнала заявлену суму боргу у розмірі 18900,00 грн. як таку, що не відповідає принципам справедливості та добросовісності, оскільки загальний розмір нарахованих процентів та комісій суттєво перевищує розмір отриманої суми кредиту. У зв'язку із наявністю постійного, але обмеженого доходу та високим кредитним навантаженням відповідачка визнала борг частково - у межах тіла кредиту та просила суд надати розстрочку для погашення боргу на строк не менше 7 місяців із щомісячним платежем у розмірі 1 000,00 грн.
07 липня 2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував проти обставин, викладених у відзиві на позовну заяву та підтримав заявлені позовні вимоги, крім того у поданій відповіді на відзив представник позивача заперечував проти заяви відповідачки про розстрочку виконання судового рішення.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 червня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.
Згідно із вимогами ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача.
До суду 20 червня 2025 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача.
Ухвалою судді від 20 червня 2025 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі.
Представник позивача у позовній заяві просив суд розглядати справу без його участі.
Відповідачка у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Таким чином, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Фактичні обставини встановлені судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Судом встановлено, що 22 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22.08.2024-100002779, відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 7 000,00 грн., строком на 124 дні з дати його надання. Відповідачем підписано електронним цифровим підписом пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору. При цьому, з метою отримання кредитних коштів, відповідач вказав реквізити електронного платіжного засобу №5168-75ХХ-ХХХХ-5391, свої анкетні та паспортні дані.
Згідно листа № 48-16 від 16 червня 2025 року ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 22 серпня 2024 року о 00:21:40 на картку НОМЕР_1 було успішно перераховано грошові кошти на суму 7 000,00 грн., призначення платежу: видача за договором кредиту № 22.08.2024-100002779. Таким чином, ТОВ «Споживчий центр» виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, відповідно до умов договору.
Відповідно до копії довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 22.08.2024-100002779 від 22 серпня 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 складає 18 900,00 грн., з них: 7 000,00 грн. - основний борг, 6 510,00 грн. - проценти, 630 грн. - комісія, 3 500,00 грн. -неустойка та 1 260,00 грн. - додаткова комісія.
Встановленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Отже, судом установлено факт не виконання відповідачем узятих зобов'язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору.
Щодо стягнення заборгованості за комісією в розмірі 1 890,00 грн. суд зазначає наступне.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 890,00 грн. комісії, задоволенню не підлягають.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного станув Україні» та Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та на момент винесення рішення продовжує діяти.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 500,00 грн. неустойки, задоволенню не підлягають.
Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, судом встановлено факт не виконання відповідачем узятих зобов'язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору, повернення суми заборгованості та процентів, а тому порушене право підлягає судовому захисту.
Таким чином, позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 13 510,00 грн., що складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000,00 грн. та заборгованості по процентам в розмірі 6 510,00 грн.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 731,57 грн.
Щодо заяви відповідачки про розстрочення виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.4 ст. 435 ЦПК України).
З аналізу вищевказаної норми процесуального права вбачається, що відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у виняткових випадках та за наявності підстав, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
У рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим судом способом.
Виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розстрочення виконання рішення можливе лише у виключних випадках наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду обов'язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.
Матеріальний стан відповідача не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 796/43/2018, від 19.06.2019 у справі № 2-55/10).
Суд звертає увагу, що ініціюючи питання щодо розстрочення виконання рішення суду, відповідачка не навела достатніх посилань та не надала належних та допустимих доказів наявності виключних або особливих обставин, що які б перешкоджали належному виконанню нею рішення суду, ускладнювали б його виконання або робили виконання неможливим, та можуть бути достатньою підставою для розстрочення його виконання.
Враховуючи вищенаведене, відповідачкою не підтверджено існування виключних обставин, що істотно ускладнять виконання рішення або зроблять його неможливим, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення, у зв'язку з чим, враховуючи баланс інтересів сторін, зважаючи на встановлені вище обставини, дійшов висновку, що заява відповідачки про розстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 353 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 22.08.2024-100002779 від 22 серпня 2024 року у розмірі 13 510,00 грн., що складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000,00 грн. та заборгованості по процентам в розмірі 6 510,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833) судовий збір в розмірі 1 731,57 грн.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А;
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Суддя С.С. Федоріщев