Справа № 577/2668/25
Провадження № 2/577/995/25
11 листопада 2025 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого судді Кравченка В.О
за участю секретаря
судового засідання Цуканової О.В.
представників сторін
адвокатів Линдюк С.С., Огорілка Ю.М., Сусліна Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференцзв'язку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,-
Звернувшись до суду з вищевказаним позовом ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11.03.2025 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , покликаючись на наступні обставини.
За рішенням Конотопського міськрайонного суду від 18.02.2025 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 була стягнута заборгованість за договором позики від 17.02.2024 року в сумі 293662 грн., понесені судові витрати, що складаються із судового збору - 2936 грн. 62 коп. та правничої допомоги - 5000 грн., а всього 301598 грн. 62 коп.
На даний час вказане судове рішення перебуває на примусовому виконанні у Конотопському ВДВС.
Не бажаючи виконувати рішення суду, 11.03.2025 року дружиною боржника ОСОБА_4 . ОСОБА_2 продано ОСОБА_3 спірну квартиру, але борг залишився непогашеним.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру декларацій, станом на 26.01.2025 року, ОСОБА_3 фінансових заощаджень не мав, а сукупний розмір отриманого доходу за 2024 рік склав лише 11008 грн. 00 коп. За даними з торгової площадки «OLX» в м. Конотопі ринкова вартість квартири у сусідньому будинку за адресою АДРЕСА_2 , площею 45 кв. м., яка на 15 кв. м. менше від проданої ОСОБА_2 квартири, становить 726442 грн.
Відтак, на переконання представника позивача адвоката Линдюк С.С., ОСОБА_3 не мав фінансової можливості придбати спірну квартиру площею 60 кв. м., орієнтовна вартість якої складає 800000-900000 грн., а тому робить висновок, що оспорюваний договір купівлі-продажу є «фраудаторним», тобто направленим на уникнення сплати боргу за судовим рішенням, і даний правочин слід визнати недійсним.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Огорілко Ю.М., заперечуючи задоволенню вимог, вказав, що ОСОБА_2 не було відомо про заборгованість її колишнього чоловіка за договором позики, оскільки вона не була стороною того договору, а сімейні відносини припинені задовго до розірвання шлюбу. Отримані від продажу квартири гроші пішли на трьох неповнолітніх дітей. Підтвердив, що спірне житло перебувало у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_5 , при цьому звернуто увагу, що на боржника ОСОБА_4 зареєстрований вантажний автомобіль, а у власності ОСОБА_2 перебувають земельна ділянка, гараж, авто, будинок, тобто є майно на яке може бути накладено стягнення.
Отже, переконує, що поданий позов надуманий, необґрунтований і недоведений доказами, а тому просить відмовити у задоволенні.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Суслін Є.В., кожен окремо, не погоджуючись з позовом зауважили на такому:
- купуючи спірну квартиру, ОСОБА_3 не знав і не міг знати про наявність будь-якого боргу;
- у боржника ОСОБА_4 є інше майно, на яке може бути звернуто стягнення;
- з продавцем квартири ОСОБА_2 та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 , до укладення спірного правочину, ніколи не був знайомий, оскільки навчався і фактично проживав у м. Харкові;
- підшукуванням та оформленням необхідних документів займався його батько ОСОБА_6 , який фактично і здійснив оплату за квартиру документально підтвердженими статками;
- після придбання спірного житла були переоформлені усі договори за комунальними послугами на нового власника - ОСОБА_3 .
Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, про розгляд судом даного спору був обізнаний (а.с. 211), повторно направлена судова повістка повернута з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 214-215).
Згідно п.п. 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому відділенні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.
За таких обставин неявка третьої особи не перешкоджає розгляду справи та винесенню рішення.
Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши представлені докази дійшов такого висновку.
Під час судового засідання встановлені наступні обставини.
За рішенням Конотопського міськрайонного суду від 18.02.2025 року з ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17.02.2024 року загальним розміром 293662 грн., а також понесені позивачем судові витрати, що складаються із судового збору - 2936 грн. 62 коп. та правничої допомоги - 5000 грн., всього ж 301598 грн. 62 коп. (а.с. 13-14, 18).
На даний час наведене рішення перебуває на примусовому виконанні у Конотопському ВДВС СХ МРУМЮ (а.с. 26).
27.03.2025 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був розірваний (а.с. 100).
11.03.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Продаж вчинений за 700000 грн. (а.с. 61-63).
Допитані в якості свідка ОСОБА_6 , батько відповідача ОСОБА_3 , пояснив, що з літа 2024 року разом з дружиною вирішили придбати квартиру. Розглядали багато варіантів, але у січня 2025 року зупинилися на спірній квартирі. Цю квартиру знайшли в оголошенні на « ОСОБА_7 ». По телефону зв'язалися з рієлтором, яким виявився ОСОБА_8 , що займався продажем, а десь 26.01.2025 року перший раз оглянули квартиру, яка була нежила і повністю без меблів. Проте, запропонована ціна у 19000 доларів США їх не влаштовувала, а тому відмовились. Через декілька місяців, приблизно на початку березня 2025 року, йому зателефонував рієлтор і повідомив, що продаж квартири вже можливий за 17000 доларів США, у зв'язку з чим домовилися про повторний перегляд квартири ІНФОРМАЦІЯ_1 . При другому перегляді була присутня власниця квартири на ім'я ОСОБА_9 , з якою раніше знайомі не були. Вирішивши придбати це житло, в офісі рієлтора залишили власниці завдаток у розмірі 500 доларів, про що остання написала відповідну розписку. Після цього рієлтор пообіцяв домовитися з нотаріусом про день укладення договору купівлі-продажу, а 11.03.2025 року відбувся правочин. Квартира була оформлена на сина ОСОБА_3 , а гроші платив він. Додав, що до придбання квартири вони сім'єю мешкали у гуртожитку ДП «Авіакон», а тому потребували власного житла. Заборгованість за комунальними послугами була сплачена ними, а пізніше колишня власниця їм віддала ці кошти, десь 16000 грн.
Свідок ОСОБА_8 вказав, що працює фізичною особою підприємцем агентства нерухомості та надає рієлторські послуги. Приблизно у грудні 2024 року до нього звернулася ОСОБА_10 з приводу продажі спірної квартири. На початку січня 2025 року ОСОБА_10 зателефонувала повторно і попросила приїхати та сфотографувати квартиру, що і було зроблено. Дане житло він виставив в оголошенні на «OLX» за початковою ціною 19500 доларів США, але бажаючих придбати не знайшлось, внаслідок чого були вимушені періодично знижувати ціну. Перший раз ОСОБА_6 зателефонував йому в кінці січня 2025 року і запропонував за квартиру 17000 доларів США, однак вони не погодилися. У подальшому протягом декількох місяців ціну на квартиру знижували і коли дійшли до 18000 доларів, то на початку березня 2025 року він зателефонував ОСОБА_6 якому повідомив про готовність продати квартиру за 17000 доларів. 07.03.2025 року ОСОБА_6 з дружиною другий раз оглянули квартиру і погодилися на укладення договору купівлі-продажу, при цьому надали ОСОБА_11 завдаток 500 доларів. 11.03.2025 року спірну квартиру було відчужено ОСОБА_3 , сину ОСОБА_6 , за 17000 доларів. Така ціна була реальною. Розрахунок здійснений за його присутності.
Покази свідків підтверджуються розпискою про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 завдатку за спірну квартиру в розмірі 500 доларів США (а.с. 60), перепискою рієлтора ОСОБА_8 з потенційними покупцями на протязі січня-лютого 2025 року (а.с. 186), офіційними доходами ОСОБА_6 (а.с. 183-184), документами підтверджуючими переоформлення рахунків на нового власника ОСОБА_3 та сплату останнім за комунальні послуги (а.с. 65-72, 126-145).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) виснував, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п'ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК).
За змістом частини першої статті 83 ЦПК сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Отже, для визнання договору фраудаторним позивач повинен довести, що правочин був вчинений боржником на шкоду кредитору з метою приховати майно та порушити права останнього, а також - наявність фактичного порушення прав кредитора внаслідок такого правочину. Необхідно довести умисел усіх сторін на створення неправомірних наслідків та сам факт заподіяння шкоди кредитору.
Проте, на переконання суду, позивач не довів наведених умов для визнання договору фраудаторним ураховуючи такі обставини:
- на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 11.03.2025 року ініціатором звернення не доведено, що власниця квартири, колишня дружина боржника, достеменно знала про заборгованість останнього перед позивачем за договором позики і наявність судового рішення з цього приводу, а також, що відчужуючи квартиру діяла з метою приховування майна та порушення прав кредитодавця, недопущення звернення стягнення на майно боржника;
- позивачем не подано доказів про те, що оспорюваний договір укладено з особою, яка є родичем, близьким, чи пов'язаною із боржником або членами його родини людиною;
- на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 була власником квартири, мала право розпоряджатися нею на власний розсуд, спірна нерухомість не мала жодних обтяжень права власності, не перебувала ні під арештом, ні під заставою;
- продаж квартири відбувся за реальною ціною, що відповідала попиту на час укладення правочину, про що свідчать аналогічні пропозиції в оголошеннях (а.с.22).
Крім того, ціна проданої квартири більше ніж у два рази перевищує суму стягуваного за судовим рішенням боргу, у той час, як боржник ОСОБА_4 має майно, на яке може бути звернуто стягнення, зокрема вантажний автомобіль (а.с. 182). До того ж мається майно придбане в період перебування у шлюбі на яке, за певних обставин (підтвердження спільності майна подружжя), також може бути накладено стягнення на належну боржнику частку (а.с. 56-58, 59).
З урахуванням викладеного доводи представника позивача, що ОСОБА_3 не мав фінансової можливості придбати спірну квартиру площею 60 кв. м., а також, що квартира продана за неринковою вартістю, як підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу «фраудаторним», тобто направленим на уникнення сплати боргу за судовим рішенням, не заслуговують на увагу суду.
Щодо посилання представника позивача адвоката Линдюк С.С. на смс-переписку, яка відбувалася, за твердженням останнього, між дружиною боржника відповідачкою ОСОБА_12 та позивачем ОСОБА_1 (а.с.154-164), то слід зауважити на тому, що:
- по-перше, не можна зробити беззаперечний висновок, що ця переписка відбувалася саме між згаданими особами;
- по-друге, у наведеній переписці мова ведеться лише про виконання будівельних робіт і жодного слова про борги.
Відтак, цей доказ ніяким чином не доводить обізнаність ОСОБА_4 про заборгованість її колишнього чоловіка ОСОБА_4 перед позивачем.
За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, поставленого адвокатом Сусліним Є.В., який представляє інтереси відповідача ОСОБА_3 , суд виходить із такого.
Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України унормовано, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених відповідачем ОСОБА_3 витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом Сусліним Є.В. представлені наступні докази: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок витрат на правничу (правову) допомогу, яка оцінена у 15000 грн. (а.с. 39, 40, 216, 217).
Разом з тим, наведена сума, на переконання суду, є завищеною, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На переконання суду витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. заявлені представником відповідача ОСОБА_3 не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, кількості судових засідань за участю адвоката Сусліна Є.В. (два) загальним часом 03 год. 12 хв., а також обсягу складених заяв по суті справи на шести аркушах. Відтак, заявлений розмір є занадто завищеним.
За таких обставин витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., на переконання суду, цілком відповідатимуть зазначеним критеріям і сталій судовій практиці.
Керуючись: ст.ст. 3, 13, 204 ЦК України, ст.ст. 10-13, 81, 83, 141, 263-265 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Скасувати раніше визначений за ухвалою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області засіб забезпечення позову у вигляді заборони вчинення будь-яких дій, спрямованих на відчуження або обтяження належної на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) квартири АДРЕСА_3 , площею 61,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта - 10247859104.
Рішення може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення виготовлено 14.11.2025 року.
Суддя Кравченко В. О.