Справа № 592/18465/25
Провадження № 1-кс/592/7500/25
14 листопада 2025 року м.Суми
Слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 , заступника керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника підозрюваного ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми клопотання слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_6 , погоджене заступником керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
14.11.2025 слідчий Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми з клопотанням, погодженим заступником керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із змісту якого вбачається, що відповідно до ст. 1 Закону України “Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. 24.02.2022 Президентом України було видано Указ “Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим на території України було запроваджено правовий режим воєнного стану. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого рогу від 02.10.2024 у справі 210/5383/24, провадження №1-в/210/784/24 ОСОБА_4 було звільнено умовно-достроково від відбування покарання у виді позбавлення волі на невідбуту частину 05 років 05 місяців 09 днів для проходження військової служби за контрактом. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2024 № 184 ОСОБА_4 було призначено на посаду номер обслуги 1 кулеметного взводу 1 штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби, військовослужбовець ОСОБА_4 , відповідно до положень Військової присяги та вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен свято та непорушно додержуватися Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно та чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно виконувати накази командирів, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою. Однак, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , грубо порушуючи встановлений порядок проходження військової служби, 27.02.2025, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» , ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи про те, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, самовільно залишив місце служби - пункт тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , звідки попрямував до місця мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину та виконання службових обов'язків, звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління з приводу своїх протиправних діянь, за наявності реальної можливості для цього до 13.11.2025. 13.11.2025 військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України в приміщенні Четвертого слідчого відділу ТУ ДБР у місті Полтаві, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 98-А. Так, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 з 27.02.2025 до 13.11.2025 обов'язки військової служби не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживав, та займався особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби. Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у тому, що своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України. 13.11.2025 ОСОБА_4 було вручено письмове повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. В ході досудового розслідування були встановлені наступні анкетні дані підозрюваного: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. В'язівок, Павлоградського р-ну, Дніпропетровської обл. , громадянин України, зареєстрований та проживаючий за адресою АДРЕСА_2 . Відповідно до положень ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. Так, підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони є достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі “Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року термін “обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі “Фокс, Кемпбелл Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, п.32, Series A, № 182) . Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 зазначено про те, що “обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984, заява № 9627/81 та “Мюррей проти Сполученого Королівства» від 23.10.1994, заява № 14310/88, в яких суд зазначив про те, що “факти, які стали причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування» . Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності та допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Обґрунтованість повідомлення про підозру військовослужбовцю у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, а саме: - повідомленням військової частини НОМЕР_1 про кримінальне правопорушення; - актом службового розслідування, затвердженим заступником командира військової частини НОМЕР_1 ; - протоколами допитів свідків; - письмовим повідомленням про підозру ОСОБА_4 ; - іншими матеріалами кримінального провадження № 62025170040005699 від 07.04.2025 в їх сукупності. У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування було встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено понесення винною особою покарання у виді позбавлення волі строком до 10 років, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість покарання, у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, ОСОБА_4 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не застосування щодо нього запобіжного заходу. Вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого злочину після повідомлення йому про підозру, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання, так як зазначено в § 76 рішення Європейського суду з прав людини “Пунцельт проти Чехії» (“Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000, заява № 31315/96. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 “Про взяття під варту до суду» , важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин. Тобто, чим більш сувора санкція передбачена за злочин, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо підозрюваного. Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, виражається у тому, що, отримавши матеріали клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ОСОБА_4 володітиме інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних даних свідків, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно нього, брали участь в проведенні слідчих (розшукових) дій, у зв'язку з чим він матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів. Крім того, вказані особи проходять військову службу в одному підрозділі. Також підозрюваний може вплинути на свідків, використовуючи своє становище, як військовослужбовця, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно них насильницьких дій. Слід зазначити про те, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Крім того з метою ухилення від кримінальної відповідальності він зможе як сам, так і на його вимогу використовуючи інших осіб, шляхом вмовлянь, погроз чи підкупу впливати або вимагати впливу на свідків та очевидців вчиненого злочину, відомості про які він може отримати як з копій матеріалів кримінального провадження, так із інших джерел. Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що підозрюваний, будучи військовослужбовцем, може вчинити інший злочин проти встановленого порядку несення військової служби, зокрема, самовільне залишення військової частини (ст. 407 КК України) , дезертирство (ст. 408 КК України) тощо, тим самим створивши умови для переховування його від органів досудового слідства та суду та унеможлививши здійснення швидкого, повного та неупередженого судового слідства у вказаному кримінальному провадженні. Також тривале та стійке небажання виконувати обов'язки військової служби підозрюваним свідчить про можливість вчинення ним інших військових злочинів, пов'язаних з виконанням обов'язків по службі, зокрема, реальної можливості вчинення непокори та відмови від виконання наказів командирів та начальників (ст. ст. 402, 403 КК України) , в тому числі в бойовій обстановці, ухилення від виконання обов'язків військової служби шляхом самокалічення, симуляції хвороби, підробки документів чи іншого обману (ст. 409 КК України) . Крім цього, наявний ризик здійснення підозрюваним незаконного впливу на свідків у вказаному кримінальному провадженні вказує на можливість вчинення підозрюваним дій, що утворюють інші склади кримінальних правопорушень, зокрема, ст. ст. 405, 406, 426-1 КК України, які пов'язані із застосуванням насильства або погрозою застосування насильства відносно військовослужбовців. Відтак у сторони обвинувачення є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до підозрюваного інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою. Відповідно до ст. 178 КПК України, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено наступне: - зібрані під час досудового розслідування докази є вагомими та підтверджують причетність ОСОБА_4 до вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України; - підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, тож тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 ,у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, є достатньою та співмірною для обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; - вік та стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_4 дозволяють йому перебувати під вартою під час досудового розслідування, що є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного; - наявність судимості у підозрюваного та порушення ним умов умовно-дострокового звільнення для проходження військової служби по контракту свідчить про те, що його особа не заслуговує на довіру. Застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання не забезпечить належної поведінки підозрюваного, не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації, оскільки, зважаючи на особу підозрюваного, він не може самоорганізуватися для здійснення належного самоконтролю. Неможливе застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки, на момент повідомлення йому про підозру, ОСОБА_4 являється військовослужбовцем та, виконуючи бойові завдання у складі підрозділу військової частини, може змінювати місце проживання та дислокації. Неможливе застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, оскільки, на момент повідомлення йому про підозру та звернення до слідчого судді із вказаним клопотанням, до органу досудового розслідування не надійшло жодної заяви від осіб, які заслуговують на довіру про застосування щодо підозрюваного саме такого запобіжного заходу. Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, застави та домашнього арешту відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану застосований запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, “суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. Єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Таким чином, в умовах воєнного стану на території України, такий підхід національних судів щодо застосування запобіжного заходу, може породити позитивні прецеденти для належного покарання осіб, які вчинили злочини, що поміж іншого, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану та підриву авторитету Держави. Проаналізувавши матеріали даного кримінального провадження, слідство дійшло висновку про доцільність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , оскільки наявні ризики не зменшились, продовжують існувати та виправдовують його тримання під вартою, матеріали кримінального провадження містять вагомі докази про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, з метою попередження можливого його переховування. У зв'язку з викладеним ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки та забезпечення виконання процесуальних рішень, а тому щодо нього доцільно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Крім того, варто зазначити про те, що дисципліна в Збройних Силах України досягається шляхом безумовного виконання законних рішень командирів вчасно та в повній мірі. Своїми діями, що полягають у нез'явленні військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, ОСОБА_4 підриває бойовий дух та бойову здатність підрозділу та спонукає інших військовослужбовців до вчинення аналогічних дій. Згідно ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану, до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті. Відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 7-9, 40, 131, 132, 176-178, 183, 194 КПК України, він просив: 1. Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. В'язівок, Павлоградського р-ну, Дніпропетровської обл. , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, без визначення розміру застави у кримінальному провадженні. 2. У випадку визначення розміру застави та її внесення зобов'язати підозрюваного невідкладно прибути до місця проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 та покласти обов'язки, визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (вхідний № 44890/25 від 14.11.2025) (а. п. 1-8) .
В судовому засіданні заступник керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 клопотання підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у ньому, та просив постановити ухвалу, якою клопотання задовольнити.
В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 не заперечували проти задоволення клопотання про застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вислухавши клопотання слідчого, дослідивши та перевіривши документи та копії документів, доданих до клопотання, вислухавши пояснення та думку прокурора, пояснення та думку підозрюваного, пояснення та думку захисника підозрюваного, прихожу до наступного висновку.
ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні “Чеботарь проти Молдови» зазначив в п. 48 про те, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності до ст. 5 § 1 (с) , поліція не зобов'язана мати у своєму розпорядженні докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, не в момент арешту, не під час перебування заявника під вартою. Також необов'язково, щоб затриманій особі були в кінцевому рахунку пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа постала перед судом. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозри, які були підставою для затримання особи. Слова обґрунтована підозра означають наявність фактів або інформації, які могли б впевнити об'єктивного спостерігача про те, що особа можливо, вчинила злочин.
Ч. 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Аналіз наданих стороною обвинувачення доказів свідчить про те, що вони об'єктивно зв'язують підозрюваного із вчиненням злочину, відтак погоджуюся із доводами прокурора про те, що пред'явлена ОСОБА_4 підозра на даному етапі досудового розслідування є обґрунтованою, що також узгоджується з вимогами Європейського суду з прав людини, зокрема, з позицією, висловленою в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Нечипорук і Йонкало проти України» , заява № 42310/04, від 21.04.2011.
Відтак, у кримінальному провадженні наявні обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування до особи одного із запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України.
Всі інші питання, фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи невинності у вчиненні злочину, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу, а саме: судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції. Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальні правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.
Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, визначеним в п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, під час розгляду клопотання було встановлено, що злочин, вчинений ОСОБА_4 , є продовжуваним і припинений лише після його затримання, що свідчить про відсутність у нього свідомої мети добровільно припинити свої злочинні дії та повернутися до підрозділу для продовження служби. Тому існують достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, під загрозою тяжкості покарання та втрати свободи на тривалий строк, матиме можливість повторно ухилятися від слідства та суду, залишивши місце проходження військової служби, переховуватися від органів досудового розслідування та суду поза межами свого місця проживання, що в повній мірі ускладнить своєчасному виконанню процесуальних рішень та призначення йому покарання за вчинене кримінальне правопорушення. Судом також враховується той факт, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 407 КК України, повторно. Також ОСОБА_4 може впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою схилити їх у будь-який спосіб до зміни або відмови від раніше наданих ними показань чи взагалі надання будь-яких показань, оскільки вказані особи не допитані судом. Крім того, ОСОБА_4 є військовослужбовцем військової служби за контрактом, тому у разі не застосування до нього запобіжного заходу вигляді тримання під вартою він може продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється та уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що унеможливить виконання ним покладених на нього обов'язків у кримінальному провадженні та порушить принципи, визначені ст. 2 КПК України, та розумні строки досудового розслідування. Тривале та стійке небажання виконувати обов'язки військової служби ОСОБА_4 свідчить про можливість вчинення ним інших військових злочинів, пов'язаних з виконанням обов'язків по службі, зокрема, реальної можливості вчинення непокори та відмови від виконання наказів командирів та начальників (ст. 402, 403 КК України) , в тому числі в бойовій обстановці, ухилення від виконання обов'язків військової служби шляхом самокалічення, симуляції хвороби, підробки документів чи іншого обману (ст. 409 КК України) .
Відтак, прихожу до висновку про те, що ОСОБА_4 , може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; вчинити інші кримінальні правопорушення, що свідчить про існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, прихожу до висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, передбачені ч. 1 ст. 176 КПК України, в тому числі і цілодобовий, а також нічний домашній арешт, навіть із застосуванням електронних засобів контролю, з урахуванням відомостей про особу не будуть запобігати ризикам його ухилення від слідства та суду, не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Крім того, оскільки ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відтак, на підставі положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, вважаю за необхідне не визначати йому розмір застави у кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 196, 197, 199, 375, 376, 615 КПК України, -
Клопотання слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_6 , погоджене заступником керівника Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 12.01.2026 до 24:00 включно.
На підставі положень абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні.
Апеляційна скарга подається на ухвалу слідчого судді безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
Апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_7