Справа № 490/7620/25
нп 2/490/4340/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08
e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528
17 листопада 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
15.09.2025 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 84110,73 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 15.03.2024 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було підписано заяву-договір на укладення договору про комплексне банківське обслуговування №002/25310408-СК_SB. На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 було відкрито поточний рахунок, встановлено кредитний ліміт у розмірі 200000,00 грн з процентною ставкою 59%, зі строком користування 12 місяців з автоматичною пролонгацією. Метою надання кредитних коштів було погоджено споживчі потреби.
АТ «Таскомбанк» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, забезпечивши ОСОБА_1 можливості використання кредитних коштів, а ОСОБА_1 здійснив їх використання для задоволення особистих потреб.
У свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх використання у повному обсязі не виконав, внаслідок чого станом на 19.05.2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 84110,73 грн, з яких: 50000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 34110,73 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
З урахуванням вищевикладеного, позивач АТ «Таскомбанк» просить стягнути з ОСОБА_1 визначену суму заборгованості за кредитним договором, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
15.09.2025 року матеріали справи передано судді.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 16.09.2025 року, після отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання відповідача, прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 16.09.2025 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз'яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками. Вказані поштові відправлення повернулись на адресу суду 08.10.2025 року та 04.11.2025 року з відмітками «повертається, за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п.п. 91, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України №270 від 05.03.2009 року інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.
Рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
У разі, коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.
Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові №922/1714/18 від 17.04.2019 року, яка, з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом, неотримання судових повісток особою, які направлялися за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання є свідомими, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчать про зловживання процесуальними правами, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.
Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, неявка адресата за її отриманням у поштовому відділенні є відмовою від її отримання, а тому повідомлення відповідача про час розгляду справи суд вважає належним.
Тобто, судом були використані всі можливі способи сповіщення відповідача про наявність справи у суді та виклик до суду, але вони результатів не дали.
Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім іншого, також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України та телефонограмою, не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.
Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.
В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 року у справі №561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У Постанові КЦС ВС від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19 зроблено висновок, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Судом встановлено, що 15.03.2024 року ОСОБА_1 в електронній формі цифровим власноручним підписом на екрані власного мобільного пристрою в мобільному застосунку «izibank» підписав заяву-договір на укладення Договору на комплексне банківське обслуговування в межах проекту «izibank».
У заяві-договорі ОСОБА_1 погодився з тим, що невід'ємною частиною Заяви-договору є Згода та запевнення Клієнта до Договору, підписанням якого в Мобільному застосунку «izibank» Договір набуває чинності, заява - договір є невід'ємною частиною Договору і набуває чинності з моменту підписання її сторонами.
Крім того, заява-договір містить волевиявлення ОСОБА_1 на відкриття поточного рахунку, надання послуги кредитування рахунку та встановлення кредитного ліміту в межах максимальної суми загального ліміту кредитування у розмірі 200000,00 грн, ОСОБА_1 погодився зі строком користування кредитним лімітом, який становить 12 місяців з можливістю автоматичної пролонгації на той самий строк, а також процентною ставкою 59% річних, а також надання інших банківських, фінансових послуг.
Крім того, 15.03.2024 року ОСОБА_1 шляхом накладання електронного підпису підписав Згоду та запевнення Клієнта до Договору, якою він підтвердив ознайомлення з умовами Договору, у тому числі Тарифами, Правилами користування електронними платіжними засобами емітованими АТ «Таксомбанк», зобов'язався проводити оплату банківських, платіжних послуг в строки та в розмірах передбачених Тарифами Банку, підтвердив отримання другого примірника Заяви -договору, цієї згоди, Тарифів, Правил користування електронними платіжними засобами емітованими АТ «Таксомбанк» приєднався до ДКБО шляхом укладання договору в цілому і зобов'язався виконувати його умови.
Крім того 15.03.2024 року ОСОБА_1 шляхом накладання електронного підпису підписав Заяву-договір на відкриття банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «zanachka».
Таким чином, 15.03.2024 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «izibank», на підставі якого між сторонами виникло зобов'язання, у тому числі кредитного характеру.
З довідки №20972/47.7. від 28.05.2025 року судом підтверджено, що на виконання укладеного договору, АТ «Таскомбанк» відкрив на ім'я ОСОБА_1 поточний рахунок у гривні за кредитним договором №002/25310408-СК_SB, видано електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 .
З розрахунку заборгованості та виписок по особових рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_1 , судом підтверджено, що на виконання умов укладеного договору АТ «Таскомбанк» встановив на поточному рахунку ОСОБА_1 кредитний ліміт, а ОСОБА_1 здійснив використання кредитних коштів для задоволення споживчих потреб. Крім того, з вказаних документів вбачається, що ОСОБА_1 здійснював часткове повернення використаних кредитних коштів та сплачував проценти за їх використання, тим самим підтвердивши виникнення кредитного зобов'язання перед АТ «Таскомбанк».
Таким чином, судом встановлено, що АТ «Таскомбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши у розпорядження ОСОБА_1 кредит у виді кредитного ліміту, а ОСОБА_1 здійснив використання наданих кредитних коштів.
Натомість, як вбачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 свої зобов'язання з повернення кредитних коштів, сплати відсотків у повному обсязі не виконав, допустивши прострочення зобов'язання з повернення використаних кредитних коштів.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов'язання з повернення заборгованості за кредитним договором.
З виписок по особових рахунках, розрахунку заборгованості, підтверджується, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №002/25310408-СК_SB від 15.03.2024 року становить 84110,73 грн, з яких: 50000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 34110,73 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 року у справі №219/7527/16-ц).
Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 року у справі №234/3840/15-ц).
Зважаючи на умови кредитування, визначені погоджені сторонами, суд погоджується з наданим стороною позивача розрахунком заборгованості, вважає його правильним та обґрунтованим.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов'язок спростувати розмір існуючої заборгованості.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору з ОСОБА_1 , доведено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов'язання з повернення кредитних коштів, а також доведено і обґрунтовано виникнення заборгованості у загальному розмірі 84110,73 грн, з яких: 50000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 34110,73 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача, на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору, сплачена при подачі позову до суду, що підтверджується платіжною інструкцією №2162663726 від 12.08.2025 року у сумі 2422,40 грн.
Керуючись статтями 12-13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» (код ЄДРПОУ: 09806443, юридична адреса: 02094, м. Київ, просп. Леоніда Каденюка, буд. 23) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором №002/25310408-СК_SB від 15.03.2024 року у загальному розмірі 84110 (вісімдесят чотири тисячі сто десять) гривень 73 копійки, з яких: 50000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 34110,73 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Саламатін