справа № 489/9124/25
провадження №2-з/489/43/25
про забезпечення позову
14 листопада 2025 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в письмову провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову,
встановив:
12.11.2025 заявник, до пред'явлення позову, звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом заборони Миколаївській міській раді до набрання чинності рішенням суду, вчиняти дії щодо демонтажу павільйону «Play» біля зупинкового комплексу, по просп. Богоявленський в місті Миколаєві, зупинка громадського транспорту «Південна» (у напрямку вул. Театральна).
Заява мотивована тим, що заявник звернувся до Центрального районного суду міста Миколаєва з позовом про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради №1410 від 19.09.2025, згідно якого вирішено: демонтувати тимчасову споруду - зупинко вий комплекс з вбудованим торговим кіоском по АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:01:050:0022 протягом чотирьох місяців з дня прийняття рішення. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 31.10.2025 цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Інгульського районного суду міста Миколаєва. Але так як матеріали справи не відправлені до Інгульського районного суду міста Миколаєва через те, що строк на оскарження ухвали не сплинув, заявник вимушений звернутись до суду з цією заявою. При цьому, відповідач має можливість самостійно демонтувати належний позивачу павільйон, в той час коли буде тривати судовий розгляд справи, позивач вважає за необхідне просити суд забезпечити позов шляхом заборони вчинення дій щодо демонтажу цього павільйону. Адже, у випадку невжиття таких заходів та можливого прийняття судом рішення на користь позивача, демонтований павільйон необхідно буде знову встановлювати, що крім матеріальних витрат на такі роботи, буде свідчити про істотне ускладнення виконання рішення суду.
Дослідивши матеріали заяви, суд приходить до наступного.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом даних норм, забезпечення позову - це заходи щодо охорони матеріально правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може сховати майно, продати, знищити або знецінити його, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до положень частини третьої статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників процесу.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюється судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зобов'язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, №30210/96, пункт 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції, №57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України», заява №11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31.07.2003 у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Також, суд звертає увагу, що згідно пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
За змістом статей 76, 81, 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Одним із засобів встановлення таких даних є письмові докази (документи (крім електронних), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд ознайомившись із заявою про забезпечення позову так як заявником не надано суду жодного доказу щодо наявності та належності позивачу на праві власності тимчасової споруди - зупинкового комплексу з вбудованим торговим кіоском по АДРЕСА_1 .
Крім того, в заяві заявник вказав, що код РНОКПП в нього відсутній, але паспортні данні при цьому не зазначив, що не надає суду можливості перевірити у відповідному державному реєстрі об'єкти нерухомого майна, зареєстровані за заявником та встановити належність йому спірного об'єкту. Також на момент прийняття цієї ухвали до Інгульського районного суду міста Миколаєва не надходили позовні матеріали згідно ухвали Центрального районного суду міста Миколаєва про направлення справи за виключною підсудністю, внаслідок чого неможливо перевірити наведені вище обставини, від яких залежить правомірність забезпечення позову.
Тому враховуючи не доведення заявником фактичної наявності спірного об'єкту та його належності йому, суд не вбачає підстав для забезпечення позову.
Керуючись статтями 149, 150, 153 ЦПК України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 14.11.2025.
Суддя І.В.Коваленко