Справа № 465/244/18
Провадження 2/465/493/25
Іменем України
07.11.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Дзеньдзюри С.М.,
за участю секретаря судового засідання Балаболки В.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представниці відповідача ГУНП у Львівській області Лисої Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування шкоди, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції Головного Управління МВС України у Львівській області, Головного Управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, Головного Управління Державної казначейської служби України у Львівській області з позовом про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної коди у сумі 84970 грн., 500 грн. оплата за судово авто товарознавче дослідження, 60000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути з відповідачів сто сорок п'ять тисяч чотириста сімдесят гривень. В обґрунтування позову зазначає, що транспортний засіб ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1 , належний громадянину ОСОБА_3 , яким він користувався на законних підставах, 04 грудня 2011 року після дорожньо-транспортної пригоди був поміщений працівниками Державтоінспекції на відповідальне зберігання як речовий доказ у кримінальному провадженні № 12013150010000340 на спеціальний майданчик по вул. Конюшинна, 15 у місті Львові, який підпорядковується Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України у Львівській області.
Перебування автомобіля на зберіганні підтверджується Актом № 1286 огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 04.12.2011 року, Постановою про приєднання речового доказу від 07.08.2012 року, Постановою про призначення автотехнічної експертизи від 25.03.2013 року, Листом УДАІ від 21.04.2015 року № 9/78аз, Дозволом на вхід експерту НДКЦ та адвокату Барабашу Я.Й. від 11.01.2012 року № 16/481, а також Висновком експерта НДКЦ ГУ МВС України у Львівській області Власенка С.В. від 31.01.2013 року № 1/809.
Незважаючи на наявні документи, автомобіль ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 при подальшій перевірці виявився відсутнім на спецмайданчику. На неодноразові звернення до керівництва УДАІ ГУ МВС України у Львівській області позивач отримував лише формальні відповіді без інформації про місцезнаходження транспортного засобу.
Відсутність автомобіля унеможливила проведення додаткових транспортно-трасологічних, автотехнічних та інших експертиз, чим позивач був позбавлений можливості повною мірою реалізувати своє право на захист.
Франківський районний суд міста Львова 21 червня 2016 року за позовом ОСОБА_2 ухвалив рішення про стягнення грошових коштів з відповідачів, проте ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Львівської області від 06 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано через не залучення Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, однак апеляційний суд роз'яснив право позивача на повторне звернення.
Позивач повторно звернувся до суду, вказуючи, що бездіяльність працівників державних органів, відповідальних за зберігання речових доказів, призвела до втрати транспортного засобу, чим йому завдано матеріальної шкоди у розмірі 84 970 гривень 81 копійка відповідно до Висновку експертного товарознавчого дослідження № 96 від 15.04.2015 року, проведеного ТзОВ «Експертиза».
Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень, посилаючись на тривалі моральні страждання, нервову напругу, загострення стану здоров'я та необхідність повернути власнику аналогічний автомобіль через безповоротну втрату транспортного засобу.
Позивач зазначив, що відповідачі відмовилися добровільно відшкодувати завдану шкоду, у зв'язку з чим він звернувся до суду. Свої вимоги обґрунтовує положеннями статей 19, 56 Конституції України, статей 23, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, які встановлюють обов'язок держави відшкодовувати матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними діями чи бездіяльністю її органів або посадових осіб.
Позивач просить суд постановити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди у сумі 84970 грн., 500 грн. оплата за судово авто товарознавче дослідження, 60000 грн. на відшкодування моральної шкоди, тобто всього стягнути з відповідачів сто сорок п'ять тисяч чотириста сімдесят грн.
25 квітня 2018 року ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова Мартинишин М.О. у даній справі відкрито загальне позовне провадження.
03 вересня 2018 року ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова Мартинишин М.О. закінчено підготовчого провадження і справу призначено до судового розгляду.
04 вересня 2018 року від представника Державної казначейської служби України надійшов відзив, в якому він зазначає, що згідно зі статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади або їх посадових осіб, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів. Обов'язковою умовою для відшкодування є встановлення факту незаконності дій чи бездіяльності відповідного органу. На цей час відсутні будь-які рішення суду чи інші документи, якими дії або бездіяльність відповідачів визнано незаконними, тому у позивача відсутнє право на відшкодування шкоди.
Представник Державної казначейської служби України покликається на ч.2 ст.25 та п.п.2 п.9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відповідно до яких відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету лише у межах бюджетних призначень і на підставі судового рішення, у розмірі реальних збитків, підтверджених доказами.
Також, представник відповідача вказує що в матеріалах справи містяться два висновки експертного дослідження щодо ринкової вартості автомобіля ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 , які суттєво різняться: висновок № 96 від 15 квітня 2015 року - 84 970,81 грн, висновок № 9/12 від 15 жовтня 2015 року - 24 301,09 грн. Такі розбіжності, на думку представника відповідача, свідчать про відсутність належного підтвердження розміру заявленої шкоди.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди представник відповідача зазначає, що відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», для задоволення таких вимог необхідно довести наявність моральних страждань, протиправність діяння, причинний зв'язок між діями відповідачів і завданою шкодою, а також їх вину. Крім того, частина шоста статті 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На думку представника Державної казначейської служби України, позивач не надав належних доказів заподіяння йому моральної шкоди, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимог у цій частині, як і в цілому позові загалом.
25 вересня 2019 року Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку з рішенням зборів суддів №6 від 17.09.2019 року та розпорядження керівника апарату від 25.09.2019 №110/Р справу 465/244/18 передано ОСОБА_4 ..
01.10.2019 року ОСОБА_4 винесено ухвалу про прийняття справи до провадження.
27 листопада 2019 року надійшов ще один відзив від представника Державної казначейської служби України, в якому він заперечує позов зазначаючи, що Казначейство є юридичною особою, яка діє на підставі власного кошторису і не несе відповідальності за дії чи бездіяльність інших державних органів. Його діяльність регулюється Положенням про Державну казначейську службу України, а відшкодування шкоди здійснюється відповідно до норм Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України та пунктом 9 Прикінцевих і перехідних положень цього Кодексу, відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, здійснюється державою за рахунок коштів Державного бюджету України, у межах бюджетних призначень і лише за рішенням суду, у розмірі реальних збитків. Порядок виконання таких рішень визначений постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року, якою встановлено, що списання коштів здійснюється Казначейством у безспірному порядку лише за рішенням суду.
Таким чином, Казначейство не є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, а вимоги про її стягнення безпосередньо з цього органу є безпідставними, оскільки відшкодування проводиться безпосередньо з Державного бюджету, а не за рахунок коштів самого Казначейства.
Покликаючись на статті 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, представник відповідача наголошує, що обов'язковою умовою для відшкодування шкоди є встановлення факту незаконності дій чи бездіяльності державного органу або посадової особи. На момент розгляду справи такі факти судом не встановлені, а дії посадових осіб не були визнані незаконними, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Крім того, згідно з пунктом 2 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, затвердженої наказом від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, відповідальність за збереження вилученого майна покладається на осіб або органи, яким воно передане на зберігання. Відповідно до частини першої статті 950 ЦК України, за втрату або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, відповідає саме зберігач. Тому обов'язок з відшкодування вартості автомобіля покладається не на Казначейство, а на орган, що здійснював його зберігання.
Щодо моральної шкоди, представник Казначейства зазначає, що згідно зі статтею 23 ЦК України та пунктами 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, для її відшкодування необхідно довести факт заподіяння моральних страждань, протиправність дій відповідачів, причинно-наслідковий зв'язок між цими діями і шкодою, а також вину заподіювача. Відповідно до частини шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки позивач не надав належних доказів заподіяння йому моральної шкоди та не підтвердив факт протиправності дій державних органів, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Враховуючи наведене, представник Державної казначейської служби України просить суд врахувати викладене у цьому відзиві та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 як безпідставних.
18 грудня 2019 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій зазначені аналогічні вимоги первісного позову та вказано що позивач ОСОБА_2 , який діє від імені власника автомобіля ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3 на підставі довіреності від 07 серпня 2019 року, подав заяву про збільшення позовних вимог у справі за позовом до Ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області.
У заяві зазначено, що транспортний засіб ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 , яким на законних підставах керував позивач, 04 грудня 2011 року о 22 годині 20 хвилин після ДТП був поміщений на арештмайданчик по вул. Конюшинна, 15 у м. Львові, підпорядкований на той час УДАІ ГУ МВС України у Львівській області. Згодом автомобіль, який був речовим доказом у кримінальному провадженні № 12013150010000340 від 25 березня 2013 року, виявився відсутнім на місці зберігання, що свідчить про неналежне виконання обов'язків посадовими особами відповідного органу.
Позивач вважає, що бездіяльність та порушення вимог статті 19 Конституції України та інших нормативних актів з боку працівників УДАІ ГУ МВС України у Львівській області призвели до втрати транспортного засобу та заподіяння збитків власнику.
У зв'язку з цим ОСОБА_2 просить суд визнати незаконним дії відповідачів, що призвели до втрати після ДТП 04.12.2011 р. автомобіля ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_2 законно поміщеного на арештмайданчик на АДРЕСА_1 , який належить УДАІ ГУ МВС України у Львівській обл., як речового доказу у кримінальному провадженні № 12013150010000340 від 25 березня 2013 р., належний ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 30.08.2004 р., в інтересах якого діє ОСОБА_2 та стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди у сумі 84970 грн., 500 грн. оплата за судово автотоварознавче дослідження, 60000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути сто сорок п'ять тисяч чотириста сімдесят грн.
18.12.2019 року суддею Франківського районного суду м.Львова Дзеньдзюрою С.М. винесено ухвалу про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
01.02.2021 року від представника позивача надійшло клопотання з проханням зупинити розгляд позову ОСОБА_2 до прийняття рішення Франківським районним судом м.Львова у кримінальному провадженні №12013150010000340 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286 КК України судді Ванівського Ю.М.
Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова ОСОБА_4 від 03.12.2021 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням суду в кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_2
23 лютого 2023 року Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку з обставинами, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, що може мати наслідком порушення строку розгляду, передбаченого відповідним процесуальним законом, а також згідно рішення зборів суддів №1 від 16.01.2023 року та розпорядження керівника апарату від 23.02.2023 №656/Р справу 465/244/18 передано судді Франківського районного суду м.Львова Величку О.В.
07.09.2023 року Протоколом перерозподілу справи між суддями у неавтоматизованому режимі у зв'язку з рішенням зборів суддів Франківського районного суду м.Львова №2 від 04.07.2023 року справу 465/244/18 передано судді Дзеньдзюрі С.М..
16 травня 2025 року від представника позивача ОСОБА_5 надійшло клопотання з проханням поновити провадження у справі у зв'язку з винесенням виправдального вироку у кримінальному провадженні №12013150010000340.
Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова Дзеньдзюри С.М. від 21 травня 2025 року провадження у справі відновлено.
21 серпня 2025 року від представника Головного управління Національної поліції у Львівській області надійшли додаткові пояснення в яких вказано, що у провадженні Франківського районного суду м. Львова перебуває справа № 465/244/18 за позовом ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії УДАІ ГУ МВС України у Львівській області, ГУНП у Львівській області, Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з втратою автомобіля ВАЗ 21099, д.н.з. НОМЕР_1 . Так, 04.12.2011 року у м. Львові на перехресті вул. Стрийська - Сахарова сталася ДТП за участю автомобіля ВАЗ 21099, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 на підставі довіреності власника ОСОБА_3 , та автомобіля Nissan Almera д.н.з. НОМЕР_4 . Після ДТП автомобілі були поміщені працівниками ДАІ на арештмайданчик УДАІ ГУ МВС у Львівській області по вул. Конюшинна, 15 для відповідального зберігання як речові докази.
Представник ГУНП у Львівській області зазначає, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС України від 30.11.2015 № 1532, підрозділи Державтоінспекції були ліквідовані. 04.03.2015 до ЄДР внесено запис про припинення УДАІ ГУ МВС у Львівській області. Національна поліція є новоствореним органом, а не правонаступником міліції, тому Головне управління Національної поліції у Львівській області не може відповідати за зберігання автомобіля, здійснюване УДАІ до ліквідації останнього.
Щодо заявлених позовних вимог про відшкодування шкоди представник ГУНП у Львівській області зазначає, що позивач не довів протиправності дій Національної поліції та не надав доказів існування причинно-наслідкового зв'язку між діями ГУНП та втратою автомобіля. Також відсутні докази реального розміру матеріальних збитків. Щодо моральної шкоди, позивачем не надано доказів наявності фізичних чи емоційних страждань (зокрема, висновків психолога/психіатра), що вимагається відповідно до ст. 23 ЦК України та п. 4, 5 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995.
Представник ГУНП у Львівській області вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
27 жовтня 2025 року від представника позивача Васечко Ю.А. надійшла заява, у якій він просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог до Ліквідаційної комісії Управління ДАІ ГУ МВС України у Львівській області у зв'язку з внесенням запису до ЄДР про припинення Ліквідаційної комісії Управління ДАІ ГУ МВС України у Львівській області (запис №1004151110009025013).
Також, 27 жовтня 2025 року від представника позивача Васечко Ю.А. надійшли письмові пояснення в яких він зазначає, що у провадженні Франківського районного суду м. Львова перебуває цивільна справа №465/244/18 за позовом ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Управління ДАІ ГУ МВС України у Львівській області, ГУНП у Львівській області, Державної казначейської служби України та ГУ ДКСУ у Львівській області про відшкодування шкоди, завданої внаслідок втрати автомобіля «ВАЗ 21099» д.н.з. НОМЕР_1 .
Згідно з матеріалами справи, 04 грудня 2011 року після дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «ВАЗ 21099» д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , був вилучений слідчим, про що складено протокол огляду місця ДТП. Постановою слідчого СУ ГУМВС України у Львівській області Голуба С.І. від 07 серпня 2012 року зазначений автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12013150010000340 та передано на зберігання на спецмайданчик ДАІ ГУМВС України у Львівській області.
Під час розгляду кримінального провадження встановлено факт зникнення автомобіля з місця зберігання, внаслідок чого повернути його законному володільцю стало неможливо. Втрата речового доказу стала наслідком неналежного виконання обов'язку із зберігання майна органом внутрішніх справ.
Відповідно до ч. 4 ст. 100 КПК України, у разі втрати речового доказу орган, у розпорядженні якого він перебував, зобов'язаний повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. Верховний Суд у постанові від 13.08.2025 у справі №521/8236/23 (провадження №61-638св25) дійшов висновку, що у разі невиконання обов'язку щодо зберігання речових доказів власнику підлягає відшкодуванню майнова та моральна шкода за рахунок Державного бюджету України, при цьому стягнення здійснюється без зазначення органу виконання.
Щодо визначення належного відповідача зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 ліквідовано територіальні органи МВС, зокрема ГУМВС України у Львівській області, та створено ГУНП у Львівській області як орган, що прийняв адміністративні функції ліквідованого органу. Верховний Суд у постановах від 20.02.2019 у справі №826/16659/15, від 13.03.2019 у справі №524/4478/17 та від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 роз'яснив, що у разі ліквідації органу державної влади правонаступництво визначається за критерієм переходу адміністративної компетенції. Тому у цих правовідносинах належним правонаступником ліквідованого ГУМВС України у Львівській області є ГУНП у Львівській області. З огляду на викладене, просить суд ухвалити рішення яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 07.11.2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ліквідаційної комісії Управління Державної автомобільної інспекції Головного Управління МВС України у Львівській області, Головного Управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, Головного Управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення шкоди в частині вимог до Ліквідаційної комісії Управління ДАІ ГУ МВС України у Львівській області - закрито.
В судовому засіданні представник позивача Васечко Ю.А. позовні вимоги підтримав з підстав зазначених в письмових поясненнях, просив такі задоволити.
Представниця відповідача ГУНП у Львівській області Лиса М.В. проти позовних вимог заперечила з підстав викладених у письмових поясненнях, просила суд у позові відмовити.
Представники відповідачів Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області в судове засідання не з»явились, хоча належним чином повідомлялись про час та місце судового засідання.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Зі змісту ст.ст. 12, 80, 81, 83 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 02 вересня 2004 року власником автомобіля марки ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 є ОСОБА_3 .
Відповідно до довіреності від 16.09.2015 року ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_2 бути його представником в том числі у всіх державних установах з усіх питань щодо розпорядження (продажу, здачі в оренду, міни тощо) за ціну та на умовах на його розсуд належного йому автомобіля марки ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 для чого надає йому право в тому числі отримувати по таким договорам гроші, у випадку причинення згаданому транспортному засобу пошкодження іншими засобами в результаті ДТП чи заподіяну шкоду повіреною особою іншим ТЗ під час керування цим ТЗ, отримати належні йому гроші, а також вести від його імені справи в усіх судових установах з усіма процесуальними правами, наданими законом захиснику, позивачу, відповідачу, третій особі, потерпілому, в тому числі з правом підписання та пред'явлення позову. Довіреність видана строком на три роки і дійсна по 16.09.2018 року.
Відповідно до постанови про приєднання до кримінальної справи речового доказу від 07.08.2012 року, автомобіль ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 визнано і приєднано до кримінальної справи № 144-0830, як речовий доказ і постановлено зберігати на спец майданчику ДАІ ГУМВСУ у Львівській області до вирішення питання в суді по суті розгляду кримінальної справи.
Відповідно до акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 04.12.2011 року ІДПС ДАІ м.Львова Федоренко Ю.В. здійснив огляд та тимчасове затримання транспортного засобу ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 шляхом доставлення його для зберігання на спеціальний майданчик, місцезнаходження м.Львів вул.Конюшинна, 15 у зв'язку із ДТП.
Згідно відповіді УДАІ ГУМВСУ у Львівській області адвокату Барабашу Я.Й. від 21.04.2015 №9/78аз комісією УДАІ ГУМВСУ у Львівській області 05.07.2013 року здійснено виїзд до ПП «Хміль З.І.» (м.Львів, вул.Д.Апостола,9). В результаті огляду встановлено, що на території ПП « ОСОБА_6 » наявні 148 одиниць транспортних засобів в тому числі вище вказаний автомобіль (ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 ), які мали б знаходитись на майданчику по вул.Конюшинній, 15. Підстави переміщення транспортних засобів від ДП МВС України «Львів-Інформ-Ресурс» до ПП «Хміль З.І.» УДАІ ГУМВСУ у Львівській області невідомі.
Вироком Франківського районного суду м.Львова від 09.04.2025 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України у зв'язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286 КК України та виправдано. Речові докази в тому числі автомобіль ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 вирішено повернути власнику ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд про стягнення шкоди 12.01.2018 року, тобто в період дії довіреності від 16.09.2015 року. Таким чином, позивач був законним володільцем автомобіля ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 .
Відповідно до ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Зі змісту ст.396 ЦК України, законний володілець має право на захист свого володіння на рівні з власником. Разом з тим, законне володіння - це обмежене речове право, яке надає право володіння і користування, але не розпорядження. Довіреність від 16.09.2015 року уповноважувала позивача діяти від імені власника автомобіля ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, саме позивач зобов'язаний довести факт порушення свого права чи охоронюваного законом інтересу, а також наявність причинного зв'язку між протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів та заподіяною шкодою. Позивачем не долучено жодного доказу, який би підтверджував те, що він зазнав збитків або що між ним і власником автомобіля існували зобов'язальні відносини, за якими він ніс ризик втрати майна.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за відсутності доказів відшкодування збитків власнику чи втратою власних коштів позивач не зазнав майнової шкоди у розумінні ст.ст.22, 1166 ЦК України.
Також позивачем не доведений сам факт викрадення чи втрати автомобіля ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 , у тому числі відомостей про звернення до правоохоронних органів чи документів про реєстрацію кримінального провадження. Суд не бере до уваги покликання позивача на рішення Франківського районного суду м.Львова від 21.06.2016 року у справі №465/3376/15-ц, яким нібито встановлено вище перелічені факти, оскільки зазначене рішення було скасоване рішенням Апеляційного суду Львівської області від 06.02.2017 року.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Отже для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити протиправну поведінку відповідача, наявність моральної шкоди, причинний зв'язок та вину відповідача.
Оскільки позивач не довів, що внаслідок дій відповідачів було порушено його особисті майнові права, а також те, що він зазнав реальних збитків, вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Крім цього, враховуючи норми ст.141 ЦПК України з огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено, стягнення витрат позивача на проведення експертного авто товарознавчого дослідження з відповідачів до задоволення не підлягають.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 263, 265, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування шкоди відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, ЄДРПОУ 40108833, адреса: 79007, м. Львів, площа Ген. Григоренка, 3.
Відповідач: Державна Казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, адреса, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.
Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, адреса, 79005, м. Львів, К. Левицького, 18.
Повний текст рішення виготовлено 17.11.2025
Суддя Дзеньдзюра С.М.