Справа № 308/10180/25
(заочне)
14 листопада 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді В. В. Чепки, за участю секретаря судового засідання Авдєєвої К. Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
позивач звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за договором позики у розмірі 96 492,48 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2023 році між позивачем та відповідачем був укладений усний договір позики. Зазначає, що позивач у період з 14.01.2023 по 20.02.2023 здійснив ряд переказів на карткові рахунки відповідача на загальну суму 95 000 грн.
26.03.2024 року, після зарахування на рахунок відповідача повної суми позики, відповідачем була складена розписка, згідно якої він підтвердив отримання позики у розмірі 95 000, 00 грн. та взяв на себе обов?язок повернути отримані від позивача грошові кошти до 01.04.2024.
Однак, станом на дату подання позовної заяви, у вказані в борговій розписці строки, Відповідачем не було виконано повною мірою зобов?язання щодо повернення грошових коштів, отриманих у позику від Позивача.
Відповідачем було здійснено часткове повернення боргу, а саме здійснено два перекази на рахунок Позивача загальною сумою у розмірі 15 000 грн.
Несплаченою залишилася сума заборгованості в розмірі 80 000 грн.
На підставі ст. 625 ЦК України позивачем на прострочену заборгованість нараховано 13 492, 48 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 3004,93 грн.
З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення боргу, позивач просить стягнути на його користь вказаний борг, інфляційні та 3% річних, а також суму 1211,20 грн витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.08.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Витребувано від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (ЄДРПОУ: 14360570, 01001, м. Київ, вул. ГРУШЕВСЬКОГО, буд. 1Д), інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: інформацію щодо наявності у ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , картки банку (рахунку) НОМЕР_2 відкритого з 14.01.2023; інформацію щодо списання з карткового рахунку НОМЕР_2 , грошових коштів у розмірі 95 000,00 грн. в період з 14.01.2023 до 21.02.2023 та їх переказу на картку № НОМЕР_3 , відкриту в Акціонерному Товаристві «УНІВЕРСАЛ БАНК», на картку № НОМЕР_4 , відкриту в Акціонерному Товаристві «ОЩАДБАНК» (14.01.2023 на суму 20 100 грн., 15.01.2023 на суму 20 100 грн., 18.01.2023 на суму 10 050 грн., 19.01.2023 на суму 20 100 грн., 06.02.2023 на суму 10 050 грн., 20.02.2023 на суму 10 050 грн., 20.02.2023 на суму 5 025 грн.); інформацію щодо надходження на картковий рахунок НОМЕР_2 з 14.01.2023 до 09.07.2025 (на момент подання позовної заяви), грошових коштів, зокрема у розмірі 15 000,00 грн. на погашення боргу за договором позики від 14.02.2024 на суму 5 000 грн. та 05.05.2024 на суму 10 000 грн; виписку з банківського рахунку НОМЕР_2 на період з 14.01.2023 до 09.07.2025.
Ухвалою від 23.10.2025 запропоновано позивачу ОСОБА_1 надати суду оригінал розписки від 26.03.2023.
Згідно з клопотанням про доручення доказів позивачем 04.11.2025 надано суду оригінал розписки від 26.03.2023.
Позивач для участі у судовому не з'явився. Однак від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує повністю.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, хоча повідомлявся судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи за адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку рекомендованим поштовим відправленням. Заяв про розгляд справи без його участі або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачем до суду не подано.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
За загальним правилом ч.1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на викладене та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у ч. 1 ст. 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою представника позивачки, наданою у письмовому клопотанні про розгляд справи без участі, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про судове засідання відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд доходить наступних висновків.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями Глави 71 ЦК України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що між сторонами був укладений усний договір позики, за умовами якого відповідач ОСОБА_2 у період з період з 14.01.2023 по 20.02.2023 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 95 000 грн.
Наданою на вимогу суду банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» підтверджується перерахування ОСОБА_1 грошових коштів, а саме: 14.01.2023 на суму 20 100 грн. (з яких 20 000 грн. - сума переказу, 100 грн. - комісія за переказ), 15.01.2023 на суму 20 100 грн. (з яких 20 000 грн. - сума переказу, 100 грн. - комісія за переказ), 18.01.2023 на суму 10 050 грн. (з яких 10 000 грн. - сума переказу, 50 грн. - комісія за переказ), 19.01.2023 на суму 20 100 грн. (з яких 20 000 грн. - сума переказу, 100 грн. - комісія за переказ), 06.02.2023 на суму 10 050 грн. (з яких 10 000 грн. - сума переказу, 50 грн. - комісія за переказ), 20.02.2023 на суму 10 050 грн. (з яких 10 000 грн. - сума переказу, 50 грн. - комісія за переказ), 20.02.2023 на суму 5 025 грн. (з яких 5 000 грн. - сума переказу, 25 грн. - комісія за переказ).
Укладення договору позики між сторонами підтверджується виписками про рух коштів по картці позивача ОСОБА_1 № НОМЕР_5 в АТ КБ «Приватбанк» від 10.09.2025, а також долученими до матеріалів справи знімками екрану (скріншотами) переписок у месенджері про узгодження розміру позичених відповідачем грошових коштів, умов отримання таких коштів останнім.
26.03.2024 року відповідачем була складена розписка, згідно якої він підтвердив отримання позики у розмірі 95 000, 00 грн. та взяв на себе обов?язок повернути отримані від позивача грошові кошти до 01.04.2024.
Свої зобов'язання щодо повернення коштів відповідач виконав частково, переказавши на картковий рахунок позивача 14.02.2024 суму 5 000 грн та 05.05.2024 суму 10 000 грн.
Несплаченою залишилася сума позики в загальному розмірі 80 000 грн.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Із змісту позовної заяви, інших матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 у добровільному порядку кошти позивачу ОСОБА_4 не повернула.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи те, що відповідач надані позивачем в борг грошові кошти не повернув у повному обсязі, доказів на підтвердження виконання свого обов'язку щодо повернення грошових коштів позивачу, суду не надав, відтак сума боргу підлягає стягненню із відповідача.
За положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 № 6-49цс12.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Як вказано вище умовами договору, укладеного між сторонами, не було встановлено розміру процентів за користування коштами, як і не було встановлено безоплатність такого користування, тому, зважаючи на вимоги ст. 1048 ЦК України, слід вважати, що розмір процентів за цей період слід визначати на рівні облікової ставки Національного банку України.
Жодних доказів про те, що позичені кошти були повернуті відповідачкою у матеріалах справи немає, про такі не вказано та клопотань про витребування таких не заявлено. Також, у матеріалах справи відсутні докази про сплату відповідачкою процентів за користування грошовими коштами.
Відтак наведені позивачем розрахунки трьох процентів річних, розмір яких становить 3 004,93 грн та інфляційних втрат в розмірі 13 492,48 грн, судом перевірені та визнані обґрунтованими.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що з відповідача ОСОБА_2 , який не виконав взяті на себе зобов'язання, підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 96 492,48 грн, з яких 80 000 грн - заборгованість за договором позики, 3% річних нарахованих на суму заборгованості в розмірі - 3 004,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 13 492,48 грн.
Відповідно до 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача 1 211,20 грн судового збору.
Керуючись ст. 13, 81, 89, 90, 133, 141, 211, 247, 258, 259, 265, 280-283, 354, суд
ухвалив:
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 96 492,48 грн, з яких 80 000 грн - заборгованість за договором позики, 3 004,93 грн - 3% річних, 13 492,48 грн - інфляційні втрати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Дата складення повного судового рішення - 14 листопада 2025 року.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області В. В. Чепка